додому Історія ХОРТИЦЬКА ХАРТІЯ (1 вересня 1990 р)

ХОРТИЦЬКА ХАРТІЯ (1 вересня 1990 р)

194

Заповіт Української Духовної Республіки, Опубліковано в газ. «Молодь УКраїни» 1 вересня 1990 р.

Ми, діти України-Матері, об’єднані в новій Духовній Державі — Святій Україні — посилаємо цей Заповіт понад віками, — не лише сучасникам апокаліптичного ХХ віку, а й грядущим українським родам, прийдешнім народам та багатомірним світам, недоступним для фізичного ока.

Ми буквально прокидаємося до вирішальної історичної, навіть космоісторичної дії поміж палаючого полум’я світової пожежі. Планетарний корабель тоне. Страхітливі пробоїни в його бортах — екологічні, економічні, демографічні, політичні, світоглядні — безсилі залатати навіть об’єднані потужності керівних структур усіх держав. Дощенту руйнуються психоштампи та філософські, ідеологічні, наукові стереотипи, донедавна ще авторитетні і непорушні. Дрижать, розвалюються імперії — видимі й невидимі. Апологети та прислужники тих імперій гарячково накидають нові вишукані сітки на душі народів, котрі вириваються з остогидлих історичних неводів.

Наша гідність — гідність спадкоємців героїчних та мудрих пращурів — вимагає уважно й відповідально оглянутися довкола і звірити свої помисли й дії з найвищими критеріями Духу і Серця.

-ads-

Ми так глибоко впали в безодню демонічного інферно, що напівзаходи та косметичне лагодження гнилих структур можуть лише прискорити всеохопну катастрофу. Доцільна лише повна перебудова, повне довір’я до еволюційної потуги в серці Народу.

Маємо мобілізувати всю пильність Правди, бо найменша помилка перед прірвою, де ми зависли, спотворить рятівні зусилля, і Світ впаде в глибини небуття. Такий ключ щирості зобов’язує до оцінки багатьох напрямків науки, соціології, релігії, традицій, забобонів.

Треба відверто визнати, що Людство впродовж тисячоліть є безсилою жертвою цілеспрямованих психонавіювань та містифікацій. Лише повне пробудження з ганебної космічної дрімоти може відкрити можливості для правдивого рятунку, до якого закликали Великі Душі минулого.

Катастрофічна ситуація вимагає припинити ганебне загравання з релігією. Суть цієї проблеми не в так званій свободі совісті. Питання стоїть так: або ми приймаємо ідею Вічності Життя, або — заперечуємо. Неможливо одночасно йти до Неба і до Пекла. Гнозис-Пізнання має стати універсальним. Виходячи з такого імперативу, треба чітко висловити своє ставлення до пророцтв Нового Завіту і Місії Христа.

Ми зобов’язані також розв’язати древню дилему про демонічність нашої космосфери. Це — вирішальне завдання. Жити в тюрмі, вважаючи її «нормою» буття, недостойно мислячих істот. Нам треба достеменно знати: чи тілесне буття — закономірне? Чи це лише вимушена форма існування у обмеженій кимось або чимось космосфері?

Українська Духовна Республіка закликає до руйнування всіх бар’єрів у пізнанні та вірі. Лише ясне бачення свого стану у Всесвіті та палка віра у нашу спорідненість з Божим Світлом Правди дадуть силу й можливості для рятунку Земної Еволюції.

Чи вважають себе українці якимись особливими місіонерами, проповідниками небувалих рішень, «обраними» для надзвичайної акції рятунку?

Ми далекі від таких уявлень. Відчуваємо, що прокинулися в грозову пору всеохопної руїни, приймаємо відповідальність за збереження Материнської Світлиці, чуємо благословляючий голос України. Хто виконає синівський обов’язок, якщо не ми? Нині — останній іспит для Народу. Космічні Світила сплітаються у дивовижні, рідкісні, благодійні поєднання.

Зоряний Шанс України сяє на небесному полі.

Брама Духу відчиняється. Не спіткнімось на сходах.

