Із книги Дітера Дума “Сакральна Матриця” (Dieter Duhm “The Sacred Matrix”)
Від перекладача:
Автор книги Дітер Дум (1942 р.н.) — соціолог і психоаналітик, який сорок років тому відмовився від успішної кар’єри заради того, щоб із групою друзів присвятити себе дослідженню головного питання — побудові Майбутнього без Війни. Результатом десятиліть пошуку, досліджень та соціальних експериментів стала теорія, викладена в головній праці Дітера Дума “Сакральна Матриця”. Центральним майданчиком для її втілення став Центр Дослідження Майбутнього “Тамера” (“Tamera”), екопоселення розташоване у Португалії, де на ділянці площею 135 гектарів зараз живе та працює понад 180 осіб. Цей розділ обрано для перекладу тому, що саме побудова справжньої спільноти автор книги вважає ключовим питанням у переході людства на новий виток еволюції.
Спільнота, як універсальний спосіб життя
Вціліють лише племена.
Vine Deloria Jr.
(Духовний учитель з американських індіанців)
Початковим осередком людської спільноти є не сім’я, а община. Община була своєрідним центром, навколо якого оберталося все життя людини, зокрема сімейне. Община, своєю чергою, є частиною Сакральної Матриці, оскільки її закони є відображенням світових законів. (Сакральна Матриця (Sacred Matrix) — один із ключових термінів Дітера Дума, під яким він має на увазі Божественну, початкову, незмінну та надисторичну матрицю вселенського життя — прим. перекл.). Община не належить до певної культури чи часу, але пов’язана із законами буття, що лежать значно глибше за історичний процес. Саме тому справжня громада може бути зруйнована застосуванням прямого насильства. І якщо ми хочемо побудувати здорові, повноцінні стосунки один з одним, нам необхідно повною мірою відновити закони цієї громади та застосувати до нашого часу.
Общини як універсальні форми всесвітнього життя останнім часом зазнали найсильнішого впливу і по всій земній кулі практично повністю зруйновані. Скрізь, де історично людей захоплювали в полон, перетворювали на рабів та продавали, общинні підвалини зникали, і з ними життя цілих народів. Цей процес розпочався з поширенням Курганної культури 7000 років тому і не припиняється досі. Типовими прикладами є витіснення європейцями культури народів Північної Америки в 17-му столітті, а також знищення в ім’я комерційних інтересів останніх залишків стародавніх стійких культур, що відбувається в наші дні. Стирання традицій общинного життя залишило глибоку рану на тілі цивілізації. Саме руйнація громади призвела до втрати істинної моралі та почуття відповідальності. Люди, вирвані із общинного життя, поступово забули свої справжні цілі та знання, а також розуміння справжнього сенсу життя. Саме громади були живильним середовищем для почуття спільності та довіри, і коли це середовище зникло, відірвані від свого коріння люди стали жертвами всіляких пороків, хвороб та насильства.
Справжнім джерелом сили окремої людини є громада, і в ній можливий справжній прояв індивідуальності, якщо тільки воно не пов’язане з асоціальними методами. Община та особистість не є антонімами, а, навпаки, взаємно доповнюють один одного і один без іншого існувати не можуть. Община без індивідуальності скочується до колективізму (чи фашизму), і, навпаки, індивідуальність без громади веде до деспотизму чи душевної самотності. Поза громадою неможливий здоровий, повноцінний розвиток людської особистості, оскільки він завжди матиме відтінок почуття безвиході, страху самотності та багатьох інших страхів. Як яскравий прояв подібного почуття можна навести французький екзистенціалізм. Вихід із цього становища може лише одне — створення нових успішних діючих спільнот.
Спільнота становить важливу і необхідну ланку нашого життя, обійтися без якої неможливо. Справжня громада відбиває у собі Світовий Божественний порядок, пов’язує нас ним і дає відчуття причетності до нього, тому зв’язок із діючою громадою сприяє посиленню творчої енергії кожного. Відображення стародавніх знань у цій галузі ми виявили у стародавньому колі каміння в Еворе (Evora) (Португалія). Розташовані тут 92 (спочатку 96) стоячі камені містять знання про вищі закони людської спільноти як відображення вищих законів Всесвіту. Скористатися цими знаннями можна і сьогодні. Додаткову інформацію про це можна знайти в книзі Сабіни Ліхтенфелз “Камені Сновидінь” (Sabine Lichtenfels “Dream Stones”).
Справжня громада подібна до живого організму, де кожна людина виконує свою функцію так само, як кожен орган виконує свою. Функції печінки та нирок різні, а мозок відрізняється від серця, але належать вони до одного організму. Тому в людей, що становлять єдиний організм, відпадає необхідність у конкуренції та протистоянні, але з’являється потреба у співпраці та взаємодопомозі. Інакше система просто перестане працювати. У кожному новому організмі розвивається нова духовно-ментальна структура. Це і є общинне “Я”, яке в духовній ієрархії стоїть вище за індивідуальне “я”. Общинне “ Я “ вміщує у собі силу і знання індивідуальних “ я “ , але, крім цього, несе у собі відбиток вищого порядку, Сакральної Матриці, гарантує стабільність всієї громади. З іншого боку, члени громади, маючи доступ до вищого общинного “Я”, отримують такі знання та здібності, які в іншому випадку були б для них недоступні.
Щойно деякі люди знову увійдуть у стан громади й отримають можливість думати та діяти з цього стану, відкриється доступ до нових джерел зцілення та створення нової реальності. У справжній громаді відродяться втрачені колись знання про мирне життя у всесвіті, яких так потребує сучасне людство. Саме через вивчення законів громади відкривається знання найвищих законів Всесвіту.
Колектив та Індивідуальність
Сьогодні громади мають погану репутацію. Вважається, що вони несумісні з способом розвиненої особистості. Це одна з головних установок сучасного західного суспільства, що колектив та індивідуальність є поняттями прямо протилежними. Насправді все набагато складніше. Природа дійсно створює такі спільноти, в яких індивідуальність грає дуже слабку роль (стада тварин і т.п.). Але створює вона також інші спільноти, наприклад, біотопи, де розвинена індивідуальність є обов’язковою причиною нормального існування. Я називаю їх “общинними” спільнотами. Сучасні люди недолюблюють громади, маючи на увазі саме “колективістські” громади, а не “общинні” громади. І це можна зрозуміти, оскільки в сучасному світі переважають саме спільноти “колективістські”. Розвиток індивідуалізму протягом останнього періоду історії ніяк не сприяв розвитку “общинних” угруповань.
Однак всесвітня спільнота це саме “общинна” спільнота. Його можна порівняти з єдиним організмом, де люди виконують роль окремих органів. У здоровому організмі кожен орган відіграє певну роль і виконує свою функцію, кожен відрізняється від інших та має свою індивідуальність. Саме за рахунок цього досягається успішне функціонування цілого. За цією аналогією необхідною умовою успішності всього суспільства є повна самореалізація індивідуума. Спільнота та індивідуальність це аж ніяк не антагонізми, навпаки, вони спочатку створені один для одного. Щоб бути успішною, справжній громаді необхідні гармонійні особистості, і, навпаки, щоб знайти гармонію, особистості необхідна справжня громада.
Структура громад майбутнього безпосередньо з розвитком людей, їх складових. Чим сильніше буде розвинена їхня індивідуальність, і чим менше вони будуть залежні від старих догм та хибних авторитетів, тим легше їм буде побачити можливості свого розвитку всередині громади. У якийсь момент такий розвиток індивідуальності призведе людей до того, що вони почнуть почуватися не окремими особами, а членами єдиної спільноти. Саме через усвідомлення своєї індивідуальності люди відчують не свою відособленість від інших, але зв’язок з усіма набагато глибшому рівні, і знайдуть у собі сміливість прийняти це. Як особистості вони усвідомлюють своє унікальне місце у Всесвіті та відчують свій зв’язок із ним.
