У найновішому звіті Том Купер (а) міркує про перепризначення ґерасімова та суровікіна, що нам, якщо чесно, до самої шкварки, потім (б) сумує про втрату Соледару, в чому ми ще, загалом, не впевнені, й наприкінці (в) міркує, чи вистачить українцям свого та натівського озброєння, щоб нищити росіян у тому темпі, в якому мобіки поступають на фронт. Доволі повчально.
Сьогодні хочу обговорити нещодавню «реформу» у верхівці російського командування, а також, звісно, ситуацію в районі Соледара–Бахмута.
Гадаю, слід змінити підхід до аналізу рішення путіна призначити керівника ґєнштабу ґєрасімова командувачем об’єднаного угрупування російських військ (в Україні): тобто командувачем путінської «спеціальної воєнної операції». Просто я ніяк не збагну, чому всі на Заході сприймають це як «пониження» суровікіна?
Пані та панове: ми тут не про романи Тома Кленсі говоримо — а про гадюшник, знаний як «владні кола москви». Тут «поганці» анітрохи не вишукані й не носять пошитих на замовлення костюмів, це грубі й вправні у безжальній боротьбі за владу негідники. Для них має значення тільки власне становище, вплив і гроші.
Попри всю свою помпезну кар’єру, ще три місяці тому суровікін був «ніким» у російській військовій вертикалі. АЛЕ його великий ротяка виявився корисним для путіна, який міцно тримає суровікіна за нутрощі — адже він (і його дружина) наскрізь корумповані. Може, путін і не має політичної програми, але має великий план: задум, за яким він і далі набиратиме пропагандистські бали, щоб зоставатися при владі та зберігати популярність серед російських народних мас, що б не сталося.
Тож коли путін призначив суровікіна командувачем об’єднаного угрупування військ в Україні, він і не сподівався перемоги у війні, він розраховував, що суровікін створить сприятливі політичні передумови на міжнародному рівні та додасть пропагандистських балів, потрібних путіну всередині країни. Простіше кажучи: суровікін мав навести лад на лінії фронту і зламати спроможність України продовжувати воювати.
Звичайно, можна сперечатися, чи вдалося суровікіну виконати ці завдання. Але хіба наша думка має значення? Запитайте росіян, які постійно сидять на суворій дієті путінської пропаганди, — а цим лайном їх годують уже понад 22 роки, — і всі вони як один підтвердять: немає жодних сумнівів у тому, що суровікін молодець. Справді, він же не тільки відновив порядок і дав їм надію на перемогу, але й здобув не одну, а цілу низку перемог: зокрема, «знеструмлення України», «звільнення» Соледара і «знищення Укровермахту», який тільки під Бахмутом втратив 20.000, 40.000, 60.000 осіб… (кількість зростає із кожним другим дописом у соцмережах)…
От що важливо: увесь цей час суровікін мав «становище понад законом». Тобто не зовсім дотримувався офіційних правил. На посаді командувача об’єднаного угрупування військ він був сам по собі, відповідав тільки перед путіним, оминаючи офіційну військову вертикаль — зокрема шойґу та ґєрасімова.
…не забуваймо про цинічний стиль правління путіна: він готовий спалити будинок, убити дружину і зґвалтувати дітей [будь-якого дорогого росіянина — перекл.], в будь-який час доби і без найменшого жалю. Якщо власник комерційно успішного підприємства [на росії — перекл.] не сплачує йому частку, якої він хоче, путін відбере це підприємство й запроторить його власника в ҐУЛАҐ за лічені хвилини. А головне: перш ніж зробити це, він створить стопʼятсот законних підстав, щоб звинуватити власника в тому, що той «змусив його так вчинити».
Все це працює і в нашому випадку: ґєрасімов — керівник ґєнштабу, який затято опирався спробам путіна взяти його під свій особистий контроль (і так збільшити свою частку прибутків із традиційно прогнилої від корупції російської армії). Відповідно, «перепризначаючи» ґєрасімова командувачем об’єднаного угрупування російських військ в Україні та зоставляючи суровікіна одним із його заступників, путін просто створює нове правове поле.
Тепер ґерасімов відповідальний за успіх – або, якщо точніше, за поразку в Україні. А суровікін вже просто ЧИНОВНИК.
…а якщо хто думає, що тепер ґерасімов «буде командувати військами» – пііп: неправильна відповідь! Це завжди кладуть на заступників, бо для того ж вони й існують.
Єдиною відмінністю, в порівнянні з останніми трьома місяцями, буде та, що тепер суровікін має інформувати ґерасімова, що збирається робити. Бо я – дуже – сумніваюся, що він так робив останнім часом.
Підсумуємо: це насправді ґерасімова понизили, а суровікін пішов угору.
…а от путін перебуває за крок до того, щоб взяти ґєнштаб повністю в свої руки. ґерасімов зараз «йде по тонкій линві»: як він оступиться, путін буквально згодує його акулам… а потім призначить суровікіна начальником ґєнштабу. А як проти цього щось «пікне» шойґу, то врешті суровікін ще й стане міністром оборони.
…тим часом, російська публіка аплодуватиме путіну за «порятунок нації та покарання некомпетентних».
Отака в москві реальність.
БИТВА ЗА БАХМУТ І СОЛЕДАР
Соледар… фактично, за останні 24-36 годин росіяни втратили тут 2000-3000 солдатів. Проте вони вже заполонили ціле місто: від східних околиць до муніципальних будівель та шкіл у центрі й далі – аж до шахти №4, а, можливо, вони вже й у ній. На вчорашніх відео найманці «ваґнера» вільно походжають між висотками й у північному Соледарі. То й не дивно, що не лише пріґожин та орди його онлайн-фанів, але й дехто на Заході заговорили, що українці втратили Соледар.
