додому Економіка ДЮНИ УКРАЇНИ. ВАРТІСТЬ ДЕОКУПАЦІЇ ПІВДЕННО-СХІДНИХ ТЕРИТОРІЙ

ДЮНИ УКРАЇНИ. ВАРТІСТЬ ДЕОКУПАЦІЇ ПІВДЕННО-СХІДНИХ ТЕРИТОРІЙ

356

Швидка деокупація південно-східних областей України не відкриє оперативної можливості для їх переосвоєння, повернення назад евакуйованих людей та відновлення місцевого господарства. Причина цього полягає як у ряді рукотворних та спричинених бойовими діями факторах й, нажаль, у нових природних та кліматичних умовах, що суттєво вплинуть на життєздатність поки ще окупованих рф територій. Зайняті землі вже ніколи не будуть такими, якими вони були в мирній Україні й не зможуть бути повернені до довоєнного соціально-економічного стану.

СТОЛІТТЯ ТОКСИЧНИХ ЗЕМЕЛЬ.

Битва під Верденом була наймасштабнішою бійкою Першої світової війни. Ця баталія 1916-го року тривала 300 днів, за які свої життя розміняли 300тис. осіб. Інтенсивні бої та обстріли назавжди змінили екологію та геологію регіону війни. Руйнування навколишнього середовища в результаті битви призвело до створення т.зв. Червоної зони (Zone Rouge). Під час Першої світової війни було сплюндровано майже 7% території Франції. 1200 км² території потрапило у Червону Зону із наступним висновком експертизи: «Повністю зруйнована. Пошкодження власності: 100%. Збиток, завданий сільському господарству: 100%. Неможливо очистити. Людське життя неможливе».

На ній майже через століття після конфлікту немає людських поселень, а доступ до території фізично обмежений. Причина одна — конфлікт під Верденом був першою з великих артилерійських битв тієї війни. Щороку на полях колишніх битв Першої світової знаходять численні снаряди, які так й не розірвалися. За даними Sécurité Civile, французького агентства, яке відповідає за землеустрій Zone Rouge, для фінального очищення території знадобиться додатково від 300 років за нинішніх темпів робіт.

Із цього історичного факта, за аналогією, можливо зробити припущення, що 1200 км лінії зіткнення в Україні із активними бойовими діями (+-40 км глибини — взаємна дальність артилерії) в наочному підрахунку становитимуть 50 000 км² за площею інтенсивного забруднення (дуже умовно). Навіть якщо ми вполовинимо це число, то отримаємо +-25 000 км² території кучно всіяної засобами ураження. Тобто Україна матиме справу із первинною задачею з очищення, яка у 1.5–2! рази масштабніша у просторі й людино-годинах, ніж французький тягар Червоної зони.

Повноцінно проживати, сіяти, будувати на такій пост-бойовій території не буде можливим мінімум як 100+ років. Посування лінії зіткнення в будь-яку сторону кратно збільшіть вартість детоксикації територій. Вже не говорячи про проблему місцевих поєднаних водних ресурсів, здатних з часом накопичувати хімію із забруднених грунтів. Т.зв. фіторемедіація, часто останнім часом згадувана в сценаріях ревіталізації, (висаджування корисних технічних культур, здатних витягувати із грунтів отруйні для інших сполуки) також не є швидким рішенням: для первинного відновлення ґрунту за допомогою цього методу може знадобитися 20 років або більше й то у теорії.

мал.1 /Наприкінці 1918-го року тисячі французьких муніципалітетів було повністю або частково спустошено на площі більше 33 000 км². Червоні території стали зонами найбільшої руйнації і забруднення в результаті інтенсивних боїв, артилерійських обстрілів і хімічної війни./

Мова до цього часу йшла лише про необхідну «пост-снарядну» детоксикацію територій, але є ще безпосередньо окрема тема самого розмінування.

Вартість повного гуманітарного розмінування України навіть експерти не беруться обрахувати із певною точністю. Проте українських уряд підсвітив суму в 37 млрд. (розрахунки світового банку) та необхідний час до 15 років (хоча балканський приклад каже про мінімум 30 років для 100% розмінування). Потенційно забрудненими вважаються 140–170 тис.км2. Проте, є розрахунки у 3–5 долл. за 1м2 розмінування/перевірки, що виливається у суми в 400–500 млрд.дол. Тому доцільно для орієнтиру залишити серединну суму у 200 млрд.дол. витрат на розмінування на весь строк цього процесу.

ЗОМБІ-ТЕРИТОРІЇ

Ще до активної фази війни (до 2022-го) попереднім етапом окупації територій українського Донбасу були запущені процеси геолого-екологічного руйнування регіону, які на даний момент знаходяться на фінальній стадії.

Вплив російського вторгнення на різке переривання роботи старого індустріального комплексу та бездіяльність окупаційної влади вилилися у наступні наслідки.

Приблизно 70 із 93 шахт лишились на території ОРДЛО і в 2014–2021 роках там закрилось понад 70% вугільних підприємств, тобто там немає ні видобутку, ні обслуговування. Частина шахт вкрай вибухонебезпечні, інші — затоплені. Й цей фактор затоплення об’єднує всі пункти:

1) Втрачена міцність гірських порід, відбувається активна деформація гірських порід в фундаментах екологічно небезпечних об’єктів, таких як відстійники токсичних відходів, т.зв. хвостосховищ, та ін. >(100+ об’єктів);

2) Проникнення отруйних забруднюючих речовин із зовнішніх джерел в поверхневі і підземні водойми (витік і прямий розлив в результаті обвалення грунтової «подушки»), а також забруднення водозаборів для господарсько-питного водопостачання;

3) Забруднення атмосфери від гірничих виробок та інших об’єктів високотоксичними нестійкими сполуками в рідкій і газоподібній формах (витік «хвостів» у водний горизонт шахт і, як наслідок, з’єднання токсичних речовин з горизонтом шахтних вод).;

4) Забруднення по лінії харчових ланцюгів високотоксичними сполуками (через поверхню землі та воду у місцеву біоту);

5) Провалювання під землю міських агломерацій. На підході масове катастрофічне виведення з експлуатації будівель (обвалення житлового фонду, в тому числі багатоповерхівок), споруд і комунікацій, в тому числі підземних газопроводів, систем каналізації та водопостачання та елементів регіонального централізованого водопостачання Донбасу. Чималу кількість територій спіткає ця доля безповоротно: швидкість запущених геологічних та екологічних процесів перевищує швидкість розгортання гіпотетичних рятувальних заходів. За будь-якого сценарію деформація поверхні в містах над старими гірничими виробками є незворотною: фактично йдеться про прогнозовану втрату життєздатності ряду густонаселених районів.

Це загалом веде регіон по шляху повної втрати потенціалу екологічної життєздатності. Відбувалася фрагментація ландшафтів: чергування невеликих шматків життєздатних територій зі стійким ландшафтом і безліч затоплено-заболочених мінералізованих, отруєних територій.

Донбас історично має дефіцит води і значною мірою залежить від водних приток каналу Сіверський Донець — Донбас і самого Сіверського Донця. У 50–70-х роках минулого століття регіон був забитий водосховищами і ставками, які використовувалися для пиття, сільськогосподарського водопостачання, промисловості, рибництва і розвитку зрошуваного землеробства. І всі ці надзвичайно життєво важливі та монопольні складові місцевої водної інфраструктури знаходяться в прямій залежності від системи шахт регіону, які затопилися й вміст яких влився у всю цю водну напів-штучну систему — все масштабно та потужно забруднено. Зовнішній приток свіжої води у сухий донбаський степ — обрублено війною. Канал Сіверський Донець — Донбас росіяни зруйнували. А помпезний канал Дон-Донецьк, який поспіхом побудували до 2023-го із об’єктивних причин може дати лише одиничні відсотки тієї води, яку здатна забезпечувати зв’язка Сіверського Донця та каналу із самого Дніпра, що підживлює та компенсує забір із Сіверського Донця.

У контурах гірничого Донбасу більше немає питних горизонтів. Вода або «пішла» слідом за гірничими виробками, або її рівень мінералізації і забруднення вийшов за допустимі для людини межі. Тут залишилося всього близько 10% нормальної прісної води, та й то на периферії.

Шанс забезпечити збереження Донбасу через «екологічний мир» для російської федерації минув. Один із задекларованих об’єктів війни вже зруйнований — територія з її обмежено затребуваними на світовому ринку ресурсами не зможе відтворюватися в своїй старій якості (і йдеться не про «зелений курс», який зводить нанівець попит на стару продукцію Донбасу, і не про те, що Індонезія зараз видобуває більше доступного вугілля, ніж увесь СРСР у пікові роки), а факт у тому, що ще до 24 лютого 2022 року росіяни натиснули на курок, який перетворив значну частину Донбасу на українську Zone Rouge або зомбі-території. Досвід французьких територій інтенсивних боїв показує ймовірність формування великих шматків землі, які випадають з історії людства на століття! Згадувана росіянами т.зв. «буферна зона» (гео-екологічна) вже створена, але російське керівництво не зізнається собі в цьому.

ЩО ІЗ ЦИМИ НАСЛІДКАМИ МОЖНА ЗРОБИТИ Й СКІЛЬКИ ЦЕ КОШТУЄ?

На території Донецької та Луганської областей налічується 200 хвостосховищ, які вміщують 939 млн тонн промислових відходів. Військовими діями більшість із них пошкоджені, знаходяться на структурній межі стабільності або будуть зруйновані. Площа промислових зон Донецької та Луганської областей становить близько 200 тис. га. (2000 км2).

Щоб зрозуміти скільки Україні коштуватиме привести до екологічного ладу більшість з промислових площадок варто глянути на досвід великих досвідчених промислових країн. Маємо розуміти, що зміни в світовому розподілі праці просто не залишає шансів на економічно обґрунтоване збереження безлічі брудних підприємств та вишкріблених вугільних шахт Донбасу. Врешті, окупаційна влада офіційно визнає, що шахтарському краю варто забувати своє легендарне найменування (всі місцеві ресурси із низькою собівартістю вийняли ще за часів СРСР із початком кризи галузі у 1980-ті). Авжеж, на певних ресурсах можливо буде побудувати нову промисловість регіону, але це вимагатиме залучення зовнішньої технологічної компетенції й однозначно буде менш працемістким (що це за нова економіка — див.: Єрмолаєв Дмитро. Новий повоєнний Донбас: українська версія майбутнього).

Приклад. Ревіталізація промислових об’єктів Канади.

Колишня золота копальня в межах міста Йеллоунайф компанії Royal Oak Mines Inc. стала банкрутом й федеральний уряд взяв на себе відповідальність за екологічні зобов’язання. Очищення об’єкта, який охоплює дев’ять квадратних кілометрів, включає знесення міської ділянки, заморожування підземних камер, що містять 237 000 тонн високотоксичного пилу, заповнення відкритих ям та очищення забрудненої води. Активне відновлення розпочалося у 2021-му році і, як очікується, завершиться у 2038-му році (тобто мінімум 15 років на об’єкт). Після крайньої дати ділянка вимагатиме постійного догляду та обслуговування. Це коштуватиме 4,38 млрд.дол.

Шахта Фару — колись найбільша у світі відкрита свинцево-цинкова шахта. Площа становить 25 квадратних кілометрів. Сімдесят мільйонів тонн хвостосховищ і 320 мільйонів тонн порожньої породи. Очищення коштуватиме 1 мільярд доларів протягом 15 років.

Шахта Юнайтед Кено Хілл — 125 мільйонів доларів. Ділянка простягається на 150 кв2 і включає численні кар’єри, відвали порожньої породи та хвостосховища.

Якщо співвіднести із кошторисом канадійської шахти Фару по чистій площі об’єкту загальну промислову площу ЛДНР — виходимо на 80 млрд.дол. Без урахування будь-яких робіт із підземними шахтами, без робіт із знесення покинутих пром. будівель, без урахування їх утилізації та побудови підприємств, які будуть в змозі забезпечити утилізаційні роботи із небезпечними хімікатами хвостосховищ та шахтної води (коли ми перераховували за кошторисом Канади, то варто пам’ятати, що країна вже має індустрію із виконання подібних робіт). Можна припустити, що створення такої індустрії з нуля (+ складність роботи із шахтними водами та підтопленнями — прийдеться відновити всю систему перманентного осушення) потребуватиме збільшити попередню суму раза у 1.5: із 80 млрд.долл. до 120 млрд.долл.

Також потрібно буде відновити канал Сіверський Донець — Донбас (щоб забезпечити водою для іригації с/г території поза промисловими зонами та населення й підприємства окремих перспективних напрямків та ревіталізацію) — це ще приблизно 5 мільярдів доларів США.

ПУСТЕЛЬНИЙ ПІВДЕНЬ або зміщення територій пріоритетного розвитку.

Від початку 2024-го року фіксується та відстежується розвиток найгіршого сценарію прискорення глобального потепління (РСП 8,5) — очікується світове потепління на 2°C до 2037-го року. Що це означає?

Віра Балабух (завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту). Про вплив кліматичних змін на південь України: «Найбільші зміни ймовірні у весняно-літній сезон і проявлятимуться у зменшенні вологовмісту атмосфери і, відповідно, хмарності, кількості опадів. Цей регіон належить до зони ризикованого землеробства в Україні. Підвищення температури повітря та збільшення дефіциту вологи, на які накладаються й глобальні зміни клімату, можуть привести до зростання посушливості та опустелювання! значних територій регіону. Збільшиться ризик виникнення пилових бур, суховіїв, надзвичайної пожежної небезпеки».

Наш крайній південь стрімко біжить в стан напівпустелі із браком власних водних ресурсів, а після руйнування Каховської греблі — взагалі безводного регіону, бо порушена система штучного підтримання водопостачання каналами із Дніпра (які й до підриву греблі були в стані максимального зношення). За словами крайнього дослідження наших провідних науковців: «оцінювання доступності водних ресурсів на Півдні України після руйнування Каховського водосховища дозволили встановити, що під впливом подальшої зміни клімату й відновлення використання наявних водних ресурсів р. Дніпро можливе формування дефіциту водних ресурсів у літньо-осінній період, особливо в маловодні роки.…Кліматичний чинник може помітно погіршувати водогосподарську ситуацію в гідрологічному році…у маловодні роки — з липня до листопада (прим. тобто мова про майже піврічний! дефіцит, впритул, доступної води із низів’я Дніпра в найближчі роки у зазначений період). 

Це означає, що навіть без війни та без руйнування греблі Україні довелося би думати про раціональне переосмислення схем регіонального водопостачання: на кону більш кліматично помірне та густонаселеніше правобережжя Дніпра проти штучної «не-пустелі» Лівобережжя (що переживає перманентне підвищення середніх температур, посухи й підживлюється водою суто зі штучної канальної системи).

Минулорічна публікація Оцінка зміни кліматичних сезонів в Україні протягом 21 століття нарешті прописала зміни сезонів, орієнтуючись на свіжі спостереження нещодавнього прискорення глобального потепління. Далі цитати із дослідження:

Нещодавнє та прогнозоване майбутнє потепління спричинить зміну тривалості кліматичних сезонів в Україні з відповідним зсувом дат їх початку та завершення — літо розростається та поглинає весну із осінню.

Прогноз для трьох майбутніх періодів: короткостроковий 2021–2040 рр., середньостроковий 2041–2060 та довгостроковий 2081–2100 рр.

  • До кінця століття за сценарієм РСП 8.5 зміни кліматичних сезонів коливаються від 40 до майже 70 днів, збільшуючись зі сходу на захід.
  • Ділянка з найдовшим вегетаційним періодом (від 240 до 260 днів) простягнеться майже на 200 км на північ.

За сценарієм РСП8.5 тривалість літа може варіюватися від 140 днів на півночі до понад півроку! в Криму та на півдні Одеської області!

В кінці 21-го століття, прогнозоване літо на Поліссі буде таким, як і в Криму зараз — 140–160 днів. Раніше таких кліматичних умов в Україні не спостерігалосяЗбільшення тривалості вегетаційного періоду та періоду активної вегетації зміцнить агрокліматичний потенціал України та сприятиме отриманню більш високих врожаїв сільськогосподарських культур. Проте останнє твердження стосується помірних західних та центрально-північних регіонів. Адже за підрахунками фахівців Одеського державного екологічного університету через зміну клімату до 2035-го року майже удвоє знизиться врожайність кукурудзи, на третину — озимої пшениці, на 40% — картоплі, на 70% — ярового ячменю у відповідному південному регіоні.

Агрокліматична зона із нормою врожайності та із звичними для неї культурами від крайнього півдня (Херсонська, Запорізська, Одеська) закономірно зміститься на північ (кавуни криворіжжя, а не херсонщини підуть на баржах Дніпром).

Цілераціональний підхід за всіх сценаріїв війни змусить Україну відповідно переорієнтувати та спрямувати водні ресурси, с/г культури, підприємства та зусилля в регіони, які переймуть на себе колишні параметри натурекономічних ресурсів частини півдня. Альтернативою може бути лише побудова абсолютно нової іригаційної системи наново, яка зможе адекватно працювати в посушливі роки лише і тільки лише за наявності відновленого водосховища та затоплення Великого Лугу, що тільки почав відновлюватися. Для цього буде потрібно ще 2 млрд.долл (7 років на будівництво) + 1 млрд.долл на іригацію за кожний мільйон гектарів.

Обмежені ресурси розвитку вимагають по-новому та тверезо поглянути на місця й час прикладання максимальних колективних зусиль, визначивши інакші пріоритетність та доцільність.

Автор: Дмитро Єрмолаєв

Джерело тут

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я