Здорове співтовариство без індивідуальності неможливе.
Інакше ми отримуємо колективізм, у якому індивідуальність не розвивається, а пригнічується. Колективізм негативно ставиться до особистості, воюючи проти всього, що не відповідає основній ідеології. Особа має бути придушена, оскільки загрожує загальній рівності. Внутрішня єдність досягається за рахунок нівелювання особистостей і так званої “ боротьби з ворогами “ . Саме так були влаштовані всі найжорстокіші колективістські системи в історії, чи то християнська церква, ісламський фундаменталізм, ортодоксальний комунізм, націонал-соціалізм та будь-яка форма расизму. До цього можна віднести навіть такі поняття, як “центральна лінія партії”, “здоровий глузд” та “суспільні норми моралі”. Останнім часом колективну свідомість людства привчають до інших символів, таких як мода, стиль життя, споживання і комерція, але принцип залишається тим самим.
Сьогодні ми знаходимося в поворотній точці — у точці початку створення справжніх громад. Старі структури вже не працюють, і потрібно створювати нові. Їхня життєздатність залежатиме від уміння відновлювати базові цінності людського життя, такі як правду, довіру, солідарність та взаємну підтримку. Справжні громади, які з справжніх особистостей, є основою гуманного світу. Кохання, як духовно-емоційне, так і чуттєве, зовсім по-новому розвинеться в цих громадах, оскільки любов завжди розквітає, коли ми починаємо бачити індивідуальність і неповторність один одного. Зріла спільнота завжди піклується про збереження кохання.
Довіра як найвища якість життя
Зцілювальні Біотопи (мирні поселення майбутнього, докладно описані у працях Дітера Дума — прим. перекл.) можна назвати “Теплицями Довіри”. У цій фразі закладено дуже глибоке значення. Община живе, якщо є довіра між її членами, і розпадається, якщо довіри немає. Або якщо його намагаються побудувати на базі конформізму та лицемірства. Довіра — основа успішності та довгострокової стійкості громади. Усі методи, які використовуються для побудови громади, зрештою перевіряються тим ступенем довіри, який у ній досягнуто. Довіра є справжнім джерелом сили громади, без нього можна зробити хорошу короткочасну дію, але тривала робота неможлива.
Протягом багатьох років, пройшовши через сотні різноманітних практик та тренінгів, фестивалів та ритуалів, безсонних ночей та тісної взаємодії у групі, ми намагалися встановити для себе, що ж є визначальним у створенні довіри. Оскільки саме довіра між учасниками групи уможливлює процес зцілення та створення в ній здорового, сильного духовно-ментального поля. Йдеться про довіру в коханні, довіру між чоловіком і жінкою, між дітьми та дорослими, між лідерами, між центром та периферією, довіру між різними проектами та віковими групами.
Успіх та позитивний вплив вільного прояву любові та сексуальності також залежить від ступеня довіри у громаді. Те саме стосується і загальних фінансів. За допомогою простих закликів та створення відповідної організаційної структури досягти цього неможливо, оскільки й організаційна структура багато в чому тримається на довірі. Але як таки воно утворюється? Ми випробували масу підходів: спільні театральні постановки, спільні подорожі, зимове плавання, нескінченні партії у волейбол, спільні виступи на публіці, уроки живопису на сміттєзвалищах, усілякі фестивалі, спільні радощі та спільні хвороби.
Найбільше створенню почуття єднання та любові у групі сприяли спільні заняття мистецтвом та духовні практики, а найсильнішим методом створення прозорості та довіри був так званий SD (self-expression), або самовираження. І все ж таки чітких рекомендацій досі не існує.
Ми шукали нові шляхи порятунку від страху (про це піде мова в 6-му розділі (книги “Сакральна Матриця” Дітера Дума — прим. перекл.)), але зв’язок певних результатів з конкретними методами досі не зрозуміла. Однак результату було досягнуто — довіра в громаді поступово зростала, а разом з ним і довіра всередині кожного з нас.
Довіра безпосередньо залежить від правдивості та відкритості кожного, а також від прозорості всередині колективу. Саме прозорість всіх процесів, що відбуваються в групі, є найважливішою складовою довіри. У “найгарячіших” областях — влада, гроші та взаємини між чоловіком і жінкою — не повинно бути і тіні прихованої боротьби та протистояння.
Створювати довіру дуже непросто.
Всілякі охи та ахи, скарги на своє життя та співчуття тут навряд чи допоможуть. Багато груп розпалися саме через зайву солодкість, здатну лише прикрити рани, але не вилікувати їх. Людині потрібна велика мужність, щоб повстати проти звички до лицемірства та раболіпності. Для створення довіри у групі необхідна сильна духовно-ментальна концепція. У разі відсутності подібної концепції, коли група покладається на розвиток довіри тільки на позитивні емоції, старі енергії рано чи пізно все одно беруть гору. Причиною розпаду практично всіх альтернативних груп 20-го століття стала нездатність протистояти конфліктам у традиційних сферах кохання, сексуальності, влади, грошей та самовизначення. Саме тому тема довіри має стати центральною темою побудови сталої спільноти. Тут можуть використовуватися й дуже незвичайні підходи, описані у шостому розділі.
Довіра є первинною зцілюючою енергією нашої душі. За наявності довіри відпадає потреба у психотерапії та інших спеціальних методах, оскільки ніщо так сильно не запускає механізми духовного самозцілення, як атмосфера повної довіри.
Немає більш високої мети для громад нової культури, ніж створення довіри, і в той же час це буде дуже незвичайне переживання. Для цього не годиться жоден з методів, які ми принесли зі старої спільноти, де для того, щоб вижити, нам не можна навіть повністю проявляти себе. Тому необхідно створювати нові, діючі спільноти, у яких відродження довіри призведе до зростання енергії світу. У них крок за кроком відкриватиметься доступ до сакральних знань, які з’єднають нас із вищими світовими законами та джерелами енергії. Цим шляхом ми досягаємо найвищих рівнів довіри, а саме правдивої та довірчої взаємодії з вищими божественними енергіями. Але для цього ми маємо очистити зв’язки один з одним. Можливо, два наступних розділи прояснять для нас можливості досягнення цього.
Спільнота як шлях знання
Спільність для людей створюється з участю вищих сил. Створення стійкої громади — це дію індивідуального “ я “ , але найвища мета всього людства.
Ай Чінг (I Ching)
Єдиний дух спільноти створює одну із найсильніших енергій. Народження істинного “ ми “ замість індивідуального “ я “ виводить життя зовсім новий рівень, у якому індивідуальна біографія змінюється на загальну. Це одне з фундаментальних перетворень під час переходу від старої моделі життя до нової. Таке саме за силою перетворення відбувається у сферах релігії та Ероса. На усвідомлення цих моментів навіть у дуже “розвинених” людей можуть піти десятиліття. І це не дивно, оскільки сучасний суспільний устрій змушує людей захищатися один від одного замість того, щоб бути відкритими до оточуючих. Захисний стан стає другою натурою, і інший тип поведінки навіть важко уявити. Ми можемо легко уявити себе серед групи людей, що йдуть разом у море, або здійснюють спільне сходження в горах, або беруть участь у психологічному тренінгу. Але провести все життя в спільноті з одними й тими самими людьми?
Щоб допомогти розібратися з цим питанням, спробуємо докладніше уявити спільноту майбутнього.
