Домой Политика Велика Вірменська революція чи лише підготовка до неї

Велика Вірменська революція чи лише підготовка до неї

192

Київ. 20 липня 2015 року (ПолітКом, Марта ГНАТИШИН). Прес-конференція в прес-центрі «Голос UA», що відбулася 30 червня 2015 року, зібрала політичних аналітиків і експертів Віталія Кулика, Сергія Толстова і Антона Фінька, аби з’ясувати всі деталі, витоки і можливості розвитку подій у Вірменії.

Починаючи з 19 червня 2015 року Єреван вибухнув соціальним протестом проти підвищення тарифів на електроенергію. Первинно саме це стало причиною незадоволення, що можна назвати першою відмінністю Єреванського «Майдану» від Київського, який мав геополітичну основу. Тобто спочатку основними сторонами конфлікту були власне вірменський народ та компанія «Електричні мережі Вірменії» (ЕМВ), яка повністю належить російській «Інтер РАО ЄЕС» і лише займається розподілом електроенергії. Але в умовах стабільної «кризи економіки і соціальної впевненості» громадською активністю, звичайно, скористалися політичні партії (Вірменський національний конгрес, Наследие, Процвітаюча Вірменія та ін.), насамперед опозиційні.

З іншого боку слід звернути увагу на монопольний характер енергетичної галузі компаній РФ у більшості країн пострадянського простору. А, оглядаючись на ситуацію ізоляції енергетики Росії у світі, можна зробити висновок про прагнення якимось чином підтримати свої потужності за рахунок дружньої держави Вірменії, яка до того ж є членом Євразійського і Митного союзів. Та сталося не так як гадалося.

Події в Києві крім того розгорталися з самого початку у вигляді реальних зібрань, а вірменські мітинги, власне, народилися у Фейсбуці, де створили групу «Ні грабежу», і лише згодом Фейсбук-протест вилився на вулиці. Щодо джерела заворушень можна було б зробити ще один акцент відмінності між цими протестними рухами, але насправді тут мова йде більше про інструментарій реалізації революцій, механізм найбільш ефективного їх запуску. Хоча приводи виявилися різними, але підхоплення громадськістю гасел, пропонованих політичним сектором, свідчить про потребу людей до змін свідомості і устрою у державі.

Тобто маленький сірник, непередбачливо викинутий до того, здавалося, всевладним кланом на полі сухого терня, вмить оголив всі наполегливо масковані схеми махінацій, зловживань, а особливо – проблеми населення, розв’язання яких невигідне для їхніх інтересів через загрозу втрати монополії в економіці і управлінні державою. Вийшовши на вулиці з вимогами припинити обдурювання і обкрадання більшості населення, активісти, підбурені гаслами політичного забарвлення, задумалися про організаційну складову своїх вимог, що з кожним днем набирає все ширшого розмаху і структури. Ініціатива «НІ грабунку», яка є керівним осередком протестного руху, при цьому дуже швидко зрозуміла, що пасивні сидячі демонстрації нічого крім насилля не принесуть, заявили про створення експертної групи з різних галузей, аби мати реальну можливості для захисту соціальних прав.

З боку протестувальників це стратегічно правильне рішення, оскільки чітко проглядається прикриття державними структурами енергетичних компаній. В тому числі це стосується вірменського президента, що сам по собі авторитету не має, а є лише посередницьким інструментом у олігархічній системі. Це отримало підтвердження у результаті переговорів вірменської і російської сторін, що домовилися про проведення аудиту компанії ЕМВ за участі незалежних експертів з метою визначення оцінки обґрунтованості тарифів, але водночас – дозволом на застосування поліцією силових методів до демонстрантів. Дуже суперечливі між собою заходи! Тут не важко спрогнозувати, що це може призвести у швидкому майбутньому до кризи легітимності дійсного президента і уряду, які, мовляв, нічого крім силових заходів здійснити не бажають, бо інакше зрубають гілку на якій сидять.

Дуже влучне узагальнення щодо процесів, які починаються розгортатися у Вірменії в їх об’ємно-ретроспективному вияві, наводить Віталій Кулик, директор центру досліджень проблем громадянського суспільства: «Проблема не в тому, що народ не готовий затягнути паски економії, а в тому що себе вичерпала політико-правова і економічна моделі, які від часу незалежності існували у Вірменії – обмежений плюралізм з елементом автократії і спробою останнім часом монополізувати владу карабахським кланом і відповідно відверто проросійською спрямованістю. А народні настрої навпаки від моменту отримання незалежності характеризувалися тяжінням вийти із пострадянського транзиту і нерегулярними вибухами протестних акцій, починаючи з 90-их років за Тер-Петросяна, Кривавої суботи після виборів 2008 року і сьогодні».  Пострадянські республіки у їхньому розвитку при переході до капіталізму в економіці, при імплементації демократичних засад побудови державної влади зіткнулися з проблемою корупції, кланово-автократичного характеру влади. І існування держави з багатомільйонним населенням в таких умовах рано чи пізно призводить до накопичення такої кількості проблем, таких порушень і ущемлень прав суспільства за принципом «снігової кулі», що мають своїм наслідком потужний «зсув», а то і заміну всієї системи. Уявити лише собі, коли снігова куля котиться згори, постійно росте у розмірах і, вже досягаючи гігантських розмірів, – змітає все на своєму шляху.

