Домой Экономика НБУ хоче, щоб курсові прогнози замість нього робив Мінфін

НБУ хоче, щоб курсові прогнози замість нього робив Мінфін

208

Київ. 28 травня 2015 року (Finbalance). Finbalance систематично пише про проблему емісійного фінансування Нацбанком дефіциту держбюджету, яка в т.ч. призвела до настільки глибокої девальвації й розкручування інфляції. Тобто нинішній курс та ціни – це не тільки розплата за корупцію в Україні, економічні дисбаланси минулих років, військову агресію Путіна на Донбасі та Криму, але й за нерішучість уряду, який, з одного боку, боїться наразитися на спротив населення реформам, а з іншого боку, боязко руйнує корупційні схеми (звідси й береться дефіцит держказни). Так, останнім часом намітилися певні зрушення (свідченням цього, насамперед, підвищення тарифів на газ), і їх варто вітати. Однак лише зробленого недостатньо, щоб не потрапити в чергову девальваційно-інфляційну спіраль.

Щодо НБУ. Як відомо, він надає підтримку держбюджету двома основними каналами. По-перше, через викуп держоблігацій, які випускає Мінфін. А по-друге, через квазіфіскальні відрахування частини «прибутку» до держказни. Таким чином у 2014 році НБУ фактично надрукував для Кабміну 200 млрд грн: торік його портфель ОВДП збільшився на 171 млрд грн, а податків він сплатив на 22,8 млрд грн.

Враховуючи бюджетні потреби в 2015 році, емісія НБУ для потреб держказни буде не меншою. Принаймні, в Меморандумі з МВФ передбачено 139 млрд грн на рекапіталізацію банківської системи і кредити Фонду гарантування вкладів фізосіб, які на практиці можуть бути профінансовані якраз лише через випуск ОВДП з наступним їх викупом Нацбанком. Крім того, в 2015 році НБУ має здійснити квазіфіскальні платежі на 60,5 млрд грн. По факту з початку 2015 року до 22 травня включно обсяг ОВДП у портфелі НБУ збільшився на 27,4 млрд грн. А за січень-квітень Нацбанком перераховано до держбюджету 15,1 млрд грн (25% річного плану).

У тому ж таки Меморандумі з МВФ офіційний Київ (в особі перших осіб держави) взяв на себе зобов’язання підвищити рівень незалежності НБУ, що має втілитися в т.ч. у зменшенні фінансового підживлення держказни з його боку. На практиці це має призвести, зокрема, до зменшення викупу Нацбанком держоблігацій, як уже зазначалося, зі 171 млрд грн в 2014 році до 139 млрд грн у поточному році. Це може стати можливим, насамперед, через підвищення тарифів на газ, які мають зменшити потребу в докапіталізації Нафтогазу.

Разом з тим квазіфіскальні відрахування Нацбанку в поточному році повинні збільшитися майже втричі – з 22,8 млрд грн до 60,5 млрд грн. З одного боку, об’єктивною передумовою для цього є девальвація, яка призвела до переоцінки валютних резервів НБУ в минулому році та, відповідно, значних «курсових доходів» (при тому, що резерви активно скорочувалися, — ред.). З іншого боку, може/має виникати питання: а чому взагалі центробанк повинен платити ефемерні податки з ефемерних доходів, які самі по собі чистої води емісією?

Наразі таким чином питання ще не ставиться. Є лише спроби хоч якось регламентувати квазіскальні платежі НБУ до держбюджету, щоб у них була хоча якась логіка (хоч і дещо штучна, — ред.) та відійти від реалій, коли НБУ де-факто друкує для Кабміну стільки грошей, скільки той попросить (прикриваючись «лише державними інтересами»).

З огляду на це, в парламенті й з’явилися законопроекти №2742 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розбудови інституційної спроможності Національного банку України» (був ухвалений Верховною Радою в першому читанні у вівторок 19 травня) та №2743 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо розбудови інституційної спроможності Національного банку України» (був прийнятий за основу в п’ятницю 22 травня). До ВР їх вніс Президент, однак готувалися вони явно в НБУ. Доказом цього слугує не тільки те, що ці законопроекти в парламенті презентував перший заступник глави Нацбанку Олександр Писарук, але й те, що керівництво НБУ вирішило «запхати» низку сумнівних норм, які явно не вписуються в зобов`язання перед МВФ (якими прикривається Нацбанк) та є продуктом власної «творчості» та особистих інтересів «центральних банкірів» з Інститутської.

