додому Філософія Деімперіалізація проти денацифікації: нариси проти російського імперіалізму 

Деімперіалізація проти денацифікації: нариси проти російського імперіалізму 

107
VIENNA, AUSTRIA - FEBRUARY 24: A demonstrator holds up a sign with a illustration showing Russian President Vladimir Putin as Adolf Hitler as protesters gather outside the Russian Embassy to demonstrate against the Russian military invasion of Ukraine on February 24, 2022 in Vienna, Austria. Russia launched a full-scale invasion of Ukraine this morning that has drawn international condemnation. (Photo by Thomas Kronsteiner/Getty Images)

Україна досі не має свого дискурсу перемоги. При цьому росія не просто просуває свій дискурс денацифікації у світі, але його навіть, хоч і в негативному контексті, використовують в Україні. Україна має створювати та просувати дискурс деімперіалізації, якщо хоче перемогти у війні з росією та зруйнувати російський імперіалізм.

Що можна протиставити дискурсу “денацифікації та демілітаризації” росії щодо України?

Так чи інакше, мирну Угоду з росією буде укладено як результат перемоги України. Але який він переможний дискурс України?

Україна не має можливості ліквідувати чи заборонити російський дискурс денацифікації. Але Україна має винести на порядок денний не просто свої уявлення, а концептуальним і дискурсивним чином оформлені уявлення.

-ads-

Проблема полягає в тому, що національне перестає бути значним і важливим у більшості світу, але не у постколоніальних країнах.

Це означає не денацифікацію України, а неуникненність руйнування національних ідентичностей глобальної політики як такої, деімперіалізацію власне Росії, яка гнобить решту націй, денаціоналізацію Європи, яка стає тоді справжнім об’єднанням спільнот-республік, денаціоналізацію ООН, яка таким чином втрачає свою суть та назву.

Постколоніальна націоналізація України це абсолютно необхідний і логічний етап, який проходили усі постколоніальні країни.

Постколоніальна націоналізація не підлягає денацифікації ще й з огляду на те, що цей термін вживано щодо повоєнної нацифікованої Німеччини, якою Україна явно не є.

Більше того, вживати уявлення щодо “денацифікації” росії вкрай безграмотно і невірно. Більшість народів росії потрібно спочатку саме націоналізувати, тим самим розколовши росію на ряд націй та народностей.

Тобто дискурс денацифікації – це прояв російської імперської домінаційної, дискримінаційної політики.

На дискурс денацифікації росії Україна має відповісти дискурсом деімперіалізації.

Що таке імперія та імперіалізм?

Імперію майже завжди мислять як державу чи політичну одиницю, в той час як держава чи політика це лише інструмент імперії.

Імперія суть домінування, а вже потім політика, економіка, культура і соціальність.

Імперія та похідний з неї імперіалізм – це буттєва орієнтація на домінування та світоглядна цивілізаційна орієнтація на всеохопність та всесвітність так, ніби імперія є цивілізація, тобто є самодостатня і втілює собою увесь світ.

Буттєва орієнтація на домінування суть вивищення свавілля (произвола) та сваволі (своеволия) єдності щодо мислення, віри та патії, які потребують відносин ладу, договору, злагоди, згоди.

Ця цивілізаційна орієнтація зумовлює цілий набір примусів та обмежень, які сприймаються підданими імперії як легітимні, допоки ця орієнтація підтримується правителями, інтелектуалами, бізнесменами та рештою підданих в контексті екстенсивного розвитку.

Коли ця головна орієнтація руйнується у багатьох своїх проявах, легітимність імперії втрачається, а сама імперія руйнується. Інтенсивний, внутрішній, самоорганізований розвиток протипоказаний імперії.

Імперія здатна недовго в історичному вимірі розвиватися як єдність, але не як договірна солідарність. Парадокс імперії в тому, що самоусвідомлення, самовизначення, самоорганізація, самодіяльність, самофінансування та самозахист її частин руйнує її саму.

Отже з орієнтації на всеохопність і всесвітність походить зовнішньо-територіальні розширення та експансія, внутрішні домінація та примус, тотальні контроль та регуляційне керування, нав’язування одноманітності та лояльності.

Імперіалізм – це цивілізаційне за масштабом та репресивне щодо різноманітності домінування, яке має не лише історичний чи цивілізаційний контекст, але обов’язково має і безпосередній соціально-психологічний контекст вивищення і пихатості всякого імперця, з одного боку, і приниження та знущання над усяким колонізованим тубільцем, з іншого боку.

Гноблення це поява стійкої пари “пригноблювач-пригноблюваний”, яка може маскуватися у міру того, як це гноблення стає все більш очевидним. Тобто, рано чи пізно, пригноблення доходить до необхідності приховувати себе і замітати сліди масового геноциду, репресій, примусу, тиску та контролю.

Імперіалізм – це обмеження в будь-яких громадах, колективах, групах задля імперської єдності. Імперська політична єдність поглинає будь-яку суспільну солідарність. Підданство витісняє собою громадянство. У імперії буває лише обмежене коло громадян, а решта, тобто переважна більшість, – піддані. Тобто це домінування держави і обмеження засновків та можливостей громадянського суспільства.

Має залишитись лише один

Згідно з уявленнями американського політолога Філіпа Куїнсі Райта, який базується ще на поглядах Полібія, суть імперської конкуренції та мета імперських воєн є створення універсальної імперії.

Водночас у західних дослідників переважає здебільшого експансіоністське бачення універсальної імперії – через розширення та концентрацію імперій аж до того, що на весь світ залишається лише декілька, а потім і зовсім одна.

Фрідріх Тенбрук вважає, що макроісторичний процес імперської експансії породив глобальну історію, в якій формування універсальних імперій було найзначнішим етапом. До такого ж висновку приходив і Арнольд Тойнбі.

Через рік після Другої світової війни і в перший рік ядерної ери Альберт Ейнштейн і британський філософ Бертран Рассел, відомі як визначні пацифісти, намітили найближчу перспективу як світову імперію (світовий уряд, встановлений силою).

Ейнштейн вважав, що якщо світовий уряд не буде створено за згодою, імперський світовий уряд прийде шляхом війни або воєн. Рассел очікував, що третя світова війна призведе до світового уряду під владою імперії Сполучених Штатів.

Тобто Ейнштейн вказував на можливість двох різних установок: угода чи домінація. А Рассел обстоював домінаційний варіант конкуренції імперій за універсальну імперію.

Власне саме західна традиція дослідників та політиків нав’язала світу політико-імперський принцип безсмертних з серіалу “Горець”: “Має залишитись лише один”.

Росія з її традиціями справедливості та рівності замість того, щоб просувати згоду як спосіб досягнення Світової Угоди, потрапила у пастку імперської конкуренції, західного нігілізму і екзистенційного небуття.

У російських сучасних мислителів втрачена органічна для росії традиція космізму, пацифізму, толстовства, яка зробила Росію більш популярною в Індії та Японії, ніж будь-які експансіоністські проекти. В той час як на Заході більш популярною є традиція, репрезентована індивідуалізмом та хворобливим сумлінням Достоєвського.

В росії в фаворі імперські реформатори Іван Грозний, Пьотр I та Сталін, а не договірні реформатори Алєксандр I, Алєксандр II та Горбачьов.

Тому мова сьогодні йде про те, хто буде боротися за світову універсальну імперію – лише Захід і Китай чи Європа та Росія теж можуть в цьому взяти участь.

Схоже на те, що у фінальній битві імперій за створення Єдиної Універсальної Імперії ані Європа, ані Росія участь брати не будуть.

Росія не витримала саме конкуренції імперій, бо давно вже була паразитарною некрофільською імперією.

Порівняння росії та інших імперій

Якщо згадати анекдот 70-х років ХХ століття про армію Китаю (АНЕКДОТ N-10098319) , то тодішній рівень розвитку Китаю був набагато нижчий, ніж у СРСР.

Але за 50 років Китай став світовим геополітичним, економічним, науковим, технологічним і навіть культурним лідером. Китай здійснює масштабні світові та регіональні проекти, освоює Місяць, досліджує Марс.

Китай так само як і росія крав багато західних технологічних досягнень. Але Китай зумів їх не лише вбудувати в свою модель цивілізації, але і розвинути. А от Росія перейшла до паразитування на західних технологіях, зазнавши ресентимельно-мілітарного збочення.

Тобто за останні 50 років росія змарнувала свій економічний потенціал на багатство обраних, пропаганду і підготовку до війни. За цей час росія занедбала свою науку, свої технології, свою інтелігенцію.

Британська імперія теж доволі довго в історичному часі діяла силовим чином. Декларація Бальфура 1926 року зафіксувала, що Великобританія та домініони, що належні до Британської Співдружності, мають “рівний статус і не є залежними одна від одної в будь-якому аспекті своєї внутрішньої чи зовнішньої політики, незважаючи на те, що їх зближує спільна вірність Короні та вільне членство у Британській співдружності націй”.

Там, де був спротив, як от у Індії, Британія відмовлялася від своєї колоніальної політики. А там, де була підтримка, вона продовжувала свою експансію у тій чи іншій формі. Однак Британія змогла перетворити імперію на Співдружність. І в цьому неперевершене історичне досягнення Британії.

Геноцид влаштовували більшість імперій. Але деякі перейшли на новий рівень розуміння організації та управління. Росія не змогла. Принаймні до цього моменту.

Якщо врахувати, що США, Китай, Британська Співдружність, Європейський Союз та Росія є, так чи інакше, об’єднання країн чи народів, то найархаїчнішою серед них насьогодні є саме Росія.

США як імперія-домінат та світовий гегемон у другій половині XX століття

Уявлення про імперію-домінат означає імперію з установкою на світове домінування. Ця установка явно виражена у США, Росії та у Британії. Ця установка приховується Китаєм. Цю установку намагається обійти Європа, повсякчас реалізуючи договірні принципи, хоч і не дуже успішно. Індія, намагаючись іти в фарватері політики Заходу, теж тяжіє до договірних принципів.

Світова гегемонія це процес реалізації установки не світове домінування.

Перемога у Другій світовій війні дозволила СРСР (Росії як імперії) здійснити територіальну та смислову експансію в Східну Європу.

США як імперія при цьому здійснили експансію в значну частину решти світу, зокрема в Західну Європу.

Але найголовніше, США отримали можливість диктувати свою стратегічну ініціативу решті світу. СРСР, а також Індія, Китай, Західна Європа діяли винятково реакційно.

Докладно про гегемонію США дивіться статті автора “Судьба гегемона – судьба мира” та “Кризис гегемонии США”.

Отже давайте подивимось на цивілізаційний диктат США решті світу, який дав можливість США стати глобальним домінатом.

40-60-ті роки XX століття – ядерна зброя, яка породила небачену раніше гонку озброєнь та концепцію ядерного стримування, що принципово змінило усі політичні відносини у світі;

50-70 роки XX століття – долар як світова валюта, що змінило світову економіку, перш за все корпоративну, а потім і заклало основи наддержавного регулювання світової економіки з боку МВФ, СОТ, ЕБРР і т.д.;

60-80 роки XX століття – космос, кінематограф Голівуду та рок-музика. Диктат порядку денного з боку США на рівні перспективи, смислів та символів;

70-90 роки XX століття – створення комп’ютеру та глобальна комп’ютеризація світу. Мова йде про появу принципово нової технологічної реальності координації та управління, яка всередині себе породила ще дві важливі тенденції (Інтернет та Соціальні мережі);

80-00 роки XX-XXI століття – створення Інтернет та глобальна інтернетизація світу. Поява принципово нової медіа-реальності, інтерактивної на відміну від телебачення, та такої, розвиток якої неможливо передбачити;

90-10 роки XXI століття – організаційне управління глобальним ринком та структурою лідерства держав, руйнування СРСР та піднесення Китаю всередині доларового ринку та цінностей ліберальної демократії;

00-20 роки XXI століття – соціальні мережі як світове смислове управління через глобальний інфопростір, смислове руйнування Росії та економічна війна з Китаєм;

Руйнування СРСР це не просто поразка Росії у Холодній війні, це цивілізаційна поразка Росії як імперії щодо імперії США.

Основна помилка Росії – відмова від мислення, перекладання провини за розпад СРСР на США та Захід, а не взяття її на себе, що привело до масового ресентименту, світозлоби, відмови від світових стратегічних ініціатив та глобального ядерного шантажу.

Характерні риси чи засади Росії-СРСР як імперії

Росія ніколи не була імперією з оригінальною цивілізаційною місією. Від самого початку росія була наслідком поширення візантійського християнства через (Київську) Русь, спробою повторити модель цивілізації через спотворену копію імперії Візантії (концепція “Москва третій Рим”), потім спробою інтеріоризувати ординські традиції імперії Чингізидів, а потім ще і спробою гібридного використання європейської ідеології марксизму задля чисто суходільної територіальної експансії.

Вторинний, неоригінальний характер імперії. Росія досі замовчує суть процесу промислового будівництва в СРСР. Фактично усю радянську промисловість (більше 500 промислових об’єктів) створили спеціалісти США та Німеччини в 1929-1938. Головним джерелом валюти, якої розплачувався СРСР, були кредити від Німеччини та надходження від експорту зерна. Коли валюти стало не вистачати, Сталін наказав збільшити вивіз зерна. Це фактично стало основною причиною Голодомору в Україні 1933 року.

Після Другої світової війни в рамках репарації СРСР вивіз із Німеччини 2885 заводів. Тобто фактично промислову основу СРСР складали створені іноземними спеціалістами та вивезені з інших країн підприємства. Лише вдумайтесь. Німеччина сьогодні знову має безліч своїх потужних заводів, а Росія має лише ці вивезені заводи і не виробляє жодної не те що інноваційної продукції, але і промислової інтелектоємної продукції.

Придушення націй, зокрема України. Україна постає як самостійна нація в кінці XIX – на початку XX століть. Водночас росія здійснює комуно-соціалістичне підпорядкування України шляхом військової інтервенції в 1918-20 роках. Щоб унеможливити розвиток української нації, росія в 20-30-х роках знищує українську інтелігенцію шляхом репресій та геноциду. В Україні це – Голодомор і “Розстріляне Відродження”.

Росія колонізовані народи розглядає як витратний ресурс при будь-яких війнах чи інших пертурбаціях. Під час війни 2022 року в Україні серед воюючих з росії практично немає жителів Москви та Санкт-Петербургу, а натомість це – буряти, тувинці, дагестанці та чеченці.

Внутрішні геноциди СРСР слабко досліджені, бо вони, досягши своє мети, сіють відчуття покори, страху, зневіри і знищують еліти, спроможні формулювати наратив про трагічне минуле.

Територіальна та культурна експансія росії погана навіть не тому, що вона екстенсивна чи навіть кривава, а передовсім тому, що вона безсмисленна і паразитарна. Криваво-паразитарна позиція росії проявилася у війні СРСР з Німеччиною 1941-1945 років. Люди розглядалися як витратний ресурс, яким затулялися усі помилки і прорахунки радянського керівництва. Фактично СРСР закидав ворога трупами. І значним чином, за війну з Німеччиною СРСР розплатився життями українців.

