Отже, якщо ми говоримо про наративи і глибинну географію в появі такого явища, як екопоселення в Україні. То мабуть слід зазначити, що ще років 5 тому ніяких екопоселень в Україні не було. Якщо брати за основу назви поселень. Були артхутори, духовні простори, родові помістя, ашрами ретріт центри, пермакультурні. Але не екопоселення, за виключенням хіба 2-3 назв.
Більше того побутувала певна думка (вона й досі ще побутує), що бути екопоселенням – це погано. Тому, що такий вид співпроживання не близький (інколи навіть чужий і шкідливий) і не притаманний нам, нашій хуторській ментальності. І що це життя зі спільним майном і спільним користуванням, дуже схоже на совєцький стиль життя в комуналках і колгоспах, а ми точно цього не хочемо.
Люди їхали жити «на землю»
Запам’ятайте цей вираз, тому що він і досі часто використовуєть серед наших українських дауншифтерів. Їхати з міста на землю означає в першу чергу іншу якість життя. Життя на власній землі. І це досить давній важливий історичний наратив. Тому що земля, як цінність, передавалась нам поколіннями. А так як Україна знаходилась в дуже аграрній імперії, куди індустріалізація прийшла чи не найпізніше в Європі. Таки найпізніше. То селяни становили основу країни до недавніх часів. І відповідно мрія про свою землю ще закріплялась утисками цих селян, починаючи від кріпосного рабства і закінчуючи примусовим колгоспним, який був ще до недавна. Додайте сюди ще терор, голодомор, доноси і утиски українців. І ми плавно перейдемо до іншого важливого питання довіри чи швидше недовіри.
Бо ми переходимо з вами до питання поселень, як явища. Чи можливо його відсутності.
Справа в тому, що наратив переїзду «на землю» не передбачає колаборації чи якоїсь соціальної взаємодії. Є я, є моя земля, мій гектар, мій рід, мій хутір і десь там трохи далі зовнішній світ.
Мені було спочатку не зрозуміло чому люди при переїзді на землю не шукають поселення таких же дауншифтерів, вже діюче, щоби жити наприклад по сусідству з однодумцями. Хоча деякі все ж шукають. Та переважно в таких поселенців викликає неабияке здивування мапа чи каталог таких екопоселень по Україні. Який ми зробили роки чотири тому намагаючись виявити загальну картину поселенського руху.
– А що їх багато?
Тобто більшість виїхавши навіть не задумувалось, що їх може бути більше ніж один. І це знову ж таки про світоглядний концепт. До якого ми ще повернемось спостерігаючи за розвитком українського дауншифтінгу і таких поселень в майбутньому.
Метод Кошастого (виживальщики)
Зараз мені хотілося б зупинитись на виживальщиках, як окремому явищі в наших поселеннях. Тому що вони теж розвивались по особливому. Виживальщики survivals – доволі розвинутий рух у світі, і якщо ми говоримо про наприклад американців, які в цьому мабуть наймасовіші, ще з часів холодної війни і група в Реддіт мабуть одна з найчисленніших (близько 2,3 млн учасників).
Проте в Україні переважно на початку 2000х ви почуєте про метод Кошастого його теорію про колапс мегаполісів практично передбачення іпотечної кризи 2008 і далі чіткої інструкції виїзду «на землю» подалі від цих мегаполісів від яких нічого доброго чекати не варто окрім деградації і споживацтва.
І ця концепція поганих міст і хороших хуторів, відокремлених автономних самодостатніх сімейних домогосподарств, лягла досить на вдалий грунт.
Тут концепт трьох наративів прекрасно працює. Перший – Буда золота епоха хуторів, вільних людей, родовий уклад, копне право і прекрасне автономне розмірене життя в природних ритмах. Потім прийшли ненависні міста і все зіпсували, відірвали людей від родової землі і загнали їх в гонку за матеріальним достатком, втрата коріння і сенсів, і ось світлий шлях повернення на землю і відновлення усталеного укладу який був з нами завжди.
