СВІЖІ НОВИНИ
ПОТОЧНІ НОВИНИ
Все
ЯК TIKTOK І YOUTUBE ЗМІНЮЮТЬ СПРИЙНЯТТЯ КОРЕЙСЬКИХ БРЕНДІВ
1. Феномен глобальної трансформації корейської хвилі (Hallyu)Корейська хвиля (Hallyu) давно переросла статус локального азійського тренду, перетворившись на повноцінну глобальну екосистему та ключовий драйвер експорту Південної Кореї. Якщо раніше культурний експорт спирався на класичні медіа та довгі ланцюги дистрибуції, то...
ПОЛІТИКА
РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ТА ГЛОБАЛЬНИЙ СИСТЕМНИЙ РОЗЛАМ
Три переговорні треки, дві одночасні війни та ризик четвертої глобальної системної кризи
1. Геополітичний контекст: три переговорні треки в умовах глобальної системної кризи
Нинішній розвиток російсько-української війни можна належним чином зрозуміти лише з урахуванням складної взаємодії глобальних, регіональних і локальних чинників. Ми спостерігаємо не єдиний, цілісний мирний процес, а три окремі переговорні треки, які взаємопов’язані, проте зумовлені частково відмінними стратегічними інтересами. Перший трек стосується двосторонніх відносин між Сполученими Штатами та Росією. Другий охоплює переговори між США, Росією та Україною. Третій об’єднує США, Україну та європейських партнерів. Ці три формати необхідно розглядати окремо, щоб зрозуміти реальну геополітичну динаміку та причини, з яких, попри активізацію дипломатії, ми все ще далекі від суттєвого прориву.
Однак до цього аналізу необхідно додати четвертий, дедалі вагоміший вимір — глобальний системний розлам (Global System Rupture, GSR). Одночасний перебіг воєн в Україні та Ірані породжує мультиплікативний каскад взаємопов’язаних економічних, фінансових, політичних і безпекових шоків. Ці процеси створюють передумови для четвертої масштабної глобальної системної кризи, яка потенційно може розгортатися через порушення постачання нафти, природного газу, нафтопродуктів, добрив, скорочення сільськогосподарського виробництва, загрози продовольчій безпеці, проблеми суверенного боргу, інфляцію та політичну нестабільність. Цей четвертий вимір принципово змінює аналітичну рамку. Ані три дипломатичні треки, ані військову динаміку неможливо оцінювати у відриві від глобального економічного середовища, яке швидко погіршується.
Міжнародна система стикається не просто з двома географічно віддаленими війнами, а з двома взаємопов’язаними театрами протистояння, економічні наслідки яких дедалі більше посилюють одне одного. Обидва конфлікти передбачають пряме й опосередковане залучення великих держав, хоча військові конфігурації та ступінь участі зовнішніх гравців суттєво різняться. Ключовий висновок полягає в тому, що одночасні шоки взаємодіють через спільні ринки, ланцюги постачання, фінансові системи та політичні вразливості. Їхні сукупні наслідки можуть виявитися значно масштабнішими, ніж проста сума окремих порушень.
Крім того, Росію не слід розглядати виключно як військову державу, здатну безстроково підтримувати свою воєнну кампанію. Москва сама стикається з дедалі серйознішими бюджетними, промисловими, фінансовими та структурними обмеженнями. Той самий системний розлам, який послаблює Україну й створює тиск на її західних партнерів, водночас загрожує довгостроковій стійкості російської воєнної економіки. Це породжує геополітичний парадокс: Росія може посилювати військовий тиск саме тоді, коли її власні економічні можливості підтримувати затяжну війну дедалі більше обмежуються.
2. США — Росія: економічне зближення замість дипломатичного прориву
На двосторонньому рівні відносин між Вашингтоном і Москвою не відбулося суттєвого прориву на шляху до завершення війни. Натомість ми спостерігаємо обмежене короткострокове економічне зближення, зумовлене передусім посиленням тиску на міжнародних енергетичних ринках. Останню домовленість Дональда Трампа та Володимира Путіна щодо дизельного пального слід розглядати на тлі різкого зростання цін на дизель у США та наближення проміжних виборів до Конгресу, призначених на 3 листопада. Трамп намагається подати позитивний сигнал як американським споживачам, так і світовим ринкам. Він прагне продемонструвати, що його адміністрація активно реагує на зростання цін на енергоносії, які зазнали значного тиску через війну в Ірані та спричинені нею перебої в міжнародному енергопостачанні, морських перевезеннях і торговельних маршрутах.
Політичний сигнал, закладений у цю домовленість, значно важливіший за її ймовірний економічний ефект. Заявлених обсягів російського дизельного пального навряд чи вистачить, щоб істотно послабити структурний дефіцит на світових ринках нафтопродуктів. Хоча домовленість може тимчасово вплинути на ринкові очікування, вона не здатна усунути обмеження глобальних нафтопереробних потужностей або компенсувати масштабні перебої в постачанні енергоносіїв із Близького Сходу. Тому я не очікую, що ця угода сама по собі забезпечить тривале або суттєве зниження цін на дизель. Набагато цікавішою з геополітичного погляду є закладена в ній асиметрія: Вашингтон надає Москві відчутне економічне полегшення, не отримавши натомість відповідних військових чи дипломатичних поступок з боку Росії.
9 жовтня Міністерство фінансів США видало генеральну ліцензію № 135, яка дозволяє певні операції з дизельним пальним російського походження до 7 квітня 2027 року. Це не означає повного скасування санкцій проти російського енергетичного сектору. Проте йдеться про конкретну економічну поступку в той час, коли Сполучені Штати нібито намагаються посилити тиск на Москву, щоб змусити її припинити війну. Тим часом Путін чітко дав зрозуміти, що Росія не готова негайно повернутися до тристоронніх переговорів. Це показує, наскільки далеко ми все ще перебуваємо від справжнього дипломатичного прориву.
