Добре відома лапідарна фраза, вимовлена Наполеоном під час зустрічі з Гете в Ерфурті у жовтні 1808 року: Le destin c’est la politique: «доля – це політика».
Це твердження, на той час цілком зрозуміле, хоч і здавалося революційним, сьогодні зовсім втратило для нас своє значення. Ми вже не знаємо, що означає термін «політика», і тим більше не мріємо побачити в ній свою долю. «Доля – це економіка», – ось рефрен, що десятиліттями твердять нам так звані політики. Проте вони не лише не перестають називати себе такими, але партії, які вони представляють, продовжують називатися «політичними», а коаліції, які вони утворюють в уряді, і рішення, які невпинно приймають, оголошуються «політичними».
То що ж ми сьогодні маємо на увазі, коли вимовляємо, хоч і без особливої впевненості, слово «політика»? Чи є в нього щось на кшталт єдиного значення чи, навпаки, зміст, який передається цим поняттям конститутивно роздвоєний? Термінологічна невизначеність у перекладі терміна politeia, яку ми вже проаналізували, виникла нещодавно. У латинському перекладі «Політики», виконаному Леонардо Бруні і опублікованому в Римі в 1492 році разом із коментарем Томи, цей термін перекладається як gubernatio або respublica (рідше civitatis status).
Якщо уривок, який ми цитували (1279 а, 25–26), у його латинському перекладі свідчить: Cum vero gubernatio civitatis et regimen idem significant…, то попередньому фрагменті термін politeia перекладається як respublica (est autem respublica ordinatio civitatis). Коментар Томи, у якого, очевидно, був на руках інший переклад, політія іноді перекладається як поліція, а іноді як respublica. Близькість терміна policia до нашого «polizia» не повинна дивувати: фактично на початок XIX ст., polizia булоіталійським терміном, що відповідає politia.
Термін «поліція» ще зустрічається в перекладі Плутарха, перекладений Марчелло Адріані та виданому у Флоренції в 1819 році, воно «означає порядок, за допомогою якого керується місто та задовольняються його загальні потреби; тому й кажуть, що існує три види поліції: монархія, олігархія та демократія».
У німецьких теоретиків камералізму та поліцейської науки, що з’явилася і потім поширилася в Європі у XVIII ст., наука про державу стає наукою про управління (Regierungwissenschaft), основним завданням якої є Polizei, яка визначається – на відміну від Politik, яка відповідає лише за боротьбу із зовнішніми ворогами – як управління порядком у суспільстві та турбота про добробут та життя підданих у всіх його аспектах. І, звичайно, не випадково, що саме Наполеон, який рішуче заявив, що політика – це доля, став тим, хто надав адміністрації та поліції сучасного звичного нам вигляду.
Адміністративна держава, теорію якої запропонували Санстейн і Вермель, яка встановлюється у передових індустріальних суспільствах, по-своєму зберігає вірність цій моделі, в якій держава, здається, зводиться до адміністрації та менеджменту, а «політика» повністю перетворюється на «поліцію». Показово, що у державі, який розуміється у сенсі як «поліцейська держава», цей термін, зрештою, позначає найменш повчальний бік управління, тобто органи, покликані у разі силою забезпечити здійснення державного порядку.
І все ж таки формальний апарат законодавчої держави не зникає, як не зникають закони, які уряди продовжують видавати, незважаючи ні на що, не зникають і посади та гідність, які, згідно з конституцією, втілюють та охороняють легітимність системи. Незважаючи на свої трансформації, сутнісна біполярність політичної машини принаймні формально зберігається.
Перша частина тесту тут
Переклад – ПолітКом
Оригінал тут
