додому Стратегія Українська Революція Гідності: новий передній край розвитку людства

Українська Революція Гідності: новий передній край розвитку людства

144

Українська Революція Гідності:
новий передній край розвитку людства

Чого ми можемо навчитися в України і чому це важливо для світу в контексті еволюційного розвитку, спіральної динаміки та інтегральної спільноти.

Еволюція у напрямку розширення гідності 

Спіральна динаміка та інтегральна теорія вчать нас тому, що еволюція має спрямування: як людські істоти ми розвиваємось від меншої складності у бік більшої. Ми витрачаємо багато часу, пояснюючи, що менш складний не означає менш вагомий (або гірший), що людей потрібно поважати незалежно від цінностей, які вони демонструють. Втім, ми не можемо заперечувати, що більш складні прояви людяності допомагають нам створювати суспільства з більшими можливостями для гідності та самовираження, святкування різноманітності, більшого прийняття і менших страждань.

Коли Ґрейвз казав: «Чорт забирай, людина має право бути тим, ким вона є», він висловлювався з позиції жовтої парадигми, що бачить та цінує усі попередні стадії буття. Ми поважаємо та цінуємо усіх людей і працюємо, щоб створити умови життя, які дозволяють кожному виражати власний світогляд та цінності у здоровий спосіб, не зашкоджуючи іншим. Він не мав на увазі, що ми однаково цінуємо усі перспективи. Власне, його робота зосереджується навколо розуміння, що деякі світогляди спроможні на більш ефективну відповідь на певні проблеми, ніж інші.

Професор Клер В. Ґрейвз 

Коли йдеться про конфлікти між світоглядами, ми можемо застосувати теорію спіральної динаміки, щоб зрозуміти, чому люди роблять те, що вони роблять. Втім, це не означає, що ми схвалюємо будь-яку поведінку. Коли диктатор, керований домодерними червоними цінностями, вторгається у суверенну демократичну державу, спіральна динаміка допомагає нам зрозуміти, що він мотивований особистою славою, а також вказує нам на те, що пряма та потужна відповідь буде ефективніша за дипломатію. Ми не використовуємо спіральну динаміку, щоб зробити позицію диктатора рівноцінною з позицією людей, на яких він напав. Наш особистий світогляд та суспільство розвинулись до більшої складності, забезпечивши нас більш гідним способом життя, який ми маємо право захищати від руйнівної поведінки, що випливає з менш складних поглядів. 

Цінності інтегралістів

Багато з тих, хто вивчає спіральну динаміку та інтегральний підхід, обирають життя, в якому на противагу матеріальним статкам цінується проживання певних видів досвіду та особиста гармонія. Ми медитуємо, відвідуємо духовні ретрити, практикуємо йогу та ходимо на психотерапію, щоб більше дізнатися про нашу травму розвитку. Ми фокусуємось на особистісному розвитку, щоб залишити менш складні системи позаду та впоратись із тією складністю, яку створює нам сучасне суспільство.

У своєму робочому середовищі ми експериментуємо з новими організаційними методами, такими як самоорганізація, що створює простір з високим рівнем довіри, практикуємо Метод прийняття рішень на основі консенсусу або організовуємо «світові кафе», щоб застосувати мудрість групи на повну. Ми надаємо перевагу робочим середовищам, що цінують людяність та різноманітність, і ми уникаємо менш складних робочих середовищ з домінуючими керівниками або забюрократизованими ієрархіями. Тож як інтегралісти та майстри Спіралі, ми схильні віддавати перевагу більш складному світу, що будується на повазі до гідності. Це не означає, що ми нав’язуємо наш світогляд тим, хто його не розділяє, але мусимо підтримувати тих, хто хоче жити з тим самим рівнем свободи та гідності, якому надаємо перевагу ми. 

Це не дивно, що більшість із нас, хто вивчає та застосовує спіральну динаміку та інтегральний підхід, а також цікавиться цими новими підходами, живе у країнах чи середовищах із сильно розвиненими модерними та постмодерними цінностями. Для цього помаранчева раціональна та керована успіхом, а також зелена егалітарна системи цінностей дають нам достаток, освіту та інтелектуальне стимулювання. Грубо кажучи, якщо нам як людським істотам важко прогодувати свої сім’ї, у нас немає часу та грошей для заняття йогою.