Община це “Дао”, або шлях до просвітління. Однак це не те просвітлення, яке можна отримати після прийому дози ЛСД та яке гарантує миттєву появу внутрішнього вогню. Але воно несе нову найважливішу людську властивість — довіру, яка визначає нашу цілісність, як людських істот. Ті, хто здатний довіряти, викликають любов оточуючих та любов Богів. Крім того, люди, які довго прожили в спільноті, перестають багато балакати.
Подібні спільноти не статичні, але постійно ростуть і розвиваються. Досягаючи певного розміру, вони поділяються, щоб рости далі. Немає потреби обговорювати критичний розмір, оскільки він визначається індивідуальним досвідом. Але я вважаю, що це, звісно, не 50 осіб, а скоріше 500 чи більше. Кількість залежатиме від сили ідеї, що лежить в основі конкретного поселення, а також від згуртованості групи, яка становить його ядро. Верхня межа визначається можливістю учасників проекту запам’ятати один одного і навряд чи перевищить 3000 осіб. До такого максимального розміру органічно розвивалися стародавні поселення неоліту за часів, коли ще не було чоловічого домінування. Перші зцілювальні біотопи будуть складатися з кількох сотень людей. Але й цього цілком достатньо, щоб не відчувати нестачі в коханні та спілкуванні.
У спільноті достатньо часу для того, щоб знайти свого “партнера по життю”, оскільки рано чи пізно ми все одно знайдемо одне одного. Це глибокий та дивовижний досвід для наших душ — бути разом. При цьому ми можемо зберігати свою природність, не потребуючи того, щоб справити на когось особливе враження. Любов, яка спалахнула сьогодні між двома людьми, не прив’язує їх один до одного на все життя.
Наше завдання — усвідомлювати те, що відбувається.
Ми змінюємося, і ніхто вже не хоче заявляти права на іншу людину, ні в сексуальному, ні в якомусь сенсі. Кожен із нас прийшов на цю землю з якимось завданням і спільнота допомагає вирішувати її. Ми здатні відчути приналежність деяких людей до однієї космічної групи та глибокі зв’язки між нами. Ми можемо розрізнити тяжіння людей один до одного і не вбиватимемо клини між ними. Ми усвідомлюємо можливості, які відкриваються перед спільнотою, що виросла до кількості більше 20-ти осіб, і увійшла до фази єдиного усвідомленого наміру.
Солідарність і взаємовиручка зростатимуть тим сильніше, чим довше ми знаходимося разом і чим більше досягли успіху в знятті своїх масок. Етика любові до ближнього виходитиме вже не з таких законів моралі, як десять заповідей, але з природної спільності людей, які живуть разом. Тому багато християнських вимог із дуже важких стануть легко досяжними. Участь у общинному “Я” запроваджує нас у вищі сфери, де ми знаходимо ті цінності, що були зруйновані сучасною фальшивою культурою.
Найвищі цінності — це довіра та співпраця.
Саме вони, більшою мірою, ніж будь-які інші, гарантують збереження громади. Вони створюють основу для духовних практик, необхідні виживання у майбутньому апокаліпсисі. Крім цього, для здорової духовності потрібні щирі та довірчі стосунки між людьми. І особливо це стосується сфер кохання та сексуальності. Ми говоримо про це знову і знову, оскільки саме тут приховано найбільше самообману та лицемірства. Чим глибше ми поринаємо в життя істинної громади, тим більше ця ситуація потребує виправлення. Однак міркування в термінах моралі та релігії тут не працюють, оскільки справжнє життя сповнене гри та проявів духу. Ми говоримо про внутрішню, справжню правду, яка починає світитися в наших взаєминах, як тільки зникає потреба вдавати. Це і є справжнє визволення, якому, певно, немає рівних.
Робота Миру в Громаді
Якщо ми мріємо про мир на Землі, нам потрібні справжні громади. Для побудови справжніх громад потрібна нова концепція життя і нове уявлення про людину. Ця думка безпосередньо випливає з того, що вже було викладено у цій книзі.
Зцілення і мир це майже одне й те саме. Коли я говорю про мир, то це не просто слова, але повне неприйняття існуючої несправедливості. Справжній мир це той, що наповнює нас силою та радістю. Страх перед насильством зникає, оскільки ця сила коштує набагато вище за будь-яке насильство. Побудова енергії миру пов’язана з процесом внутрішнього просвітлення, тому ми здатні брати участь у роботі миру лише настільки, наскільки маємо мир внутрішній. У зовнішньому зціленні ми можемо використовувати тільки ту силу, яку виробляємо в собі і всередині нашої спільноти.
Робота миру в громаді є взаємною підтримкою та зціленням тих, хто до неї залучений. Чим більший ступінь залучення до цієї роботи, тим сильніше зростатиме енергія миру. Під силами зцілення ми розуміємо творчу активність, наповненість гумором, життєлюбність та правдивість. Багато років пішли в нашій громаді на те, щоб зрозуміти, що ж насправді породжує справжню енергію миру, крім простого уникнення боротьби та розбрату. Справжній шлях до зцілення лежить через збільшення духовно-ментальної енергії, яка уможливлює справжню довіру, справжнє єднання і справжню свободу в любові (див. розділ 6).
Спільнота знаходить тим більше здоров’я та енергії, чим повніше вирішені в ньому питання довіри та любові. А щоб розібратися в темі кохання, нам треба поринути у глибини наших душ. Фред Фрерк (Fred Frerk), який виконує в Тамері роботу водопровідника та електрика, дуже сильний чоловік, який любить ходити на каяку і грати в гандбол, якось сказав: “З усіх видів екстриму найсильніший це любов”. Як і багато людей, залучених до нашого проекту, він усвідомив свою здатність до справжнього кохання. Біргіт Шуншер (Birgit Schenscher), його багаторічна супутниця і майстер танцю живота зі Штутгарта, була зачарована його силою, спантеличена його почуттям безвиході, сердита на його пристрасті і глибоко зворушена його благородною енергією.
Разом вони становили унікальну пару. Тамера — це місце, де люди можуть кохати один одного, незалежно від нерозуміння і навіть антагонізмів між ними. Деякі розбіжності навіть йдуть на користь, оскільки нам іноді потрібна пауза для того, щоб переосмислити наші стосунки і ще раз спробувати зрозуміти, що таке кохання. Для того, щоб усвідомити цілі майбутньої культури, розібратися в цьому питанні просто потрібно. Однак ті, хто відчуває справжні почуття один до одного, повинні мати можливість після деякої паузи знову з’єднатися, але вже на іншому рівні. У цьому полягає одне із завдань нового співтовариства.
Кохання це не тільки почуття, а щось більше. Навпаки, багато наших почуттів та емоцій можуть перегороджувати шлях до істинного кохання. Коли справжні почуття пригнічені, хибні почуття мають тенденцію заповнювати наше життя. У цьому випадку емоційне тіло блокує наші тіла та душі, завжди реагуючи перш ніж ми встигаємо щось усвідомити та обміркувати. Емоційне тіло сьогодні дуже цінується завдяки своїй спонтанності та іншим якостям, які вважаються дуже важливими. Те, що сьогодні називається “культурою”, “літературою”, “музикою” чи “любов’ю”, бере свій початок саме в емоційному тілі.
Насправді саме воно є відповідальним за всі розчарування, підозрілість і ненависть, які ми накопичили в собі за минулу історичну епоху. Засоби масової інформації всіляко підносять емоційне тіло і захищають його від будь-якого інтелектуального аналізу. Більшість їх єдиним фронтом воює проти незалежного мислення і всіма способами вирощує емоційне тіло. Але чим сильніше розвивається емоційне тіло, тим слабше стає сила думки. Тому завданням школи майбутнього є пошук шляху для нас і для наших учнів, як розчинити хибне емоційне тіло, зберігши при цьому силу наших сердець. У нинішній точці історичного розвитку це буде головною умовою справжнього навчання, відкритості, розуміння та любові.
Любов, яка необхідна нам для роботи лікування, виникає з тривалого досвіду, осяяння і тонкого взаємодії. Часто цей процес супроводжується розчаруваннями, пов’язаними з новими надіями, або злістю на когось після надто великої подяки по відношенню до нього (або до неї). Любов можна описати як ментально-духовний процес, що дозволяє вийти з-під контролю наших емоцій, впертості, агресії, суєти, почуття образи, радості з приводу помилок оточуючих (яка спостерігається за всіма нами), зарозумілості та засудження. Початок нового витка еволюції базується на поступовому знятті завіси з цієї дивовижної загадки під назвою “кохання”.
У діючій громаді згодом виникає невидима ментально-духовна складова, яка стає вищою від наших приватних думок і рішень, і починає перетворювати їх. Я називаю її общинним “Я”. У тих, хто намагається брати на себе відповідальність і працювати на благо спільноти, розвивається вищий рівень свідомості, що входить у взаємодію Космосу з общинним “Я”. З цього починається процес внутрішнього розвитку та лікування, значно глибший, ніж можна досягти за допомогою будь-якої зовнішньої терапії. Хтось, як і раніше, живе лише своїми особистими інтересами, а хтось шукає і поступово знаходить зв’язки з рештою. Це завжди суто особистий, абсолютно новий досвід кожної людини.
Ті “решта”, яких ми раптом починаємо помічати, це наші друзі, учасники громади або її гості. Але ще й наші брати та сестри з Чехії, Боснії, Косова чи України. У цьому процесі ми раптом згадуємо іноді давно забутих людей із нашого власного життя: родичів, старих друзів чи коханців.
Такий рівень участі в житті інших стає новим досвідом для тих, хто хоче вступити в громаду. Вони прийшли зі світу недовіри та самотності, де можна триматися на плаву, лише використовуючи енергію свого его, і спочатку намагаються грати у звичні его-ігри. Але якщо це справжня спільнота, то згодом вони починають розуміти, що старі ігри тут не працюють. Егоїзм, що вони так інтенсивно розвивали, більше немає сенсу, оскільки дає ніякої “ еволюційної переваги “ . Виникає певна точка внутрішнього вибору, коли кожному доводиться вирішувати, приймати чи ні нові можливості. Багато хто залишається вірним своїм старим правилам, але при цьому усвідомлює нові можливості і робить вибір пізніше, свого часу.
Співтовариствам майбутнього потрібні знання та концепції, які виведуть їх із застарілого способу мислення. У сьогоднішній ситуації на нашій планеті застарілий спосіб мислення означає фіксацію на старих ідеях, таких як пошук індивідуальної задоволеності в коханні, побудова правильної здорової сім’ї та щастя від володіння своєю “солодкою” дитиною. Який чудовий світ міг би виникнути на американському південному заході, якби у творців home sweet dome була не подібна сентиментальна концепція, а нова, реалістична і революційна!
Якщо учасники спільноти, побудувавши свої будинки та розбивши свої сади, зберігають при цьому старий спосіб мислення, свої ідеали кохання та власного дому, свої его-ігри, протиріччя та суперництво, ніяка енергія світу та концепція виживання не може бути реалізована, якими гарними б не були будинки та ділянки. З цього приводу немає жодних сумнівів: ми також любимо (садок вишневий коло хати…) липи біля воріт, невеликі квітники та затишні літні альтанки. Ми не збираємося позбавляти себе цих почуттів, але розуміємо, що їх недостатньо для того, щоб урятувати наш світ і самих себе. Для цього необхідно створити цілком певні умови.
Одне з них — зрушення “точки збирання” від індивідуального “я” до общинного. Цього повністю не було досягнуто ще в жодному співтоваристві. Зрозуміло, це не тільки індивідуальний процес, який необхідно провести у своїй свідомості, а й процес історичний, що почався останнім часом. І нам не уникнути його, якщо ми хочемо вижити. Ми повинні йти шляхом общинного “Я”, оскільки старі колективістські концепції більше не працюють. Найсильніше розвинулися в 19-му і 20-му столітті уявлення про відокремлену особистість з її індивідуальним “я”, помилкові також і з антропологічної точки зору. Вони пов’язані з помилковим чином егоїстичної (індивідуалістичної) людської істоти замість істоти суспільної.
У Всесвіті немає відокремленого існування, навпаки, все, що існує колективно. Тільки цьому базисі можуть гармонійно розвиватися індивідуальні енергії, без яких, своєю чергою, здорові спільноти існувати неспроможні. Незалежність особистості та громада не суперечать одна одній, навпаки, вони доповнюють та підтримують одна одну (див. Розділ 7, “Індивідуальність”). Незалежність і свободу особистості, яких так домагаються, можна по-справжньому побудувати лише умовах громади, де свобода особистості не є індивідуальним досягненням, але завданням всього колективу. Людина не є ізольованою системою, навпаки, вона живе в мережі найрізноманітніших контактів із оточуючими. І тільки в справжній громаді вона може наважитися зняти з себе всі маски і показати себе у справжньому світлі. Звільнення від необхідності грати в старі ігри є першорядною умовою розвитку вільної особистості, яка бере на себе відповідальність за своє життя. Це звільнення я хочу запропонувати випробувати всім.
Спільноти майбутнього почнуть з налагодження зв’язків між людьми, але в міру досягнення успіху кордони розширюватимуться. Як тільки ми увійдемо в контакт один з одним, відбудеться і з’єднання також і з усім життям, оскільки люди є вселенськими істотами, а всесвіт є однією великою спільнотою найрізноманітніших форм існування. Саме у поєднанні з цілим окрема особистість знайде енергію та найвище задоволення.
У цьому полягає найсильніший постулат для майбутнього: Вищу повноту та енергію особистість знаходить лише у поєднанні з Цілим. Тейяр Де Шарден сказав: “Вища форма життя — це повноцінне об’єднання”. Об’єднання громади та особистості відкриває нові можливості.
Народження общинного “ Я “ знаменує його учасників про початок повороту свідомості, подолання індивідуальних кордонів. Унікальною подією нашого часу є те, що цей перехід досягається не внаслідок особистісної терапії, вправ та духовних практик, а в результаті участі в громаді. Перехід від індивідуальної історії до колективної сам собою вже несе сильний зцілюючий імпульс. Завдяки появі общинного “Я” ми починаємо бачити нові перспективи у нашому житті, “рости над самим собою”. У нас з’являється реальний образ єдиного існування та спільності з усіма живими істотами.
Крок за кроком ми починаємо помічати, що живемо єдиним життям з тваринами, рослинами, з усіма живими істотами, і навіть з тими з них, яких ми не можемо фізично побачити в даній інкарнації на землі. Зі зростанням общинного “ Я “ воно дедалі глибше входить у життя всесвіту, унаслідок чого ми починаємо дивитися життя по-новому і виявляти у ній все нові зв’язки. Цей процес нескінченний, оскільки ми наближаємося до джерела всього сущого, і це джерело — весь всесвіт, вічне життя і вічна божественна енергія.
Ті, хто увійшов у цей процес і в душі усвідомив його, стають учасниками дуже цікавого дослідження та досягають справжньої людяності. Вони знаходять здатність допомагати іншим за допомогою дуже простих слів та дій. Допомагаючи іншим, ці люди пришвидшують процес свого власного зцілення. В одній із наших ранніх громад ми сформулювали: “Дао — це шлях, який не може бути покинутий. Якщо шлях може бути покинутий, то це не Дао”.
Можливості общинного “Я” набагато більші, ніж індивідуального. Общинне “Я” може розвинути такі здібності, які індивідуальне “я” досягти або взагалі не в змозі, або лише за допомогою величезних зусиль. Як прості приклади можна навести здатність долати важкі часи та кризи, любити без ревнощів, перестати ненавидіти ворогів і звільнитися від спраги помсти. Чим тісніше наш зв’язок із громадським “Я”, тим сильніше включається механізм створення спільного поля. Цей ефект ми пережили сильним чином у вісімдесятих роках у Шванді (Schwand), зібравши в якийсь момент таку потужну общинну енергію, яку ніхто окремо створити не в змозі. У цьому полягає базова ідея політичної теорії глобального зцілення, і навіть причина, через яку справжня громада може легко подолати важкі часи. Початкова форма для об’єднання, підключення та захисту людей є громада.
Автономність спільноти
Наскільки незалежною і самодостатньою має бути спільнота, щоб зберегтися в наступні десятиліття? Наскільки вона взагалі може бути незалежним від існуючої системи? У яких сферах ця незалежність має бути реалізована?
Повна незалежність необхідна лише у разі повного руйнування всієї системи життєзабезпечення, і навіть системи грошової. Ми не знаємо, коли це станеться і чи станеться взагалі. Нам навіть немає потреби знати це, оскільки у будь-якому випадку ми вважаємо дуже важливою незалежність у плані води, енергії, медицини та харчування. І в спільнотах майбутнього ця незалежність має бути досягнута.
Вода: Для гарантованого забезпечення необхідною кількістю якісної води необхідно мати належне надійне джерело або достатній запас. Відповідно до ідей та методів Шаубергера (Schauberger), ми здатні регулювати кількість весняної та ґрунтової води. Маючи доступ до води та ландшафту, можна гарантувати необхідний мінімум води за допомогою правильної посадки ряду рослин та використання специфічних енергетичних потоків, що існують над і під землею (tellurian flows). Шаубергеру належить також цікава гіпотеза, що стосується походження води. Зі зростанням нашого інтуїтивного розуміння цієї галузі ми можемо отримати доступ до знань, що дозволяє отримувати достатню кількість хорошої води.
Цього ж можна досягти, поєднавши методики Шаубергера з антропософськими (Рудольф Штайнер (Rudolf Steiner) та Теодор Швенк (Theodor Schwenk)), а також з технічними та духовними методами сучасних “цілителів води” (Плочер (Plocher) та інші). Навіть сильно забруднену воду можна очистити до стану питної за допомогою відповідних вихрових та інформаційних впливів, створення певного роду вібрацій і тонких полів, що очищають, а також створення водяних потоків, що ідеально повторюють природні. Нам необхідно усвідомити, що вода — це жива субстанція. Кожен струмок чи ставок має свій дух, з яким можна домовитися про співпрацю.
Енергія: Майбутні спільноти створять свої енергетичні системи, які в технічному та духовно-ментальному плані відрізняються від сучасних систем енергопостачання. Нові можливості одержання енергії були розроблені вже сто років тому у роботах Миколи Тесла. З тих пір, з метою отримання доступу до космічної енергії, що присутня всюди, проводилися дослідження під різними назвами, такими, як “вільна енергія”, “космічна енергія”, “тахійна енергія”. Над цією темою працює Methernita Group у Швейцарії, група в Даманхурі (Damanhur) у Північній Італії та низка інших груп, і де-не-де вже створені діючі установки. Моделі двигунів, що використовують вільну енергію, із ймовірною потужністю в кілька сотень кінських сил вже існують у США та Японії.
Широке застосування альтернативних технологій у галузі одержання енергії це лише питання часу. Використання традиційних енергетичних джерел від гідроелектростанцій та атомних реакторів до бензинових двигунів має бути припинено через небезпеку для навколишнього середовища та варварських способів видобутку та транспортування нафти. Наприклад, у співтоваристві ZEGG в Німеччині (Експериментальний Центр Соціального Моделювання (Center for Experimental and Societal Design)), з яким ми співпрацюємо, весь транспорт переведений на олію, при майже повному збереженні функціонального використання.
Тут ми підійшли до одного з ключових питань, що стосуються самозабезпечення: як довго і якою мірою ми можемо виправдовувати таку варварську експлуатацію навколишнього середовища? Згідно з Політичною Теорією (див. розділ 11), Біотопи майбутнього, що зцілюють, зможуть виконувати свою роль тільки в тому випадку, якщо їх інформація миру не буде містити протиріч. Але ця вимога залишиться невиконаною, поки ми використовуємо продукцію, де лежить так багато крові, співучасниками якої ми є. А це означає, що самозабезпечення необхідне з етичних міркувань. Якщо ми в курсі умов, за яких виробляється звичайне молоко, то смак його має бути для нас неприйнятним. На жаль, це можна віднести і до переважної більшості технічних засобів, які стали невід’ємною частиною нашого сьогоднішнього життя. Однак корпорації, що їх виробляють, якщо міркувати в термінах експлуатації та руйнування природи, є абсолютно кримінальними утвореннями. Тому ключове питання ставиться цілком зрозумілим чином: чию сторону ми приймаємо, корпорацій чи природи?
Зцілення: З усього викладеного в цій книзі очевидно випливає, що ми повинні бути самодостатні також і в галузі медицини. Використання простих продуктів означає зростаючу незалежність від фармакологічної індустрії. Цілющі знання в нових спільнотах відкривають доступ до зовсім інших підходів у порівнянні з тими, які використовуються в сучасній медицині. Нове світорозуміння вимагає абсолютно нового ставлення до здоров’я та хвороб, ніж прийняте у суспільстві. Я впевнений, що з початком справжнього функціонування Біотопів, що зцілюють, звичних хвороб у них просто не буде. Здоров’я душі та тіла стане результатом глибокого контакту між людьми, набуття довіри, зняття затискачів з органів тіла завдяки звільненій сексуальності, кооперації з природою, нормальному здоровому харчуванню та використанню місцевих лікарських рослин.
Іншою важливою областю самодостатності є вся сфера навчання, освіти та здобуття всіх необхідних знань та навичок. Очевидно, що діти нових співтовариств не відвідуватимуть звичайну школу і дотримуватимуться традиційного навчального плану. Їхня креативність та інше цілепокладання потребують нових форм навчання, заснованих на взаємодії з природою, дослідженні та творчості. Також очевидно, що молодь більше не влаштовуватиме методи навчання середнього класу, оскільки вони не дають навичок, необхідних для майбутньої роботи на благо миру. Усі спільноти майбутнього будуть створювати свої власні школи, тренінгові центри, наукові лабораторії та університети, в яких вивчатимуть нові дослідницькі підходи нової культури.
Ми сьогодні знаходимося в тому історичному моменті, коли настав час попрощатися зі своїми особистими споживчими звичками та з усією структурою споживання сучасного світу. Те, що нам необхідно, це самодостатність та спартанський спосіб життя, у тому числі для досягнення духовних цілей. Дивно спостерігати, наскільки громада легко змінює свої підходи, коли вони бувають усвідомлені. Прийняття повної відповідальності за створення простої ненасильницької моделі споживання вимагає від її учасників головного рішення, що дає їм можливість ще щільніше увійти у взаємодію з програмами Сакральної Матриці. Насолоджуватися багатством цієї землі, допомагати кожному до нього доторкнутися і водночас творити ненасильницьку модель споживання — яке дивовижне майбутнє!
Діти у спільноті
Ми знаємо, що вони приходять із інших рівнів існування.
Ми можемо бачити їх
І навчатись у них.
Ми можемо спрямовувати їх,
Але не маємо права впливати на їхню свідомість.
Ми можемо стежити за тим,
Щоб вони якомога м’якше входили в нове життя,
І не забули те, що маємо пам’ятати.
Сабіна Ліхтенфелз
Я почну з дуже консервативного твердження: діти потребують того, щоб від повноти свого серця називати когось МАМОЮ, і від повноти серця називати когось Татом. Це незмінна структура архетипу нашого життя, яка обов’язково має бути наповнена для того, щоб дитина була здоровою, не відчувала страху і відчувала себе в атмосфері безпеки. Іншими словами, дитині необхідна стабільна структура, стабільне оточення людей та почуття дому. Чим краще будуть виконані ці умови, тим впевненіше вона почуватиметься для того, щоб у якийсь момент вирушити на дослідження цього світу.
Але вона повинна зберігати впевненість у тому, що після кожної такої подорожі зможе, як у затишне гніздечко, повернутись у свій простір. Однак сучасний світ, в який потрапляє дитина, влаштований зовсім не так, оскільки більшість дітей у ньому від народження взагалі не має дому. Крім цього, стійка структура, якої вони найбільше потребують, не повинна бути ні надто консервативною, ні надто ліберальною. А батьки, кохання між якими давно померло, можуть дати своїм дітям стабільність, але не почуття затишного гніздечка.
У спільнотах майбутнього “дитяче гніздечко” не буде обмежене сім’єю, але включить у себе всю навколишню громаду. Діти, які почуваються у безпеці, уявлення про сім’ю може бути дуже широким. Іноді, просто заради інтересу, вони обирають інших тата чи маму, щоб пожити з ними. І це цілком нормально, оскільки якщо між дорослими існує довіра, то й діти довірятимуть усім дорослим. І, дотримуючись цієї довіри, розширюватимуть свою територію і свою сім’ю. База для здорового дитинства створюється здоровими відносинами між дорослими, але за умов старої матриці подібні стосунки неможливо вважати стійкими. Для повноцінного розвитку дітям потрібна справжня, стійка громада.
Діти — це космічні істоти, такі самі, як і ми. Вони приходять на землю не як незрозумілі немовлята, але як зрілі духовні сутності, кожен зі своєю кармічною історією. Тому ми не знаємо, молодші вони нас чи старші. Це новонароджене немовля, що лежить переді мною, може бути моїм прапрадідом. Хто з нас старший? Визначення віку за чинним календарем не має сенсу, і було б набагато мудріше ставитися до своїх дітей як до космічних істот, і не вважати їх молодшими тільки тому, що їм менше років. Змінивши ставлення до них, ми можемо навчатись у них. Ми починаємо бачити, наскільки їхнє сприйняття світу пов’язане з космічною пам’яттю. Подивіться, з якою напруженою увагою дивляться часом діти на падіння листя або хмари, що пливуть.
Вони ніби перебувають у дорозі, і ми здатні приєднатися до них. З їхньою допомогою ми можемо легко увійти в стан внутрішнього світу і з’єднатися з джерелом, звідки ми прийшли. Багато чого в їхньому звичайному базіканні також приходить з іншого виміру. Вони вже багато про що забули, але ще можуть бачити ауру, енергії та світло, і відчувають благоговіння перед тим, що зустрічають на цій землі. Якби ми були здатні сприймати все в таких же яскравих фарбах, наше життя стало б чудовим і дивовижним.
Діти живуть у безпосередньому контакті з усім живим і тим, що вони відчувають як живе. Вони навчаються за допомогою спостереження та участі, але роблять це по-своєму. Ми повинні навчитися розуміти їхні дії, оскільки колись, звільнившись від постійного стресу, самі зможемо діяти так само.
Дітей необхідно захищати від численних бажань, якими сповнені дорослі, а також від різних особистих історій та інтриг, до яких дорослі так люблять їх залучати. Мати, яка відчуває почуття власності по відношенню до своєї дитини, позбавляє її свободи та зв’язку зі світом, підмінюючи її зв’язком із собою. Дитина відповідає на це зайвою вимогливістю, нетерплячістю та шантажем. Вона постійно кричатиме і скандалить, але не від болю, а від злості. У сучасному світі безліч таких дітей, і у всіх батьки роблять речі, прямо протилежні тим, які повинні робити. Такі діти з дитинства засвоюють помилкові моделі поведінки та можливості зорієнтуватися у своєму житті на цій землі. Вони вчаться лише кричати, чекаючи, коли на їхній крик вдадуться дорослі.
Якби вони могли висловити словами сенс свого крику, це звучало б приблизно так: “Будь ласка, не потурайте мені, тільки тому, що я плачу. Мені не потрібні ваші іграшки, я потребую твердого якоря, точки опори. Ви потрібні мені, і я маю довіряти вам. Я лише дитина, і мені потрібні дорослі, яким я міг би вірити». Багатьом сучасним батькам це важко зрозуміти. Їм необхідно відмовитися від влади та повернути свій справжній авторитет. Поки сама людина не навчиться цього, допомогти їй ніхто не зможе. Щоб спрямовувати себе, дітям потрібен позитивний авторитет та керівництво дорослих. Іноді їм потрібно допомогти розібратися у своїх внутрішніх бажаннях, іноді сказати тверде “ні”. Якось на лекції я сказав одному обуреному з цього приводу слухачеві: “Якщо ви вважаєте це жорстоким, то дітям подібна жорстокість іноді просто потрібна”. Можливо, я в той момент недостатньо ретельно підібрав слова, але незабаром після цього в одному з релігійно-філософських тематичних видань з’явилася стаття під назвою “Дітер Дум закликає до насильства над дітьми”.
Також багато матерів вимагають від своїх маленьких дітей називати їх на ім’я, замість “мама”, і тим самим несвідомо фактично позбавляють їх матері.
Якщо діти надто рано втягуються дорослими у їхні стосунки, то вони швидко втрачають свою космічну пам’ять та сутність. Якщо жінка прагне мати дитину, відбувається те саме, що часто відбувається в сімейній парі: у дитини росте несвідома агресія стосовно матері, яка згодом перетворюється на війну проти всіх людей і проти Творця. Але особливо важко буває зрозуміти, що дитину необхідно захистити також від зайвої емоційності дорослих. Інший важкий для розуміння принцип полягає в тому, що дитина нікому не належить навіть своїм батькам. Дитина обирає батьків для того, щоб реалізувати в житті певний план, але не для того, щоб комусь належати.
Прив’язати дитину до себе неможливо зайвою турботою, ні дорогими подарунками, ні іншими речами. Якщо перестаратися в цьому, то можна викликати навіть ненависть своєї дитини. Навіть за наявності освічених батьків, типове для нашого суспільства неконтрольоване споживання відокремлює дітей від їхнього справжнього джерела і робить з них вимогливих маленьких монстрів. І одного чудового дня вони мстять за цю підміну. Шоколадки замість любові в дитинстві не можуть дати нічого, окрім злості та цинізму у зрілості. Коли подібні діти стають дорослими і вступають у інтимні взаємини, вони також продовжують використовувати шантаж та брехню, оскільки давно вже не вірять у любов. Багато хто з тих, хто в молодості брав участь в антиурядових рухах, часто зазнають краху своїх ідеалів, оскільки ці рухи, як правило, не досягають своїх цілей. Стаючи батьками, вони зраджують це розчарування своїм дітям, які бачать, що батьки не мають ні мрії, ні мети. У що ж їм вірити, якщо їхні батьки вже ні в що не вірять?
Така ситуація з дітьми у суспільстві. Оскільки ми торкаємося однієї з головних трагедій сучасності, цей опис є навіть занадто м’яким. Багато батьків перебувають у розпачі і не розуміють, що їм робити. Підхід до дітей з погляду Сакральної Матриці відрізняється докорінно, і він детально описаний у книзі Сабіни Ліхтенфелз “Камені Сновидінь”. Діти живуть у громаді, і вся громада несе за них відповідальність. Власність батьків на дітей відсутня, але громада формує середовище, в якому діти займають своє дуже важливе місце. У сучасних термінах це можна описати як „Дитячу Республіку”. Відносна незалежність дітей була обов’язковою складовою всіх розвинених культур, і підтвердження цього можна знайти у сучасній літературі. Як приклад можна навести опис індіанського племені Муріа (Muria), нині повністю знищеного.
Діти та молодь у ньому жили в окремому селі “Готул” (“Ghotul”), де вони самі встановлювали всі правила поведінки, включаючи ті, що стосуються сексуальності. За часів створення кола каміння в Еворе (Evora) сім’ї як такої не існувало, а діти утворювали групи відповідно до віку. У цих групах вони вивчали світ довкола себе і вчилися взаємодіяти з усім сущим. Під керівництвом дорослих вони пізнавали світ рослин та світ тварин, лікарські рослини та місячні ритми, вивчали географію та астрономію. Вони знали сенс мурашиних шляхів та їхній зв’язок з погодою, вміли розмовляти з тваринами та рослинами, пізнаючи лікувальні властивості останніх. Також і в наш час діти найчастіше виявляють дивовижні здібності, якщо ми їх не зупиняємо. Адже всі ці здібності ми можемо знайти й у собі.
Наші діти є носіями нової культури. Я бачив, яку радість вони відчувають, коли ми починаємо змінюватися. Наші діти відкривають нас по-новому, знову починають любити нас, вірити нам і довіряти. Вони люблять той світ, в якому присутні справжні батьки та справжні дорослі, де рольові моделі є справжніми рольовими моделями. Вони люблять ставити запитання, отримувати осмислені відповіді та нашу допомогу. Діти мріють бути корисними землі, природі, рослинам та тваринам, і нам варто лише допомогти їм нашими знаннями, але не диктувати їм, що робити. Будучи космічними істотами, вони дуже швидко навчаються. Можливо, ми самі повернемося на землю новонародженими дітьми в той час, коли наші діти будуть уже літніми та мудрими. І ми будемо слухати з благоговінням їхні слова.
Майже всі діти — це напрочуд гарні істоти.
Справжня демократія
та незалежність особистості
Громадська думка завжди готова
загальмувати щось гарне,
але ніколи погане.
Карлхайнс Дешнер (Karlheins Deschner)
Спільнота майбутнього — це справжня, общинна демократія, без будь-якого домінування, що спирається на універсальні закони всесвіту. Але що це таке — справжня демократія і як вона створюється? В даний час термін “справжня демократія” втратив своє справжнє значення, ставши загальноприйнятою вивіскою для тих, хто хоче захистити себе від будь-якої форми диктату. Багато відірваних від реальності людей під терміном “справжня демократія” розуміють якийсь прийнятий у суспільстві порядок, коли ніхто не може диктувати їм, що потрібно робити, і коли прийнято нескінченно дискутувати, навіть якщо ти не маєш жодного уявлення про предмет дискусії.
Коли ніхто не може бути кращим за них і коли всі люди повинні бути вирівняні за одним рівнем, причому вирівнювання відбувається не по верхньому рівню, але по нижньому. Результат подібного підходу проявляється досить швидко: ми бачимо похмурих людей, які втратили інтерес до життя, потребують сильних стимуляторів для того, щоб жити далі. Це може бути алкоголь, нікотин, наркотики, зовнішні вороги чи ненависть один до одного. Якщо в подібну групу проникають думки про самолікування або вільну сексуальність, починається повний хаос. Багато молодих людей, які мали хороший початковий потенціал, після участі в таких групах втратили будь-який інтерес до подальшого руху.
Нам необхідна така структура управління громадою, яка надасть усім своїм членам можливість брати участь в управлінні та запобігатиме можливості домінування. Це дуже непросте завдання, оскільки кожен має навчитися брати на себе відповідальність та конструктивно мислити, виходячи із загального блага. А для цього необхідно навчитися ставити свої інтереси нижче за інтереси всього колективу, що вимагає повної зміни ставлення до життя. Без такої внутрішньої зміни справжня демократія неможлива. Тобто досягти справжньої демократії можна лише серйозно змінивши внутрішню структуру кожного. Вся наша історія була наповнена придушенням та домінуванням. А вони, по суті, є двома сторонами однієї медалі, оскільки щойно той, кого пригнічували, добирається до влади, він відразу починає придушувати своїх підлеглих. На подібних відносинах досі ґрунтується структура всього людства. І це є однією з причин невдачі лівого руху, а саме нездатність побудувати нові внутрішні структури особистості.
Людей навчили лише двом речам: або командувати, або підкорятися.
Німецький народ потребує сильного лідера (Гітлер), те саме стосується і народу російського (Путін), католикам необхідний глава сім’ї (Папа), хто шукає духовного шляху потрібен наставник (Гуру), і всім разом необхідний вищий керівник (Бог). Ця схема вдрукована у всіх нас без винятку, проте наша жага до доброго керівника ніколи не буває повністю задоволена, що призводить до розчарувань та агресії. Або, навпаки, заперечення всіх авторитетів. Останнє, по суті своїй, є ланкою того ж ланцюга, оскільки заперечення авторитетів є своєрідною фіксацією на авторитаризмі, тільки зі знаком “анти”. За визначенням Адорно, в обох випадках ми маємо справу з “авторитаризованою особистістю”.
І в обох випадках про самоврядування не може бути й мови. Можливий бунт, але з самоврядування. А для бунту завжди необхідний ворог, але якщо група зібралася в ім’я боротьби, то зі зникненням ворога група сама розпадається. Якщо ж група надто слабка для боротьби зі справжнім ворогом, таким, як соціальні умови та ті, хто за них відповідальний, то вона починає шукати ворога доступного. Це можуть бути люди іншого кольору шкіри, іншої національності чи релігії. Приклади легко знайти на сьогоднішній політичній арені, від лівих до крайніх правих.
Самоврядування вільне від цього, оскільки є внутрішньої категорією, складовою духовного розвитку та досягнення певного рівня самоусвідомлення. Це глибинний процес, що відбувається в душі людини і веде до того, що вона починає брати на себе відповідальність за свої дії та за своє життя, а не перекладає її на інших. Це і є справжня революція, оскільки ми не можемо бунтувати проти рішення, ухваленого нами самими. Немає жодного сенсу воювати із зовнішніми структурами, поки вони мають продовження всередині самої людини. Якщо людина бореться із зовнішньою владою, але в собі сама до неї прагне, то виходить фальшива гра.
Те саме відбувається, коли людина бореться проти чиїхось можливостей тому, що сама їх позбавлена, або бореться з лідером, потай бажаючи зайняти її місце. Поки людина не знайшла свого шляху, безглуздо злитися на тих, хто нею маніпулює. Але пошук свого шляху потребує волі та мужності. Самоврядування є дуже високою метою. Для того, щоб її досягти, необхідно ставати справжньою особистістю, і це звільнить нас (не на словах, а на ділі) від будь-якої форми домінування.
Ті, хто твердо тримається свого шляху, неминуче стають центрами тяжіння. Люди збираються навколо них, і вони стають справжніми предтечами та природними лідерами, навіть самі того не бажаючи. Беручи цю роль, вони раптом опиняються у ситуації, якої прагнули, будучи за своїми поглядами противниками авторитаризму. Таким лідерам не потрібні влада та привілеї. Але подібні люди, які шукали незалежності, неминуче потрапляють у ситуацію, коли ті, кого вони вважали однодумцями, починають звинувачувати їх у авторитаризмі. Уникнути цього неможливо — колишні друзі стають у позицію обвинувачів, оскільки самі не пройшли шлях до незалежності і через це відчувають злість та заздрість. Усе це тисячі разів повторювалося у групах, які мають сильної концепції, і ставало головною причиною їхнього розпаду. Нещадна війна в ім’я свободи неминуче піднімалася проти тих, хто мав мужність вибрати незалежність своєю метою та йти до неї.