Зіниці Всесвіту дивляться в Серце України…

Йдеться не про формальний суверенітет ще однієї держави, в якій до керівних важелів кинуться тисячі й тисячі жадібних душ, і — ясна річ! — саме тих, котрі і в попередній структурі слухняно виконували волю жорстоких владик.

Мовиться про народження першої Духовної Нації. Адже жодна надія впродовж історії ще не поставила на чільне місце критерій духовності у всій його всесвітній масштабності. Ми перші повинні це зробити, не замислюючись над оцінкою такої місії з боку інших народів і племен.

Історична Голгофа Народу завершилася. Хресний шлях України має завершитися Воскресінням у новий світ, а не проголошенням ще однієї парламентської містифікації, в якій ті ж самі актори одягають блазнівське вбрання з іншим забарвленням.

Пора світових балаганів минає.

Нині — година для глибокої Небесної Містерії.

Спробуємо щиро, правдиво розглянути дилеми, запитання, проблеми, зачеплені вище, щоб збагнути напрямок суверенного шляху до Храму Святої України поміж туманами обману і клекотом світового базару.

В 1990 році, коли пишеться цей Заповіт, відбулося кілька подій, тісно пов’язаних з національним відродженням. Завершився Перший Всесвітній Собор Духовної України в Коломиї, республіка відзначила урочистим Збором на Хортиці 500-річчя Запорізького козацтва. Наступного року планується Другий Всесвітній Собор Духовної України на острові Січі. Можна було б радіти, святкувати ці та інші знаменні події, сповнитися певністю, що справа національного визволення виграна. Проте наші душі сповнені тривоги і болю; суспільна свідомість сучасників оповита імлою політичних забобонів та псевдодуховних спектаклів. Тому розмову на Хортицькому Соборі українці повинні вести безкомпромісно, відверто, якнайщиріше, з повним розумінням того, що готується диспозиція для останнього бою за наше духовне визволення. Чи знайдемо основу для братерської згоди? Чи збагнемо причини вікового падіння? Чи вирвемося з прадавніх пасток, в яких перебуваємо досі? Чи перестанемо слухати нашіптування чужинецьких ідеологів і повернемося до заповітів рідних батьків і пращурів? Вірячи в те, що грядущий Форум знайде спільне рішення для Нації, ми назвали цей Заповіт Хортицькою Хартією.

Для існування сім’ї потрібна хата, будівля, оселя. Щоб ствердилася віра, потрібен храм, дім для молитви, вогнище для принесення жертви. Щоб роди і сім’ї стали Народом, Нацією, потрібен спільний Храм Духу, критерій загальної громадської дії, прийнятної та рідної для синів і дочок Етносу.

Історія показала, що навіть грубі, криваві ідеали спроможні були єднати народи для активних дій. Разом з тим вона підтвердила, що Вічність не приймає руїнницьких, диких, антагоністичних зерен. Тимчасові «успіхи» чингізів, наполеонів, гітлерів, сталінів виявляються ілюзорними перед Оком Неба, бо ніколи не будуть підтримані Духом Цілісності. Результатами таких потрясінь, навіть наймасштабніших, неминуче опиняються на смітнику космоісторії. Разом з тим, крізь марево повстань та революцій, крізь хмари погроз, велеречивості, пихи можновладців та зарозумілості партій чи релігій дивляться в очі сучасників Сини Людські різних епох та народів, пропонуючи найпростіші стежки для осягнення жаданої спільноти.

Які ж ці стежки? Звідки й куди ведуть? Де той пагорб, на якому має стояти Храм Національної Згоди?

Є прадавня мудрість що стверджує: життя породжує саме себе. Отже, людина, сім’я, народ повинні б виростати самі з себе, прислухаючись до веління іманентних генетичних глибин. Та історія демонструє нам невпинне втручання зовнішніх сил у природний розвій народного древа.


…

Юні етноси, мов діти. Їх легко привабити екзотичним, барвистим брязкальцем — політичним, релігійним чи мистецьким. Варто згадати, як володар Русі Володимир «вибирав» для рідного краю новий культ. Чи можна твердити, що доля рідного етносу від прадавності до наших днів виростала з Материнського Зерна?

Навпаки!