Передвісниками цього великого руху стали малі акції ще з 2013 року, які теж були пов’язані з підвищенням цін (на громадський транспорт). Тоді вдалося відвоювати «соціальний рівень» проїзду, але постійно наростаючий тиск російського брата в усіх сферах все ж призвів до розуміння того, що потрібно боротися за власний добробут, за свободу і власну державу.

Енергетична залежність, явна політична підвладність сусідів  з одного боку і ізольованість РФ великими державами в економічному вимірі, – дає підстави говорити про початок Великої вірменської революції і… дестабілізації на всьому Кавказі. Можливо, лише 10–15% людей поки що розуміють згубність братання з Росією, але з кожним зростанням цін і ущемленням прав людей ця думка приходить до все ширших кіл населення. Механізми запуску змін уже відбуваються, та вони можуть запрацювати і через рік, і через два. В цьому значенні знак дорівнює між Вірменським протестним рухом і Українським Майданом в жодному разі ставити не слід, оскільки перший, умовно малюючи вісь історичного шляху розвитку демократичних процесів в Україні, знаходиться на етапі «Україна без Кучми», можливо навіть «Помаранчевої революції». І він в такому вияві має успіх і результат, домігшись певних поступок з боку уряду, утримання від повторного застосування сили поліцією та підтримки медіамагнатів.

Інше питання полягає у тому, що політичне середовище на фоні розбурханих настроїв суспільства набуває дуже розрізненого і точкового характеру. Розуміючи хиткість власної ситуації, владна верхівка робить зустрічні кроки народу, далі опозиційні сили намагаються підхопити хвилю аби взяти її під власний контроль і форсувати «ротацію державної системи», і найголовніше – це розділ протестувальників на тих, що прагнуть вирішення первинної проблеми (ціни на електроенергію) та прополітично орієнтованих, що тяжіють до організаційного оформлення і протиставлення себе дійсній владі.

Сергій Толстов, директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень, наводить головну паралель між нашими двома країнами стосовно цього соціального протесту: «І Україна, і Вірменія мають схожу економічну ситуацію з дотаційною енергетичною галуззю, та ще й залежною від Росії». Інший аспект подібності пов’язаний із наявністю конфліктів із російським сусідом. Доля Донбасу і Карабаху далі знаходиться в руках РФ, як би це трагічно не звучало.

Пан Сергій, водночас, наголосив, що в уряду все ж ще є шанс утриматися при владі шляхом відкритого процесу розв’язання поточного цінового питання, здійснення моніторингу за справедливістю подальшого їх встановлення, а особливо – зміцнення державного сектору виробництва електроенергії і створення альтернативи наявній монопольній приватній розподільчій компанії ЕМВ з російською власністю.

Варто також звернути увагу на те, що робити аналогії Україна–Майдан і Вірменія–Єреван почали робити в більшості іноземні журналісти, експерти. Самі ж вірменські протестувальники великою мірою не бажають позиціонувати власну позицію у світлі Української революції з декількох причин.

Антон Фінько, експерт Київського центру політичних досліджень і конфліктології, називає наступні. Перша причина пов’язана насамперед із наслідками Майдану, які український народ відчуває досі через продовження тиску Росії у Криму, на Донбасі. А друга – із геополітичним становищем Вірменії, яке ставить їй чіткі умови поведінки в рамках «партнерства» з тою ж таки Росією. Остання причина особливо гостро зав’язана на могутньому сусідові, який виступає посередником у конфлікті Вірменії і Азербайджану щодо Карабаху. Крім того, фактором впливу на спосіб вирішення соціальних претензій є суб’єкт тої ж РФ, що не допустить трансформації цього вузько спрямованого незадоволення і є за своєю суттю політичним.

Для Вірменії зачіпка за викриття махінацій у енергетиці може стати потужним шансом для повернення до процесу євроінтеграції, який несподіваним вступом у Євразійський Союз перекреслив Саргсян. Інакше він може повторити долю Януковича і бути просто «вигнаним» власним народом.

Тому однозначно сказати чи обміняла Вірменія європейську перспективу на безпеку «під крилом» РФ і чи не змінить вона скоро свою спрямованість важко, бо дії Росії більше доводять її прагнення не партнерства, а військового, політичного і економічного домінування. Віталій Кулик зробив ключовий висновок і прогноз щодо змісту і значення подій у Вірменії: «Розхитування фактично вже відбулося і очевидно, що воно не закінчиться на Вірменії.  Це свідчення розгортання незворотних процесів для всього Кавказького регіону».

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь