Рік закінчився і почався новий. І на цьому граничному етапі кілька тем для роздумів з’явилися на чистому папері.
Друг – що це може значити для сучасної людини?
До пошуку відповіді на це питання підштовхнуло мене есе “Друг” Джорджо Агамбена в перекладі Олександр Тимофєєв, дописи про пам’ять і дружбу Андрій Кулик .
Колись коло людей об’єднувала одна мета – вижити. Від племені до поселень, від села до міста. Де б не жила людина завжди було коло тих, хто створював простір співіснування. Це коло було відкрито як і життя в ньому. Важко було сховатися. Всі знали про всіх. Але за останні сто років більшість людей стали жити в квартирах. Окреме приміщення, закрите від усіх. І мало хто знає, хто живе через стіну. Ну, добре, можливо знаємо хто там за стіною, але не всіх?
Дружина завжди дивувалася тому, як я знайомився з сусідами або знав хоча б з десяток тих, хто був поруч. Ми прожили в багатоповерховому будинку на Позняках. Сусідів напроти ми бачили не часто. Ми здивовано спостерігали як зростає їх дитина. Але в день, коли його народили, ми з його батьком довго сиділи і святкували, бо він в той вечір був один. Зараз ми вже не спілкуємось. Ми вже кілька років живемо за містом, ми також продовжуємо спостерігати, як ростуть діти сусідів, коли бачимо їх, а бачимо не часто.
Квартира відокремила нас від інших. Наші друзі – це дуже вузьке коло, з яким пов’язане наше дитинство, робота, спільні спогади. Друг – в нашому розумінню це пам’ять про минуле, про щось, що ми разом пережили і це нас об’єднує.
Можливо, що я заліз на чужу територію, але зараз я відчуваю, як відбувається зворотний процес пошуку і створення простору для відкритого співіснування. Іншого визначення терміна Друг.
Ми шукаємо таких як ми, щоб створити спільноту. Не навколо ідеї – це пошук товариша. Нам не потрібна пам’ять про минуле, ці спільноти створюють простір для майбутнього. І я знов повертаюсь до мерехтливих спільнот. Ми наближаємось в цьому русі до розуміння поняття Друг як створення з іншим або інакшим простору для співіснування, співбуття у напрямку творіння майбутнього, де час не хронологічний, а прояв кайросу – співпереживання чогось нового і цікавого тут і зараз. Дружба, як співчуття чистого факту буття, як написав Джорджо Агамбен в есе “Друг”.
І ще одна цитата від Агамбена: “в дещо архаїчному значенні сучасний філософ – при постановці крайнього запитання “Що таке філософія?”, зміг написати, що це питання, яке буде обговорюватися entre amis, між друзями” Джорджо Агамбен.
Тобто, для мерехтливої спільноти важливе створення моменту дружби між різними на не тривалий час співбуття для творіння.
І на чистій дошці виникає заклик до створення спільнот, об’єднання, виходу за межи своїх “квартир” і створювати нові простори.
Хочу закінчити фразою Максима Залевського: “Не пошук простору і доведення його до ідеалу зробить нас гармонійними. А створенння цього простору для інших наповнить нас…” і далі
“Хоча б десять відсотків свого часу, ресурсів, власного життя на волонтерство, підтримку та розвиток чогось суспільно корисного, чогось що тобі особисто не належить, що дає поштовх розвиватись іншим. І життя наповнюється зовсім іншими сенсами і ця одночасна терапія і об’єднуючий клей, який і генерує ті міцні нові спільноти, можливо навіть маленькі кроки до великих суспільних змін. Те, що можливо залишиться згадкою після нас, як нас не стане”.
Автор: Алекс Беккер, журналіст
Источник: Facebook
