Домой Философия Залишатися на зв’язку зі своєю власною метою (ІІ частина)*

Залишатися на зв’язку зі своєю власною метою (ІІ частина)*

33

Фрагмент з книги «Спроба прочитання Джорджо Агамбена: естетика, політика, теологія», яка вийде з друку найближчим часом.

ТЕОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ 

НЕЛЕГІТИМНОСТІ ВЛАДИ 

У ТВОРІ ДЖОРДЖО АГАМБЕНА 

-ads-

«ТАЄМНИЦЯ ЗЛА. БЕНЕДИКТ XVI ТА КІНЕЦЬ ЧАСІВ»**

<…>

«Велика відмова» Бенедикта XVI, на думку Агамбена, має не тільки історичну передумову, але й глибоке богословське підґрунтя. По-перше, термін «Мysterium iniquitatis» («Таємниця беззаконня», або «Таємниця зла»), винесений Агамбеном у заголовок книги та її другої частини, має біблійне походження. Він взятий з «важливого та неясного»  уривку другого Послання апостола Павла до Солунян, що містить пророцтво про кінець часів.Приведемо цей уривок повністю (в перекладі Івана Огієнка):

Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього, щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній. Хай ніхто жадним способом вас не зведе!

Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник (ho corruptio te anomias – людина беззаконня), призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме. Чи ви не пам’ятаєте, як, ще в вас живши, я це вам говорив був? І тепер ви знаєте, що саме не допускає (to katethon) з’явитись йому своєчасно.

Бо вже діється таємниця беззаконня (mysterion tes anomia); тільки той, хто тримає тепер, буде тримати (ho katethon), аж поки не буде усунений він із середини. І тоді то з’явиться той беззаконник (anomos), що його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого. Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися (2 Сол. 2: 1-10).

У цьому уривку ап. Павло говорить про кінець часів, настання якого пов’язане з появою двох персонажів:

1) «людина беззаконня» (або «поза законом», anomos) – термін, яким Павло позначає, найвірогідніше, Антихриста, та за коментарями Отців – Римську Імперію (Ієроним, Тертуліан) або саму Церкву (Тихоній);

2) «затримка» (катехон, katethon) – те, що відтерміновує прихід Христа та кінець світу. Апостол наполягає, що таємниця беззаконня вже діється і буде тривати, доки не стане явним беззаконник, і тоді «Господь Ісус заб’є його Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого» (2 Сол. 2:8).

Агамбен звертається до книги правил «Liber Regularum»  донатистського богослова четвертого століття Тихонія, ідеями якого, на думку Агамбена, блаженний Августин був натхненний на написання «De Civitate Deo». Цікаво, що молодой теолог Йозеф Ратцингер у тридцятирічному віці присвятив Тихонію важливу богословську статтю.

У другому та сьомому правилах «Liber Regularum» Тихоній каже про двудольне тіло Церкви: одна частина грішних, інша благословенних, причому ці частини складають одне тіло, що має й гріх і благодать. Обґрунтування своєї позиції Тихоній знаходить в строках «Пісні Пісень»: «Чорна я, але красива» (Fusca sum et decora).

Тобто єдина дружина Христа, чиє тіло – тіло Церкви, має «ліву» і «праву» сторони: чорну церкву (fusca), церкву нечестивих, які слідують справам Сатани, й справедливу Церкву (decora) вірних Христа. Але і Церква Христа і церква Антихриста це одна і та сама Церква, яка буде розділена (discessio) тільки в кінці часів. Таким чином, Тихоній розділяє добро та зло в тимчасовій катехонічній природі Церкви.

Цитата з сьомого правила Тихонія «Про диявола та його тіло» дещо пояснює таємницю беззаконня: 

A відбувається це і буде відбуватися з часу страждань Господа до тих пір, поки з середовища цієї таємниці беззаконня не видалиться Церква, яка запобігає виявленню нечестя у свій час по сказаному Апостолом: «и ныне удерживающее весте, во еже явитися ему в свое… время: тайна бо уже деется беззакония: точию держай ныне, дондеже от среды будет. И тогда явится беззаконник (тот)» (2 Сол. 2:6-8; біблійна цитата приведена старослов’янською).

Це те, на чому Ратцингер наполягає у своїй статті: «Звідси слідує, що Антихрист належить Церкві, росте в ній до великого discessio [розділення], яке буде введено фінальним одкровенням». У виступі 22 квітня 2009 року, за два місяця до того, як він поклав свій палій на могилу Целестина V, Бенедикт XVI знову згадує фігуру Тихонія, пропонуючи модель, за допомогою якої ми повинні сьогодні зрозуміти «таємницю Церкви». Він пише: «Тихоній бачить перш за все відображення таємниці Церкви. Він прийшов до висновку, що Церква була двудольным тілом; одна частина належить Христу, но є і друга частина, котра належить дияволу».

У свою чергу Агамбен посилається на богослова Івана Ілліча, щоб стверджувати, що Церква завжди вже є «mysterium iniquitatis» («таємниця беззаконня») в якості «corruptio optimі pessima» (що можна перекласти як «падіння доброго – найбільш зле падіння», або «корупція найкращого – найгірша корупція»). Це формула, за допомогою якої ми можемо узагальнити сучасне «спотворення християнства». Найзначніша фігура цього давнього вислову полягає в тому, що корупція відноситься не до хорошого, а саме до найкращого.

