Київ. 27 травня 2015 року (ПолітКом, Анастасія ЗАКОМОРНА). У середині травня 2015 року Україну по всіх областях сколихнула хвиля черг під стінами відділів ДРС (Державної реєстраційної служби). Уся справа в тому, що влада зобов’язала юридичних осіб подавати інформацію про кінцевих бенефіціарів (вигодоодержувачів).
Все б нічого, нібито і намір у держави правильний – знати, які саме фізичні особи є засновниками тих чи інших підприємств та організацій, хто у кінцевому результаті отримує прибутки і дає вказівки ТОП-менеджменту юридичних осіб для виведення грошей з країни за кордон й відмивання їх «у темну» за законами інших країн. Однак держава встановила своїм підприємствам та громадянам нелюдські та допотопні (у порівнянні з технологічними можливостями ХХІ століття) умови подачі такої звітності, чим дала «зелене світло» для процвітання корупції. І реальна історія із життя нашої громадської організації – наглядний тому приклад.
Пролог. Членам нашої невеличкої громадської організації із ЗМІ стало відомо про необхідність для юридичних осіб подати до ДРС до 25 травня 2015 року заповнену реєстраційну картку (форму 4, затверджену 10 квітня 2015 року Міністерством юстиції України), в якій має бути розкрита інформація про засновників і учасників юридичної особи, в інакшому випадку юридична особа ризикує отримати штраф у розмірі від 5,1 до 8,5 тис грн. Відомо це стало лиш у п’ятницю, 15 травня 2015 року, тобто за 10 календарних днів до кінцевого строку. Постійного юриста у нас немає, оскільки ми – неприбуткова організація й провадимо свою діяльність на волонтерських засадах. Тож довелося розбиратися, як заповнювати цю картку і що це взагалі таке. Ми вирішили зателефонувати на гарячу лінію ДРС, щоб уточнити деякі аспекти щодо нашої організації. На тому кінці слухавки підтвердили необхідність подавати таку інформацію про громадські організації. З урахуванням усіх інших запланованих справ заповнити реєстраційну картку вдалося лише наступного дня. З думками, що ще є більше тижня часу, ми спокійно чекали понеділка, щоб піти подавати затребувану державою форму 4.
Оповідь. Але не все сталося, як гадалося. Прийшовши до Відділу ДРС у Печерському районі міста Києва о 8:30 ранку понеділка, 18 травня 2015 року, стало очевидно, що вже сформувалася черга приблизно на 200 осіб. Запитавши у людей, які вже були під стінами державного реєстраційного органу, як ця черга займається і чи є шанс потрапити до Реєстратора сьогодні, було отримано відповіді, що це «жива» черга, яка займається зранку, й на день проходить приблизно 120 осіб, тому сьогодні стирчати немає сенсу – краще прийти завтра з першим метро, зайняти свою чергу, й тоді є шанс подати форму 4. Наївно довірившись таким порадам, ми з колегою (з іншої громадської організації) пішли зі спокійними душами займатися своїми активістськими корисними справами.
За цей час із коментарів перших осіб нашої держави, наданих ЗМІ, стало відомо, що подавати реєстраційні картки відтепер можна не лише до того Відділу Державної реєстраційної служби, в якому була зареєстрована юридична особа, а й до будь-якого іншого у нашому місті. Зрадівши такій новині й подумавши, який же молодець прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, що запровадив таку новацію, ми з колегою вирішили, що оскільки один з нас живе у Дарницькому районі столиці, то займе чергу для нас обох до ДРС у Дарницькому районі, а інший – піде, як і планувалося, займати чергу у Печерський район.
Отже, прийшовши з першим промінням сонця о 04:30 під стіни ДРС у Дарницькому районі, де вже десяток людей чергував під будівлею, я побачила, що на скляних дверях ДРС з внутрішньої сторони були приклеєні 9 аркушів з переліком прізвищ у черзі. Таким чином, нічого іншого не залишалося, як записатися під номерами 678 та 687 для обох. Черга розповіла, що перекличка відбувається о 13:00, хто не приходить на перекличку – того викреслюють зі списку. Саму ж перекличку проводить така сама людина із черги, яка взяла на себе ініціативу. Однак і тут виявилися додаткові складнощі – час від часу у сутичках, що виникають від нервування людей, списки можуть бути викрадені, пошматовані або взагалі знищені, тому їх краще сфотографувати.
Окрім того, з’ясувалося, що із п’яти спеціалістів, які приймають реєстраційні картки, лише один спеціаліст приймає інформацію про юридичних осіб з інших районів. Більше того, усі відділи ДРС у місті Києві приймають реєстраційні картки лише з 09:30 до 13:00 щодо юридичних осіб з усіх районів і з 14:00 до 16:00 щодо юридичних осіб лише зі свого району, при цьому одна людина може подати інформацію не більше карток (форм 4), ніж про три юридичних особи.
Раптом з’явилася людина, яка запропонувала подати документи сьогодні і без черги за 800 грн.: зайти разом у час після обіду й подати документи.
Мій колега тим часом пішов до ДРС у Печерському районі. Там його теж чекав список, записатися в який вдалося лише під номерами 320 і 321. На цей раз черга повідомила, що відмічатися необхідно кожен день принаймні один раз: або о 8:00, або о 13:00, або о 14:00. При цьому спеціалісти ДРС не розподілялися на тих, хто приймає свій район й хто приймає усі інші райони. Знаючи про пригоди під іншими відділами ДРС, ми вирішили слідкувати за своєю чергою в усі обумовлені часи доби. У цьому районі також діяли «посередники», які за 250 грн. обіцяли подати документи без черг.