Є й додатковий геополітичний вимір. Готовність Вашингтона до економічної взаємодії з Москвою потенційно може слугувати ширшим стратегічним цілям, що виходять за межі короткострокової стабілізації енергетичного ринку. Серед них — перевірка можливостей вибіркової співпраці з Росією, оцінювання перспектив зменшення залежності Москви від Пекіна або збереження окремого двостороннього каналу для обговорення ширших стратегічних питань. Однак наразі бракує доказів, щоб стверджувати, ніби домовленість щодо дизельного пального є свідченням фундаментальної спроби США розвернути стратегічне зближення Росії та Китаю. Безпосереднє пояснення полягає радше в поєднанні внутрішньополітичних міркувань у США, глобальної енергетичної кризи та прагнення Вашингтона зберегти дипломатичну гнучкість.
Головне полягає в тому, що на відносини між США та Росією дедалі сильніше впливають події за межами українського театру бойових дій, передусім війна в Ірані. Це вже практичний прояв глобального системного розламу.
3. Українські удари по російських нафтопереробних заводах: військовий тиск як інструмент переговорів
Особливо показовим є те, що раніше Трамп закликав українське керівництво припинити атаки на російську енергетичну інфраструктуру, зокрема на нафтопереробні заводи. Президент Володимир Зеленський не виконав цього заклику. Однак таке рішення не варто передусім трактувати як спробу кинути виклик Трампу чи протистояти Вашингтону. Стратегічна мета України — посилити військовий та економічний тиск на Москву, щоб змусити Росію повернутися до змістовних переговорів. Атакуючи російські нафтопереробні заводи, паливні сховища, експортні термінали й підприємства оборонно-промислового комплексу, Україна прагне підірвати фінансові та промислові основи російських воєнних зусиль.
Останні українські операції свідчать про розширення цієї стратегії на весь ланцюг російського військово-промислового виробництва — від виготовлення пального й компонентів для ракет до логістики та цифрової інфраструктури. Упродовж 8–10 жовтня Україна повідомляла про удари по кількох російських об’єктах, пов’язаних із виробництвом ракет, зокрема по дослідному заводі «Редкино» в Тверській області та об’єктах, пов’язаних із ракетними технологіями, у Нижньогородській області. Інші повідомлення стосувалися атаки на центр обробки даних у Калузі та масштабної пожежі на нафтоналивному терміналі в Ростові-на-Дону. Масштаб фактичних оперативних пошкоджень і довгострокові наслідки цих атак ще потребують перевірки. Проте стратегічна логіка зрозуміла: для Києва далекобійні удари по російській інфраструктурі залишаються одним із небагатьох доступних інструментів безпосереднього завдання Росії економічних і військових збитків за межами поля бою.
Одностороння відмова від таких атак означала б втрату важливого важеля впливу без жодних гарантій, що Росія припинить удари по українській енергетичній інфраструктурі. Саме цим пояснюється позиція Зеленського на нинішніх переговорах. Україна заявила про готовність до взаємного енергетичного перемир’я: Київ припинить удари по російських нафтопереробних заводах, якщо Москва одночасно зупинить атаки на українську енергетичну інфраструктуру. Ключовий принцип тут — взаємність, а не одностороннє самообмеження. Це принципово важливо, адже демонструє, що Україна не відкидає дипломатію, а намагається зберегти достатні важелі впливу, щоб вести переговори з відносно сильніших позицій.
Існує також прямий зв’язок із погіршенням бюджетного становища Росії. Російські нафтопереробні заводи, експортні термінали та інші енергетичні об’єкти — це не просто цілі, пов’язані з військовою діяльністю. Вони є невіддільними елементами ширшої економічної системи, завдяки якій Москва отримує доходи, забезпечує внутрішні потреби в пальному та підтримує промислове виробництво. Тому пошкодження цих об’єктів можуть спричиняти як негайні операційні перебої, так і довгостроковий економічний тиск. Це особливо важливо, коли російська воєнна економіка вже стикається з дедалі серйознішими бюджетними обмеженнями.
4. Зима 2026–2027 років: найбільша безпосередня загроза для України
Найгострішим стратегічним викликом для України є наближення зими. Упродовж останніх років Росія систематично атакувала українські електростанції, підстанції, мережі передачі електроенергії, теплоелектроцентралі та інші об’єкти критичної інфраструктури. Значні частини цієї інфраструктури пошкоджено, вони неодноразово зазнавали атак, а їхнє відновлення відбувалося у вкрай складних умовах. Українські посадовці називали руйнування енергетичної інфраструктури країни катастрофічними. Водночас твердження про пошкодження або знищення приблизно 80% окремих енергетичних об’єктів потребують уточнення залежно від категорії інфраструктури та періоду, за який наведено дані. Їх не слід тлумачити так, ніби 80% усього електропостачання України остаточно втрачено.
Проте сукупний ефект руйнувань беззаперечний. Навіть відремонтовані об’єкти залишаються вразливими. Замінні трансформатори та інші критично важливі компоненти важко придбати, а повторні удари можуть істотно затримувати відновлювальні роботи. Водночас Росія дедалі активніше застосовує масовані атаки безпілотниками, зокрема реактивними, у поєднанні з ракетними ударами. Лише в ніч із 9 на 10 жовтня Повітряні сили України повідомили про 160 російських безпілотників, серед яких 110 були реактивними системами типу Shahed. За попередніми українськими даними, 117 безпілотників було перехоплено або подавлено засобами радіоелектронної боротьби. Протягом 10 жовтня тривали також російські ракетні атаки на Київ та інші населені пункти України.
Стратегічна мета Росії, очевидно, полягає в поступовому послабленні військової, економічної та суспільної стійкості України протягом зими. Йдеться вже не лише про захоплення територій. Це також спроба порушити функціонування української держави, дестабілізувати надання базових послуг, виснажити ресурси протиповітряної оборони та посилити тиск на цивільне населення. Потенційні наслідки виходять далеко за межі дефіциту електроенергії. Вони зачіпають водопостачання, опалення, лікарні, транспорт, промисловість і спроможність уряду забезпечувати основні державні послуги.