З усіх практичних міркувань і незалежно, подобається це комусь чи ні, – це факт. Постійні масовані атаки росіян, більшості яких передували багатократні удари ТОС-1 [стріляють термобаричними, міжнародно забороненими снарядами – перекл.], завдали втрат 46-й десантній бригаді й змусили її відійти на західний берег річки Бахмутки.
Таким чином, Соледар втрачено й лінія фронту зараз проходить уздовж річки та траси Т0513 – принаймні в цьому секторі. Вранці росіяни почали наступ у напрямку Солі (котру, вочевидь, утримує 77-ма аеромобільна бригада).
На захід і на південь від Соледару, станом на вчорашній ранок, 12-та бригада оперативного призначення ЗСУ та 3-й полк сил спецпризначення, підкріплені підрозділами 17-тої танкової бригади, зуміли утримати росіян на віддалі від Т0513, окопавшись на пагорбах на захід від траси й у той спосіб контролюючи територію внизу й, відповідно, всі напрямки можливого руху російських підрозділів.
Далі на південь… упродовж останніх 24 годин 24-та механізована бригада (вочевидь, підкріплена 4-тою танковою) постійно зазнавала несподіваних атак росіян, що рухалися від Соледара вздовж Бахмутки. Українці зазнали втрат убитими й пораненими, а також втратили кілька бронемашин, бронетранспортерів та позашляховиків. Не всі атаки росіян були вчасно помічені. Втім, 24-та механізована й далі утримує Красну Гору.
Ще далі на південь… не певен, що в північно-західному секторі Підгороднього залишились якісь українські підрозділи. росіяни продовжують звідти наступати в західному напрямку на північні околиці Бахмута: наскільки знаю – без успіху.
І ще далі на південь… постійні й масовані атаки росіян дали їм можливість знову просунутися до північно-східних та південно-східних околиць Бахмута.
Тепер південь Бахмута… Росіянам вдалося змусити 71-шу єгерську відступити з північної частини Опитного до південних околиць Бахмута. Тобто, вони контролюють дві третини Опитного, а північний сектор села тепер є «полем бою» – іншими словами, українці також втратили Опитне.
Нарешті, Кліщіївка… 53-тя механізована та полк ім. Джохара Дудаєва порвали на шмаття всі лобові атаки росіян зі сходу. Однак, росіяни продовжили штурмувати “пусту” південну ділянку села (яке утримувала 4-та бригада оперативного призначення та підрозділи 28-мої механізованої), в напрямку українських позицій на схилах південно-західніше Кліщіївки. Вони мали намір атакувати 53-тю з флангу, з півдня. Для росіян це так само ввжається “просуванням”, хоч і вистеленим трупами їхніх солдатів. Проте, поза сумнівом, вони й далі тиснуть уперед, “наче подуріли”.
Загалом, тепер це є битвою сили волі з обох боків – та логістичних систем. Обидві сторони мерзнуть, втомилися, росіяни ще й голодні – а ще їхній артилерії бракує снарядів через проблеми із логістикою (а не через нестачу, як заявляє багато хто на Заході). Вони мруть сотнями. Причиною того, що вони далі йдуть вперед, є те, що росіяни геть показилися: тут і перекладання провини за загибель військових на недолуге командування, і сила українського спротиву – і той факт, що ніхто від Калінінграда до Владивостока не має поняття, як вирішити всі їхні проблеми. Їхня мораль не існує як категорія, однак їхній дух і далі тривкий, бо путін переконав їх у тому, що це – єдиний спосіб врятувати батьківщину, через це вони мерщій біжать вмирати – сотнями.
Українці мають сильний дух та рішучість, але не мають засобів – буквально – для знищення росіян такими швидшими темпами. Вони мають більше тактичної вправності, зазвичай ведуть бій із захищених позицій, тож зазнають меншого враження від ворожого вогню, тому “гинуть лише десятками”. Немає сумніву, що НАТО надало їм купу зброї, але в загальному підсумку вони все ще там, де й були у лютому-березні минулого року. Левова частка їхнього озброєння – радянського виробництва; те, що постачає НАТО, додає точності, але вогневої міці, щоб повбивати всіх росіян, що валять у їхньому напрямку, все ще бракує.
Отже фактично, питання полягає от у чому: чи зможе (і як довго) путін – тобто суровікін – надалі накачувати цей бій тисячами мобіків та вагнерівського криміналітету – та ще й у масштабах більших за швидкість, із якою українці їх відстрілюють?
Чи можуть підрозділи ЗСУ надалі відстрілювати всіх, хто лізе у їхньому напрямку?
Немає сумніву: минулого тижня путіну, суровікіну та – особливо – прігожину вдавалося кратно пересилити українську вогневу міць. Їхня кількість перевищила якість. Тим часом, всрф видихається – але й суровікін вже підвозить нові сили в бік лінії фронту. А тоді все повториться – і розпочнеться ще одна хвиля мобілізації на росії, і триватиме вона допоки всіх мобіків не постріляють… чи, у “гіршому випадку” – з точки зору України та Заходу – поки не лишиться українців, що будуть їх відстрілювати.
У цьому контексті бої за Бахмут та Соледар є проекцією того, що варто очікувати у наступній фазі війни: масивних битв піхоти проти артилерії – зрештою, попри будь-які “добрі наміри” і “ми відправимо 11 леопардів та 40 шт. М113-х”, НАТО все ще – вперто – НЕ постачає Україні достатньої кількості боєприпасу (тобто, артилерійських снарядів), щоб змінити стан речей навіть у перспективі подальших 3–6 місяців.
Переклад: Микола Ковальчук, Ростислав Семків, Антонін Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