Світ за межами нашої бульбашки 

Саморозвиток може мати позитивний вплив на наше середовище, але сам по собі не спричиняє ціннісний зсув або соціальні зміни. Якщо ми хочемо захистити свій спосіб життя та розвиватись у сторону складніших світоглядів, що даватимуть раду нашим поточним екзистенційним загрозам, нам потрібно спрямувати свій погляд і зусилля назовні. Настав час нашій спільноті почати робити більший внесок у соціальні зміни. Не для того, щоб покращити наше власне життя, а для того, щоб працювати з різними світоглядами в конфліктних ситуаціях задля знаходження способів вирішення наших глобальних екзистенційних проблем.

Крах модерності 

Модерність не лише пропонує особисту свободу, але й створює капіталістичну, вільну ринкову систему, в якій великі корпорації акумулюють надзвичайні багатства та політичну владу. Як постмодерні інтегралісти, ми бачимо, що помаранчева система, яка принесла нам модерність, багато в чому стала нездоровою. Вона робить свій внесок у проблеми глобального потепління, надзвичайної нерівності, експлуатації країн третього світу і, в екстремальних випадках, у невиправдані військові втручання для захисту ринкових інтересів. Все це часто пропонувалось під соусом повалення диктаторських режимів та привнесення демократії. Оскільки ми «продавали» наші несправедливі війни як впровадження демократії, багато країн за межами західного світу критично ставляться до моральності Заходу.

Помаранчеві системи передусім фокусуються на власному успіху та щасті, залишаючись потенційно сліпими до страждань інших. Так чи інакше, беручи до уваги ці питання, ми маємо бути певні, що здатні дивитися на речі з різних перспектив. Спіральна динаміка показує нам, що будь-яка система зрештою створює проблеми, чиє вирішення потребує складнішого мислення. Ці проблеми просто є частиною успіху нашого модерного світу та вказують нам, що час рухатись далі.

Інтегральна теорія описує принцип перевершення та включення: по мірі еволюції людства до складніших проявів, ми зберігаємо якості попередньої системи та розробляємо рішення для проблем, що виникають. Коли з’явились червоні боги сили, це зберегло фіолетові сімейні та племінні зв’язки, але створило структури влади, щоб захищати племена від атак інших.

Коли ми вийшли за межі синьої системи «єдиної істини», ми зберегли структури та порядок, які вона створила в нашому суспільстві, але забезпечили індивідуальну свободу. Зараз, коли ми переживаємо черговий перехід і нам необхідно вийти за межі помаранчевої та зеленої систем, ми хочемо продовжувати шанувати такі важливі якості, даровані ними, як демократія та самовираження.

Дехто в нашій спільноті бачить Росію та Китай жертвами західного імперіалізму та звинувачує Захід в усьому, що неправильно в міжнародних відносинах. Деякі представники інтегральної спільноти заходять так далеко, що виправдовують російське вторгнення в Україну, повторюючи аргументи російської державної пропаганди. Ця група людей переросла помаранчевий рівень, бачить його проблеми, але не повною мірою цінує позитивні якості, які він привносить у їхнє власне життя.

Вони готові кинути сотні років модерного розвитку під потяг, ігноруючи наслідки, які це матиме для їхнього життя, та не розуміючи суворої реальності життя в диктаторських режимах. Вони сліпі до того, що такі домодерні режими, як Росія та Китай, використовують інтернет, щоб маніпулювати невдоволенням людей в західних країнах власними урядами, згодовуючи їм дезінформацію з метою дестабілізації західних демократій, у той час як самі суворо цензурують і контролюють інтернет у своїх країнах, переслідуючи тих, хто критикує їхній режим.

Рухаючись у напрямку рішення

Якщо ми цінуємо нашу свободу та всі ті нескінченні можливості, які дає нам добробут, та хочемо розв’язати проблеми, спричинені модерном, то шукатимемо шлях вперед, який дозволить нам поділитися перевагами модерну з рештою світу. Роблячи це, ми мусимо звертати увагу на нездорові прояви модерну та поважати вибір тих, хто не поділяє наш світогляд. Легше сказати, ніж зробити! Це означає захищати свободу слова, але не змушувати інших жити згідно з нашими цінностями. Ми не повалюємо режими, але підтримуємо тих, хто воює за власну свободу та спробу втілити демократію. Ми не даємо нашим транснаціональним компаніям експлуатувати інших і будуємо рівноправні та взаємовигідні міжнародні торговельні відносини.