Гуманітарні наслідки можуть стати особливо тяжкими, якщо нові руйнування інфраструктури збігатимуться з тривалими морозами, недостатніми ремонтними потужностями та дефіцитом критично важливого обладнання. Таке поєднання становить надзвичайну небезпеку. Україні терміново потрібні військова допомога та додаткові фінансові ресурси, тоді як Росія, схоже, впевнена у своїй військовій, промисловій і фінансовій спроможності продовжувати війну ще одну зиму. Ймовірний розрахунок Кремля полягає в тому, що постійний військовий тиск у поєднанні зі зростанням економічної вразливості України та політичною втомою її західних партнерів зрештою поліпшить переговорні позиції Москви.
Однак цей російський розрахунок необхідно розглядати з урахуванням структурних проблем, які дедалі сильніше тиснуть на власну воєнну економіку Росії. У короткостроковій перспективі Росія може продовжувати війну, але це не означає, що вона здатна безстроково підтримувати той самий рівень військових витрат та економічної мобілізації.
5. США — Росія — Україна: параліч тристороннього переговорного процесу
Другий переговорний трек, що охоплює Вашингтон, Москву та Київ, також не приніс відчутного прориву. Тристоронній процес, започаткований на початку 2026 року, мав сформувати попередні умови для можливого припинення вогню, а згодом — закласти основу для ширших політичних переговорів. Проте ескалація війни в Ірані фактично зупинила цей процес. Стратегічні пріоритети Вашингтона змістилися, оскільки Сполучені Штати дедалі більше зосереджувалися на взаємопов’язаних військових, економічних та енергетичних кризах одразу на кількох театрах протистояння.
Водночас головною перешкодою залишається переговорна позиція Росії. Москва, схоже, і далі вважає, що здатна продовжувати бойові дії, витримувати фінансові витрати на війну та пережити Україну, а потенційно — і частину західної коаліції, яка її підтримує. Росія продовжує висувати далекосяжні територіальні й політичні вимоги. Доки Кремль вважає, що наступний етап війни може принести додаткові військові або політичні переваги, стимули до суттєвих поступок залишатимуться обмеженими.
Це створює фундаментальну стратегічну дилему. Україні потрібне припинення вогню, яке справді поліпшить її безпеку та знизить ризик відновлення російської агресії. Росія ж не продемонструвала переконливої зміни стратегічного курсу, яка зробила б таку домовленість можливою. Після останньої розмови Трампа й Путіна Кремль прямо применшив очікування щодо негайного відновлення тристоронніх переговорів. Отже, дипломатичний формат формально залишається доступним, але наразі бракує політичних умов для реального прориву. Центральна проблема полягає не у відсутності комунікації, а в недостатньому зближенні стратегічних цілей сторін.
Обмежене взаємне припинення вогню щодо енергетичної інфраструктури залишається можливим. Однак навіть така угода автоматично не розв’яже фундаментальних територіальних суперечностей, не змінить стратегічних цілей Росії та не дасть відповіді на питання про надійні довгострокові гарантії безпеки для України. Існує також ризик, що обмежене припинення бойових дій стане тимчасовою оперативною паузою, а не основою для тривалого миру. Тому принципово важливо розрізняти припинення вогню, перемир’я як формалізований стан збройного протистояння та стійке політичне врегулювання.
6. Дефіцит фінансування України та зростання тиску на Європу
Окрім військового виміру, Україна стикається з дедалі серйознішими фінансовими викликами. Український уряд оцінив потреби у зовнішньому фінансуванні на 2027 рік приблизно у 52,6 млрд доларів, причому, за повідомленнями станом на кінець вересня, близько 32,6 млрд доларів залишалися непокритими. Ці суми слід відрізняти від допомоги, яку Європа вже зобов’язалася надати. Європейський Союз запропонував пакет підтримки на 90 млрд євро на 2026–2027 роки, частину коштів уже було перераховано. Проте своєчасне забезпечення додаткового фінансування залишається критичним завданням.
Проблема полягає не лише в загальному обсязі фінансової допомоги. Не менш важливими є її передбачуваність, доступність і своєчасність. Україні потрібні ці ресурси для підтримання роботи державних органів, соціальних виплат, термінового ремонту критичної інфраструктури та загальної стійкості в умовах війни. Водночас європейські столиці стикаються зі зростанням внутрішньополітичного та бюджетного тиску. Франція переживає складну бюджетну ситуацію, зростання вартості запозичень і тривалу політичну нестабільність. Бельгія також має серйозні фіскальні проблеми, що робить її ще однією потенційно вразливою європейською економікою.
У Німеччині федеральний уряд зазнає дедалі сильнішого внутрішньополітичного тиску, а «Альтернатива для Німеччини» набирає значної підтримки в загальнонаціональних опитуваннях. Ці процеси ускладнюють формування стабільної та довгострокової європейської стратегії. Іспанія стикається з додатковою політичною невизначеністю: прем’єр-міністр Педро Санчес оголосив про дострокові вибори наприкінці листопада. Сукупно ці тенденції свідчать, що Європа входить у зимовий період, коли бюджетні обмеження, внутрішньополітична фрагментація та зовнішні безпекові зобов’язання посилюються одночасно.
Це не означає, що європейська підтримка України обов’язково припиниться. Однак зростає ймовірність політичних суперечок, затримок із ухваленням рішень, труднощів із фінансуванням і дедалі складнішого вибору між бюджетними пріоритетами. Тому стратегічну вразливість України слід оцінювати не лише з огляду на ситуацію на полі бою, а й з урахуванням політичної та економічної стійкості її західних партнерів.
Глобальний системний розлам додає ще один рівень складності. Зростання цін на енергоносії, інфляційний тиск, уповільнення економічного зростання, підвищення вартості суверенних запозичень і погіршення бюджетного становища можуть ускладнити подальшу допомогу як політично, так і економічно. Виникає потенційно небезпечний зворотний зв’язок: сама глобальна криза, яку посилюють одночасні війни, може поступово обмежити фінансові ресурси, необхідні для підтримки оборони України.
7. США — Україна — Європа: гарантії безпеки, відбудова та межі європейського впливу
Третій переговорний трек об’єднує Сполучені Штати, Україну та європейських партнерів. Останні переговори в Маямі мали на меті виробити спільну пропозицію, яку потенційно можна було б представити Росії до настання зими. Серед основних питань були гарантії безпеки, військова допомога, фінансова підтримка, відбудова, санкційна політика та можливі довгострокові механізми забезпечення безпеки України. Одним із найбільш чутливих питань є можливе майбутнє розміщення міжнародних або європейських військових сил на українській території. Така присутність мала б стримувати нову російську атаку та забезпечити надійну систему безпеки після можливого припинення вогню.
Однак до будь-якої обов’язкової до виконання угоди щодо практичної реалізації цих пропозицій усе ще далеко. Особливо помітною є різниця в політичній вазі трьох переговорних треків. Європа переважно бере участь в обговоренні довгострокової безпеки України, фінансування, відбудови, санкцій і стабілізації. Водночас безпосередній стратегічний діалог із Москвою залишається переважно під контролем Вашингтона.
Це створює фундаментальну асиметрію. Від європейських країн зрештою можуть очікувати значних фінансових зобов’язань, участі в гарантіях безпеки, внесків у відбудову України та, можливо, розміщення військовослужбовців на її території. Проте їхній безпосередній вплив на двосторонні переговори між США та Росією залишається обмеженим. Це не означає, що Європа не має геополітичного значення. Навпаки, європейські країни зберігають значні важелі впливу завдяки санкціям, фінансовій допомозі, військовій підтримці, програмам відбудови та можливості формувати майбутню архітектуру континентальної безпеки.
Проте нинішня структура переговорів демонструє, наскільки сильно безпека Європи й надалі залежить від рішень, ухвалених у Вашингтоні. Європа ризикує опинитися в ситуації, коли їй доведеться реалізовувати й фінансувати безпекові домовленості, на формування яких вона впливала лише частково. Це одна з фундаментальних структурних слабкостей нинішнього геополітичного становища Європи.
Глобальний системний розлам може зробити цю слабкість ще відчутнішою. У міру того як європейські уряди стикаються зі зростанням вартості запозичень, уповільненням економічного зростання, нестабільністю цін на енергоносії та посиленням внутрішньополітичного тиску, їхня спроможність фінансувати довгострокові безпекові зобов’язання може поступово зменшуватися. Тому Європа має подвійне завдання: підтримувати оборону України сьогодні й одночасно розвивати військові, промислові та фінансові можливості, необхідні для гарантування європейської безпеки завтра.
8. Глобальний системний розлам: дві одночасні війни та ризик четвертої глобальної системної кризи
Четвертий і, можливо, найважливіший вимір — це сам глобальний системний розлам. Війну в Україні та війну в Ірані необхідно розглядати як два взаємопов’язані театри геополітичного протистояння, у яких великі держави беруть участь у різних формах — безпосередньо або опосередковано. Разом ці конфлікти прискорюють фрагментацію міжнародної системи та поширюють тиск на енергетичні ринки, промислове виробництво, аграрні ланцюги постачання, державні фінанси й внутрішню політичну стабільність.
Особливу небезпеку нинішній ситуації надає одночасність цих шоків і їхня здатність посилювати один одного через каскадні зворотні зв’язки. Ми маємо справу вже не лише з нафтовою, газовою, продовольчою кризою чи кризою суверенного боргу. Виникає ризик, що ці порушення дедалі більше зливатимуться в єдиний системний шок.
Ланцюг наслідків починається з нафти, природного та скрапленого газу, дизельного й авіаційного пального та інших нафтопродуктів. Порушення судноплавства через Ормузьку протоку, пошкодження виробничих і нафтопереробних потужностей, а також подорожчання морських перевезень зменшують доступність критично важливих енергетичних ресурсів і підвищують транспортні, страхові та виробничі витрати. Але енергетика — лише перший етап. Природний газ є ключовою сировиною для виробництва азотних добрив, зокрема аміаку й сечовини. Сірка необхідна для переробки фосфатних добрив, тоді як дизельне пальне незамінне для роботи сільськогосподарської техніки, переробки та розподілу харчової продукції.
Отже, енергетичний шок перетворюється на шок для забезпечення сільського господарства ресурсами, а згодом — на кризу продовольчої безпеки. Ці наслідки не обов’язково проявляються одночасно. Ціни на енергоносії реагують негайно. Вартість добрив впливає на рішення щодо посівів. Зменшення обсягів внесення добрив і перебої у виробництві можуть через кілька місяців призвести до дефіциту продовольства та зростання цін. Цей часовий лаг — одна з найнебезпечніших характеристик нинішньої кризи. Навіть якщо ринки нафти й газу тимчасово стабілізуються, відкладений вплив на сільське господарство та доступність продуктів харчування може відчуватися протягом усього 2027 року.
Міжнародний валютний фонд задокументував масштаби цієї вразливості: за звичайних умов приблизно третина світової торгівлі добривами проходить через Ормузьку протоку, а на країни Перської затоки припадає понад 40% світового експорту сірки та близько 20% експорту аміаку й азотних добрив. Наступний етап каскаду — бюджетна та фінансова криза. Уряди, які стикаються зі зростанням цін на енергоносії та продовольство, зазнають дедалі більшого тиску, вимагаючи субсидувати пальне, захищати вразливі домогосподарства, підтримувати бізнес і зберігати соціальну стабільність. Однак багато держав входять у цю кризу вже з високим рівнем державного боргу, зростанням дефіцитів і дедалі дорожчим рефінансуванням зобов’язань.
Це створює серйозну дилему. Без втручання інфляція знижує купівельну спроможність, шкодить економічній активності та підвищує ризик соціальних заворушень. Масштабне втручання, своєю чергою, збільшує бюджетні дефіцити й потреби в державних запозиченнях, що потенційно може підштовхнути до зростання дохідності облігацій і витрат на обслуговування боргу. Центральні банки також опиняються перед дилемою: пом’якшення монетарної політики може посилити інфляцію, тоді як збереження жорстких грошово-кредитних умов загрожує поглибленням економічної стагнації.
