Колись великий французький письменник Марсель Пруст написав: «Не треба боятися йти якомога далі у пошуках істини, істина завжди ще дальша». Олдос Гакслі був одним із небагатьох гуманітаріїв ХХ століття, який мав мужність йти так далеко, як міг, і навіть далі.
Проаналізувавши пастки і жахи майбутнього в романі «Який чудесний світ новий!» (майже пророчу правоту якого ми можемо спостерігати сьогодні), Гакслі поставив собі єдине питання: чому майбутнє виявиться настільки жахливим?
Пошуки відповіді на це питання привели його до такої незвичної царини, що публікація «Вічної філософії» викликала певне збентеження в інтелектуальному істеблішменті. І небезпідставно. У«Вічній філософії» Гакслі вирушив у подорож до джерел людського розуму. Досліджуючи його витоки, звертаючись до різних мислителів і культур, Гакслі виявив, що природа людського розуму виходить із Абсолютної Основи всієї світобудови.
Із тієї самої містики, перемога над якою стала прапором прогресу. Античні та індійські філософи, середньовічні теологи, даоські та буддійські мудреці — всі вони, згідно зі спостереженнями Гакслі, — наполегливо говорили про те саме.
Про те, що людська свідомість не обмежується тілом і виходить за межі обмеженого тілом життя. Про те, що немає явищ та речей, незалежних від свідомості. Про те, що відмова від містики практично завжди призводить до плачевних наслідків — і для окремої людини, і для суспільства, і для цивілізації загалом.
Налякане жахливими подіями ХХ століття, людство прямувало до ясних та жорстких кордонів позитивістського, наукового розуму. Спроби вкласти світ у вузьку, просту та зрозумілу схему більшість обрала як єдину гарантію недопущення падіння у кривавий хаос.
Чітко, зрозуміло, контрольовано — ось прапор нового ладу. Але хіба не під цими ж прапорами починалося ХХ століття — століття прогресу? І хіба не тоталітарні держави проголосили гасла боротьби з «містикою та забобонами»?
Японський імператор Хірохіто оголосив девізом свого правління «еру науки», а уславилася ця ера жахливими експериментами над людьми в «загоні 731».
Весь хід повоєнної історії, аж до наших днів, став часом дедалі більшого перетворення людської особистості на «одномірну людину» (за словами філософа Маркузе): пласкої, раціональної, позбавленої таємниці.
Модні нині «нейронауки» хочуть остаточно звести таємницю свідомості до переміщень електронів нейронними мережами. А Гакслі попереджав, що за подібними спробами ховається лише страх неконтрольованої реальності розуму.
А спроба контролю закінчиться падінням у варварство та «темні віки». Людство, зачароване ідеєю всеосяжного контролю, який обіцяють сучасні технології, відсахується від метафізики, проте потрапляє у підсумку не в технологічний рай, а на «нові території пекла» (слова Гакслі).
І тому Гакслі знову й знову повторює: «Основою нашого розуму та життя є метафізична таємниця, відмова від таємниці на користь практичності та контролю призводить не до покращення життя, а до краху всієї людської реальності».
Невже нам потрібна ще одна глобальна катастрофа, аби прислухатися до тих голосів філософів і містиків, які прагнув донести до нас Олдос Гакслі?
Автор: Олесь МАНЮК, філософ і психоаналітик
Джерело тут
