Історія цієї відомої метафори починається в XII столітті. У трактаті Іоанна Солсберійського «Металогіка» є такі слова:
«Бернард Шартрський говорив, що ми подібні карликам, які сидять на плечах гігантів, щоб бачити більше і далі, ніж вони, — не тому, що у нас гостріший зір або вищий зріст, але тому, що їх гігантські фігури піднімають нас угору» [цит.].
На одному з вітражів Шартрського собору є зображення чотирьох євангелістів, які сидять на плечах чотирьох великих пророків: Ісая, Єремія, Єзекіїль і Данило. Вітражі були створені у ХІІІ столітті. Фігури пророків за розміром більші, ніж фігури євангелістів, а інтенцію євангелістів спрямовано на зображення Христа.
Це можна тлумачити таким чином, що євангелісти, хоча самі вони менше за пророків, але «бачать більше», бо вони споглядають Спасителя, про якого говорили пророки в Святому Письмі. Милість Бога, дарована людині по благодаті, означає для цієї людини одночасне розширення меж пізнання за допомогою досвіду благодаті.
Скористався цією метафорою і відомий єврейський філософ Ісайя бен Малі ді Трані, яку він інтерпретує в «респонсах»:
«Хто бачить далі — карлик або велетень? Звичайно, велетень, адже його очі розташовані вище, ніж у карлика. Але якщо карлик перебуває на плечах велетня, хто бачить далі? Так що ми — такі ж карлики, що сидять на плечі велетнів. Ми осягаємо їх мудрість і йдемо далі. Ми стаємо мудрими завдяки їх мудрості і можемо сказати все те, що ми говоримо, але не тому, що ми більші, ніж вони»[цит.].
У спробі вивчення Тори, загалом досвід відіграє тут важливу роль, і через знання та відкриття попередників, є можливість поглянути на речі більш широким поглядом. Потрібно взяти до уваги всілякі сторони і нюанси та прийти в результаті до нових висновків, відмінних від думки тих самих попередників.
Але за умови, що у останніх є досить «засобів» як слід осягнути мудрість перших. А якщо мудрість перших «недоступна» останнім, то той карлик залишається карликом — у нього просто не вистачає сил піднятися на шию велетня.
Іспанський гуманіст Хуан Луїс Вівес в трактаті «Про вчення» відмовлявся вважати новітніх того часу мислителів карликами:
«Невірно і нерозумно кимось придумане порівняння, якому багато хто приписує велику тонкість і глибину: “По відношенню до стародавніх ми — карлики, піднявшись на плечі велетнів”. Це не так.
І ми не карлики, і вони не велетні, а всі ми люди однакові на зріст, і завдяки їх спадщині ми можемо піднятися навіть трішки вище, аби зберегти їх пристрасть до пізнання, активного духу, доблесть і любов до істини» [цит.].
Найбільш відомий вислів Ісаака Ньютона в листі до Роберта Гука:
«Те, що зробив Декарт, був чудовим кроком. Ви додали багато нових рішень, особливо там, де йдеться про філософський розгляд кольорів тонких плівок. Якщо я бачив далі, то тому, що стояв на плечах гігантів» [цит.].
А також можна знайти і такі рядки в романі «Ім‘я троянди» Умберто Еко:
«В нас більше немає давніх знань, вік гігантів закінчився» [цит.].
Який сенс порівнювати карликів на плечах велетня в цьому контексті? Можливо, мається на увазі наша можливість позитивно впливати на світ і на самих себе? Як писав сучасний американський філософ Кен Вілбер: «Розуміння культурних смислів — це інтерпретативне заняття» [цит.], щоб пірнути глибше, потрібно інтепретувати. Іншими словами, епоха «ахронім» триває донині, але, як пише Вілбер:
«Немає особливих епох. Ми тільки підмурівок завтрашнього дня. Процес триває. Дух проявляється в самому процесі, а не в якійсь конкретній епосі чи в конкретному місці» [цит.].
Джерело: Koine
