Триває інтенсивна повітряна війна. Складно сказати, хто в ній має перевагу, але сарказм Купера традиційно спрямований проти росіян. Він також застерігає, що вони змінюють тактику протидії й намагаються сконцентрувати свої системи ППО вже не біля важливих об’єктів на своїй території, а на кордоні з Україною – формують «протиповітряну стіну», щоб завадити українським БПЛА летіти вглиб країни-агресора. Ліквідувати цю перешкоду міг би дозвіл завдавати ударів американськими далекобійними ракетами. Оскільки його немає, Купер вміщує карикатуру на «вашингтонське тріо» й закидає нерішучість цілому НАТО. Наступний звіт, який вже перекладаємо, стосується наземних подій, зокрема на курщині.
Тримайте аналіз найновіших подій повітряної/ракетної війни між росією та Україною (так, я трохи аутист і дивак, як той «Аудитор» з однойменного голлівудського фільму: мушу все «довести до кінця», зрозуміти до кінця, пояснити собі й тим, кому цікаво послухати — інакше не вспокоюся…)
Нещодавні масовані російські авіаудари по українській енергосистемі (зокрема по мережі газопроводів) затьмарили (принаймні частково) кілька… «неймовірних» ударів українських БПЛА по російській нафтовій та газовій системах.
Удар 22 серпня по федеральній нафтобазі в пролетарську: два вибухи знищили більшу частину сховища, в якому зберігалося від 8 до 10% російських запасів паливно-мастильних матеріалів; пожежа досі не вщухає, уже дев’ять днів. І це не єдина така операція за минулі кілька днів. Аж ніяк.
Як я вже згадував, уже під час масованого російського обстрілу 26 серпня українці відповіли ударом по «газпромнефть-ОНПЗ» під омськом — це найбільший нафтопереробний завод у рф. Результат: установка первинної переробки нафти АВТ-11 вийшла з ладу на кілька місяців. Приблизно в той же час українці також завдали удару по авіабазі «енгельс-2».
Потім у ніч із 27 на 28 серпня кілька українських БПЛА завдали удару по полігону «атлас» в астахові (ще один об’єкт, що належить федеральному агентству з державних резервів), що в ростовській області. Цей полігон уже результативно обстрілювали 25 днів тому, але тепер завдані збитки набагато масштабніші. Станом на сьогоднішній ранок пожежі досі не ліквідували.
Нарешті, вранці 28 серпня щонайменше два українські безпілотники влучили у нафтобазу «вятка» в котельничах кіровської області. Місцеві жителі повідомили про чотири вибухи і підпал двох цистерн, а минулої ночі вибухнула ще одна цистерна:
…. і це лише «повітряна/ракетна війна на стратегічному рівні». Тепер перейдемо до «оперативно-тактичного рівня», де також є чимало новин.
Наприклад, судячи з повідомлень у соціальних мережах, російські повітряно-космічєскі сили перебувають у процесі реорганізації частини своєї протиповітряної оборони. Наприклад, приблизно 21-22 серпня 5-ту зенітно-ракетну бригаду, оснащену ЗРК «Бук М3», перекинули до Глушковського району, а крім того, ПКС розгорнули одну зенітно-ракетну систему С-300П або С-400 в районі Курська:
27 серпня в цей же район було перекинуто ще один ЗРК С-300П або С-400:
Більше того, з’явилися повідомлення про передислокацію (можливо, «останню»?) ЗРК С-300/400 із західного або центрального Криму в район Керченської протоки. Дехто вважає, що цей ЗРК буде передислокований кудись у ростовську область… і це логічно, особливо з огляду на те, що за цим відбуватиметься. Втім, «забігаючи наперед»: сумніваюся, що такі висновки обґрунтовані. Мені здається, що ця система їде в район Керчі, а в район ростова «замість неї» збираються перекинути якусь іншу систему.
Чому?
У мене таке враження, що «замість» того, щоб продовжувати нарощувати точкову оборону навколо найважливіших міст і об’єктів у тилу (це те, чим Повітряні сили ЗСУ займаються в Україні, – і те, що, відверто кажучи, неможливо належним чином зробити на всій території росії, бо вона надто велика), росіяни зараз перерозгортають свої ракетні системи великої дальності, намагаючись створити на прикордонні з Україною щось на кшталт «багаторівневої ЗРК-стіни». Приблизно так:
Це дуже спрощена мапа «ЗРК-стіни», яку воздушно-космічєскі сили, мабуть, намагаються утворити на кордоні з Україною. Зауважте, що на ній показано _приблизне розташування_ «лише» систем ЗРК С-300/400/500. Це не означає, що там немає інших систем, інших радіолокаційних станцій, систем радіоелектронної боротьби тощо… або що, наприклад, їх немає на Донбасі. Це лише означає, що у мене недостатньо інформації про те, де знаходяться інші системи (за винятком приблизного розташування одного «бук М3»), і що ця мапа намальована, перш за все, з метою пояснити суть того, що, на мою думку, намагаються зробити воздушно-космічєскі сили.
Подібно до того, як ВСрф зараз «шикує» свої підрозділи навколо українського виступу на курщині, воздушно-космічєскі сили збираються шикувати свої ЗРК від клинців через брянськ до курська, потім до білгорода, воронежа, через богучар до ростова і далі вниз до краснодара і новоросійська.
Чому так?
Бо так росіянам буде набагато простіше робити цілу низку речей.