Безпрецедентне нахабство та брехня було вже у сучасній росії заявляти, що росія перемогла б у війні без України. Стратегія росії завалити ворога трупами, а не перемогти стратегічно, призводить повсякчас в історії до великих втрат у війні. Здебільшого жертвами України та Білорусі Росія розрахувалася в Другій світовій війні. Щоб забезпечити таку ж кількість жертв без України та Білорусі, Росії довелося б здавати Ленінград, Москву і пускати ворога далеко за Урал. І не факт, щоб тоді вона перемогла у війні.

Звуження цивілізаційного масштабу. Найбільший спектр наукових досліджень та найширшу лінійку техніко-технологічних досягнень продемонстрував СРСР в другій половині ХХ століття. Водночас найбільший науковий підйом в СРСР 1955-1965 припадає саме на так звану “відлигу”, тобто між Сталінськими репресіями та Брежнєвським застоєм. Інакше кажучи, самоорганізація після декількадесятилітнього примусу та війни дала сплеск соціальної та творчої енергії, яка була задавлена, загнана у підпілля під примусом партії та КДБ.

Підліткова неготовність осмислювати свої цивілізаційні невдачі, перекладання відповідальності на інші, умовно-дорослі цивілізації.Руйнування СРСР в 1991 році в сучасній росії досі не осмислене саме як цивілізаційна поразка, яка призвела до відмови від мислення, до репресій проти свободи, самоорганізації, інтелекту та творчості, до тотальної публічної брехні і зомбуючого характера масової пропаганди. Тобто мова йде про нищівну гуманітарну поразку росії як цивілізації.

Росія – це паразитарна та архаїчна цивілізація

Сьогодні намагання Росії повернути свою імперську міць здійснюється за рахунок хаотизації та спрямованої деградації колишніх радянських колоній через створення підконтрольних анклавів: Придністровська молдавська республіка, Абхазія і Південна Осетія в Грузії, Крим та ОРДЛО (ЛНР, ДНР) в Україні.

Отже росія є цивілізацією з неоригінальною світовою місією, гнобить і придушує нації, досьогодні займається їх геноцидом, досьогодні здебільшого паразитує на західних технологіях, приховуючи своє технологічне відставання за рекламою окремих сумнівних технологічних досягнень “аналоговнет”. Росія це цивілізація в стані гуманітарної катастрофи та агонії.

Еліта росія протягом своєї історії постійно страждала на комплекс меншовартості та відчувала приниження щодо інших європейських народів. Росія водночас запобігала перед Заходом і критикувала Захід, намагалася наслідувати і копіювати Західну цивілізацію і водночас ненавиділа її за це.

Розвиток росії повсякчас був пов’язаний лише з територіальною експансією і спрямовувався лише на озброєння проти зовнішніх ворогів та на репресії проти внутрішньої опозиції.

Після руйнування СРСР вияснилося багато цікавого з історії технологічних досягнень СРСР, якими так пишалися радянські люди. Усі технологічні винаходи СРСР: ядерна зброя, ракети, автомат Калашникова і т.д. – не є власне винаходами СРСР. Вони були повністю або значним чином вкрадені у Заходу.

Як показує досвід санкцій з 2014 року після початку війни проти України на Донбасі і особливо досвід санкцій 2022 року після повномасштабної війни в Україні, росія – це паразитарна цивілізація, яка самостійно нездатна виробляти нічого інтелектоємного. У росії досі немає своїх процесорів і вона не здатна самостійно виробляти жодну складну електронну техніку.

Досі в росії не створено жодного інтелектоємного пристрою, який би мав потенціал на світовому ринку. Але найголовніше – росія знищила свою інтелектуальну спроможність та публічну суспільну думку, перетворивши своїх людей на медіа-зомбі в результаті тривалої, десь приблизно з 2005 року, агресивної, гранично брехливої, безсмисленої і безперспективної пропаганди.

Інтелектуально-концепуальний вимір російської цивілізації

Концепція “Москва третій Рим” старця Філофея від 1523-24 року фіксували уявлення про імперські установки московитської влади: “два Рима впали, третій стоїть, а четвертому не бувати”. Ця концепція з самого початку побудована на вторинності чи навіть третинності уявлень про цивілізацію росії.

