Домой Философия БАРТЛБІ ЯК ФІГУРА ПОЛІТИЧНОГО ОПОРУ В ФІЛОСОФІЇ ДЖОРДЖО АГАМБЕНА

БАРТЛБІ ЯК ФІГУРА ПОЛІТИЧНОГО ОПОРУ В ФІЛОСОФІЇ ДЖОРДЖО АГАМБЕНА

37

Загадкова фігура писаря Бартлбі з оповідання Германа Мелвіла «Bartleby, theScrivener: A Story of Wall Street» (опублікованого в  журналі «Putnam’sMagazine» у листопаді – грудні 1853 року) привертала до себе увагу не тільки читачів, критиків, літературознавців, але й філософів. У працях сучасних політичних мислителів, таких як Ж. Делез, Дж. Агамбен, С. Жижек, М. Хардт, А. Негрі фігура Бартлбі розглядається як «приклад практично-політичної дійсності критичної позиції» [1].

Так, в роботі «Бартлбі, або випадковість» зі збірки (у співавторстві з Ж. Делезом) «Бартлбі. Формула творення» (1993) Агамбен передбачає, що писар Бартлбі кидає виклик домінуючим уявленням про зв’язок між актуальністю та потенційністю, владою та підпорядкуванням, політикою і правом, висловлюючи «саме рішуче заперечення проти принципу суверенітету» [2]. 

У цьому зв’язку, спираючись на філософські розвідки Джорджо Агамбена, ми спробуємо з’ясувати, яким чином Бартлбі може виступати в  якості парадигматичної фігури політичного опору в глобальному контексті взаємовідносин права і політики.

Бартлбі, писар-юрист, який не пише, найбільш відомий формулою, за допомогою якої він відповідає на всі запити свого роботодавця: «Я б вважав за краще не робити цього». Інтерес Бартлбі для Агамбена полягає в його виклику домінуючим уявленням про зв’язок між актуальністю та потенційністю. Агамбен читає Бартлбі як «останню, вичерпану фігуру повної або досконалої сили», яка належить писареві, який «в даний момент повністю володіє мистецтвом письма в якому він не пише» [3].

-ads-

Для обґрунтування тези про те, що Бартлбі є «досконалою силою» [4] Агамбен звертається до «Метафізики» Аристотеля, середньовічних богословів, теодицеї Ляйбніца та доводить наступне розуміння проблеми потенційності: поряд з позитивною потенційністю, яка може перейти в актуальність та стати дійсністю, завжди існує негативна потенція, потенція не-сущого. 

У своєму есе Агамбен розгортає шлях подорожі – довгої та з безліччю можливих відгалужень, де середньовічні філософи, теологи та теоретики розмірковують над положеннями Аристотеля про концепцію потенції (сили). Для грецького мислителя вся сила бути або робити що-небудь завжди є здатністю не бути або не робити, без якої сила (потенція) завжди переходила б у дію і змішувалася б з нею. 

За думкою Агамбена ця негативна сила – «сила не» («potenza di non») є «головним секретом аристотелевської доктрини, яка робить всю владу безсилою» [5]. Слід пояснити, що термін potenza в італійській мові позначає як потенційність, так і силу, могутність та владу. 

Італійський філософ наголошує на тому, що «наша етична традиція часто намагається обійти проблему потенції, зменшуючи її з точки зору волі і необхідності: не те, що ви можете, а те, що ви хочете або в чому маєте потребу, є її домінуючою темою» [6]. 

Саме про це роботодавець-юрист не перестає нагадувати Бартлбі. Коли на всі його прохання Бартлбі відповідає своїм «м’яким і твердим» голосом: «Я вважав би за краще не робити цього», роботодавець прагне зрозуміти відповідь Бартлбі саме в категоріях волі та необхідності. Але своїм «Я вважав би за краще не…» писар нівелює «всі сліди дієслова бажати» [7]. Тому всі намагання роботодавця-юриста вплинути на Бартлбі в рамках «здорового глузду» [8] приречені на невдачу. 

У цьому контексті цікавим видається звернення автора до проблеми Божественної всемогутності та її наслідків. 

Середньовічні богослови розрізняли potentia absoluta, «абсолютну силу» або могутність, за допомогою якої Бог може зробити все (на думку деяких, навіть зло, навіть зробити так, щоб світ ніколи не існував, або відновити втрачену незайманість дівчини), та potentia ordinata, «впорядковану силу», за допомогою якої Бог може робити лише те, що відповідає Його волі.

Воля – це принцип, що дає змогу впорядкувати недиференційований хаос потенції. Якщо порушувати схоластичні питання про те, «чи міг Бог збрехати, порушити свої клятви, втілити себе в жінці чи тварині, а не в Сині», то відповіддю буде: «Він цього не хотів і тому не міг цього зробити», – потенціал без волі взагалі нездійсненний і не може перейти в реальність [9].

Бартлбі ставить під сумнів саме це верховенство волі над потенцією. Якщо Бог (принаймні de potentia ordinata) справді здатний лише на те, що хоче, Бартлбі здатний лише de potentia absoluta, він здатний лише не бажати. Але його потенціал не є нереалізованим або недооціненим через відсутність волі. Навпаки, потенційна сила Бартлбі перевищує волю (його власну та чужу) за кожним пунктом. Можна сказати,  що Бартлбі досягає успіху в тому, щоб бути здатним (і нездатним) абсолютно без бажання цього [10]. 