Ми повинні ясно розуміти, що стара матриця не може стати основою справжньої демократії і що коли люди по-справжньому візьмуться за створення подібних структур, це буде щось нове й унікальне в історії альтернативних спільнот. Однак послідовників у нових спільнот спочатку буде небагато, оскільки участь у справжній демократії залежить від внутрішньої готовності взяти на себе повну відповідальність за своє життя. З цього приводу доречно процитувати книгу американського індіанця та вчителя Манітонквату (Manitonquat) “Шлях Співтовариства”:
У маленькому колективі ясно видно, кожен повинен брати відповідальність. Кожен має бути лідером. В іншому випадку тому (або тим), хто взяв на себе відповідальність, буде неймовірно важко. Вони стануть надто напружені і самотні, і їх трохи “штормить”. А згодом на них посипляться звинувачення та докори. Ці люди робитимуть щось добре для всіх, але у відповідь не отримають ні участі, ні навіть подяки. Вони гостро потребують підтримки колективу, а також тих людей, на кого зможуть спертися у своїх справах. Вони мріють про те, щоб усі брали на себе відповідальність і мислили як лідери.
У (справжньому) співтоваристві кожен має стати лідером, тобто взяти на себе відповідальність за весь колектив. Брати на себе відповідальність — це означає думати про всіх та ділитися з усіма.
Я пропоную вам спробувати поставити себе на місце лідера і подумати про те, що ви стали б робити. Якщо це здасться вам надто складним, залишайтеся зі мною ще трохи.
Тут справжня демократія постає зовсім у новому світлі. Мається на увазі прояв особистої ініціативи у справах, що стосуються потреб усієї спільноти, прийняття на себе максимальної відповідальності, відмова від участі в нескінченних дискусіях та конкретні справи замість очікування того, що їх зроблять інші. Рідкісні учасники спільнот, що організуються, бувають готові до таких високих вимог до своєї особистості. Цьому треба вчитися. Зате з тих, хто відповідає цим якостям, виходять дуже сильні та життєрадісні спільноти.
Ці люди виявляють якості природних лідерів та природних членів громади, і будь-яка громада радо приймає їх. Для вирішення різних завдань вони обирають робітників і групових лідерів, оскільки лідерство у справжній демократії спирається не так на домінуванні, але в компетентності, почуття контакту та довіри. Людей, які використовують методи старих силових структур, не можна допускати до лідерства в громадах, оскільки наслідком неминуче буде відсутність прозорості, змагання, страх та моральна боягузливість.
У поганих спільнотах проблема часто полягає в тому, що влада виявляється у представників старих силових структур, і ні в кого не вистачає мужності, щоб змінити ситуацію.
Справжня демократія є новою силою нового світу. Вона пов’язана не з особистими інтересами і не з прагненням до влади, але з відповідальною участю у побудові розумної, автономної спільноти. Общинне “Я”, що зберігає співтовариство у важкі часи, виникає з індивідуальних “я”, які прийняли свідоме та відповідальне рішення. Через ці індивідуальні “я” у багатьох куточках Землі готується перехід на новий виток еволюції.
Що перетворює спільноту на єдине ціле?
Вивчаючи більш ніж столітній невдалий досвід організації громад і комун, починаючи з Монте Веріта (Monte Verita), Аскона, Італія (яка теж розпалася), ми маємо право поставити запитання: Яка сила створює громаду і утримує її як єдине ціле, не даючи розвалитися, і як ця сила утворюється?
Отже:
Перше: Необхідна сильна ідея, ціль чи концепція, щось більше, ніж просто бажання комфорту та захищеності. Це може бути ідея створення мирного саду, організація дитячої республіки, школи перетворення, автономна енергетична модель чи центр мистецтв. Чим важливішою і чистішою буде ідея, тим сильнішою вона буде підтримана силами світобудови.
Друге: Необхідний хороший спосіб вирішення міжособистісних конфліктів, ментально-духовна концепція, дієва в критичних ситуаціях, коли взаємини напружені до краю.
Третє: Необхідна наявність кількох надійних і стійких людей, які готові відстоювати ідею громади в найкритичніших обставинах, що потребують особливої стійкості та сили духу.
Четверте: У громаді неприпустиме дрібне мислення та боротьба за владу, навпаки, тут потрібна співпраця між тими, хто взяв на себе максимальну відповідальність. Найважливіша умова створення спільноти, здатної виконувати серйозні завдання — це стійке коло відповідальних людей, без жодної прихованої боротьби за вплив та владу між ними.
П’яте: Необхідна ясна та зрозуміла структура. Кожен учасник повинен розуміти своє місце та своє завдання. У цьому випадку кожен виконуватиме свою функцію в рамках єдиного цілого, подібно до того, як працюють органи людського тіла. Необхідно розуміти межу розвитку та розподіл праці, а також розподіл керівних функцій.
Шосте: Необхідна структура управління, яка не містить авторитаризму і спирається на справжніх природних лідерів, оскільки саме вони мають необхідні людські та професійні якості та здатні викликати довіру колективу. Ці люди повинні бути достатньо зрілими, щоб не намагатися використовувати свій вплив у особистих цілях. Представники старих силових структур у лідери не годяться, як би вони самі цього не бажали. Ні авторитаризм, ні анархія не стануть основами угруповань майбутнього.
Сьоме: Від членів спільноти вимагається професіоналізм. Для успішного довгострокового розвитку потрібна загальна концепція та відсутність залежності від миттєвого настрою та емоцій. Серед різного роду диваків, фанатів та хіпі зустрічається багато добрих людей, але створити спільноту вони не здатні.
Восьме: Необхідною умовою зростання довіри у групі є прозорість усіх найважливіших рішень та процесів. Особливо це стосується таких областей, як любов і сексуальність, управління та влада, економіка та гроші, в яких ясність та прозорість створюються за допомогою відвертого спілкування та відповідних методик, таких як форум. Якщо це знехтувати, то громада швидко стає жертвою прихованих конфліктів.
Дев’яте: Необхідна жива енергія у сфері сексуальності, яка, інакше, стає нерухомою, нудною та ідеологічно регламентованою. У минулому багато спільнот розвалювалися саме через придушення сексуальності. Община та Ерос вважалися в них прямо протилежними поняттями. Насправді справжній, звільнений від умовностей Ерос можливий лише умовах громади. І необхідні умови для цього мають бути створені.
Десяте: Необхідне повернення до природних людських цінностей, таких як любов до ближнього, гостинність, довіра та взаємна підтримка. У цьому може допомогти зв’язок із течіями гуманізму нашого часу, та з вселенськими джерелами життя. Чим масштабнішим і значнішим завдання ми ставимо перед собою, тим більше енергії ми можемо отримати з цих джерел, і тим більше нових можливостей перед нами відкривається. За кожним проектом, чи то мирним садом, чи центром мистецтв чи технологій, стоїть своя концепція життя, яка чим далі, тим сильніше виступає на передній план.
Одинадцяте: Кожній спільноті потрібні свої пісні, свята та традиції. І якщо громада розвивається нормально, то згодом вона все це знаходить — свої свята та свої традиції. Почуття вдячності та радості зливаються зі святами та перетворюються на єдину щасливу симфонію життя. Раптом у спільноті народжуються свої власні пісні, свої картини, свої мантри та свої символи, що виражають силу та радість життя. Згодом усі спільноти майбутнього починають щодня із загального щоденного свята.
По матеріалам перекладу книги Дітера Дума “Сакральна Матриця”
Переклад – Максим ЗАЛЕВСЬКИЙ, екоактивіст
Джерело тут