Правічне коріння нещадно обрубувалося, чужинецькі (та й свої) зайди невпинно прищеплювали до спиляного стовбура релігійні, мистецькі, політичні та філософські бруньки, викохані в екзотичних садах Сходу та Заходу, Півдня чи Півночі. Ті щепи буйно гнали ворожу крону, заглушуючи рідне зело, випиваючи живлющий сік глибинної народної творчості, перетворюючи духовну кров етносу на брудні потоки ненависті, братовбивства, роз’єднаності та приреченості.

Тепер часто переконують нас, що акція Володимира прилучила прабатьків до високої європейської культури, що візантійство через освячення династійності зміцнило ідею централізації, вивело Русь в лави найвизначніших європейських держав. Чи так це-було?

Під стягом Сонячної Віри Олег Віщий та Святослав Мужній зміцнили Праукраїну, розгромивши довколишні мілітарні сили, що загрожували єдності Русі та її суверенності. Зберігаючи батьківські заповіти, звичаї і космогонічні уявлення, наші предки будували Храм Духу Народного з притаманного матеріалу генетичної, родинної тотожності. Кажучи простіше, Праслов’янський Дуб вирощував жолуді, а ті породжували нові парості дубів, умножаючи, зміцнюючи, плекаючи материнський гай.

Поява Володимира на історичному полі розпочала добу занепаду родинної традиції, зради батьківських заповітів, знесилення імунної сили етносу. Прихід незаконнонародженого князя до влади супроводжувався убивством братів, обманами, запрошенням чужинців, духовними містифікаціями. Спочатку фальшива концентрація розмаїтих культів слов’янського краю в одному місці, криваві жертви, що породили почуття жаху в народі, а потім — нав’язаний батогами та мечами імператив нової віри. Імператив, у якому не було жодної потреби, бо Учення Христа вільно розповсюджувалося по нашій землі, Новий Завіт перекладали на руське письмо, євангельська мудрість Нагірної Проповіді сприймалася душами відповідно до зрілості ума й серця. Але певним силам потрібна була дискредитація Новозавітного Слова, «цезаризація» духовності, використання її з метою зміцнення структури Князя Світу Цього.

Таким чином, здійснилося жорстоке розсічення цільної артерії спадкоємності етносу. У свідомість, підсвідомість, надсвідомість попливли психообрази чужинецької ментальності, нас почали переодягати в химерне лахміття спектаклів, задуманих у вертепах втаємничених містичних банд — світських чи «духовних», — байдуже! Переодягання зовнішнє не таке страшне, одяг можна замінити, але переодягання внутрішнє формувало цілком інший психотип Нації.


…

Результати дали знати себе вельми швидко. «Красне Сонечко» продемонстрував перший на Русі взірець нещадного диктатора, для якого нема нічого святого: ні заповітів предків, ні поваги до материнства, до сім’ї, ні бережного ставлення до творчої скарбниці духу народного. Гадаю, ніхто з психологів не звертав уваги на красномовні ознаки жахаючої акції «хрещення», що збереглися досі в підсвідомості народу. «Зустріти попа — нещастя». «Бачити себе у сні в церкві — неминуча тюрма». «Зустрінеш попа — хапайся за ґудзик». І ще багато прикмет та ознак, пов’язаних з негативним ставленням народу до прищеплення візантійства.

Що ж відбулося далі? Чи допомогла Русі чужинецька віра, піднесена всупереч Заповіту Христа на рівень державного мислення, в справі консолідації, об’єднання, збратаності?

Навпаки! Під малинові церковні дзвони загриміли, заклекотіли братовбивчі війни, чвари, розмежування. Христолюбиві князі почали шматувати материнське тіло Русі на частки.

Наслідки зради дали себе знати блискавично. Коли зі Сходу наступила чорна хмара монгольської загрози, могутній Край Святослава упав перед потугою кочових орд; пришельці, дисципліновані «небесною» місією Темучина, консолідовані ідеєю обраності та унікальності свого покликання, ввійшли, мов ніж у масло, в струхлий соціум Слов’янщини, що вже був заражений концепціями гріхопадіння та ницості людини. До речі, напасники чудово оцінили руїнницьку суть візантійства, захищаючи й плекаючи далі ієрархію ортодоксальної віри.

