Том Купер радіє, що українським силам (за рік часу) таки передали американські комплекси ППО MIM-23 HAWK й вони успішно вступили в бій. На складах у Європі та США є досить ракет для цих систем, а отже наше небо стане більш захищеним. По всій лінії зіткнення тривають бої, й туман та мряка сприяють бійцям ЗСУ ефективніше тіснити ворога. На жаль, не без втрат, проте українські сили продовжують виконувати роботу зі знищення окупантів.
Всім доброго дня!
Коротко оглянемо події першої половини дня, зосередивши увагу на трьох-чотирьох «звичних» секторах поля бою. Ранкові повідомлення вказують на низку вибухів на (надзахищеному) вході до порту Севастополя. Наразі підтверджено, що нарешті пройшли бойове хрещення американські ЗРК MIM-23 HAWK. У ніч з 22 на 23 жовтня вони, вірогідно, збили два-три з приблизно 13 заявлених «Шахедів» і одну ракету Х-59.
Для появи перших МІМ-23 знадобився аж цілий рік.
Причина: більшість ракет і пускових установок (вироблених 40 і більше років тому) перебували в поганому стані, вимагали капітального ремонту та модернізації. Крім того, Іспанія, Тайвань та інші постачальники використовували дуже різні версії комплексу.
З позитивного боку: на складі має бути багато як ракет, так і пускових установок М197, тому їх наявність, ймовірно, істотно полегшить роботу ПС ЗСУ найближчої зими.
Бахмут. Південь… На схід від залізничного насипу в районі Андріївки українці добре просунулися (близько кілометра) у напрямку Одрадівки. Далі на південь із Зеленопілля повідомляють про запеклі бої. Я припускаю, що це 28-ма механізована бригада намагається просунутися у тил російської лінії вниз зі східного боку Курдюмівки.
Авдіївка… За підтримки авіаударів (передусім крилатих бомб МПК/УМПК) росіяни вчора продовжили штурм висоти 230 і далі на північ, у напрямку залізничного насипу на північний схід від Степового. По суті, від Красногорівки на півночі до висоти 230 маємо «нічийну» або «сіру» зону. Вся територія знаходиться під українським вогнем, але не під контролем піхоти ЗСУ, а росіяни постійно «підкачують» додаткові війська на майже безперервні штурми. Тим часом українська артилерія успішно зупинила росіян перед власними укріпленнями, а згодом українці замінували зайняті росіянами рубежі, щоб російська техніка чи піхота не могли рухатися далі. На жаль, ця битва дорого коштує й ЗСУ: багато оборонних позицій були повністю зруйновані багатоденними ударами російської авіації та артилерійським вогнем, а поєднання рельєфу місцевості та перевага росіян у повітрі не дають контратакувати фланги ворога, наприклад, десь із півночі.
Є багато «вагомих причин», чому Путін і «вишестоящі органи» вирішили розпочати великий наступ саме в цьому районі…
Роботине–Вербове–Новопрокопівка… провівши ротацію своїх підрозділів на цій ділянці, ЗСУ, схоже, відновили тиск – тепер у напрямку Копаней. Вочевидь, під прикриттям вранішнього туману та за потужної артилерійської підтримки, піхота протислася крізь довгу російську оборонну лінію, що захищає село з півночі та заходу. Також з’являлися нові повідомлення про українські атаки у східній частині Новопрокопівки та в напрямку домінантних висот далі на схід.
Імла – «ідеальна погода» для української тактики нальотів на ворожі позиції. За таких умов БПЛА та камери спостереження втрачають сенс, тому росіяни не мають можливості засікти українські війська, поки вони зачищають мінні поля та наближаються до ворожих позицій. Разом з тим, імла не заважає артилерії відпрацьовувати по заданих географічних координатах.
Разом із тим, історії деяких підрозділів, які провели на лінії зіткнення в цьому районі останні чотири-п’ять місяців, – не з приємних. Приміром, 47-ма механізована, схоже, зазнала таких втрат у піхоті, що останнім часом була вимушена використовувати як «піхоту» мінометників та протитанкістів. Також, втрати у легкоброньованій техніці сягнули такого рівня, що війська мусили доставляти боєкомплекти з передових складів на лінію зіткнення «в руках». Як кажуть, саме тому ЗСУ постійно зайняті утворенням нових підрозділів, – вони не лише виконують функцію стратегічного резерву, але й нещодавно використовувалися для заміни підрозділів, що зазнали втрат – їм дають перепочити, перегрупуватися та відновити боєздатність.
На жаль, деяким підрозділам просто-таки «не щастить». До прикладу, 47-му механізовану відвели з півдня Запорізької області на «порівняно тихий» сектор, на північ від Авдіївки. І тільки-но вони туди прибули, то одразу ж опинилися посеред чергової великої битви… (так, історія цієї бригади вже нагадує мені бойовий шлях 17-тої танкової бригади в перші шість-сім місяців цієї війни).
Дніпро… ЗСУ, схоже, просунулися доволі далеко в південно-східному напрямку і змогли перерізати дорогу між Козачими Лагерями та Підстепним, десь в районі Пойми та Піщанівки [судячи з розташування цих сіл на мапі, Купер, певно мав на увазі відтинок дороги між Козачими Лагерями і Олешками – перекл.]. Схоже, ця операція має на меті дати підрозділам ЗСУ «трохи простору» на цьому плацдармі – щоб у подальшому сюди можна було перекинути важку техніку. Росіяни відповідають на ці дії авіаударами та артобстрілами.
Переклад: Ярослав Кляшторний, Антон Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