До цього воздушно-космічєскі сили намагалися вести «точкову оборону», розраховуючи на «панцирі» і «тори», розгорнуті поблизу районів, які їм було наказано охороняти (це не про розгортання передсерійних/виставкових зразків «панцир С-1М» для захисту керченського мосту або усередині та навколо важливих об’єктів московської області). Просто це відповідає доктрині і тактиці: немає сенсу «захищати територію, де немає власних військ або інших важливих для захисту об’єктів».
Але це виявилося неефективним і призвело до того, що велика кількість українських далекобійних БПЛА входили у російський повітряний простір, а потім летіли, куди хотіли. У тому числі по цілях углибині росії, атакуючи їх «зі спини», тобто зі сходу. Просто на росії надто багато об’єктів і складів, про які треба «дбати» подібним чином, і надто багато повітряного простору, який треба захищати (відносно) «малою кількістю» того, що є під рукою. ЗСУ мали дуже багато можливостей для прокладання «ракетних коридорів».
Тож ідея мала полягти у тому, щоб діяти на випередження: створити багатошарову ЗРК-стіну на кордоні («багатошарова» означає, що вона включає не лише системи С-300/400/500, а й «буки» та інші). Так воздушно-космічєскі сили могли б виявляти, відслідковувати та збивати українські БПЛА, коли вони тільки перетинають російсько-український кордон, тобто задовго до того, як вони зможуть перехитрити протиповітряну оборону та завдати шкоди тиловим об’єктам, розташованим східніше. Що теж підходить, бо таким чином формуються чіткі зони відповідальності для всіх залучених підрозділів воздушно-космічєских сил (пам’ятаймо, що це не лише перерозгорнуті системи ЗРК С-300/400/500, а й радари раннього попередження/спостереження та інші системи ЗРК меншої дальності).
Це важливо і для того, що відбувається у повітрі на тактичному рівні, особливо на південно-західній курщині, у зоні українського просування.
На початку наступу (нагадаю, він розпочався 6 серпня) ЗСУ використовували власні мобільні системи, такі як «Оса-АКМ» і «Тунгуска». Їх підтримку здійснювали зенітно-ракетні комплекси Повітряних сил, такі як SA-3, розгорнутий біля Сум, та, імовірно, два MIM-23 HAWK, а також український С-300 (далі у тилу).
У поєднанні з ПЗРК впродовж перших 24 годин українська ППО збила щонайменше один Су-25 та К-52. FPV дрони також збили Мі-8. У зв’язку з цим ВКС рф не наважувалися надавати повітряну підтримку поблизу зони бойових дій.
Після цього українські МіГ-29 і Су-27 завдали перехоплюючих ударів: використовуючи smart снаряди (precision guided munition) типу ГБУ-39 з бомбами малого діаметру (БМД) і ГБУ-62, вони почали бити по російських штабах, основних укріпленнях, а потім і по понтонних мостах. Звичайно, 12 серпня один із задіяних МіГ-29 був збитий (росіяни стверджують, що то був МіГ-31), але загалом: російська протиповітряна оборона виявилася недостатньою. Тому протягом останніх двох тижнів ГРУ і ВСрф почали розгортати системи радіоелектронної боротьби, а потім і вищезгадані зенітно-ракетні підрозділи, оснащені ЗРК «Бук М3» і С-300.
Здається, це призвело до того, що ПС ВСУ припинили наносити повітряні удари: натомість російські понтонні мости на Сеймі, наприклад, стали мішенню для ракетних систем залпового вогню M142 HIMARS і M270 MLRS. Росіяни відреагували на це розгортанням своїх розвідувальних БПЛА для пошуку пускових установок – і справді: «вишестоящі органи» у москві стверджують, що близько 5-6 таких установок були знищені (частково «іскандерами», частково БМ-30).
У відповідь на це українці почали полювання на їхні дрони гелікоптерами своєї армійської авіації, модифікованими «Стрілами-10/СА-13» та своїми БПЛА, що – в свою чергу, змусило росіян плакатися про втрати їхніх розвідників-безпілотників – також українські БПЛА та інші засоби вполювали російські системи радіоелектронної боротьби, результатом чого, зокрема, стали наступні сюжети (оприлюднені 26 та 27 серпня):
Однак слід очікувати, що російські С-300/400, розгорнуті в курській області, зроблять роботу екіпажів українських гелікоптерів вкрай небезпечною – тому що, наприклад, будь-яка система С-400, розташована на Курщині, повинна мати дальність дії майже до самісіньких Сум.
…саме тому дуже великою проблемою є те, що розгортання ПТРК проти цілей на території росії залишається під забороною «фантастичного тріо» в Вашингтоні: принаймні теоретично вони могли б знищити С-400, але найближчим часом цього не станеться…
Враховуючи цей факт, а також фактичний успіх двох великих російських атак на українську енергосистему 26 і 27 серпня… що ж, не дивно, що Зеленський зажадав термінового засідання Ради Україна-НАТО. Де, звичайно, слід очікувати, що половина західного альянсу буде «співати» йому про те, як Захід засмучений його нападом на Курськ…
І хоча усі ми «на світлій стороні»….
коли російські ударні БПЛА «шахед» входять у повітряний простір Польщі та/або Румунії… нічого не відбувається.
НАТО «переймається» і «протестує» з цього приводу…
Для порівняння білоруси збили один з двох БПЛА, що увійшли в їхній повітряний простір 26 серпня… тобто зробили те, на що НАТО досі «не наважувалося»?
(…далі буде… бо мені ще треба висвітлити останні новини про наземну війну…)
Переклад: Ірина Жигалюк, Катерина Соболева, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