Мінімум відповідальності

Вказані законопроекти передбачають цілком доречні й логічні зміни до законодавства, що стосуються запровадження заборони з 2016 року на авансове перерахування Нацбанком коштів у бюджет до затвердження фінансової звітності НБУ міжнародними аудиторами (тобто, власне, щоб не було емісії під фактичні потреби, — ред.). Крім того, цими документами встановлюється, що спершу НБУ формує загальні резерви, достатні для забезпечення його діяльності [у т.ч. під кредити рефінансування, видані банкам, — ред.], а вже потім здійснює платежі до бюджету.

Як звертали увагу в Головному науково-експертному управлінні Верховної Ради, ці норми відповідають положенням статті 51 вже чинного закону «Про Національний банк України», згідно з якою, по-перше, «одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку», а, по-друге, НБУ здійснює розподіл прибутку до розподілу після підтвердження зовнішнім аудитом та затвердження Радою НБУ річного фінансового звіту. Зокрема, 50% прибутку до розподілу спрямовується до загальних резервів та інших резервів НБУ (відрахування до загальних резервів проводяться поки сума загальних резервів не дорівнюватиме 10% обсягу грошово-кредитних зобов`язань НБУ) та 50% прибутку до розподілу перераховується до Державного бюджету України наступного за звітним року. Після формування загальних резервів у зазначеному розмірі прибуток до розподілу підлягає перерахуванню до держбюджету в повному обсязі.

Також парламентські експерти нагадають, що в своїх висновках до проектів держбюджету вони неодноразово наголошували, що вимоги до НБУ щодо здійсненням розподілу прибутку до розподілу за відповідний бюджетний рік та перерахування не пізніше встановленого законом про бюджет терміну «фактично зобов’язує НБУ забезпечувати отримання фіксованого обсягу прибутку», що «не повною мірою узгоджується з відповідними положеннями ст. 5-1 Закону України «Про Національний банк України» і незрозуміло, яким чином має бути виконана зазначена вимога у випадку неотримання НБУ або отримання ним прибутку в обсязі значно меншому, ніж визначений у проекті закону про держбюджет».

Довідково: законом «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що Нацбанк здійснює розподіл прибутку до розподілу за 2014 р. та перераховує не пізніше 11.05.2015 р. до державного бюджету не менш як 60,5 млрд грн і таке перерахування може бути частково відтерміноване на підставі звернення НБУ у разі його погодження Мінфіном, а також передбачені зміни до Закону України «Про Національний банк України», згідно з якими НБУ здійснює відрахування до загальних резервів поки сума загальних резервів у 2014, 2015 та 2016 роках не дорівнюватиме у ці роки відповідно 4, 7 та 10 % обсягу грошово-кредитних зобов’язань НБУ.

Разом з тим, наголосимо, у законопроектах №2742 та №2743 містяться більш ніж неоднозначні норми.

Finbalance уже звертав увагу на те, що в першому документі, зокрема, передбачено фактичне звільнення від судової відповідальності посадових осіб Нацбанку: позови, подані проти них, будуть вважатися позовами проти НБУ. Крім того, законопроектом №2742 скасовується відповідальність глави Нацбанку перед Верховною Радою. Чому ці моменти дійсно видається сумнівними і звідки, власне, в них «ростуть ноги»?

Важко забути недавні виступи у парламенті глави НБУ Валерії Гонтаревої, які в театр абсурду перетворював, насамперед, той-таки О. Ляшко. Своєю дуже некоректною (м’яко кажучи) поведінкою нардеп фактично виштовхував на другий план обговорення значною мірою обґрунтованих претензій до якості роботи керівника центробанку. Але чи достатні такі прецеденти, щоб НБУ як держінституція переставав бути підзвітним парламенту (тим паче, що Україна – це парламентська-президентська республіка. якою є Україна)? Навряд чи.

Те ж саме стосується, зокрема, судової «індульгенції». Зрозуміло, що за останні півроку мало місце чимало політичних спекуляцій, коли проти керівників НБУ подавалися позови, при тому, що метою частини з них явно було не стільки розібратися в об’єктивних прорахунках у роботі «центральних банкірів», скільки влаштувати pr-війну, щоб отримати політичні дивіденди. Однак знову ж таки навряд чи це достатня підстава, щоб представники НБУ фактично отримували персональну юридичну «недоторканість».

Чи все кришталево прозоро стало в питанні виділення банкам рефінансування (як уже писав FINBALANCE, чи не найбільше тут сумнівів у випадку з банком «Фінансова ініціатива»)? Чи вже не виникає питань щодо роботи НБУ зі збанкрутілими банками, яка може мати в т.ч. корупційний підтекст (взяти хоча б до уваги дуже підозріле гіперактивне виведення коштів юросіб з банку «Надра» під носом в НБУ перед введенням туди тимчасової адміністрації, яке явно затягувалося; неочікуване зростання портфелів вкладів фізосіб у проблемних банкам знову ж таки перед введенням тимчасової адміністрації для можливого отримання юрособами компенсацій з Фонду гарантування вкладів тощо)?.. Чергове навряд чи.

Однак і це не все. В законопроекті №2743 пропонувалося скасувати норми Бюджетного кодексу України щодо:
– залучення Нацбанку до складання прогнозу держбюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди;
– надання Нацбанком Президенту, Верховній Раді та Кабінету Міністрів прогнозних монетарних показників та інформації про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету;
– передбачення у прогнозі Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди та проекті Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період прогнозних показників валютно-курсової політики.

Знову ж таки, зрозуміло, чому НБУ пропонує такі законодавчі новації. Зрештою, частково вони не позбавлені логіки. Однак лише частково. Враховуючи об’єктивну нинішню залежність держказни від «друкарського верстату» НБУ, як Мінфін та уряд мають планувати доходи витрати? Можливо, доречніше говорити не про те, щоб взагалі не давати чіткі прогнози, але принаймні окреслювати можливий діапазон, щоб був хоча б якийсь орієнтир? Це має привчити і Мінфін, і уряд в цілому до більшої стриманості та скрупульозності при формуванні та виконанні держкошторису.

Пропозиція Нацбанку щодо ненадання прогнозів-оцінок більше схожа на намагання зняти з себе відповідальність, щоб у т.ч. не потрапляти більше в незручні ситуації, в які неодноразово торік особисто потрапляла В. Гонтарева, коли з парламентської трибуни давала одні курсові орієнтири для всієї країни, але буквально за кілька днів на валютному ринку були зовсім інші значення. Так, можна говорити про величезної потужності «форс-мажори», які мали тоді місце (йдеться про загострення військової агресії Кремля проти України), однак тут вже питання, по-перше, щодо готовності фахівці Нацбанку робити якісні оцінки при дуже різних сценаріях подій, а по-друге, щодо якості комунікаційної політики НБУ. Простіше кажучи, варто двічі подумати, перед тим як сказати щось, тим паче, в настільки чутливому питанні.

Якщо говорити про курсові прогнози, то, звичайно, можна вдатися до пояснень, що «курс встановлюється попитом та пропозицією на ринку», згадати про перехід до політики інфляційного таргетування тощо, однак всі ж розуміють, що навіть за умов більш-менш гнучкого курсоутворення хоча б якісь орієнтири мають бути. Зрештою ж вдається їх означувати в тому ж таки Меморандумі з МВФ…

Хоча законопроект №2743 і був проголосований в п’ятницю в першому читанні, однак з виключенням з нього (перед голосуванням) норм щодо ненадання Нацбанком прогнозів. Це була настійлива вимога кількох парламентських фракцій та Мінфіну, неврахування якої, до речі, не й дозволило набрати необхідну кількість голосів нардепів ще в четвер.

Теоретично НБУ через лояльних депутатів може спробувати повернути відповідні норми при розгляді законопроекту в профільному комітеті та/або безпосередньо під час голосування за законопроект в другому читанні. Однак судячи по відгукам парламентарів, це навряд вдасться. Тому швидше за все, Нацбанк сконцентрує зусилля на спробах залишити в законопроекті №2742 положення щодо судової «індульгенції» для співробітників Нацбанку та непідзвітності його глави Верховній Раді. Але знову ж таки судячи по коментарях нардепів, навряд ці спроби будуть вдалими. Противників таким ініціативам вистачає в різних фракціях парламенту.

Це вже не кажучи про те, що далеко не всі в коаліції в захопленні від того, що уряд може втратити фактично «бездонне» джерело доходів для держбюджету у вигляді «друкарського верстату» Нацбанку. Для декого (наприклад, особисто прем’єра А. Яценюка) це може стати політичною проблемою, оскільки тоді значно важче буде фінансувати заплановані бюджетні витрати й пояснювати бюджетним «реципієнтам», чому в держказні ще менше грошей, ніж зазвичай. І тому не варто буде особливо дивуватися, якщо в останній момент «кількох голосів» не вистачить. Єдиний потужний стримувач такого сценарію – це, звичайно, МВФ.