Концепція “православ’я, самодержав’я, народність” міністра освіти Сєргєя Уварова від 1833 року вказує на те, що в XXI столітті назвуть “скрєпами”, тобто вона була еклектичною і нікчемною.

До початку XX століття російському імперіалізму все важче витримувати конкуренцію з динамічними європейськими країнами. Але російська контреліта знаходить оригінальний вихід – використати ідеологічні рамки комуно-соціалізму для збереження імперії.

Така більш-менш системна ідеологія марксизму-ленінізму зі сталінськими імперськими установками була запозичена з Європи і використана навіть для колонізації Східної Європи, що створило оманливе враження російської еліти про торжество її цивілізації.

Радянська тріада в скрєпному вигляді в СРСР (1922 (1917) -1991) фактично повторює уварівську еклектику. Замість православ’я – марксизм-ленінізм (діалектичний та історичний матеріалізм, класова держава, суспільна власність на засоби виробництва, моральний кодекс будівника комунізму); Замість самодержав’я – КПРС (керівна та спрямовуюча сила радянського суспільства, ядро його політичної системи, державних та громадських організацій… КПРС існує для народу та служить народу). Замість народності – дружба народів (колективізм, “товарищество”, згуртованість, єдність).

Але ця ідеологія на тлі репресій проти інтелектуалів та відмови від мислення в Росії-СРСР швидко виродилась, як виродилась і сама практика європейської експансії Росії-СРСР.

“Євразійство”, “русский мир”, “ліберальна імперія”, “суверенна демократія”, “православна космічна імперія” – це все квазі-ідеології сучасної росії, які не мають ані фундаментальних філософських засновків, ані трансцендентних горизонтів, ані продуманих смислів, ані позитивних перспектив. Ці ідеї не мають переважної підтримки інтелектуалів у самій росії.

Знищення інтелектуалізму та створення масового ресентиментального психозу в росії

Роздуми та рефлексії у філософському вимірі про глибоку вторинність, несвободу та неінтелектуальність росії як цивілізації досі не стали провідними для офіційного дискурсу в росії.

Замість того, щоб відрефлексувати свою цивілізаційну поразку, стимулювати мислення, інтелект та творчість на зароблені від кон’юнктури на ринку енергоносіїв кошти, росія вдалася до небаченого ресентименту, світозлоби, українофобії, авторитарного гноблення власного народу та війни.

Сьогодні спотворення публічності у результаті агресивної ресентиментальної пропаганди доведено до такого стану, що люди у своїй масі демонструють агресивний психоз щодо різних сторін життя і нездатність приймати раціональні рішення у повсякденному житті.

Брехня та дискомунікація в росії дійшла до такого рівня, що більш-менш психічно здорові люди змушені тікати у еміграцію або залишатися в станах ескапізму, депресії, деградації, дезорієнтаційї, що зумовлюють наркоманію, алкоголізм, масову фрустрацію та самогубства.

Масові психотравми в результаті рашистської пропаганди та поява такого явища як пропагадистська психоінвалідність означає втрату публічної раціональності аж до масового ідіотизму і до припинення публічної здатності до цілераціональних колективних дій як суспільства, так і держави, а також повне зникнення такого явища як суспільна думка.

Синдром путінізму це важка форма пропагандистсько-ідеологічної психотравми, яка характеризується колективною нездатністю адекватно сприймати реальність без світозлоби та без масового ресентименту, втрата цілераціональної колективної поведінки, яка би мала орієнтири на конструктивну спільність, солідарність та співпрацю з іншими.

Вироджений імперіалізм росії

Як би довго не тривав гуманітарний розвиток імперії, рано чи пізно її територіально-культурна експансія призводить до виродження і породжує так звану імперську воронку. Це уявлення про неминучість самозгортання та гіперболічне посилення руйнування імперії.

Імперська воронка означає, що експансія підпорядковує і знищує фактично усі гуманітарні якості людського суспільства: залишки свободи та творчість, істину та правду, солідарність та емпатію.

