Політики керуються електоральною логікою, і водночас влада показує повну неефективність
Український уряд наприкінці року поклав “під ялинку” два резонансні “подарунки”. Першим став внесений 25 грудня до Верховної Ради законопроєкт про зміни до порядку мобілізації. Суть його – посилення покарань за ухилення від мобілізації, а також розширення можливостей для поповнення Збройних сил України, уточнення деяких моментів, пов’язаних з демобілізацією.
Другим стала Національна стратегія доходів на 2024—2030 роки, затверджена Кабміном 27 грудня. Якщо коротко, тут зроблено ставку на різке підвищення податків і фактичне винищення “спрощенки”.
Про дві ці гучні пропозиції Кабміну “Телеграф” поговорив з директором Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом.
Дві логіки законопроєкту про мобілізацію
– Які логіки (крім необхідності поповнення ЗСУ та можливості дати відпочити тим, хто давно воює) “зашиті” у резонансному законопроєкті про мобілізацію?
– На мою думку, у мобілізаційному законопроєкті є дві суперечливі логіки. Причому їх закладали автори цих новацій.
З одного боку – бачимо логіку військових (Генштаб, Міноборони). Вона передбачає розгляд людей (поряд з боєприпасами, військовою технікою тощо) як мобілізаційний ресурс. Для отримання якого, зважаючи на дефіцит, можна використовувати посилення примусу. Це “арифметика великих цифр” для військових. Там немає людини як такої. І захист фактично перетворюється на самоціль.
З іншого боку, є електоральна логіка, в якій рухаються політики. І вони розглядають цей законопроєкт як спосіб придушити вплив, що зростає, рейтинги військового керівництва.
– Мова йде про умовне протистояння Зеленського із Залужним?
– Саме так. Умовна Банкова, бачачи підвищення рейтингів Залужного і те, що зниження рейтингу ЗСУ відбувається набагато повільніше, ніж у президента, парламенту, уряду, намагається ситуацію якось врівноважити. А саме – знизити довіру до головкома, якого Офіс президента розглядає як гіпотетичного конкурента.
Вноситься явно сирий законопроєкт, де зашили найбільші страхи цивільного населення, максимально жорсткі заходи, спрямовані на посилення примусу. Дуже мало залишають простору для рекрутингу, для інших м’якіших та інноваційних способів проведення мобілізаційних заходів. Тим самим провокуючи бурхливу дискусію та намагаючись показати, що це все – “хотілки” головкома.
– А хіба сам Залужний не підтвердив, що згоден із прописаними нормами?
– Підтвердив. І військові, Генштаб мислять саме так. Однак той пінг-понг, який влаштували з поданням законопроєкту (вручивши цю “гарячу картоплину” Кабміну), грає не так на зниження рейтингу Залужного, як на провокування негативних наслідків у суспільстві. Приводить до перетікання частини суспільства на те, що я називаю “глибинний народ”. Люди уникають зіткнення з державою.
Законопроєкт ще навіть не пройшов перше читання, але ми вже чуємо про те, як переоформлюють власність, закривають банківські рахунки, знижують карткові операції. Люди, йдучи в “кеш”, намагаються не залишати цифрових слідів, щоб їх було складніше відстежити за допомогою різних реєстрів – і ТЦК, і будь-кому іншому. А наш “глибинний народ” в Україні має досвід ефективної протидії державі на різних етапах її існування. Від авторитарного режиму Януковича – до сьогодення.
І цей “глибинний народ” десятиліттями вибудовує досить ефективні засоби паралельного існування, не сплачуючи податки та не відсвічуючи в жодних реєстрах. Якщо хтось думає, що такий прошарок українців вдасться “виколупати” за допомогою поліції та представників ТЦК, то він дуже помиляється. Ну а якщо навіть частково вдасться когось “виколупати”, боєздатність цих одиниць буде вкрай низькою.
Влада – неефективна, але це можна виправити
– Поряд із гучним мобілізаційним законопроєктом ми під кінець року отримали ще й так звану стратегію доходів, яка також викликала шок і трепет в українців (переважно у бізнес-середовищі через заплановане підвищення податкового преса). Що скажете про неї?
– Обидва ці документи демонструють, що нинішня влада входить до фінального етапу існування. Показуючи повну неефективність для якісної мобілізації, для організації військової економіки, для переходу державних інституцій у режим тотального національного опору. Суспільству не пропонують взаємодії.