Звідси неможливість звести його формулу до звичних категорій «наказу-підпорядкування». Справа не в тому, що він не хоче копіювати або не хоче залишати офіс; він просто вважав би за краще не робити цього. Бартлбі, який, на відміну від насильницької боротьби, «вважає за краще не робити цього», з самого початку займає позицію чистої потенційності. 

Формула, яку він так наполегливо повторює, знищує будь-яку можливість побудови відносин між владою та волею, між potentia absoluta і potentiaordinata. Не ігноруючи зовсім закон, але і не співпрацюючи з ним, а просто діючи поза межами досяжності закону, Бартлбі збиває з толку всіх, хто марно намагається прив’язати його до обмежень.

Таким чином, формулу Бартлбі слід розглядати в якості засобу деактивації апаратів влади без порушення закону. Бартлбі – це парадигматична фігура, на яку Агамбен покладається як на зразок політичного опору. Разом з тим писар Бартлбі виступає зображенням «нового Месії» (тут необхідно відмітити вплив ідей Вальтера Беньяміна щодо слабкої месіанської сили). Так, на останніх сторінках роботи італійський філософ характеризує Бартлбі як «месіанську фігуру», яка прийшла «врятувати те, чого не було» [11]. 

Зауважимо, що формула Бартлбі близька месіанському призову апостола Павла: «А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружин, були, як ті, що не мають, а хто плаче, як ті, хто не плаче, а хто тішиться, як ті, хто не тішиться; і хто купує, як би не набули, а хто цьогосвітнім користується, як би не користувались, бо минає стан світу цього» (1 Кор. 7:29-31). 

У цьому сенсі Бартлбі – «писар, який не пише», – дійсно, постає як месіанська фігура.Його формула «Я б вважав за краще не робити цього» відкриває есхатологічне розуміння «стану світу цього – що минає» (1 Кор. 7:31). Можна сказати, що слабка месіанська сила Бартлбі кардинально змінює світ, залишаючи його майже недоторканим.

Таким чином, філософське прочитання італійським Джорджо Агамбеном Бартлбі в якості парадигматичної фігури політичного опору дозволяє зробити наступний висновок: найефективнішою протидією політичному насильству є не краще насильство, а краща політика. Додамо, що в розумінні  італійського філософа такою політикою є політика бездіяльності, яка своєю потенційною силою спроможна деактивувати диспозитиви, апарати і механізми, що позбавляють свободи наше життя. 

Наприкінці зазначимо, що ствердження Агамбеном можливості радикально нової політики має стійку тенденцію бути відкинутим або просто проігнорованим як утопічний, наївний та занадто теоретичний проект. Але, як зауважив Агамбен, відповідаючи на питання щодо необхідності розвитку нових форм опору: «Я філософ, а не стратег. Звичайно, чітке усвідомлення власної ситуації є першою умовою пошуку виходу. Я можу лише додати, що я не вірю, що вихід із ситуації, що склалася сьогодні, обов’язково проходить, як, можливо, здавна вважалося, через боротьбу за завоювання влади. Не може бути доброї влади – а отже, і доброї держави. Ми можемо лише в несправедливому та фальшивому суспільстві засвідчити наявність правильного та істинного. Ми можемо свідчити про небеса тільки посеред пекла» [12]. 

В контексті глобальних політико-правових проблем сьогодення позиція італійського філософа видається не тільки відвертою або провокативною, але і такою, що відображає реальність сучасності. У цьому зв’язку неполітична фігура писаря Бартлбі з оповідання Германа Мелвіла може служити уособленням можливості «третього шляху» у вирішенні проблемивзаємовідносин права і політики.

* * * * *

Література

1. Магун А.В. Отрицательная революция: к деконструкции политического субъекта. СПб.: Издательство Европейского университета в Санкт-Петербурге, 2008. С. 168.

2. Whyte J. “I Would Prefer Not To”: Giorgio Agamben, Bartleby and the Potentiality of the Law. Law Critique, 2009. № 20. Р. 309. 

3. De Boever А. Overhearing Bartleby: Agamben, Melville, and Inoperative Power. Parrhesia, 2006. № 1. Р. 143. 

4. Agamben G. Bartleby o della contingenza. Bartleby. La formula della creazione / G. Agamben, G. Deleuze. Macerata: Quodlibet, 1993. Р. 36.

5. Ibid. Р. 33.

6. Ibid. Р. 42.

7. Ibid. Р. 43.

8. Мелвилл Г. Писец Бартлби. Повести / Пер. с англ., сост. и вступит. статья А. Старцева. М.: «Худож. лит.», 1977. С. 30

9. Agamben G. Bartleby o della contingenza. Р. 43.

10. Ibid.

11. Ibid. Р. 60.

12. Pensotti A. «An interview with Professor Giorgio Agamben». Organisms: Journal of BiologicalSciences, 2020. Vol. 4, no. 2. P. 109. DOI: 10.13133/2532-5876/17354.  

Вперше опубліковано: 

Соціально-гуманітарні виміри правової держави: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Дніпро, 30 квітня 2021 р.). Дніпро: ДДУВС, 2021. С. 274-277.

Олександр Тимофєєв, філософ і дослідник філософії Джорджо Агамбена
Предыдущая статьяПросте життя — на шляху до спрощення, служіння, активізму
Следующая статьяГоворя в пустоте

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь