Краще буде не стільки після перемоги, як після реформ. Звідки взагалі береться цей міф, що після перемоги ми станемо як європейці? Демократію теж треба виборювати. І ті реформи судів, корупції, монополії, держапарату, малого бізнесу, модернізації інфраструктури, освіти, тергромад, ніхто не віддасть. І не відпустить.
І той рейтинг економічних свобод сам по собі не підніметься (130 місце), а напівкримінальний клановий совок в кабінетах міцних господарників з буряковими обличчями сам по собі не розсосеться.
І якщо ми залишимось тим куркулями, що тягнуть добробут лише за ворота на своє подвір’я. Поки ми живемо в ілюзії високих парканів, за якими нас нічого не стосується. Окрім клятих орків, яких треба давити з нашої землі і буде тут Європа. То цього не достатньо. Нажаль.
Те, що ми тепер вміємо перемагати на полі бою, говорить лише про те, що ми вміємо перемагати на полі бою. Виборювати демократію – це зовсім інший рівень свідомості. І зовсім інший рівень компетенцій.
Ми формуємо мережу мікроспільнот екопоселень і це завжди викликає поблажливу посмішку. Лише трохи мабуть поваги, коли ми розказуємо статистику прихищених сімей і відреставрованих по селах будинків.
Ну хоч хтось їх реставрує. Рятувати мертві села – це ж типу наша священна карма. І ще ті милі традиції 19 століття, коли все було, як колись.
Насправді, взагалі не про це. Якраз мікроспільноти, як і мале підприємництво, дрібне фермерство – це і є прояви демократичного суспільства. Справжніх економічних і соціальних свобод. Гармонії і щастя.
Те, що у нас лише на папері, з метою мінімізації податків цілі жилі квартали оформлені на тисячі фопів.
Всі великі будівництва, джондіри, МХП, Дтеки – це прояви диктатури, корупції і важкої хвороби нашої країни, централізації, з якої нам виходити в важкій кривавій боротьбі ще не одне десятиліття. В боротьбі від майдану до майдану. Де голос кожного має бути почутий. Де формуватиметься нова децентралізована політика держави.
Тому краще не буде після перемоги, краще буде після реформ, адміністративних, правових, громадянських, суспільних, державотворчих, які мають проводитись тут і тепер. Поряд із перемогами на фронті, волонтерства і збору коштів на ЗСУ. Кожен на своєму рівні. І особливо на рівні небайдужості і активної громадянської позиції кожного окремого громадянина, підприємця, спільноти, громади, компанії.
Або не проводитись і освоєння коштів тектиме по схемах, як у прекрасній Венесуелі чи якомусь Бангладеші. А весь інтелект і здоровий глузд продовжуватиме перетікати в сусідню Польщу і демократичні країни навіть не зважаючи на те, що в них і досі чекові книжки замість монобанку і немає нормального лавандового лате з мигдалевим круасаном. Вибір завжди є і ніяка мобілізація схоже не стримає корупцію на місцях. Як треба виіхати з країни.
Чи як ви кажете? Є у нас шанс на реформи стати демократичною країною на рівні європейських. Чи ми так і залишимось збройним фронтиром східної Європи, який воюватиме за всіх.
Всім хорошого початку тижня в найкращій країні світу.
Автор: Максим ЗАЛЕВСЬКИЙ
Джерело тут