Саме тут мультиплікативний каскад стає особливо небезпечним. Початковий шок пропозиції може перерости в інфляційну кризу, потім — у бюджетну, за якою настануть політична нестабільність і, потенційно, масштабніша фінансова криза. Нормування споживання, дефіцит товарів, різке зростання цін, боргові проблеми та політичні потрясіння — це не ізольовані ризики. За достатньо тяжких обставин вони можуть взаємно посилювати один одного.
Тому можливість глобальної рецесії необхідно сприймати серйозно. Тривалі й достатньо масштабні перебої, поєднані з нестабільністю суверенного боргу та поширенням фінансових потрясінь, можуть створити умови для значно глибшого глобального спаду. Проте глобальна депресія залишається крайнім сценарієм із низькою ймовірністю, а не підтвердженим прогнозом чи базовим сценарієм розвитку подій.
Концепція глобального системного розламу не ґрунтується на припущенні, що кожна можлива криза обов’язково реалізується. Її мета — визначити, як множинні шоки можуть взаємодіяти, перевантажувати наявні механізми захисту та спричиняти нелінійні системні наслідки. Справжня небезпека полягає не лише в масштабі окремих потрясінь, а й у їхній одночасності, швидкості поширення та здатності підривати стійкість інституцій, ринків і урядів.
9. Російська воєнна економіка: високі ціни на нафту більше не гарантують зростання державних доходів
Другий ключовий елемент глобального системного розламу — дедалі більш хитке економічне становище самої Росії. Поширене припущення полягає в тому, що зростання світових цін на нафту автоматично посилює здатність Росії фінансувати війну проти України. Останні бюджетні та енергетичні дані демонструють, чому це припущення дедалі більше вводить в оману. Росія отримує певну вигоду від зростання цін, спричиненого кризою на Близькому Сході, але водночас страждає від скорочення видобутку, перебоїв в експорті, зростання військових витрат і поглиблення бюджетних дисбалансів.
За перші дев’ять місяців 2026 року дефіцит федерального бюджету Росії сягнув приблизно 5,19 трлн рублів, що еквівалентно близько 2,2% ВВП. Уряд підвищив прогноз річного дефіциту до 3,2% ВВП порівняно з початковою цільовою позначкою 1,6%. Водночас, за повідомленнями, нафтогазові податкові надходження Росії за перші дев’ять місяців 2026 року скоротилися приблизно на 17% у річному вимірі, попри суттєве зростання міжнародних цін на нафту. За оцінками, у 2026 році на військові витрати та безпеку припадатиме близько 38% федерального бюджету Росії.
Ці цифри виявляють суттєву суперечність російської воєнної економіки. Попри різке зростання міжнародних цін на нафту, нафтогазові податкові надходження Росії скоротилися. Водночас наприкінці вересня ціна російської нафти Urals перевищила 92 долари за барель — більш ніж удвічі вище за рівень до початку війни в Ірані. Росія отримує вищу ціну за частину енергоносіїв, які продає, але це не означає, що вона продає достатні обсяги на умовах, які дають змогу перетворити високі ціни на більші бюджетні доходи.
Цю розбіжність пояснюють кілька чинників. По-перше, українські удари пошкодили російські нафтопереробні заводи, енергетичну інфраструктуру та експортну логістику. По-друге, скоротився видобуток російської нафти. Reuters повідомляло, що він знизився приблизно з 9,24 млн барелів на добу в січні до 8,72 млн у серпні — найнижчого рівня за 17 років. По-третє, зміцнення рубля зменшило вартість експортних доходів, номінованих у доларах, після їх перерахунку в національну валюту. По-четверте, зростання військових потреб продовжує поглинати надзвичайно велику частку державних видатків.
Це не просто тимчасові проблеми бухгалтерського обліку. Вони виявляють структурні суперечності російської моделі економіки воєнного часу. Російську економіку дедалі більше переорієнтовують на військове виробництво та державні витрати. Така модель може підтримувати високий рівень оборонного виробництва в короткостроковій перспективі, але водночас створює значні диспропорції. Військова промисловість конкурує з цивільними галузями за робочу силу, капітал, технологічні компоненти та виробничі потужності. Держава мусить одночасно фінансувати виробництво озброєнь, військові зарплати, виплати за вербування, захист інфраструктури та розширення силового апарату.
У міру продовження війни ці потреби дедалі сильніше тиснуть на федеральний бюджет і цивільну економіку. Росія вже вдалася до підвищення податків, додаткових запозичень, конфіскації активів і надзвичайних фінансових внесків заможних підприємців. 2 жовтня Reuters повідомило, що внески заможних росіян у 2026 році сягнули приблизно 471 млрд рублів. Водночас уряд намагався залучати додаткові доходи через продаж конфіскованих активів і нові податкові заходи. Ці кроки демонструють готовність Кремля мобілізувати додаткові внутрішні ресурси. Вони також свідчать про зростання бюджетної ціни продовження війни.
Російська воєнна економіка здатна функціонувати під значним тиском, однак її можливості робити це без дедалі болючіших економічних компромісів звужуються. Це принципова відмінність. Росія не перебуває на порозі неминучого або неминуче близького економічного колапсу. Вона зберігає значні промислові потужності, експортні доходи, механізми внутрішнього фінансування та політичну спроможність надавати пріоритет військовим витратам.
Проте зростання бюджетного дефіциту, скорочення надходжень від енергетичних податків і постійне спрямування ресурсів на військові потреби поступово зменшують фіскальну гнучкість держави. Високі ціни на нафту можуть тимчасово полегшити ситуацію, але вони не здатні автоматично усунути ці структурні проблеми. Головна відмінність полягає між здатністю Росії продовжувати війну в короткостроковій перспективі та можливістю підтримувати дедалі дорожчу військову кампанію протягом тривалого часу без серйозних економічних наслідків.
10. Парадокс американських послаблень санкцій: стабілізація енергетичного ринку проти тиску на Росію
Останню домовленість Трампа й Путіна щодо дизельного пального слід розглядати в ширшому контексті глобального системного розламу. Це не ізольована подія. Ще в березні 2026 року Вашингтон уже дозволив тимчасове послаблення санкцій, яке давало змогу купувати російську нафту та нафтопродукти, що застрягли в морі. Цей захід запровадили у відповідь на перебої, спричинені війною в Ірані, та пов’язаний із ними тиск на світові нафтові ринки. За даними Reuters, березневе послаблення потенційно стосувалося близько 100 млн барелів російської нафти. Воно було задумане як короткостроковий захід для стабілізації енергетичних ринків, а не як повний перегляд санкційної політики.
Отже, жовтнева домовленість щодо дизельного пального продовжує попередню практику. Вашингтон неодноразово стикався з фундаментальною суперечністю між двома стратегічними цілями: обмежити здатність Росії фінансувати війну проти України та не допустити, щоб конфлікт на Близькому Сході спричинив додаткові цінові шоки на енергетичних ринках. Що гострішою стає глобальна енергетична криза, то складніше Вашингтону підтримувати максимальний економічний тиск на Росію, не збільшуючи водночас витрат для американських споживачів і світової економіки.
Це один із найважливіших геополітичних наслідків глобального системного розламу. Санкції, покликані послабити одного противника, стає складніше підтримувати, коли інше одночасне протистояння порушує глобальне постачання. Стабілізація енергетичних ринків і геополітичний примус починають суперечити одне одному.
Проте наслідки не є цілком сприятливими для Москви. Хоча тимчасові послаблення санкцій створюють додаткові комерційні можливості, здатність Росії ними скористатися обмежують пошкодження виробничої інфраструктури, скорочення видобутку нафти, експортні вузькі місця та власні бюджетні проблеми. Саме тому російську позицію необхідно оцінювати одночасно в коротко- та довгостроковій перспективі. У короткостроковому вимірі Москва отримує дипломатичні важелі завдяки глобальному дефіциту енергоносіїв. У довгостроковому — стикається з дедалі сильнішим економічним тиском, який може зменшувати її спроможність підтримувати дедалі дорожчу війну. Ці процеси можуть відбуватися одночасно й не суперечити один одному.
11. Чому Росія саме зараз посилює військовий і гібридний тиск
Четвертий системний чинник також допомагає пояснити час російської ескалації. Якщо Москва очікує подальшого посилення бюджетних обмежень, скорочення економічної гнучкості та поглиблення структурних проблем своєї воєнної економіки, вона має стимул використати вікно можливостей, упродовж якого вважає власні військові й політичні позиції відносно сприятливими. Це дає одне з можливих стратегічних пояснень посилення російських ракетних і дронових атак на українську інфраструктуру напередодні зими.
Кремль може розраховувати, що ще одна зима руйнування інфраструктури послабить економічну стійкість України, посилить страждання цивільного населення та змусить Київ спрямовувати додаткові ресурси на аварійні ремонти й підтримання внутрішньої стабільності. Одночасно Москва має стимули посилювати тиск на західних партнерів України за допомогою гібридних дій, зокрема кібератак, інформаційних маніпуляцій, диверсій та інших форм примусу. Стратегічна мета полягала б у збільшенні політичних, економічних і безпекових витрат на подальшу підтримку України та використанні наявних розбіжностей усередині європейських суспільств.
Таке трактування узгоджується із ширшою російською стратегією поєднання звичайних військових операцій із невійськовими інструментами тиску. Водночас кожен окремий гібридний інцидент потребує самостійного встановлення відповідальності, і його не можна автоматично пов’язувати саме з цими бюджетними розрахунками. Тому посилення російського тиску не обов’язково свідчить про зростання стратегічної сили Росії. Воно також може бути спробою максимально використати наявні важелі впливу, перш ніж витрати на продовження війни стануть ще важчими для управління.
Важливо розрізняти здатність Росії продовжувати бойові дії та її здатність вести війну безстроково за прийнятної для неї економічної ціни. Упродовж найближчої зими Кремль іще матиме ресурси й військові можливості для підтримання масштабних операцій. Проте в довшій перспективі скорочення доходів, зростання військових витрат, втрати інфраструктури, дефіцит робочої сили та посилення фінансових диспропорцій можуть поступово звужувати набір доступних державі рішень. Це не означає автоматичної готовності Росії до компромісу. Уряди можуть продовжувати надавати пріоритет військовим цілям навіть за умов значного економічного погіршення.
Однак ці структурні обмеження необхідно враховувати під час серйозного аналізу майбутньої переговорної позиції Москви. Один із найважливіших висновків полягає в тому, що економічна вразливість не обов’язково веде до негайного стримування. Навпаки, очікування майбутніх обмежень може створювати стимули до короткострокової ескалації.
Це особливо актуально в контексті зимової кампанії Росії. Кремль може прагнути посилити військовий тиск, поки вважає, що має достатньо ресурсів, оперативних можливостей і політичних важелів для впливу на результати переговорів. Взаємодія між погіршенням бюджетного становища Росії та продовженням її військової ескалації є важливим індикатором, за яким необхідно стежити протягом найближчих місяців.
12. Глобальний системний розлам змінює стратегічні розрахунки всіх учасників
Значення цього четвертого виміру полягає в тому, що Росія, Україна, Європа та Сполучені Штати більше не діють у відокремлених економічних і геополітичних середовищах. Усі вони дедалі більше зазнають впливу тієї самої системної кризи, хоча механізми її поширення та конкретні наслідки для кожного суттєво відрізняються.
Для Росії глобальний системний розлам створює парадоксальну ситуацію. Глобальний дефіцит енергоносіїв може посилити її переговорні позиції та тимчасово підвищити експортні ціни. Водночас перебої у виробництві, бюджетний дефіцит і витрати на воєнну економіку послаблюють її довгострокове фінансове становище. Для України системна криза збільшує вартість оборони території, відновлення пошкодженої інфраструктури та підтримання функціонування держави. Вона також загрожує доступності й передбачуваності зовнішньої фінансової та військової допомоги.
Для Європи поєднання енергетичної інфляції, проблем промислової конкурентоспроможності, високого державного боргу та внутрішньополітичної фрагментації дедалі більше ускладнює підтримання довгострокових стратегічних зобов’язань. Це не скасовує європейської підтримки України, але змушує робити складніший політичний і бюджетний вибір. Для Сполучених Штатів одночасні конфлікти створюють суперечність між різними цілями. Вашингтон прагне стримувати російську воєнну економіку, водночас стабілізуючи ціни на енергоносії, контролюючи інфляцію, підтримуючи довіру до внутрішньої економіки та демонструючи політичні результати напередодні проміжних виборів.
Для країн Глобального Півдня наслідки можуть бути особливо тяжкими. Держави, залежні від імпорту енергоносіїв і продовольства, вразливі до одночасного зростання вартості морських перевезень, дефіциту добрив, зниження купівельної спроможності, валютного тиску та боргових проблем. Ці вразливості можуть перерости у внутрішньополітичні кризи, соціальні заворушення й нову конкуренцію за міжнародну фінансову допомогу. Зрештою геополітичні наслідки можуть поширитися далеко за межі початкових театрів війни.
Критична межа буде досягнута тоді, коли кілька шоків одночасно почнуть вичерпувати решту бюджетних та економічних резервів урядів. Тривале порушення експорту енергоносіїв із Перської затоки, поєднане з дефіцитом нафтопродуктів, подорожчанням ресурсів для сільського господарства, погіршенням урожаїв і зростанням вартості державних запозичень, може спричинити послідовні хвилі економічної нестабільності. За несприятливого сценарію це призведе до стагфляції — поєднання економічного застою зі стійкою інфляцією.
За ще гіршого сценарію проблеми суверенного боргу, поширення фінансових потрясінь, нормування споживання, зупинка виробництва та падіння споживчого попиту можуть взаємно посилюватися й спричинити глобальну рецесію. Для глобальної депресії знадобився б значно глибший і триваліший розпад системи, що передбачав би масштабні збої фінансового посередництва, міжнародної торгівлі або виробничих потужностей. Це залишається крайнім ризиковим сценарієм, а не встановленим результатом.
Стратегічна проблема полягає не в тому, що четверта глобальна системна криза неминуча. Вона полягає в тому, що одночасність військових, енергетичних, аграрних, бюджетних і фінансових потрясінь підвищує ймовірність нелінійної кризи, яку урядам буде важко стримати. Саме в цьому полягає головне застереження концепції глобального системного розламу.
13. Стратегічний прогноз: зима 2026–2027 років як критичний переломний момент
Якщо об’єднати три дипломатичні переговорні треки та четвертий системний вимір, вимальовується відносно чітка стратегічна картина. На двосторонньому рівні США — Росія ми спостерігаємо обмежене економічне зближення, зумовлене передусім прагненням Вашингтона знизити внутрішні ціни на енергоносії та впоратися з ширшими наслідками близькосхідної кризи. На тристоронньому рівні США — Росія — Україна немає принципового зближення позицій щодо ключових політичних, територіальних і військових питань. На рівні США — Україна — Європа обговорюються важливі елементи майбутньої архітектури безпеки, але досі немає узгодженої моделі, здатної забезпечити стійке припинення вогню або тривалий мир.
На глобальному системному рівні одночасні війни прискорюють поширення взаємопов’язаних потрясінь у сферах енергетики, продовольства, фінансів і політичної стабільності. Ці каскадні наслідки створюють тиск на всіх ключових учасників. Росія продовжує військові операції та посилює тиск на українську енергетичну інфраструктуру. Україна намагається зберегти переговорні важелі, атакуючи російські енергетичні об’єкти, військово-виробничі потужності та стратегічну логістику. Сполучені Штати наближаються до проміжних виборів, намагаючись одночасно керувати кількома суперечливими внутрішніми й міжнародними пріоритетами. Європа, своєю чергою, стикається з власними економічними, бюджетними та політичними труднощами.
Ми спостерігаємо взаємодію глобальних, регіональних і локальних чинників у межах масштабнішої геополітичної системної кризи. Глобальна енергетична криза безпосередньо впливає на внутрішньополітичні розрахунки США. Ці розрахунки визначають санкційну політику Вашингтона щодо Росії. Зміни санкційної політики впливають на дипломатичні переговорні позиції. Вони, своєю чергою, змінюють військову динаміку російсько-української війни. А продовження цієї війни знову впливає на європейську безпеку, державні фінанси, політичну стабільність та економічну конкурентоспроможність.
Саме таку взаємопов’язану динаміку я описую у своїй концепції глобального системного розламу. Кризи більше не залишаються в межах окремих регіонів або сфер політики. Вони взаємодіють, посилюють одна одну та породжують каскадні наслідки для міжнародної системи. Війна в Ірані впливає на американські ціни на енергоносії. Американські ціни впливають на дипломатичну політику США щодо Росії. Американська дипломатія змінює стратегічні розрахунки України. Ці розрахунки формують безпекове середовище Європи. А сукупні економічні наслідки впливають на бюджетну та військову спроможність самої Росії. Це не окремі події, а взаємопов’язані елементи однієї геополітичної трансформації.
На мою думку, ми все ще далекі від суттєвого дипломатичного прориву, який міг би завершити російсько-українську війну. Зимова кампанія Росії проти української енергетичної інфраструктури може значно посилити гуманітарний, економічний і політичний тиск на Київ. Вашингтон може продовжити пошук обмежених домовленостей із Москвою, особливо в тих сферах, де внутрішні економічні інтереси США перетинаються з російськими комерційними інтересами. Зростання бюджетних і політичних труднощів у Європі може ускладнити стабільне надання Україні фінансової та військової допомоги. Водночас погіршення бюджетного становища самої Росії поступово обмежуватиме її військові можливості, хоча ці обмеження не обов’язково спричинять негайну зміну політики Кремля.
Глобальний каскад «енергоносії — добрива — продовольство» також може створити додатковий інфляційний і бюджетний тиск у всій міжнародній системі, зменшуючи спроможність урядів поглинати нові потрясіння. Жоден із цих процесів автоматично не означає, що Україна буде змушена прийняти російські умови. Так само економічні труднощі Росії не гарантують, що Москва стане більш схильною до компромісу. Проте їхній сукупний вплив може поступово змінювати співвідношення стратегічних витрат і вигод для всіх залучених сторін.