Першорусь розпалася. Це була неминуча розплата за страшне зречення рідного кореня. На попелищі почали виникати князівства та царства з найхаотичнішою орієнтацією. Поміж цими судорожними рухами численних етносів до самоствердження пробилася на поле історичної дії могутня парость козацтва. Цей феномен досліджувався поверхово, а ті історичні аналізи, що пропонувалися читачам донині, вельми далекі від глибинного розуміння явища.

Суть в тім, що козацький рух і створення Лицарської Республіки вільних душ були воскресінням рідного Кореня Слов’янського Етносу, ріст якого майже зупинила акція Володимира. Буйно, крилато упродовж кількасот років рвалося, прагнуло в небо звільнене від монархічних, конфесійних та феодальних впливів Древо Свободи.

Які казкові плоди воно породило! Які думи, казки, легенди, перекази! Скільки мужніх, вірних, героїчних душ народило тоді щедре материнське лоно України! Які унікальні потоки мелосу зазвучали над землями нашого благословенного краю, запліднюючи чарами духовності та людяності довколишні простори і душі сусідів-народів!

Ясна річ, що таке феноменальне явище не могло залишитися непоміченим, бо воно докорінно міняло стратегію духовності. Груба військова сила Султанської Порти і Кримського Ханства неспроможна була задушити твердиню Волі. В кривавому протистоянні ще потужніше гартувався Дух Нації, здійснюючи небувалі прориви у сфери освіти, мистецтва, несподіваних винаходів, унікальних взірців народовладдя.

Лихо прийшло з того самого боку, що й раніше. Поєднавши Козацьку Республіку з жорстокою безпринципною монархією, Богдан Хмельницький прирік еволюційне вогнище Свободи на неминуче згасання. Молодий дуб, що так радісно й потужно виріс на Праслов’янському корені, був брутально зрубаний влітку 1775 року.

Уважний погляд на епоху Петра Першого та Катерини Другої відкриє нам досить прозорі закономірності. У відвертій стратегії люциферіанських сил інститутові козацтва з його прагненням до індивідуальної та народної свободи місця не було. Тому знищення Січі було акцією космічних масштабів, а не примхою Катерини чи Потьомкіна.

І сучасники не повинні дивуватися, що в недавню тяжку годину сталінської тиранії та його бездуховних послідовників всякі спроби воскресити образи святих лицарів у літературі чи кіно нещадно переслідувалися.

У вирішальну добу української історії з сонячною неминучістю постає питання про формування Нової Духовної Січі. Це — Небесне Веління нашої Долі, яке стверджує Заповіт Української Духовної Республіки.

Що означає створення Духовної Січі? Яке значення матиме в цьому віковому Дійстві сучасна Хортиця? Чи не стала прадавня Земля Лицарства лише своєрідним символом, історичним анахронізмом, з яким не варто серйозно рахуватися? Хортицька Хартія стверджує цілковиту актуальність відродження Козацького Краю, його непересічне значення у вирішенні питання: бути нам чи не бути?

Республіки Союзу гарячково приймають декларації про незалежність, про суверенітет. Україна теж має такий хвилюючий документ. Але що це означає практично? Учора ми були раби, а нині — вільні?

Гаутама Будда дві з половиною тисячі років тому гірко запитував: «Якщо я скажу рабам серед пустелі, що вони вільні, — що їм робити з тією свободою?»

Воля — це, перш за все, самодостатня дія, що впливає з внутрішньої необхідності. Це — потужне проростання генетичного паростка всупереч всім негодам і перешкодам. Поставимо питання самі перед собою гостро і відверто: чи відає наша душа, куди нам іти, куди рости, в чому виявити себе тотожно?

Україна, як і раніше, хитається на вітрах історії. Вона прокинулася серед вогню — окрадена, спаплюжена, дегенерована, як і передбачав Тарас. Хтось тішить свої амбіції властолюбства, хтось слухняно виконує веління західних нашіптувачів, хтось ловить добірну рибку в болоті економічного хаосу, а мільйонні маси розчарованих сіячів та робітників, юнаків і дівчат, тисячі зневірених, цинічних інтелігентів у байдужій дрімоті очікують апокаліптичного завершення абсурдного історичного спектаклю віків.

