Спрощення, це слово зустрічаю все частіше від різних людей. Ні, просте не означає повернення до способу життя аборигенів, якогось аскетизму. Швидше відхід від надмірностей у споживанні у бік мінімалізму.
Учора, у моєму попередньому пості, стільки людей висловило своє бачення простого життя, і так розгорнуто дискутували, я досі під враженням.
Переважно все ж висловили варіант 2, що просте життя веде до вивільнення і щастя. І свій варіант, тут було широке різноманіття уточнень і дискусій. Хтось категорично вибрав варіант 1, злидні і зубожіння.
Ми любимо крайнощі, не можемо без них у порівнянні. І я не виключення, спростив задачу двома варіантами. І так, в бідності живе близько 30% населення планети (2,3 млрд осіб не мають постійного доступу до їжі). І ця цифра зростає відповідно до кліматичних змін і неможливості виростити собі їжу в країнах третього світу. Чи можна назвати їх життя простим? Чи можна назвати прагнення до такого життя раціональним, здоровим прагненням людини?
Зараз навіть монастирі не позбавлені сучасного базового комфорту, ніхто вже не замуровує себе в келіях залишаючи лише щілину для подачі їжі.
Принаймі бойлер і пральна машина є у всіх. І це багато вирішує. Сучасні монахи чудово подорожують по світу і користуються цифровими гаджетами. При цьому ведуть досить просте життя. Якщо вже мова про аскетизм.
У нас болюча тема заробляння. І багатьом досить важко зліпити до купи, що можна працювати, заробляти і жити при цьому простим життям. Тобто можна, але це має бути ну дуже прибуткова робота, або чоловік айтішник.
Можливо й так. Бо просте життя у нашому баченні, це зазвичай образ хуторянства у стилі 19 століття. Ну хоча б жити на два доми – літо за містом, а зиму в містах. І це не просто і не дешево.
Хоча багато хто саме так і живе. Просте життя – це ще мабуть про дачників.
Хоча нове покоління все ж більш мобільне і не так заморочується володінням майна, житла, цих якорів які треба утримувати. Більше створенням просторів, для життя там де є зараз.
Навіть, коли це зйомна квартира – одна кімната під простір для спільноти, інша під життя. Там зазвичай мінімум речей і багато творчості і соціалізації.
Просте життя вивільняє багато часу, на те, щоб творити, думати про щось вище ніж задоволення базових потреб. Якщо його замість соцмереж і самотності заповнювати фізичною активністю, творчою працею, активізмом і розвитком спільноти.
Спільнота однодумців вирішує багато соціальних питань. Які не можна вирішити самостійно, сім’єю чи родиною.
Спільнота дає відчуття захищеності і наповненості.
У духовних спільнотах, наприклад, є Три базові потреби простого життя:
Чисте місце
Чиста їжа
Чисті стосунки.
У нас зазвичай культ індивідуалізму і брак довіри. Тому саме наше бачення простого життя – це суто наше автономне, самодостатнє місце: місце творчості, духовності і молитви, наше місце сили, їжа вирощена лише власними руками і стосунки лише з нашою людиною.
Але це може бути місце де живуть свої – однодумці, багато місць, куточків по всій планеті. Їжа вирощена натуральними методами, органічними фермами, стосунки у спільнотах, що розділяють ваші цінності. Тоді бульбашка розширюється, відкривається весь світ.
І ще я думаю про це співвідношення простого життя. Скільки життя лише собі, а скільки для служіння іншим. Бо нерідко у нас перекос до прагнення хуторянської самодостатності і закритості. Хоча саме служіння, активізм волонтерство, здається дає відчуття наповненості і більшого щастя.
Ах так ще вигорання. Здається найбільше від невиправдних очікувань. Від того ж спрощення життя, відмови від чогось чи навпаки розрахунків на щось. Від когось чи від чогось. Здається у нас іде якесь перенасичення ідеалізованого простого життя. І навпаки залякувань. Чи просто втечі від реалій, нескінченних пошуків ідеальної половинки.
Ні, втечею від реалій і маренням ідеалами просте життя не вимірюється. Чудове літечко закінчиться рано чи пізно і повернуться карантини, заробляння і те повернення в прагматичний світ сірих буднів.
Автор: Максим Залевський
Джерело: Facebook