За кілька днів слідкування за чергою в двох районах ми дізнавалися від людей, яким вже вдалося потрапити до Держреєстратора, про неправильність заповнення карток. Наприклад, одній жінці ДРС відмовила у прийнятті документів через те, що в реєстраційній картці у рядочку з назвою вулиці вона написала «вул. Московська» замість «вулиця Московська», а іншій жінці відмовили у реєстрації через те, що вона заповнила номер офісу у клітинках з рівнянням по лівому краю, а не по правому.
Нарешті, після чотирьох днів днювання під стінами відділв ДРС, у четвер, 21 травня 2015 року, черга у Печерському районі почала підбиратися до наших номерів. Однак, до 13:00 потрапити до реєстратора не вдалося. Люди, які мали подати документи щодо юридичних осіб з інших районів розійшлися до завтрашнього дня, що логічно. І тут хтось із черги почав бунт з вимогою викреслити усіх, кого немає під дверима у цей час.
Розуміючи, що мій колега стоїть зараз на перекличці біля у Дарницькому районі й фізично не може бути присутнім зараз на перекличці у Печерському районі, я почала захищати його інтереси діалогом з присутніми. Окрім того, я логічно запитала у пані з черги, якій довірили списки, що робити людям, які мають подати чужий район, а отже не зможуть зробити це з 14:00 до 16:00, невже їх викреслять з черги? На що отримала відповідь: «Так! Хай їдуть у свій район і подають там! Чого ми маємо панькатися з ними?!» Тут підключилася інша жінка: «Так! Викреслити! Я так стояла і мене викреслили, то чому тобі тут поблажки робити! Йди перезаписуйся у кінець черги! Чому усі записані вже 1600 осіб мають йти тобі на поступки?!»
Виходить, що людина, яка хоче подати реєстраційні картки щодо юридичної особи, зареєстрованої у Печерському районі міста Києва та щодо юридичної особи з іншого району – стає заручником ситуації: реєстратор не приймає, а черга у будь-який спосіб хоче скоріше здихатися осіб у списку попереду.
Мені стало так образливо від цієї несправедливості й від скотського відношення чиновників до своїх громадян, що я не витримала і заплакала на виду в усіх присутніх. Від сорому мені стало ще образливіше.
І тут почали у голову лізти думки: а якби я була вагітною, наприклад, на 3-му місяці, і мені оце так довелося недосипати, недоїдати, стояти у спеку в черзі й відбиватися від оскаженілих й морально змучених людей, які штовхаються й лаються, – де гарантія, що від нервувань й палких сварок не стався викидень?! Від такої думки мені стало ще гіркіше й почалася істерика через нервовий зрив.
І тут я вловила себе на думці, що нещодавній позитивний відгук про пана Яценюка змінюється розчаруванням і жагою подати на нього до суду за такі знущання над своїм народом. Де взяти грошей на відпустку, якщо зараз ще держава покарає за неподання звітності у встановлений законом термін? Навіть якщо це буде мінімальний штраф – 5,1 тис грн., то все одно це майже 4 мінімальних заробітних платні звичайного українця. То невже в еру новітніх технологій, в століття розвитку комп’ютерів та інтернету, не можна було створити онлайн систему (бажано безкоштовну, оскільки українці і так платять податки) прийому реєстраційних карток, як це зроблено, наприклад, у Швеції?!
Кульмінація. Раптом до мене підходить жінка із черги, яка кричала про необхідність мене і подібних мені викреслити зі списків черги, дивиться на мої сльози і каже: «Якщо хочеш, щоб вас не викреслили із черги, то ночуй тут під дверима із ксерокопіями списків до завтрашнього ранку! Переночуєш – зможеш потрапити!» Решта черги мовчазно дала свою згоду на таку «поблажку». Що мені залишалося робити? Лише погодитися.
Видзвонила колегу, бо одній залишатися вночі на вулиці було страшно. І тут почався другий етап тортур. По-перше, дуже складно вистояти ніч після активного дня, сповненого стресом. В цю ніч я відчула себе безхатчинком у печерському дворі на кривій і твердій лавці, що продувається вітром. По-друге, вночі на вулиці холодно і страшно. По-третє, немає можливості справити свою природню потребу – сходити в туалет. Єдиним виходом стало піти до місцевого відділку міліції з проханням відвідати їхню вбиральню. Звісно, я знову згадала «незлим тихим словом» пана Яценюка, який, напевно, у своєму розкішному маєтку спить, а, може, й розмовляє з красунею-дружиною про подорож у теплі краї з готелями класу люкс.
Кінцівка. Ледь дочекавшись ранку п’ятниці, 22 травня 2015 року, потрапити до фахівця ДРС у Печерському районі нарешті вдалося. Однак, він повідомив мені, що не може прийняти реєстраційні картки щодо громадських організацій, тому що це юрисдикція Районного управління юстиції.
Тут моя щелепа відпала до самої підлоги! Невже, про це не могли повідомити одразу на гарячій лінії ДРС, коли я консультувалася?
Вийшовши стомленою й морально обезсиленою на подвір’я ДРС, я почула від людини з черги, що напердодні увечорі депутати проголосували за подовження термінів подачі цих реєстраційних карток на чотири місяці та за можливість для юридичних осіб, у яких бенефіціари і ТОП-менеджмент є одними й тими ж особами, не подавати в обов’язковому порядку таку звітність.
Знову ж таки виникло питання: чому було одразу по-людськи не поставитися до справи? Навіщо катувати громадян чергами? Невже, лише коли влада відчуває, що народне невдоволення ось-ось дійде до точки кипіння, робляться кроки-поступки, щоб громада не скинула своїх обранців з трону?
Висновок напрошується сам по собі: нашій країні конче необхідно змінювати совковий метод звітування бізнесу перед державою й зменшити комунікацію між підприємцями та спеціалістами державних органів влади.