Обмежене взаємне енергетичне перемир’я залишається можливим, особливо якщо Вашингтону вдасться пов’язати послаблення санкцій із конкретними, перевірюваними кроками Росії зі стримування бойових дій. Але така домовленість не розв’яже фундаментальних територіальних суперечностей, не змінить ширших стратегічних цілей Росії та не дасть відповіді на питання про надійні довгострокові гарантії безпеки для України. Існує також значний ризик, що часткове перемир’я заморозить окремі військові дії, не забезпечивши стійкого політичного врегулювання. Це створить можливість для нового етапу стратегічного переозброєння замість справжнього завершення конфлікту.
Зрештою, стійке врегулювання вимагає більшого, ніж тимчасове припинення бойових дій. Воно потребує зміни стратегічних розрахунків, через які принаймні одна з головних сторін наразі вважає продовження війни вигіднішим за компроміс.
Підсумкова стратегічна оцінка: чотири взаємопов’язані виміри — один глобальний системний розлам
Мій головний аргумент полягає в тому, що ми більше не маємо справи з двома географічно відокремленими війнами. Натомість перед нами дедалі тісніше взаємопов’язана геополітична криза, наслідки якої каскадом поширюються глобальною системою. Одночасні війни в Україні та Ірані посилюють перебої в енергопостачанні, порушують судноплавство, скорочують доступність нафтопродуктів, створюють проблеми з виробництвом добрив і продовольчою безпекою, поглиблюють інфляцію, загострюють боргові проблеми та загрожують політичній стабільності. Ці каскадні наслідки створюють вразливості для всіх ключових учасників, і саме тому не можна недооцінювати фінансову вразливість самої Росії.
Москва все ще може вважати, що здатна витримати ще одну зиму війни, але останні бюджетні дані свідчать про дедалі сильніше напруження економічних основ її воєнних зусиль. Попри різке зростання міжнародних цін на нафту, російські нафтогазові доходи скоротилися, дефіцит федерального бюджету збільшується, а витрати на військову мобілізацію продовжують поглинати значну частину національних ресурсів. Росія все ще може воювати, але війна стає дорожчою, а простір для економічного маневру дедалі звужується. Це може створювати стратегічний стимул посилити військовий і гібридний тиск зараз — до того, як ці обмеження стануть ще відчутнішими.
Водночас Сполучені Штати стикаються із власними суперечностями. Спроби стабілізувати енергетичні ринки шляхом послаблення обмежень на торгівлю російською нафтою та дизельним пальним можуть зменшити негайний ціновий тиск, але водночас зробити економічний тиск на Москву менш послідовним. Європа також стикається з дедалі серйознішими обмеженнями, тоді як Україна готується до ще однієї зими потенційно руйнівних атак на вже сильно пошкоджену критичну інфраструктуру. У результаті формується геополітичне середовище, в якому жоден із головних учасників не має необмеженої сили. Кожен стикається зі зростанням власних вразливостей, але ці вразливості не приводять до необхідного політичного зближення заради миру.
Мабуть, це і є найважливіший висновок. Економічний тиск не обов’язково породжує дипломатичний компроміс. За певних обставин він може призвести до протилежного: посилення військової ескалації, інтенсифікації примусу та спроб здобути стратегічні переваги до того, як економічне становище ще більше погіршиться. Невеликі геополітичні доміно вже починають падати, але взаємодія між ними стає складнішою, і вони не обов’язково рухаються в напрямку мирного врегулювання.
Тому прийдешня зима може стати значно більшим випробуванням, ніж черговий складний етап російсько-української війни. Вона може виявитися критичним періодом, коли сукупні наслідки двох одночасних воєн дедалі сильніше випробовуватимуть стійкість глобальної економічної та фінансової системи. У цьому й полягає сутність глобального системного розламу: геополітичні конфлікти перестають бути ізольованими потрясіннями та перетворюються на механізми системної дестабілізації, які взаємно посилюють один одного.
Отже, вирішальне питання зими 2026–2027 років полягає не лише в тому, чи зможуть Росія та Україна домовитися про припинення вогню. Питання в тому, чи...
ЯК TIKTOK І YOUTUBE ЗМІНЮЮТЬ СПРИЙНЯТТЯ КОРЕЙСЬКИХ БРЕНДІВ
1. Феномен глобальної трансформації корейської хвилі (Hallyu)Корейська хвиля (Hallyu) давно переросла статус локального азійського тренду, перетворившись на повноцінну глобальну екосистему та ключовий драйвер експорту...
ЕКОНОМІКА
ІНСТИТУЦІЙНІ БАР’ЄРИ ЦИФРОВОГО БАНКІНГУ ДЛЯ ІНОЗЕМЦІВ У РЕСПУБЛІЦІ КОРЕЯ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИК БАНКІВ
Анотація. Попри стрімкий розвиток цифрових фінансових послуг у Південній Кореї, іноземні резиденти (зокрема іноземні студенти) стикаються з системною цифровою ексклюзією. У цій статті на основі...
ЧИ ДОПОМОЖЕ РОСІЙСЬКИЙ ДИЗЕЛЬ ТРАМПУ ВИГРАТИ ВИБОРИ – І СКІЛЬКИ ЗАРОБИТЬ ПУТІН?
Багато хто вважає, що ця аморальна угода є політично неефективною для Трампа, бо заявленого обсягу дизелю недостатньо для докорінної зміни ситуації у усих США....
Девід Мартін, Таля Ватман. Нафтопереробна галузь росії страждає від посилення атак українців
У ці непрості дні публікуємо матеріал про успіхи українських Сил оборони у знищенні ресурсів ворога. Поки росіяни не дають жити українським містам, наші воїни...
Kyiv
легкий дощ
10.4
°
C
10.4
°
10.4
°
95%
1.7m/s
100%
Пн
15
°
Вт
16
°
Ср
13
°
Чт
11
°
Пт
12
°
СОЦІУМ
СТРАТЕГІЯ