Коли ми маємо справу з країнами з іншими світоглядними уявленнями, ми не нав’язуємо їм свої цінності, але встановлюємо межі, що відповідають нашим цінностям, та вимагаємо, наприклад, гідного ставлення до працівників, які виробляють наші споживчі товари. Життєво важливо, щоб ми своєю поведінкою стверджували свої переконання на практиці та навчилися виражати наші цінності свободи за межами нашого власного середовища. Більше жодного лицемірства та сліпої зосередженості на нашому власному добробуті! Якщо ми хочемо сприяти розвитку нашого світу, ми повинні визнати нашу нерозривну взаємозалежність.

Мандела та Де Клерк

Доктор Дон Бек, звісно, був піонером еволюційних моделей розвитку для соціальних змін. Спираючись на власні ресурси, він здійснив 63 поїздки до Південної Африки, щоб допомогти Манделі та Де Клерку у мирному переході від апартеїду до демократії. Дон показав їм, що в рамках демократичної системи ключовим питанням, з яким потрібно буде мати справу, є взаємодія з різними системами цінностей, а не расами. Роки апартеїду надовго закрили можливості освіти та інші шляхи розвитку для темношкірого населення. Дон писав:

«Зулуси, як правило, стереотипно сприймалися як племінна етнічна група. Проте мільйони зулусів жили в містах Південної Африки з вестернізованими міськими цінностями. Стереотипним образом африканера європейського походження був дуже традиційний і релігійний фермер, який керувався цінностями, заснованими на „єдиному вірному шляху“. Однак цей код міг бути трансформованим у сильну капіталістичну орієнтацію його урбанізованим сином. Урбанізовані зулуси та африканери можуть мати більше спільного одне з одним, ніж їхні батьки».

Дон Бек використовував спіральну динаміку, щоб допомогти сформувати більш людяне, емпатичне та модерне суспільство в Південній Африці. Він навчив нас працювати з життєвими умовами та соціальним середовищем, аби запрошувати людей виражати свої світоглядні уявлення таким чином, що підтримує життя й не заважає іншим виражати свої.

Дон також працював і в інших регіонах, таких як Близький Схід. Я певен, що якби він був сьогодні серед нас, то був би занепокоєний війною в Україні та з великою цікавістю слідкував за тим, що там народжується. Отже, що ж відбувається в Україні через цю призму?

Європа, демократія та автократія

Після Другої світової війни в Європі модерні та постмодерні цінності, які створили демократії на заході та півночі, поступово витіснили диктаторські та автократичні режими на півдні та сході. Спочатку були Італія, Іспанія та Греція, а після падіння Берлінської стіни демократія поширилась на східноєвропейські країни, такі як країни Балтії, Польща, Угорщина та інші. В Польщі та Чехословаччині вже були демократичні рухи, що подавлялися радянським режимом, але згодом перетворилися на справжні демократії.

Радянська система мала синій шар ідеології, структури та порядку, що тримали більшість галузей промисловості та послуг під державним контролем. Хоч вона і не змогла забезпечити достатку модерності, але надавала всім людям мінімальний рівень існування. Під синім шаром були червоні владні структури, так звана номенклатура, яка мала не тільки владу, але й привілей значно більшої матеріальної розкоші в певних межах.

Після розпаду Радянського Союзу синій шар миттєво зник, і червоні сили, що були під ним, взяли гору. Радянську планову економіку було замінено вільним ринком, а для встановлення демократії були запроваджені вибори. Правда, поки помаранчеве підприємництво процвітало, червоні сили з радянських часів отримали контроль над політичними позиціями та почали приватизацію державних компаній, купуючи їх за безцінь. Це сформувало олігархів, багато з яких мали кримінальне (Пригожин) або КДБшне (Путін) минуле. Путіна просунув Єльцин як свого правонаступника. Щоб отримати підтримку населення, Путін інсценував «тероризм» з боку чеченців, а потім жорстоко напав на Чечню, щоб створити імідж сильного лідера.

Після свого приходу до влади Путін швидко змінив закони, щоб зміцнити свою владу, і протягом багатьох років створив систему, яку найкраще можна описати як фейкову демократію. Наприклад, в російському парламенті присутні опозиційні партії, але дозволені лише ті з них, які не виступають проти правління Путіна та не критикують його. На сьогоднішній момент медіа на 100% контрольовані державою і свобода слова відсутня. Політичними посадами винагороджують тих, хто вірний Путіну і звик здобувати особисті статки хабарництвом. Примітно, що розкрадання з боку генералів вплинуло на здатність утримувати ефективну й дієву армію. 

Україна пішла іншим шляхом після того, як її громадяни у 1991 році переважною більшістю проголосували за незалежність (в тому числі на Донбасі та в Криму). Звичайно, є деякі паралелі: Україна успадкувала від Радянського Союзу таку ж суспільно-політичну систему, як і Росія; олігархи також накопичували свої багатства шляхом привласнення державних ресурсів, а урядові посади використовувалися для корупційних дій. Однак, на відміну від Росії, частина українського населення, яка виробила сильні модерні та постмодерні цінності, добилася того, щоб її голос був почутим, особливо під час Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2014 року, які проклали шлях до демократії.

Янукович був одним із українських олігархів, що мали тісні зв’язки з Росією. Він був губернатором Донецької області на сході України, де володів промисловістю («отриманою” від держави) і використовував свою політичну владу для подальшого збагачення за рахунок корупції та створення політичних союзників шляхом роздачі політичних посад, дозволяючи іншим збагачуватися за рахунок корупції. Він вперше прийшов до влади у 2004 році після отруєння свого опонента та фальсифікації виборів. Народний протест призвів до нових виборів, які він програв. У 2010 році йому вдалося чесно виграти вибори, в тому числі через те, що його підтримувала російська пропаганда, яка впливала на велику частину російськомовного населення на сході України.

Протести на Майдані 2013 року почалися через те, що Янукович під тиском Росії i всупереч волі більшості українців та парламенту відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Однак після того, як на студентів жорстоко напали урядові сили, протести переросли в Революцію Гідності, вимогою якої було покласти край корупції, російському впливу та спонсорованому державою насильству. Після нового акту насильства проти демонстрантів Янукович втік, відбулися нові вибори. Президентські та парламентські вибори 2014 року (описані міжнародними спостерігачами як вільні та справедливі) показали, що не лише модерністи та постмодерністи обрали шлях демократії, але й значна частина населення з більш традиційним та домодерним мисленням обрала обіцянку Порошенка впоратись із корупцією та зміцнити зв’язки з Європою на противагу зв’язкам з Росією.

За додатковою інформацією пропоную звернутися до книги Михайла Винницького “Український Майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності”, яка містить не лише детальний опис подій, але й пропонує цілісний поінформований аналіз.

В той час як (фіолетово/червона) традиційна домодерна система в Україні підтримувалася олігархами та Росією, Революція Гідності була підтримана (помаранчево/зеленим) модерним капіталом нових послуг та ІТ індустрії України й західних країн. З повномасштабним вторгненням Росії в Україну у 2022 році ставки для українців стали ще більшими. Боротьба за демократію більше не є внутрішньою справою; ця війна – зіткнення цінностей між фіолетово-червоною клікою Росії та Україною, що обрала шлях демократії. Україна звернулася по допомогу до інших демократичних держав, зокрема Європи, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади тощо. Завдяки значній військовій підтримці їм вдалося зупинити та стримати набагато більшу армію.

Парадокс, який деякі інтегралісти не можуть охопити, полягає в тому, що Захід, зокрема США, виправдовували минулі військові інтервенції тим, що вони принесуть демократію, хоча їхні справжні мотиви були іншими. Зокрема, так відбулося з війнами в Іраку та В’єтнамі. Проте робити проекції минулого на сьогодення без глибшого погляду є помилкою. Це не США вторглися в іншу країну, і не США спричинили цей конфлікт. Попри те, що підтримка України з боку США підживлюється геополітичним конфліктом між Росією та США, головна проблема все ж таки полягає в тому, що Путін не хоче демократичної України біля своїх кордонів, оскільки це становить загрозу його владі. Ініціатива війни – за Росією, ініціатива залучення західних країн – за Україною. Так, війна дозволяє певним сторонам, таким як військова промисловість, отримувати прибуток, і ми не знаємо мотивів усіх сторін, залучених до підтримки України, але це не означає, що Україна не повинна звертатися за підтримкою. 

Для тих інтегралістів, які захищають Росію та звинувачують НАТО й США, перш за все я б хотів сказати: цікавтеся і знаходьте інформацію за межами того, що є доступним в інтернеті. Вчіться у науковців, слухайте “Становлення сучасної України” Тімоті Снайдера на YouTube, читайте “Браму Європи” Сергія Плохія, “Ні на дюйм” Мері Саротт і, звичайно, згадану вище книгу Михайла Винницького. Окрім того, говоріть з українськими інтегралістами. Зрозумійте, що ворог нашого ворога не обов’язково є нашим другом. Західне суспільство не оздоровиться, підтримуючи своїх супротивників і дозволяючи іншим домінувати в світі. Це скоріше поверне наш світ до темних часів. Ми мусимо змінити західне суспільство зсередини та рухати його вперед, а не назад.

Інтегральний світогляд відрізняється від постмодерного зеленого егалітарного світогляду здатністю охоплювати парадокси: ми оцінюємо події свіжим поглядом, враховуючи контекст та умови життя. Інтегралісти можуть погодитися з тим, що країна може бути одночасно як порушником, так і захисником, що люди можуть робити правильні речі з неправильних міркувань, що мораль має не фіксовану, а радше змінну природу. Якщо ви цінуєте еволюційний розвиток людини та користуєтеся перевагами нашої постмодерної та інтегральної культури, тоді підтримайте тих, хто бореться за ті самі переваги.

І ще дещо…

Українську Революцію Гідності можна розглядати в світлі поширення демократії в Європі. Безперечно, вона є частиною цього руху, але є ще щось. У своїй книзі Винницький описує появу під час протестів на Майдані та особливо в період після нього явища, яке найкраще можна описати як “культура самоорганізації” – неієрархічну та персоналістську, радше ніж індивідуалістичну. По-перше, ця революція стосувалася не особистих матеріальних інтересів, а бажання створити суспільство з гідним ставленням до людського життя. Вона була ідеалістичною, а не матеріалістичною.

Тоді в 2014 році Революція Гідності на Майдані мала не центрального лідера, а скоріше багатьох лідерів; кожна організована група від 10 до 100 осіб виконувала саме те завдання, яке вона вважала таким, що найкраще відповідає власним здатностям і можливостям його ефективно виконати. Зокрема, організувати харчування, створити Відкритий університет, забезпечити медичне обслуговування чи ініціювати Автомайдан. Крім того, після вторгнення Росії на Схід України добровольці формували батальйони, а громадяни організовували підтримку – від турботи про біженців до забезпечення збройних сил тощо. Після виборів колишні протестувальники підтримали удосконалення роботи уряду, а не зосереджувалися на особистій вигоді.

Люди відмовилися від добре оплачуваної роботи, щоб зробити внесок у соціальні зміни. Це не завжди було успішним (урядову систему неможливо змінити за одну ніч), однак це продемонструвало культуру, яка кардинально відрізняється від домодерного олігархічного світу, а також модерного західного спрямування. Те, що з’являється в Україні, — це мем, який найкраще можна описати як постмодерн, що рухається вперед до інтегрального світогляду (на поточний момент переднього краю людського розвитку).

Коли моя подруга Катерина Ясько, інтегралістка з України, вперше вказала мені на це, мені було це складно осягнути з точки зору системної динаміки. Чому цей мем так проявився в Україні – в країні, яка три десятиліття тому все ще перебувала під домодерним соціалістичним/комуністичним пануванням, а не в скандинавських країнах, де постмодерні цінності є більш-менш центром тяжіння; чи в моїй власній країні, Нідерландах, яку Дон Бек бачив головним кандидатом на роль світового лідера у проявленні нового жовтого, або інтегрального мему? В той час як у Нідерландах, безумовно, з’являється жовтий, рух в Україні є набагато помітнішим, соціально активним і відіграє важливу роль у публічному дискурсі.

В певний момент я згадав, як Дон сказав: “…уся справа в умовах життя”. Люди в скандинавських країнах і Нідерландах живуть добре; модерн і постмодерн все ще забезпечують стільки комфорту, що немає достатньо сильного поштовху рухатися далі. Хоча Нідерланди стануть однією з перших жертв підвищення рівня моря, вода нас ще не заливає, а ми колективно переоцінюємо спроможності нашої цивільної інженерії стримати її. Третя умова змін (згідно з моделлю спіральної динаміки для змін), а саме “достатній дисонанс у поточній системі”, просто не виконується.

В Україні ж все інакше. Зіткнувшись із домінуючою домодерною владою олігархів, заснованою на силі, відсутністю синього шару інституцій, які б захистили суспільство від експлуатації, і Росією як екзистенційною загрозою існуванню нації, українці мотивовані до самоорганізації. Вони почали будувати в суспільстві структури, які забезпечують демократію, індивідуальну свободу та людську гідність. Умови життя змушують їх рухатися вперед. Козацька традиція боротьби проти домінуючих сил, можливо, допомогла цьому руху, але тепер червоний борець за свободу перейшов до набагато складнішого мему.

Революція Гідності рухається вперед, керуючись не матеріальними інтересами, а вимогою суспільства, яке цінує людську гідність в її постмодерному значенні. Гідність, яка бачить кожну людину цінною та унікальною й розуміє, що соціальна тканина в суспільстві необхідна для того, аби гарантувати, що переваги отримують всі.

Хоча Путін і називає кілька причин своїх вторгнень у 2014 і 2022 роках, очевидно, що рух в Україні, який обмежив владу домодерних автократів й олігархів, став надто близьким до Росії, щоб Путіну було комфортно. Якщо щось може покласти край правлінню Путіна, то це люди, які вимагають соціальних змін в напрямку модерної та постмодерної демократії. Революція Гідності в Україні є екзистенційною загрозою для російського режиму.

Ефективність складності

Ми не знаємо, якими будуть результати цієї війни. Обидві сторони мають свої труднощі, і, незважаючи на велику кількість свідчень, наскільки Росії насправді складно, все ж таки вона є набагато більшою силою, ніж Україна. Проте очевидно, що Україна діє з величезною ефективністю порівняно з Росією і вже перевершила всі очікування військових аналітиків. Чому так? Передусім українці високомотивовані та згуртовані, націлені на захист свободи, яку вони здобули шляхом неймовірних жертв, тож їхній спротив безпрецедентний. Багато хто пам’ятає, яким було життя при автократії. Від початку російського вторгнення в 2014 році українці сильніше ідентифікують себе саме крізь призму національної ідентичності. Підтримка вступу до ЄС зросла до 92%, а бажання стати частиною НАТО – до 89%. Українські збройні сили проходять підготовку в модерний та постмодерний спосіб, що робить їх гнучкішими, ніж ригідні ієрархії росіян.

Ще одним фактором успіху України є прояв здатності до самоорганізації. Їхня армія може діяти більш незалежно від центрального командування, швидко реагуючи на зміни умов на полі бою. Цивільні ініціативи підтримують стійкість збройних сил і суспільства, допомагаючи впоратись із постійними атаками на цивільне населення та інфраструктуру. Цивільні люди пристосовують дрони, доступні для вільного придбання на міжнародних комерційних платформах, для використання на полі бою, ремонтують трофейну російську військову техніку, збирають для військових продовольство та інші припаси, а самоорганізовані ініціативи допомагають постраждалим від затоплення. Росія воює проти не лише української армії, а всієї України.

Рухаючись вперед

Якщо історія чогось нас вчить, так це того, що більш складні сили в суспільстві зрештою перевершують менш складні, оскільки вони мають кращі рішення для екзистенційних проблем, що виникають. Це триватиме певний час, і ми не можемо ігнорувати величезну деструктивну спроможність домодерних систем, коли вони перебувають під тиском. Повстання Пригожина зробило очевидним безлад у російському керівництві, і ніхто не може передбачити, що станеться врешті-решт. Є лише один спосіб відновити мир на європейському континенті: Російська Федерація має програти цю війну та відновити здоровий глузд. На це може піти багато часу. 

Важливість того, що розвивається в Україні, виходить за рамки миру в Європі, оскільки Україна є прикладом того, як самоорганізовані низові масові рухи можуть призвести до великих системних змін. Масові низові рухи, які спричиняють соціальні зміни, не є чимось новим для західних країн, але їхні масштаби в Україні є безпрецедентними, і, можливо, вперше вони стимулюють зміну культурної парадигми країни в бік постмодерну й далі. Наш західний модерний світ потребує термінового оновлення і, схоже, ми не можемо чекати, поки це зроблять наші політики. 

Чого ми можемо навчитися в України?

Отже, любі інтегралісти та майстри Спіралі! Настав час встати з килимків для йоги та почати підтримувати зміни, які ми хочемо бачити в собі та світі. Прочитайте книгу Михайла Винницького, щоб дізнатися про те, що відбувається в Україні, зв’яжіться з інтегральною спільнотою в Україні, підтримуйте їх і вчіться в них. Схоже, що в українському суспільстві може проявлятися передній край людського розвитку; що ми можемо зробити, щоб підтримати та заохотити це?! Як підтримати російських дисидентів та інтегралістів у їхньому прагненні до змін? Як ми можемо здійснити необхідні зміни у нашому власному західному світі, щоб унеможливити підтримку несправедливих воєн? Проявлення і розгортання людяності триває, давайте включатися!

Автор: Ауке Ван Німвеген (Нідерланди)

Переклад і редагуванняЛілії Луць, Ярослава Яковенка, Катерини Ясько, Юлії Шталтовної, Валерія Пекаря

Оригінал тут

Джерело тут 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я