ОРЕЛ ТА ТРИЗУБ. ПРО ЦІННОСТІ, ЗБРОЮ ТА ПАРТНЕРСТВО УКРАЇНИ ТА США

У 2017 році тодішній посол США в Україні Стівен Пайфер написав книгу “Орел та Тризуб. Відносини США та України в Бурхливі Часи“.

У ній Пайфер розмірковує про успіхи та помилки політики США щодо України з 1991 року, про Будапештський меморандум та ядерну зброю, яка б, на його думку, не врятувала від захоплення Криму та війни з Російською Федерацією. Та вказує на одну з проблем у двосторонніх відносинах – культурну відмінність.

Велика війна, яка почалася 24 лютого 2022-го року, все змінила та стала каталізатором розвитку відносин України зі США. Те, що не вдалося зробити за 30 років, було досягнуто за 17 місяців. 

Головним чинником став спротив українців. Саме українські військові та усі громадяни зі зброєю стоять у центрі еволюції відносин із США та виражають цінності, які споріднюють дві нації: прагнення до свободи та волю боротися й перемагати.

Як український збройний спротив змінив відносини України зі США?

Які інтереси Америки в цій війні? Яка роль України в системі воєнної безпеки Європи?

Чи стане Україна великим стратегічним партнером США у регіоні? 

Чи може Україна володіти американськими військовими технологіями та спільно виробляти зброю, що є високим рівнем довіри та ознакою стратегічного партнерства?

Але давайте по черзі. Спробуємо зрозуміти, чим є ця війна, які інтереси її учасників, коли і як вона може завершитись та яка роль України.

Чим є нинішня війна

“СВО” Росії планувалася як швидкий переворот для заміни українського уряду, але перетворилася на найбільший конфлікт у Європі з 1945 року.

Чи є це однією з найбільших геостратегічних помилок у світовій історії, а чи холоднокровним розрахунком РФ – ми дізнаємося набагато пізніше.

Геополітичний рівень – Great Power Competition

Війна “розвіяла дим”, витіснивши період після завершення ери “холодної війни”, чітко окресливши змагання великих держав, що ознаменувалось оголошенням стратегічного партнерства Китаю та РФ і нахабним вторгненням до України.

Великі держави змагаються за встановлення норм і практик торгівлі й інвестицій та конкурують за розробку нових технологій і регулювання у цій сфері.

Війна перегрупувала країни на три табори: держави Заходу (союзники США), Росія з латентними союзниками та умовно нейтральні країни.

Агресія Росії реанімувала коаліцію часів Холодної війни та стимулювала її м’язову пам’ять. НАТО об’єдналося і стало зосередженим, як до розпаду СРСР. Фінляндія та Швеція попросились приєднатися до Альянсу. ЄС надав Україні статус країни-кандидата, а Німеччина радикально зміниласвою політику щодо Росії.

Глобальні інтереси США

Навіщо США стільки вкладати у війну в Україні, витрачати стільки власних ресурсів? 

Відповідно до даних Дослідницької служби Конгресу США (CRS – мозковий центр Конгресу), більшість населення, ресурсів і економічної діяльності світу розташовані не в західній півкулі, а в Євразії. У відповідь на це американські політичні діячі вибрали ключовим елементом національної стратегії США запобігання появі там регіональних гегемонів. Такий підхід обґрунтований двома елементами:

• регіональний гегемон в Євразії представлятиме велику концентрацію влади та буде загрозою інтересам США;
• в Євразії відсутні великі союзники США, які можуть власними зусиллями запобігти появі гегемонів, через що необхідне втручання США.

Саме тому структура та спроможності армії США є такими, що дозволяють перетинати великі простори океану та проводити масштабні операції в або навколо Євразії. 

Елементи сил і засобів, пов’язані з цією метою, включають військово-повітряні сили зі значною кількістю дальніх бомбардувальників, літаків дальнього спостереження, літаків дальнього повітряного транспорту та повітряних танкерів-заправників.

Водночас США мають найбільші та найпотужніші у світі військово-морські сили з великою кількістю авіаносців, атомних ударних підводних човнів, великих надводних бойових кораблів, великих десантних кораблів та кораблів поповнення запасів.

Інтереси США в Європі

Європа є для США ключовим регіоном інтересів. Про це свідчить участь США у двох світових війнах, центром яких були європейські країни. Тільки у Європі під час Другої світової війни американські військові зазнали суттєвих втрат: 552 тисячі, з яких загиблі – 105 тисяч.

Сполучені Штати та ЄС є найбільшими торговими та інвестиційними партнерами одне для одного. Згідно з даними Бюро економічного аналізу США, трансатлантична економіка, включно з 27 державами-членами ЄС і такими країнами, як Великобританія, Норвегія та Швейцарія, генерує близько 6 трильйонів доларів на рік і безпосередньо залучає близько 10 мільйонів працівників по обидва боки Атлантики.

Роль США в Європі зростатиме: вже зараз там близько 100 тисяч військових США та розміщується 100 тактичних ядерних гравітаційних бомб B61 у п’яти країнах НАТО.

Беззаперечним є факт: результат війни в Україні буде мати більше стратегічне значення, ніж можлива війна за Тайвань. Майбутній статус України матиме вирішальний вплив на всі держави Європи й довіру до НАТО та США, тоді як ефект від можливої анексії Тайваню буде відносно обмеженим.

Будь-яка американська невдача у відносинах з Україною та в захисті Європи дасть Китаю поштовх до активних дій та ще більше підбадьорить РФ.

Чого хоче Росія. Стратегічна помилка чи раціональний підхід?

Проповідуючи багатополярний світ, Китай і Росія насправді прагнуть очолити альянс країн у протистоянні США та їхнім союзникам у Європі та Азії.

Незважаючи на провал початкового задуму “взяти Київ за три дні” та підломити НАТО, Москва націлюється на те, щоб утримати ядерний паритет зі США та набути статус євразійського гегемона.

Якщо розділити цілі Москви на військові, політичні й економічні, то ворог частково досяг своєї мети – підірвав і продовжує руйнувати економіку України.

Якби Росія досягла успіху, це дало б їй прямий доступ до кордонів Польщі, Болгарії, Румунії, збільшення контролю над акваторією Чорного моря, додало б впливу на Туреччину та домінування в Білорусі й Молдові.

Поглинання України дало б змогу РФ сконцентрувати понад 30%світового експорту зерна, обігнавши разом США та Канаду (ґрунтуючись на довоєнних даних 2019 року). А також посилить її позиції в експорті сільскогосподарських товарів, нафти та газу, збільшить промисловість і ВПК.

Успіх Росії може мати каскадний ефект, спонукаючи інші ревізіоністські сили (Іран, Північна Корея) йти таким же шляхом для досягнення власних цілей.

Що відкрила війна

Війна не тільки відкрила змагання великих держав, а й оголила недоліки ЄС та НАТО.

Неготовність Європи воювати. Європа залежить від США в обороні та енергетиці. Станом на 24 лютого 2022 року відкрився неналежний стан озброєнь, неготовність військ та скорочене оборонне виробництво.

Чорні вівці у НАТО/ЄС. Угорщина та окремі нейтральні країни доводять, що приналежність до НАТО/ЄС та взагалі Європи не обов’язково означає спільні цінності.

Громіздкість НАТО. Процес приєднання Швеції до НАТО показав, що натівський принцип консенсусу в ухваленні рішень та велика кількість учасників є ризиком.

Тонка оболонка цивілізації. Масоване ураження цивільних об’єктів та населення стало фактом війни в Європі, перекресливши 78 років “еволюції” після Другої світової війни.

Важливість ядерної зброї. Неймовірно зросла важливість ядерної парасольки, а Європа виявилась слабкою перед шантажем РФ.

Російський парадокс. Між претензіями Москви на унікальну роль у світових справах та її реальними можливостями лежить провалля. РФ є потужною країною за розміром території та ядерного арсеналу, великим гравцем в енергетиці, але її збройні сили, технології та розвідка показали слабкість.

Фактор ядерної зброї

Важливість ядерної парасольки неймовірно зросла.

НАТО – це передусім ядерний союз, і він підтвердив таку репутацію, коли Швеція та Фінляндія, маючи сумніви щодо статті 42.7 Договору про ЄС (положення про взаємну оборону, схоже на статтю 5 договору НАТО), вирішили приєднатись до Альянсу.

Війна відбувається в конвенційній площині, але Росія успадкувала величезні ядерні активи СРСР: орієнтовно 5900 зарядів, з яких близько 1600 у військах (проти 5244 у США). І може спробувати використати єдину претензію, яка дає їй відчуття наддержави.

Одночасно держави-ізгої (Іран, Північна Корея) усвідомлюють, що ядерна зброя є критично важливою для збереження власної автономії та стратегічного суверенітету.

Ядерні залякування РФ підштовхують країни до розмірковування про необхідність мати для захисту таку зброю: Південна Корея розглядаєможливість створення власного арсеналу або розміщення на Корейському півострові зарядів США.

У лютому 2023 року РФ призупинила участь у Договорі про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь, а, розмістивши ядерну зброю в Білорусі, Москва та Мінськ порушили Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.

Все це підриває політику ядерного нерозповсюдження, і США намагаються запобігти таким тенденціям.

Скільки триватиме війна

Припинення бойових дій, незалежно від умов, з великим припущенням буде перервою перед новою війною.

Чи будуть європейські країни втягнуті у війну через провокацію РФ, чи буде застосована зброя масового ураження, чи вплине на перебіг війни конфлікт у іншій точці світу – цього не знає ніхто. Можливий будь-який сценарій, про що свідчать підрив Каховської ГЕС та похід ПВК “Вагнер” на Москву.

Українська перемога навряд призведе до масштабних політичних потрясінь всередині самої РФ і зміни російських цілей та залишить наші країни у стані конфронтації.

Війна переросла в протистояння між Заходом і Росією (включно з її латентними союзниками) та гонку озброєнь у світі. Ця нова “Холодна війна” тепер буде формуватися як ходом, так і наслідками війни між Росією та Україною. І жоден її результат не приведе до стабільного миру в Європі.

Інший оціночний вимір – це змагання технологічних систем Заходу та РФ. Припущення полягає в тому, що якщо Росія поступово буде отримувати здобутки на основі її військових технологій, то війна триватиме до досягнення Москвою своїх цілей – підкорення території та населення України. Якщо ж ворог довго перебуватиме в глухому куті, то на певний час може взяти паузу для переоцінки та підготовки до нового раунду.

Бути як Ізраїль

Президент Зеленський задекларував, що Україна стане великим Ізраїлем щодо організації безпеки громадян та оборони країни.

Показовою особливістю Ізраїлю та наріжним каменем зобов’язань Америки щодо цього регіону є концепція про якісну військову перевагу (Qualitative Military Edge – QME).

QME – це здатність Ізраїлю протидіяти й перемагати військові загрози з боку будь-якої окремої держави, коаліції держав чи недержавного суб’єкта, зазнаючи при цьому мінімальних втрат. Після Шестиденної війни США взяли на себе зобов’язання підтримувати технологічну, тактичну та інші переваги, які дозволять Ізраїлю стримувати супротивників, що чисельно переважають. Ця політика визначеначинним законодавством США.

В результаті “бути як Ізраїль” означає, що твої збройні сили переважають у регіоні, ти тримаєш під контролем радикальних націоналістів Лівану, Йорданії та Палестини, твої спецслужби допомагають США в зборі розвідданих і таємних операціях, а твоя промисловість спільно зі США розробляє винищувачі та системи протиракетної оборони (ПРО).

Ізраїль донедавна був головним бенефіціаром допомоги США в галузі безпеки та єдиною країною, яка має право використовувати фінансування США для інвестицій у власні дослідження та розробки (дивіться матеріал УП: Загартовані війною. Як Ізраїль став військовою наддержавою).

На початку 2017 року один американський військовий радник у Києві розповідав, що Україна не повинна навіть мріяти про те, щоб отримувати від США таку ж військову допомогу, як Ізраїль. Війна все змінила, і Штати де-факто реалізують концепцію якісної військової переваги для України.

Цінність України – досвід

Те, що Україна пережила з 24 лютого минулого року, є унікальним досвідом у світі, який рухається до загострення міждержавних конфліктів.

Відповідь українців 24 лютого нагадує історичну подію 1940 року, коли Греція сказала “Ні” (гр. Óхі) ультиматуму італійського диктатора Муссоліні. 

Греки не пропустили війська фашистів на свою територію та почали масовий народний спротив. І хоча країна була окупована до 1944 року, але показала мужність та силу. Подія стала національним святом Греції під назвою “День Ні” (гр. Імéра Óхі). Примітно, що ультиматум фашистів до греків був озвучений о 04:00 ранку – так само, як Путін оголосив про початок “СВО”.

Рішучий спротив українців та унікальна фігура президента Зеленського, який звернувся до США з історичною фразою: “Мені потрібна зброя, а не евакуація“, активізували розвиток відносин та допомогу Заходу.

Українці ведуть війну проти супротивника, який перевершує за кількістю техніки та особового складу.

“Україна має, напевно, найкращу армію у світі на даний момент”, – заявив у березні 2023 року австралійський генерал Мік Раян. “Немає сумніву, що українці мають більший бойовий досвід, ніж будь-яка інша країна. Окрім Росії”, – каже полковник Марк Канчіан, радник CSIS. Операції США з боротьби із повстанцями в Іраку та Афганістані – це зовсім інший тип війни та бойового досвіду.

Військові технології – це велике надбання, але вони не вирішують, хто переможе на полі бою. Мати сучасну зброю та вміти воювати – різні речі. Ми маємо унікальний досвід ведення сучасної повномасштабної війни, на відміну від будь-якої іншої європейської країни з часів Другої світової війни.

Але досвід накопичує і Росія. І протистояти їм у Європі здатні українці.

Партнерство зі США

Українці залежать від Заходу в усьому – від зброї до відновлення інфраструктури та забезпечення населення базовими товарами. Але Захід уже був у подібних умовах – як це було з Великою Британією в 1941 році.

Серед усіх країн найбільше допомоги надали Україні Сполучені Штати.

Але для чого Україна Штатам? У чому сенс партнерства Вашингтона з Києвом?

Альянси стають ключовою ознакою змагання великих держав, усі активно шукають союзів.

Більша частина американської могутності походить не від того, що можуть зробити самі США, а від співпраці та підтримки, яку вони отримують від дружніх країн світу.

Багаторічні розмови в Європі про заміну “застарілого” альянсу НАТО під керівництвом США на альтернативний із центром у ЄС раптово закінчилися 24 лютого, коли росіяни спробували захопити Київ.

Одночасні конфлікти. Після російського вторгнення в Україну в 2014 році стало зрозуміло, що США зіткнулися з принципово іншим світом, у якому головними супротивниками є не країни-вигнанці, а великі держави, які володіють величезним військовим потенціалом, включаючи ядерний.

США вже виходять не з безпекової необхідності одночасного ведення двох регіональних конфліктів із країнами-ізгоями, а з вимог перемогти у конфлікті високої інтенсивності з країнами найвищого рівня (Китай та РФ). Прийняття цієї концепції вимагає суттєвого збільшення чисельності збройних сил та розміру оборонного бюджету США.

Тому роль України з її армією та досвідом дуже цінна: якщо існує можливість одночасних військових конфліктів на двох театрах бойових дій, то США вже мають досвідченого союзника в регіоні.

Україна захищає східний фланг НАТО. Оборона кордонів з РФ та Білоруссю буде важливою складовою європейської безпеки після припинення бойових дій.

Російські військові, і повітряно-космічні сили зокрема, адаптуються. Москва буде розвивати можливості завдавати повітряні удари різними засобами (ракети, БпЛА).