Чому виродилася російська імперія? При всіх проблемах більшовизму та сталінізму росія змогла вистояти як цивілізація. І раптом росія зламалася на початку XXI століття.

Допоки домінування забезпечувалося геополітично, зокрема територіальною експансією, росія могла протистояти будь-яким загрозам. Але тепер домінування перемістилося в мережі, в проникаючі гуманітарні технології, на рівень смислів та перспектив, які створюються лише мисленням, але не наукою, не інтелектом і навіть не філософією.

Таке світове домінування неможливо подолати геополітичним чином. Російська суходільна імперія виродилася, бо не змогла розгорнути на собі ці структури домінування.

Виродження російського імперіалізму повторює ознаки виродження інших імперій у всесвітній історії: інфернальні орієнтації на небуття у російських філософів; некрофілія “побєдобєсія” в російській політиці; соціальний садизм у відносинах російських влади та суспільства; російська світозлоба і “антізападнічєство”; російське хибне месіанство.

Вироджений імперіалізм в найрадикальніше-тоталітарній стадії його існування – це історико-ресентиментальний імперський фашизм.

Це можна добре бачити на прикладі війни Росії проти України. Публічно заявляється боротьба з нацизмом та мілітаризмом. Але, хоч це ніколи публічно не заявлялося, схема цієї історико-ресентиментальної війни з боку росії щодо України виглядає так: ми знищимо якомога більше промислового потенціалу, який Україна здобула за участі російського імперіалізму.

Це ресинтиментально-історична помста Україні за її вільний неімперський вибір.

Імперії повсякчас ведуть криваві війни, обмежують права, гноблять і придушують колоніальні меншини. Але їх терплять, допоки вони в основний час дають щастя, розвиток та безпеку.

Росія впродовж вже більше сотні років генерує нещастя, несвободу, злобу і страждання для більшості пов’язаних з нею народів, особливо в Україні.

Це засвідчує російський письменник Віктор Пєлєвін: “Космическое назначение российской цивилизации – это переработка солнечной энергии в народное горе”.

Чи досягає росія своїх цілей у війні з Україною?

Демілітаризація як заявлена мета росії у війні проти України спрацьовує у сенсі позбавлення від радянської застарілої зброї. Також відбувається перехід українських збройних сил на стандарти НАТО.

Денацифікація як заявлена мета росії у війні проти України спрацьовує у сенсі реідентифікації навіть проросійських українців як національно свідомих українців.

Вплив Московського патріархату російської православної церкви в Україні радикально зменшується. Структура Української православної церкви Московського патріархату руйнується.

Більше того відбувається відторгнення усього російського в Україні і світі аж до глобальної відміни російської культури. Чим довше воює Росія, тим менше в світі російської культури.

Чим більше росія хоче відірвати Україну від США та Європи, тим у більшу залежність Україна до них потрапляє.

Чим більше росія намагається ослабити блок НАТО, тим більше його члени згуртовуються та організуються, а сам блок розширюється. Варто вказати на приєднання до НАТО Швеції на Фінляндії.

Інакше кажучи, у війні проти України росія досягає протилежних цілей, ніж ті, що були заявлені нею як цілі війни.

Варто вказати, що саме постає в Україні як “русский мир” після вйни. Це деіндустріалізація, архаїзація, деурбанізація, зубожіння, знелюднення, сіяння страху і депресивності, брехні і злоби.

Це процес переносу виродження росії за її межі. Якщо це і була мета російської агресії, то вона в Україні досягається.

Переносячи свою агонію в Україну, росія відтягує свій кінець, але й робить його більш руйнівним та болючим.

Стратегічні цілі України у війні та у післявоєнному світі

Проблема денацифікації не є такою примітивною, як її намагається зобразити путінська росія – тобто як знищення української національної ідентичності в її засновках та головних проявах, в граничному розумінні як знищення всіх передумов і засновків української нації як такої.

Росія починала в лютому 2022 року повномасштабну війну за денацифікацію України, але насправді війна для українських націоналістів перетворилася на вияснення відповіді на питання: хто тут кому імперія – росія Україні чи Україна росії.

Коли українські націоналісти хочуть закінчити війну на руїнах Москви, то це є імперіалізм. Згадайте – в Берлін ввійшли війська СРСР, які по суті окупували Східну Європу, але Захід отримав решту світу. Україні потрібні не руїни Москви, щоб потішити свій ресентимент, а смисли і перспективи майбутньої моделі світу, щоб здолати усякі імперіалізми, передовсім російський.

Україна має ставити свою мету щодо росії зовсім не так, як її ставить Захід у цій війні: зробити росію неспроможною нести військову загрозу Заходу.

Мета Заходу у війні росії з Україною – не перемога України, а поразка Росії.

Мета України у війні з росією – знищення не лише російського імперіалізму, тобто деімперіалізація та дерашизація росії, але і світового імперіалізму.

Україна може стати організаційним осередком свободи та розвитку для націй та народів у складі російської імперії.

Водночас повоєнна республіканізація України всередині інакшої Конституції є принципово інакший процес, ніж націоналізація, яка повсякчас скочується у етнічний націоналізм.

Україні потрібне подолання дзеркального ресентименту щодо російського імперіалізму, бо поки що український націоналізм є дзеркальним відображенням російського паразитарного імперіалізму навпаки.

Зараз мовна українізація в Україні не витримує конкуренції з англізацією, тому що всі зусилля зосереджені на боротьбі з русифікацією. У повоєнній Україні російська мова буде заміщена англійською.

В той же час звільнення від історико-мовно-культурних акцентуацій України стане одним із довготривалих наслідків війни України з росією.

Інтелектуальна, технологічна, економічна, культурна, соціальна та політична потуга українства має постати поза мовно-культурним контекстом в мотиваціях волі-віри-мислення, що далеко виходять за межі традицій та національних еталонів, зразків та норм.

Національне після війни в Україні має поступитися європейському, світовому, вселюдському.

Перемога України у війні з росією по суті завершить етап постколоніальної націоналізації України.

Нема імперії – немає України як колонії, немає акцентуйовано- ресентиментального історико-мовно-культурного націоналізму в Україні.

І тоді потрібна буде більш масштабна перспектива для України.

Світова республіка-політія та українство

Війна – це не просто власна перемога і поразка ворога. Війна – це руйнування наявного світу і створення нового. Якщо після війни новий світ створено не буде, війну буде програно, хто б не переміг.

Замість “русского мира” після війни росії з Україною має постати не “український світ”, не “американський світ” і не “китайський світ”, а “світ людства”.

Мета України в післявоєнному світі – створення інакшої моделі світу.

Це означає, не входження в яку-небудь світову імперію, а створення світової республіки-політії. В ній особливе значення матиме українство, як воля-волність,

Світова республіка-політія це найрадикальніший удар по російській імперії та по імперіалізму як такому.

Адже будь-яка імперія домінаційна, територіальна, ієрархічна, ресурсна, мілітаризована.

Світова республіка-політія, договірна, топологічна і віртуальна, мережева, активотворча, демілітаризована.

Ненаціональне українство має постати як світоглядна стратегія створення Вселюдства через ойкумени та політії.

Україна має виступити як альтернатива домінаційній установці на універсальну імперію Рассела, просуваючи інший варіант світопорядку Ейнштейна – угоду.

Україна має обстоювати Вселюдство як договірну архітектуру Людства.

Деімперіалізація проти денацифікації: нариси проти російського імперіалізму 
Сергій ДАЦЮК, філософ

Джерело: УП

попередня стаття КОЛИ ГОЛОС ОДНОГО ВІДКРИВАЄ СЕРЦЯ НАРОДІВ
наступна статтяТом Купер. Війна в Україні 2-3 червня 2022 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я