Що досі заважає об’єднуватись?
Ну добре скажете ви, але ж це було 10-15 років тому. Нехай ці люди виїхали і обжились, мабуть стали фермерами чи просто господарниками, мабуть понароджували дітей. І ці діти вже мабуть достатньо дорослі для того щоби повернутись до потреби соціалізації. Об’єднання, пошуку таких же однодумців чи принаймі об’єднуватись навколо освіти чи якихось простих потреб спілкування.
В принципі так і є, якщо спостерігати за історичним розвитком фестивалів, зльотів та тематичних з’їздів чи то з пошуку половинок чи з’їздів мистецьких хуторів.
Різного роду святкувань, ярмарок.
Але далі хуторське життя повертає в свою глибинну географію розбудови власного особистого простору і фактично його поклонінню. І моя початково мабуть хибна модель егоцентричності такого індивідуального господарювання, досить затратного в часі і ресурсах насправді тут межує з ізотерикою і духовному поклонінню тій точці на землі чи гектару, родовому дереву, яке в свій час була визначене, як місце сили.
Тобто ідея полягає в тому, що кожен дауншифтер будує свій власний ашрам на своєму гектарі чи просторі тут все залежить від початкових ідеологічних установок. Сам йому поклоняється і йому досить складно зрозуміти навіщо витрачати додатково якийсь час на розвиток спільного простору чи долучатись до об’єднання з кимось навіть на вулиці по сусідству. Коли кожен має свій власний центр Землі, храм Всесвіту. І цей наратив ви можете помітити в трошки іншому прояві, наприклад, на заході країни, де кожен порядний ґазда ставить при вході в свій двір капличку з матір Божою. Фактично маючи свій власний храм поклоніння.
І це часто пояснює той факт, чому люди живучи в поселенні, інколи досить багато сімей насправді не бачуть потреб у спільних діях чи об’єднанні. В одну спільноту, одне екопоселення, наприклад. Але це далеко не все пояснення.
Отже, Конспірологія
Найчастіше в дослідженні цього явища я запитував себе одне. Добре, іпотечна криза завершилась, світ вийшов з колапсу. Якість життя в містах почала покращуватись. З’явилось все більше екоактивістів і вегетаріанців, які змінили екологічну складову. З’явилось достатня кількість якісного локального крафту, змінилась архітектура житла і міста з точки зору просторового стали досить комфортними і зручними. Що ж змушує людей небачити цього всього і досі транслювати життя в мегаполісах, як одне тотальне зло.
Що стримує людей в хуторах, виживальщиків, не бачити очевидного прогресу і не намагатись визнати очевидні речі. Наприклад те, що зрештою вони не є типові селяни, вони тіж самі жителі мегаполісів, і їх життя за містом так чи інакше є продовженням міста. І всіх його проявах соціальних культурних екологічних і економічних. Жоден селянин не може до кінця усвідомити, що ці люди з міста роблять в його селі і навіщо вони тут. Тоді як люди з міста дуже добре їх розуміють. Більше того в кожного хутору чи поселення є мабуть коло оточення, яке залишається жити в місті, проте максимально підтримує цей осоредок, яке ми називаємо екопоселення. Проте це вже інша історія.
Як все ж таки нам вдалося об’єднати ці хутори в мережу екопоселень і з якими наративах ще доводиться стикатись в наших поселеннях. Можу написати в наступній частині своєї оповіді.
Якщо вам звісно цікаво. З чим згодні чи не згодні пишіть в коментарях.
Ps. Ви мабуть спитаєте хто такий тімоті снайдер і до чого тут він. То я вам рекомендую подивитись в Ютубі його лекцію про становлення України як держави і як нації. Вам сподобається. А я просто взяв стиль його подачі для висвітлення історії наших екопоселень. Сподіваюсь ніхто не проти, зрештою це навіть весело. Чи не так?
Автор: Максим ЗАЛЕВСЬКИЙ
Джерело тут