На чолі тих же мобілізаційних зусиль не ставиться формування національного опору, де людина та її життя є головними цінностями. Замість формування системи, яка карає не так ухилянтів, як за відправку на фронт непідготовлених осіб, замість різнорівневої підтримки та стимулювання бізнесу, а також різнорівневого залучення громадян до забезпечення оборонних заходів на місцевому рівні (те саме військове виробництво тощо) – ми бачимо кроки зовсім в іншому напрямку.
Немає ефективної комунікації, немає повідомлення громадянам, що запрошення до ТЦК та проходження ВЛК – це не відправка на фронт. Що проводяться уточнення даних, курс молодого бійця тощо. Що є рекрутингові компанії, які беруть чи не беруть таку людину в ту чи іншу частину. Що є розуміння, де здібності цього українця можуть бути використані з максимальною користю.
Крім того, ми маємо 1,1 млн призваних військовослужбовців, з яких 400—500 тисяч воює. А що робить друга частина? Якщо відняти “паперову армію”, ми отримаємо цілий пласт військовослужбовців, які такими вважаються, але їх не можуть демобілізувати. З різних причин.
– З яких, наприклад?
– Передпенсійний вік. Поранення. Контузії. Хронічні хворі, які після мобілізації майже два роки ходять по лікарнях, перебуваючи при цьому на повному забезпеченні бюджету.
Ми маємо величезну кількість військових, які не залучені до бойових дій. А законодавство складено так, що їх не можна демобілізувати. То чому б не провести “інвентаризацію”? А також в офіцерському складі, людей із профільною військовою освітою. Не кидати молоденьких лейтенантів, одразу після військової кафедри, без бойового досвіду, у підрозділи як командирів. А розібратися, де наші офіцери, чому не в частинах? Українські військові виші щороку випускали 5—7 тисяч військових спеціалістів. Невже вони всі на фронті? Вони ж обирали саме військову професію як головну у своєму житті.
– Що можна зробити, щоб законопроєкт про мобілізацію та стратегія доходів стали не лякалками, а ефективними інструментами зміцнення України?
– Я сподіваюся, що, коли президент Зеленський говорить про необхідність діалогу, про те, що у ВР слід організувати справжню дискусію між політиками та військовими щодо змін, які він пропонує, він не має на увазі кулуарний характер таких обговорень. Це має бути загальнонаціональний діалог. А ставку на примус має змінити ставка на заохочення.
Нам слід формувати повноцінну систему національного спротиву, яка передбачає різні форми залучення громадян. Тільки так можна створити позитивний ефект причетності до оборони, відображення агресії.
І щоб влада не лише генерувала нові “геніальні ідеї” у стилі – мобілізувати майже всіх українців, зокрема шляхом закриття всіх ФОПів, збільшення податків, а й несла відповідальність за свої прорахунки. Перестала бути закритою корпорацією, а залучала максимальні верстви суспільства на вироблення управлінських рішень. Щоб елітарні групи, які перебувають при владі, демонстрували готовність також чимось жертвувати. Щоб ефективність боротьби з корупцією вимірювалася швидким реагуванням на ті чи інші її прояви. І не кількістю кримінальних проваджень, а кількістю реальних посадок.
Є конкретні пропозиції юристів, політиків, громадських діячів, представників бізнесу. Але нам вкрай потрібен національний діалог щодо резонансних законопроєктів та стратегій.
– Що буде, якщо проєкт закону про мобілізацію ухвалять практично у тому вигляді, в якому його подали до Ради?
– У тексті законопроєкту, безперечно, є й позитивні речі. Ті самі 36 місяців служби, після чого – ротація чи часткова демобілізація (за умови відсутності ескалації). Це правильне рішення. Воно дозволяє і дати відпочинок тим, хто давно служить, і підготувати необхідну кількість людей, які вже отримали бойовий досвід, до заміщення. Крім того, я знаю багатьох військових, які кажуть, що не мають наміру йти на ротацію навіть після 36 місяців служби. Але їм важливо розуміти, що таку можливість передбачено.
Однак непродуманих моментів, які відверто суперечать навіть Конституції, надто багато. І якщо цей проєкт ухвалять плюс-мінус у такому вигляді, з мінімальними правками, та ще й у режимі “шаленого принтера”, це лише погіршить ситуацію в Україні. Замість того, щоб об’єднати народ навколо ідеї національного спротиву. Але, як на мене, є ще можливість перезапустити систему. Відкоригувати її. І створити цей ефект причетності до захисту України практично кожного. Повернувши, зокрема, трепетне ставлення українців до людини у формі, значно підірване останніми діями представників ТЦК.
Інтерв’ювер – Андрій ПІТОНОВ
Джерело тут
