Колись соціолог Беквіт в своїй Концепції експертократії пророкував, що на останніх стадіях політичної еволюції демократію замінять правлінням експертів, точніше, організаціями експертів. І це буде більш ефективне правління, ніж правління за допомогою виборців і обранців народу, оскільки експерти мають спеціальні знання недоступні для профанів.
Власне, останні роки цьому ми бачили багато підтверджень, коли роль експертів стає більш вагомою за суто політика чи державного діяча. Наприклад лікарі під час ковіду були носіями таких знань. Деякі філософи навіть заявляли, про встановлення біоклінічного політрежиму на заміну класичному демократичному представництву.
Повертаюся до цієї теми через матеріал на тему псевдоекспертів, який вчора вийшов на сайті Ділової столиці, та створив дискусію серед блогерів. Маю свою думку на цю тему.
Цікаво, що посилення експертократіі відбувається далеко не лише під час кризи та появи нових загроз. Ми все більше у виборі побутових речей орієнтуємося на експертів – перед купівлею мікрохвильовки спочатку читаємо думки експертів, нам мало інформації від продавця-консультанта чи інструкції. Нам птрібна “зовнішня” чи “внутрішня” оцінка товару від джерел, які ми сприймаємо як незалежні. Експертократія рулить всіма аспектами нашого життя.
Особливо складно відрізнити фахівця від медійного “експерта” в таких складних сферах як енергетика, аналіз політичних процесів, міжнародних відносинах, безпекових питаннях тощо.
До того ж, експертократія має й “темний бік”, про який самі експерти воліли б не говорити:
– підміна експертів-фахівців тими, хто себе такими оголосили чи/або призначені владою, олігархами чи медіа (Медведчуківські “чаплиги” чого варті). Як правило, це “експерти-хайповики” з усіх питань, які навіть не мають в відкритому доступі жодної притомної фахової публікації;
– охопленя широких мас ефектом Даннінга – Крюґера.
Журналісти в матеріалі посилаються на того самого Тома Ніколса, який стверджував, що “ніколи ще люди не мали стільки доступу до знань і водночас не чинили такого опору пізнанню. Дедалі більше звичайних людей не лише не знають базових речей, а й не дотримуються основних правил доведення своєї думки, відмовляючись учитися логічноїї аргументувати”.
Ніколс описує сучасне американське суспільство з його проблемами, які майже знищили ідеал професійної експертизи. Він стверджує, що цей процес живиться через Вікіпедію, популярних блогерів на всі теми та платформ;
– розмивання межі між суб’єктивною журналістикою та експертизою. В часи блогіризації медіа у журналістів виникає спокуса виступати не в якості транслятора чиїхось ідей, а самому стати генераторами сенсів, навіть якщо це потік банальностей. Такому журналісту здається, що рівень його компетенції перевищує мотивацію;
– інколи грантоїди формують власний пул ноунеймів “експертів”, який намагаються продати суспільству під виглядом “фахівців нового типу”. Вони потрібні грантоїдам для того, щоб мати точку опори для формування громадської думки, коли проводять власний порядок денний (читай лобізм в інтересах грантодавців). Тоді ця кумпанія веде себе вкрай агресивно, з пафосом приватизовуючи суддівські функції;
– в експерти йдуть представники управлінських команд, яких звільнили (“обіженки”).
Проте їх експертиза виключно зводиться до критики нинішньої управлінської команди та захист репутації свого патрона. Є серед них й відверті “скунси”, сенс яких виключно в накид на вентилятор за дрібний прайс чи ради мистецтва (так звані експертки «кошарні»).
Експертиза та репутація давно перестали бути взаємопов’язаними речами. Можна робити будь-які камінгаути та зашкварюватися з помилковими прогнозами, вас все одно кликатимуть в ефір. Ведучі смакуватимуть подробиці брудної білизни колишнього шефа, не зупинятимуть відверті несенітниці та не тикатимуть носом в логічні протиріччя. Якщо гість дає перегляди, то жодні етичні принципи не можуть замінити монетизації.
Лише відвертий зашквар, такий як зрада Батьківщини чи виправдання злочину, можуть на деякий час демедіазувати того чи іншого “експерта”.
Обнулити. Зникли зі шпальт прізвища Піховшека, Видріна, Копатька. Може десь там на болотах про них ще згадують, але в Україні молоде покоління політологів вже задає питання, а хто це?
Але скільки подібної наволочі на свободі?
Текст на ДС тут – https://www.dsnews.ua/ukr/politics/psevdoekspertiza-yak-nacionalna-zagroza-chi-mozhna-protistoyati-globalnomu-trendu-13112024-511584
Джерело тут