Успішне перехоплення ракет “Кинджал” поряд із великою кількістю перехоплень крилатих ракет “Калібр” потенційно робить протиракетну оборону України невід’ємною частиною більшої архітектури ПРО Європи.

Включення України до конфігурації європейської оборони посилює як європейську, так і трансатлантичну безпеку, та послаблює навантаження на США.

Формалізація відносин зі США та гарантії безпеки

Звивистий шлях до НАТО. Україна вже де-факто є союзником НАТО, але повноправне членство стоїть під питанням – занадто багато факторів, а в НАТО складні механізми ухвалення рішень.

На звивистій дорозі до членства в Альянсі потрібно формалізувати оборонний союз із головним партнером – Америкою. Це забезпечить для України не тільки сучасні оборонні технології, а й ядерну парасольку.

Незважаючи на важливість для національної безпеки США, у багатьох відношеннях Україна розглядається просто як партнер, а не справжній союзник – в України навіть відсутній статус головного союзника поза НАТО – статус, який мають Туніс і Афганістан.

З огляду на те, що американо-українські відносини в галузі оборони стали важливим аспектом зовнішньої політики США, Україні необхідно увійти в добре інституціолізований альянс із США.

Це також дозволить перейти від простої передачі зброї до обміну технологіями та спільних оборонних розробок і виробництва (defense co-production). Що вже є високим рівнем довіри та партнерства.

У вересні 2022 року Андрій Єрмак і колишній Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен презентували рекомендації про майбутні гарантії безпеки для України під назвою “Київський безпековий договір”. Один із його пунктів передбачає ресурсні вливання в український оборонно-промисловий комплекс. Тобто це питання є частиною порядку денного.

А на саміті у Вільнюсі підписана заява країн G7 щодо довгострокової програми озброєння ЗСУ, навчання, кібероборони та розвитку українського ВПК. Це є кодифікацією формату “Rammstein” на довгі роки вперед через мережу двосторонніх угод.

Воєнно-технологічна співпраця як складова союзу зі США

Історично США передавали військові технології своїм союзникам, як у Європі, так і в Азії, щоб розбудувати їхній військовий потенціал для взаємного захисту від СРСР.

Ізраїль співпрацює зі Штатами, тому що його виживання залежить від можливостей його збройних сил, які були випробувані у війнах в 1948, 1956, 1967 та 1973 років. Він також отримує вигоду через експорт власної зброї.

Південна Корея стикається зі значною та постійною військовою загрозою з боку Північної Кореї. Вона співпрацює зі США з часів Корейської війни.

Японія зробила оборонні програми співпраці зі США важливим елементом американо-японських відносин з 1954 року через Угоду про взаємну оборонну допомогу.

Україна довела право стати частиною західної військово-технологічної архітектури.

До 2022 року відмови у передачах технологій та спільного виробництва обґрунтовувались різними причинами. А після початку ескалації був меседж про “оборонні інвестиції – лише після завершення війни”. АЛЕ що таке “після війни” – ніхто не знає, бо РФ як загроза буде існувати найближчі десятиліття.

Вірогідно, за такими поясненнями була певна недовіра до України як ненадійного партнера, який в будь-який момент міг змінити свій вектор розвитку.

Від 24.02.2022 коливання вліво-вправо неможливі. Десятки тисяч загиблих українців, зруйновані міста, викрадені діти – все це помножило на “0” історію зв’язків Києва з Москвою та зробило неможливим їхнє повернення на багато поколінь.

А більше 200 тисяч втрат загарбників та тисячі спаленої ворожої техніки як ніщо підкреслює, що ми надійний військовий союзник.

Америка буде збільшувати свою присутність у Європі.

Американська підтримка України підсилює провідну позицію США у світових справах та робить можливим відродження Pax Americana.

А Україна може стати за визначенням Клаузевіца військовим центром тяжіння в регіоні (Center of Gravity) – джерелом сили для досягнення спільних зі США цілей.

Автор: Віктор Плахута

Джерело тут

______

(У статті використані дані Дослідницької служби Конгресу США (CRS) та Центру стратегічних міжнародних досліджень (CSIS)