У цьому контексті треба згадати вчення св. Бернарда Клервоського (1090/91-1153) про «три епохи» в історії Церкви. Перша – епоха мучеників, коли християн гнали та вбивали за віру; друга – епоха єретиків, коли самі християни спотворять церковне вчення; третя і найжахливіша епоха почнеться в останні дні, коли Церква настільки паде й розбеститься, що з неї повстане антихрист. 

Лідер Реформації Мартин Лютер був впевнений, що Церква входить в цю третю, останню стадію. Мотивований есхатологічними попередженнями св. Бернарда про кінець часів та приголомшений корупцією в Церкві, Лютер вважав, що живе в період останніх днів.

Споглядаючи сучасну ситуацію також не залишається сумнівів, що «mysterium iniquitatis» («таємниця беззаконня») «вже діється» (2 Сол. 2:7).

Цікавим є тлумачення Агамбеном слова mysterium – згідно з перекладом з давньогрецької, це не секрет, а драма, «драматичне дійство», яке, так би мовити, відбувається в кожний момент та в якому постійно (як в театрі на сцені) грають долю людства. У цій драмі ставкою є спасіння або загибель людей. Що ж до «mysteriuminiquitatis» («таємниці беззаконня»), Агамбен зауважує, що цей термін, вирваний з есхатологічного контексту, «перетворюється на суперечливе онтологічне поняття, в деяку онтологію зла».

 У цьому сенсі таємниця зла зовсім не таємнича. «Розкриття цієї таємниці означає висвітлення бездіяльності закону та істотної нелегітимності будь-якої влади в месіанський час», – пише Агамбен у творі «Час, що залишився». Згідно з Агамбеном, Церква як подвійна природа протилежностей має внутрішній застій між обмеженням у часі (катехон), який протирічить цілісності закону (аномос) — та есхатологічним виміром Кінця. 

Реактивуючи свої тези з книг «Час, що залишився» та «Царство і Слава», Агамбен пише: «У Церкві є два непримиренних та разом з тим таємно взаємопов’язаних елементи: мирський елемент часу і те, що підтримується у відношенні кінця часу та світу. Коли есхатологічний елемент затемнюється, мирська економіка (ойкономія) стає дійсно вічною, тобто безкінечною та безцільною».

Завдання Церкви, яка забезпечує порятунок, полягає в тому, щоб знову ввести таємницю зла в есхатологічний контекст, не перетворюючи її у вічну структуру, а конкретизуючи її в кожній    історичній дії, де «вирішальний конфлікт завжди відбувається», та в якому «кожен покликаний грати свою роль безумовно й однозначно».

Бенедикт XVI постає контркатехоном, оскільки у своєму зреченні він може виявити есхатологічну структуру, що залишає позаду економіку вікарія. Згідно з Агамбеном, послання Бенедикта XVI було «нічим іншим, як здатністю залишатися на зв’язку зі своєю власною метою».

Підтверджуючи свій титул «богословського провокатора академічної філософії», Агамбен пропонує бачення сучасної церкви та політичних інститутів у бінарних принципових опозиціях: економіки й есхатології, легітимності та законності, духовної сили та тимчасової влади. Італійський філософ наполягає, що інститути суспільства залишаються живими та діючими тільки тоді, коли обидва принципи залишаються присутніми, ніколи не намагаючись співпадати та не затемнюючи один одного.

Будь-яка перевага одного з принципів поглиблює сучасний кризовий стан. «Невидима рука» ринку, закон або влада стають марними без есхатології, легітимності та духовності. Коли тимчасовий елемент переважає над духовним, Церква втрачає з виду свою кінцеву мету та приречена на корупцію. 

У цьому сенсі вчинок Бенедикта XVI постає взірцем сміливості у ствердженні духовних цінностей. Своєю «великою відмовою» папа Бенедикт XVI запропонував віруючим повернутися до роздумів про есхатологію, до відчуття «останніх речей», які повинні спрямовувати наші дії в «передостанніх речах». «Церква не зможе вижити в пасивному очікуванні вирішення конфлікту в кінці часів, якщо не буде здатна до рішучого радикального етичного вибору». Вважаємо, що цей заклик спрямований не тільки до Церкви та політичних інститутів, але й до кожної людини.

*«Залишатися на зв’язку зі своєю власною метою» (І частина): https://politcom.org.ua/zalishatisja-na-zv-jazku-zi-svoieju-vlasnoju-metoju?fbclid=IwAR1RsWiLovbr6US8oxe3fEuzcRW4WFFWk46N-KJ-t6ls0fGa7-75AzSHcw4

**Вперше опубліковано у збірці наукових праць Вісник Львівського університету. Філософсько-політологічні студії, 2019. Випуск 26. С. 79-86. https://doi.org/10.30970/2307-1664.2019.26.10.

Олександр ТИМОФЄЄВ, філософ, PhD

Предыдущая статьяТОП-темы американской политики
Следующая статьяУкраїна-США: quo vadis?

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь