Останнім часом досить багато інформації з різних джерел про епоху нових змін. І якщо ви згадаєте про зміни, що спіткали нас в 90-х, то це зовсім не те. Це протилежне, інше і навіть інакше. В науці, релігії, мистецтві і навіть питання подальшого існування людини – все це у самої межі і як вийти за існуючі кордони, які ми створили самі, поки ніхто не знає. Інтелектуали констатують зникнення мислення. Але, як і завжди в історії людства, є групи людей, які намагаються доторкнутися до інакшого.
Пандемія розставила крапки. Вона прискорила процес приближення до межі, на якій ми опинилися. Пандемія лише маркер прірви, поруч з якою ми стоїмо. Обмеження прав і свобод, остаточне знищення суспільного договору (і не тільки в Україні). Про екологія вже і не говорю. Цей список можна продовжувати, але навіть ці чотири пункти кажуть, що на нас чекає невідоме. Маємо зупинитися і почати про це говорити.
Для того, щоб рухатися в цьому напрямку, один з можливих варіантів є створення мерехтливих спільнот. І навіть не створення, а як принцип об’єднання для постійного обговорення і пошуку. Приклади таких спільнот були і раніше, але сьогодні у нас можливостей більше завдяки інтернету.
Під час однієї розмови були згадані два прізвища: Жан-Поль Сартр та Альбер Камю. Молодість їх пройшла в період тектонічних змін. Дві війни, одна жахливіша на іншу. Світна межі переосмислення граничності, що існує: людина і держава, людина і віра, наука і влада. Народження нової епохи, в якій ми живемо сьогодні, відбулося у важких муках. Але ці два філософи шукали вихід з кризи, пробиваючись крізь граничність до інакшого мислення про світ. В окупованому Парижі ця парочка проводила вечірки, де часто місце веселощам поступалося філософуванню, тобто пошуку нового.
Симона де Бовуар згадувала, як у війну, сидячи в окупованому Парижі, вони збирали талони на їжу і потім влаштовували маленькі бенкети під час чуми: накидалися на їжу и випивку, танцювали, співали, грали в пантоміми. Художниця Дора Маар зображували боїбиків, Сартр диригував, Камю стукав по кришці каструлі в ритмі маршу. Це був іграшковий протест перед обличчям реальної загрози.
Саме в цей період Камю пише свою книгу «Чума». Свого роду заклик до еволюції унапрямку до солідарності і співучасті.
Їх приклад цікавий сьогодні, коли криза граничності у всіх сферах діяльності людства проявилася і вже стукає в двері кожного з нас. Як і сто років тому ми міркуємо про взаємовпливі людини і держави, людини і віри, різні прояви людського, пандемії, кліматичні загрози. Як і сто років тому інтелектуальні спільноти збираються не великою кількістю для міркування і розмов про сутність по суті. Прояв таких груп ми в своєму середовищі вирішили називати «мерехтливими спільнотами». И поки що це відбувається не в окупованому Парижі, і начебто немає світової війни. Поки що немає світової війни.
Під час однієї з онтологічних ігор ми спробували відповісти на питання: що ж це таке «мерехтлива спільнота»? Я пропоную кілька таких характеристик, які ми занотували, але це лише початок.
Перше. Це спільнота різних людей, з різних груп, уявлень, рівнів, але однаково бажаючих говорити про кризу і про майбутнє.
Друге. Готовність кожного сприймати і слухати кожного. Відсутність домінації і повний дозвіл на прояв своєї думки, як на рівні інтелектуальному, так і почуттєвому. Своєрідне поєднання Кайроса і Патоса – часу, наповненого сенсом і відчуттям щодо його прояву.
Третє. Мерехтливі спільноти виникають і зникають. Вони можуть знов з’являтися в такому самому наповненню або з новими учасниками, що говорять про нове або продовжують тему передостанньої групи.
Четверте. Ці спільноти не обмежені простором і локальністю. З’являються в різних країнах і розмови можуть відбуватися онлайн.
П’яте. Як показав досвід, головне – це зустріч жива, це як прояв співпроживання Кайроса і Патоса.
Можна ще додати якісні та кількісні характеристики, але це не є головним. Головне, що такі групи вже виникають в Україні та за її межами. Виникають групи людей, які намагаються доторкнутися до інакшого. Пошук нових форм співіснування людей, а також людей і природи. Дослідження того, навколо чого люди готові об’єднатися. Що стане новим засобом, що об’єднає? Чи потрібна держава і якщо ні, то що потрібно?
Як правило, на час розмови, проживання, пошуку збираються доволі різні люди, з різними цінностями, ідеями, які по закінченню продовжують існувати в цьому світі. Це такий собі прояв множинності. Ми маємо сприймати один одного із інакшістю кожного и цією самою інакшістю доповнювати один одного, що дає надію на вихід з кризи без великої війни, без болю від втрат.
Вони мерехтять на межах сталого та інакшого. Це і є мерехтливі спільноти, на які, як вважають деякі групи, і покладається надія для здійснення лагідного переходу в нове існування.
Планую і далі писати про мерехтливі спільноти і якщо ви вважаєте, що ви такі самі, пишіть мені, будемо знайомитися!