Українська Духовна Республіка рішуче повстає супроти приреченості, стверджуючи, що є можливість кинутися до рятівної дії, якщо основні творчі сили Нації з’єднаються в Моноліт. Не розпорошені зусилля фахівців, учтелів, ученх, матерів і батьків, мужніх шукачів істини і духовних проповідників, а — єдина глобальна і навіть космічна стратегія Духу, яка «виявить сил наших безмірність», за висловом великого Каменяра.

Великому кораблеві потрібен океан.

Великому народові необхідний простір для дії.

Минули епохи кривавих походів, народних протистоянь, громадянських заворушень. Все це було і не дало достойних результатів.

Духовна Україна пропонує своїм громадянам виробити достойну концепцію загальнолюдського покликання, пам’ятаючи, що козацькі гени, що клекочуть в сутності учасників, вимагають героїчної дії.

Нація, яка відмовляється від героїчного шляху — гине, стає лише кріпацьким сміттям. Ми звідали таку лиху долю в минулі століття. Лише явища Сковороди, Шевенка, Франка, Лесі Українки зупинили душу народну на останній межі цілковитого падіння. Тепер — останній шанс.

У чому він?

Наша Зоряна Доля вимагає формування Духовної Січі, Небесної Хортиці. Зрештою такою Січчю має стати колективний Дух Нації, але земний притулок Волі й Мужності потрібен як ніколи. Тому наш погляд неухильно повертається до того Краю, де в 1775 році наша воля заснула і спить так довго!

Зовнішнє око свідчить про цілковиту спустошеність славетного регіону, про екологічну катастрофу, про тяжку дрімоту народних мас, позбавлених знання казкового минулого і засобів для пробудження. Проте ми знаємо закон Космосу: наймогутніші зусилля мають бути прикладені там, де чується найгучніше гарчання драконів.

Боротьба за Національне Визволення лише починається. Надто багато сил було покладено апологетами пітьми для деградації ідеї унікальності народного життя. 

Нації і Племена бурхливо прокидаються до нового життя. Старі ідеї та програми тримають їх у колії вчорашніх ветхих уявлень, але глибинна суть вимагає нового росту.

Очевидно, це веління Космічного Ядра Народів, яке в минулому ігнорувалося і наявність котрого навіть не припускалася. Тепер наше завдання захистити крилате Зоряне Покликання від потвор зникаючої структури.

Щоб не допустити введення потенції Народу в стереотипи вчорашніх уявлень та закликів, потрібно плекати духовні орієнтири у всій найвеличнішій масштабності.

Людство перетворилося на хаотичне зборище некерованих юрб, жадаючих «хліба і видовищ». Ясна річ, таке людство приречене на загибель. У Всесвіті відсутні сили, які б зацікавлено втрутилися в динаміку нашої еволюції в ім’я рятунку абсурдного існування. Увійти до вільного Всесвіту можна тільки вільним вибором. Це — справа нашої пробудженої самосвідомості і космічної відповідальності.

Що ми хочемо ствердити, відстоюючи актуальність пріоритету духовності, необхідність формування Святої України?

Найвищу життєвість принципу Свободи Волі для Особи і Нації. Без цього Людина Розумна зазнає остаточної духовної поразки і щезне з Книги Життя.

Духовна Україна заповідає грядущим вікам: не узгоджувати мету Нації з волею вируючих юрб, а піднести свідомість новітніх поколінь до найвищого рівня Творчості, пам’ятаючи, що ми Діти Небесного Вітця і зобов’язані виростити Його Сім’я, подароване нам для небувалих здійснень, що їх належить розкрити і утвердити у вічному Бутті, якому не буде завершення.

автор – Олесь БЕРДНИК

попередня статтяТом Купер. Війна в Україні 27 та 28 вересня 2022
наступна статтяВеслі КЛАРК: Ядерними погрозами Путін хоче шокувати Захід і зупинити підтримку України (ПІДКАСТ)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я