додому Блоги ЯДРО УКРАЇНСТВА ЯК КЛЮЧ ДО ПЕРЕМОГИ ПЛАНЕТАРНОГО ЛЮДСТВА. Ч. 1 – УСВІДОМЛЕННЯ

ЯДРО УКРАЇНСТВА ЯК КЛЮЧ ДО ПЕРЕМОГИ ПЛАНЕТАРНОГО ЛЮДСТВА. Ч. 1 – УСВІДОМЛЕННЯ

387

У зв’язку з тісним контактом з системно-регуляторними механізмами у вигляді ТЦК та супутніх органів, вийшов такий розлогий есей, як цикл відповідей на суттісні питання “чому все настільки не так, як ми тут опинились і де вихід?”. Усі припущення, аргументи та висновки є суб’єктивними, проте чесними, та ґрунтуються суто на досвіді взаємодій з описаними явищами.

Хто ми, українці, є? В чому суть нашої глибинної ідентичності? Що ми несемо для світу та куди розвертаємо світоустрій? 

Найосновніші асоціації, які приходять — то щось з глибини тисячоліть, з Землі та Сонця, з архетипів колективного самоусвідомлення поміж курганів та візерунків трипільської кераміки.

Дике Поле, воля — кризова самоорганізація, взаємопідсилення та співтворчість суспільного життя. 

Оті дикі тури лісостепів, яких ми втратили в природі і майже забули в собі, та сила й непокора яку вони уособлювали. Магічність буття, проживання межових станів у містеріях-святах, у контакті з темрявою та світлом, смертю та життям. Безстрашшя та водночас турбота  про затишок. 

Крайній індивідуалізм та спільнодія разом і для блага кожного. Довга та наполеглива воля, врешті-решт, завдяки ній, у тому числі, ми досі живі. Імпульсивність спонтанних рішень — парадоксальний важіль для збереження динаміки. 

Сміливість бути собою та проявляти усі ці якості — наша запорука наявності майбутнього як народу та соціокультурної спільноти в принципі. Ніякі Західні цінності чи Східні принципи цивілізацій не досягають глибини залягання наших основ буття (це, втім, стосується кожного народу-нації котрі не втратили себе у надбудованих угодах), і не здатні їх повноцінно замінити. 

Умовний колективний Захід (від Польщі аж до Бгарату) думає, що знає про Україну все, і вибудовує на цьому свою стратегію системної підтримки, обмежену наявним знанням. 

Антилюдський північний Схід – теж вважає що здатен нас перемолоти та засвоїти як ресурс, вчергове сунучи на знищення паростків вільного покоління, вдаючи що і цього разу все вдається. Ні ті, ні інші не можуть ні повноцінно допомогти нашій суттісній перемозі, ані завдати остаточної поразки. 

Ми маємо живе ядро народу, і саме там жевріє джерело ресурсу для перемоги України. 

Але, в силу різних обставин, ми самі як цілісний організм не проживаємо свою ідентичність повноцінно та природньо. Немає тої тотальної неперервності зв’язку, немає визвучених сенсів та стратегій, які народжені саме з Українства як явища. 

Замість живих парадоксів ми втрапляємо в лінійні поведінкові горизонти, йдемо на вичерпання наявного ресурсу попри потребу його перенародження в якісно инакших об’ємах. Скупчуємось у паніці масою біля одного борту баржі, не намагаючись перерозподілити зусилля та розпилитися на самоорганізований, проте єдиний флот невловимих чайок. Страх системи втратити односпрямований вплив та владу блокує реалізацію справжнього вільного множинного управління. Покладаючись на кількісно-масові характеристики та умовний обмежений ресурс, втрачаємо шанси перерозгорнути якості взаємодій та підходи до реалізації можливостей. Замість справжності керуємось стабільністю, насправді її втрачаючи.

Україна без визнання найвищої цінності вільної та свідомої волі людини – це у кращому випадку руїна на безкінечних дотаціях, з учергове похованими поколіннями, до наступного шансу вирости із зерна ярої пшениці та бути скошеними. 

Протиборство силових та системних важелів поза дотичністю до ядра народу лише звужує наші можливості. Спроби імітувати деражвотворчість без контакту із сутністю України як різнорідної республіки — мавпування яке завершується черговим зношенням та зносом верхівок. 

Впровадження централізованого примусу, з ігноруванням особистої волі, талантів та потенціалу до самоорганізації, без людяності  та діалогу в основі необхідних важких рішень, вийде силовим перекосом та з’їздом у прірву. Небажання перерозгортання управління виливається у його функціональну втрату.

Та сама суперзброя перемоги у війні що знаходиться поза площиною стратегічних оборон та контрнаступів, і той самий рецепт докорінних реформ — у проживанні справжності Українства, у баченні наших стратегічних перспектив як унікальної складової людства та ключа до майбутнього крізь стагнацію техногенного світу. 

Та частина управлінської структури, яка першою погодиться на відмову від односторонніх маніпуляцій та по-справжньому оселиться на орбіті ядра народу — одразу ж отримає карт-бланш на реорганізацію держави та вихід із кризи, отримає той кредит довіри який дозволить запустити наші можливості у незрівнянно інших масштабах, отримає включення духу та волі народу як організму замість початково приреченої мобілізації ресурсу шляхом тиску та страху. 

Основний критерій на який відгукнеться народ — це справжність. Її не зімітуєш, і не натягнеш на маніпулятивні наміри, бо глибинне розрізнення миттєве. Первинний доступ має тільки той, хто проживає, займає свій чесний об’єм. І в цьому місці народ повністю чує, надає відгук та виходить у взаємодію як відповідь.

А тоді і технічні засоби працюють на свою максимальну користь. 

Для прояву справжності треба сміливість та відповідальність, і без щирого очищення це буде лиш невдалий маневр із відволікання ресурсних задач. Винних знайдемо, але стане гірше. 

Було б наївно вважати що всі надскладні, нагальні системні питання та суперечливі моменти непереборних обставин кудись самі подінуться – їх навпаки побільшає і вони загостряться, але їх можна буде ефективно усувати та вивертати в умовах тотальної співпраці народу та держави. 

Не імітувати лютий-березень 2022, витягуючи спогади, а прожити наступний страшний час. Нам потрібно пройти парадоксальну смерть та народження інших нас водночас. Переступити через все, що знаємо і передбачаємо, і не загубитися у самообмані. Згадати з майбутнього наш Вогнесміх.

Наша перемога — у справжності буття собою, у щирості та сміливості єства Українства у людстві. 

У волі Дикого Поля на своєму місці, серед інших пробуджених народів.

автор – Іван ГРИГОРЧУК

картина Івана Марчука – “Навколо тиша”

з циклу листів з #АШРАМУ, 7.01.2023

1 коментар

  1. Тут або Укрїнство, або Держава з її символами та інструментами. Вони не протиріяать одне одному. Просто з різних мірностей

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я