Ми завжди намагаємося резюмувати звіти Тома Купера для тих, кому реальний брак часу прочитати переклад повністю, тому найголовніше: HIMARSи приїхали і б’ють. І скоро їх буде більше.
Про решта – далі.
Цими днями мене часто запитують: які стосунки між Адміністрацією Президента Зеленського, Міністром оборони, Головнокомандувачем і Начальником Генштабу ЗСУ? Одразу скажу, що в мене немає знайомих у жодній із цих структур. Я сам лише зараз почав розбиратись у їхніх відносинах. Словом, якщо чесно, про це я майже нічого не знаю: мені лишається тільки «читати між рядків» і застосовувати дедукцію.
Та загалом на цю тему й читати особливо нічого: поза межами України стосунки всередині «четвірки» майже ніхто не досліджував (або, принаймні, таких досліджень не публікував). Перед війною всі переймалися переважно розказуванням, мовляв, ЗСУ — страшно корумповані й некомпетентні, щойно росія нападе, вони швиденько загнуться, а все тому, що не дослухаються до порад натівських військових експертів і не виконують їхні вказівки чітко й безоглядно.
Тож, наскільки я можу судити «здалеку», нещодавній епізод із Генштабом і Зеленським (той, де президент просить не ухвалювати без нього деяких рішень – ідеться про дозволи на пересування для військовозобов’язаних, призовників і резервістів) став гарною ілюстрацією стосунків у «четвірці».
Для кращого розуміння пригадаймо, як «номінально» мають виглядати ці стосунки — за визначенням закону, принаймні, того, який діє в Україні. Політикою мають займатися політики, а військовими справами — військові. Обов’язок політиків (насамперед це обов’язок, а вже потім — право) дбати про те, щоб у військових було все необхідне для ведення війни, а ще вони можуть сказати військовим, наприклад, «відвоюйте Херсон». Військові ж мають право і обов’язок сказати політикам: «так точно, нам це під силу» або «ніяк ні, цього ми не зможемо»…
Та минулі кілька місяців, здається мені, в Україні не все відбувається так, як мало б відбуватися. Зеленський та його адміністрація на справах військових розуміються не дуже. А тому президент вчиняє так, як йому в його положенні і справді найкраще вчиняти: нижче рівня Міністерства оборони дозволяє робити військовим те, що, на їхню думку, потрібно робити. Тобто Головнокомандувач Залужний і начальник Генштабу Шаптала можуть вести війну відповідно до підготовки своїх військових і організації Збройних сил, і так, як вважають за необхідне.
(Це також добре, що доводить не тільки історія, а й досвід росії у цій війні: назбиралася вже купа прикладів, що відбувається, коли некомпетентні та/або цинічні та/або нерозсудливі політики здійснюють мікроменеджмент боїв…).
Але, зауважмо, це не означає, що Залужний і (або) Генштаб «повністю контролюють» дії того чи іншого підрозділу на полі бою. Чомусь медіа, особливо американські, люблять уявляти це так, натомість у реальності картина геть інакша: начальники «сидять далеко і видають накази», але на полі бою все відбувається по-своєму. Тим більше в такій надзвичайно — я б навіть сказав «дико» — децентралізованій військовій системі, як українська. Її децентралізовано настільки, що рішення на місцях часто ухвалюють не тільки офіцери, а й капрали та сержанти. Не дивно, що добровольці з інших країн, особливо з США, скаржаться, що «тут ніхто нікого не контролює» — а тим часом нерозсудливі персонажі, такі як путін, дворніков тощо, не можуть перемогти цю армію, хай би як цинічно і безжалісно тиснули на власне військо.
(Звичайно, це не означає, що сержанти знають краще за генералів: події в Сєвєродонецьку й Лисичанську дуже наочно показали, що це не так).
Словом, у ситуації з дозволами на виїзд військовозобов’язаних Головнокомандувач і начальник Генштабу вчинили так, як звикли робити вже чотири місяці: ухвалили рішення, не порадившись із політиками. А зайшли вони якраз на територію відповідальності політиків та ще й збурили невдоволення в суспільстві, тому політики й розсердилися. Що ж, любі політики, всяке бува.
Рекомендую почитати книжку «Черчилль та його генерали» Реймонда Келлагена (Churchill and his Generals by Raymond Callahan) або щось схоже про стосунки між («демократично-відповідальними», якщо не «демократично обраними») державними діячами та їхніми військовими командирами. Натомість не рекомендую читати (принаймні для розуміння цієї ситуації) про стосунки між диктаторами та їхніми генералами (і, благаю, читайте про війну, що ведеться руками «видатних мужів», а не корумпованих некомпетентних дурнів або догматиків; тому навіть читання книжки на зразок «Буш і його генерали» не прояснить картину — порівняно з українською армією американська значно більш догматична).
ПОВІТРЯНА / РАКЕТНА ВІЙНА
Загалом, російські ПКС й надалі демонструють абсолютну неефективність над лінією фронту, вдаючись хіба до атак типу «насипай – кудись та влучиш». Видається, що вищі чини рф (уже не кажучи про путіна) навіть не здогадуються, що існують операції зі «знищення ворожої протиповітряної оборони» [‘suppression of enemy air defences’ (SEAD)], хоча пропагандистська машина цих дурнів щойно розтрубила про отримання кількох нових Су-34М минулого місяця. Хоча про українців можна теж сказати багато доброго.
Ясно, що українські повітряні сили не в кращій ситуації: станом на тепер зрозуміло, що вони й не були в стані провадити операції проти ворожої ППО. Але вони принаймні намагаються здійснювати заходи з перехоплення над лінією фронту, що важливо от із яких причин.
Вчора, рано-вранці, дві російські ракети (невідомого типу) завдали удару по Шостці в Сумській області. Трохи пізніше українська ППО збила шість ракет, що наближалися до Дніпра. Далі шість ракет невідомого типу полетіли в напрямку Миколаєва. Наскільки знаю, котрась із них вдарила по базі 79-ої аеромобільної бригади в Миколаєві й спричинила там значну пожежу. І ще шість ракет (і знову невідомого типу) були запущені в напрямку Баштанки: три з них збили (до речі, Баштанка – це там, де ще на початку березня російські ВДВ зазнали нищівної поразки під час вертолітної атаки на Вознесенськ; так що «не дивно»).
Хоча кілька з-поміж цих ударів були завдані балістичними ракетами, проте у більшості використовували крилаті ракети для малих висот – кажуть, «калібри», проте я не певен. Поміж іншим, як ішлося вище, українська авіація може діяти й поза лінією фронту в намаганні перехопити ворожі удари – принаймні ось цей МіГ-29 намагався збити одну з російських ракет – який результат не знаю.
Вранці після обіду росіяни масовано обстріляли ракетами Слов’янськ, завдавши удару по місцевому ринку: загинуло кілька цивільних (останній такий удар 3 липня забрав життя в шістьох осіб й ще 15 було поранено). По Чернігівщині вдарили двома залпами реактивних установок «Смерч» – про результати невідомо. Увечері, близько 20.00 за місцевим часом, росіяни завдали удару трьома Х-59 десь між Одесою та Очаковим – але всі три ракети збили.
Зараз українська авіація не може завдавати подібних ударів у відповідь. Проте передані Україні М142 HIMARS можуть. Ну й… що ж. Тепер росіянам буде дуже неприємно. Б’ючи зі значних відстаней з-поза лінії фронту та перебуваючи в постійному русі, що утруднює їх досяжність росіянами, ці установки бомблять один склад російської амуніції за іншим. За останні кілька днів вони накрили склади в ЦО «Камаз» (Луганськ), в Кадіївці (Луганська обл.) та в Яковлівці (Донецька обл.; там само дуже постраждала залізниця).
Ширяться чутки, що удар HIMARS-ами по складу боєприпасів під Мелітополем 2 липня (див. мій попередній звіт) убив близько 200 та завдав поранень майже 300 солдатів.
З подивуванням очікую… ну ок, заберуть росіяни все зі складів у Білорусі, а де ж вони далі братимуть боєприпаси7
БИТВА ЗА ДОНБАС
Харків… «звичні» російські обстріли північних околиць міста, певно, влучили у якусь військову базу в тому районі, бо виявилося, що там загинуло щонайменше двоє бразильців, один француз та ще один іноземець, десь 2-3 липня. Натомість, 93-тя механізована розмазала ще один локальний наступ росіян. Також, 40-ва артилерійська мала радість підбити кілька російських танків на північ від Харкова, ще між 1 і 3 липня. На додачу, 2 одиниці Т-80БВ та БТР-82А українці захопили без пошкоджень.
Слов’янськ… в останні чотири дні, росіяни – у яких між Малою Комишувахою та Яровою [на пн.-сх. від Святогірська – перекл.] зосереджено десь 20 БТГр (та ще щонайменше 4 артилерійські бригади) – продовжили наступ у бік Краснопілля, Долини та Богородичного. Біля Краснопілля вони захопили Мазанівку і тепер ведуть наступ звідти крізь ліс, у напрямку Краснопілля. Наразі безуспішно. Що ж до Богородичного, то росармія, схоже, дісталася узгір’я на півдні села, однак наступ їхнього спецназу на Богородичне був відбитий, тож українці знов утримують центр села. Словом, це схоже на «розвідку боєм» та «позиційні маневри», що передують початку справжньої атаки (якої тут очікують вже щонайменше три тижні).
І до добрих новин на цьому напрямку: основний вузол постачання росіян на цьому відрізку фронту – залізничну станцію Соснове – вже не оминають увагою українські артилеристи.
Сіверськ… На півночі, скориставшись із провальної атаки росіян з Білогорівки на Григорівку [обидві – ті, що ближче до Дінця – перекл.], українці вдалися до контратаки та відновили контроль над Білогорівкою. У центрі [цього відрізку фронту] росіяни ведуть наступ на Верхньокам’янське та захопили Спірне. Південніше іще одна російська атака на Берестове була відбита. Насправді, дворніков намагається отримати вигоду з «куражу» від падіння Лисичанська, щоб не дати українцям налагодити міцну оборонну лінію на підступах до Сіверська.
Бахмут… в останні пару днів спєцназ [рф] знову захопив Клинове та зібрав купи російські позиції у цьому районі. Тут важливо зазначити, що цього разу саме спєцназ вів цю атаку вперед – бо ПВК Вагнера не вдалося досягнути успіху. Останнє можна спробувати пояснити тим, що вагнерівці зазнали таких втрат, а заміна – така погана, що вони тепер можуть лише йти слідом за основними силами в стилі «спецпризначенців» кадирова і робити селфачі. Звісно, «офіційно» озвучили таке виправдання: ПВКшники відмовилися вести контнаступ через те, що по них вдарила власна ж артилерія… гм… Майже певен, що тим часом спєцназ веде «розвідку боєм» у напрямку Бахмута та траси М03 – і українці тому аж ніяк не раді, в кращому випадку. Далі на південь росіяни заклопотані захопленням Вуглегірської ТЕЦ: поки що, всі спроби були безуспішні.
… і на південному краю колишньої лінії розмежування, українці відновили контроль над селом Солодке (що на північ від Волновахи). Схоже, українські командири на місці скористалися з нагоди, яку їм тут дали самі «ДНРівці», відвівши забагато своїх військ звідси в район Сєвєродонецька–Лисичанська.
ПІВДЕНЬ
На північ від Херсона… виявляється — роблю цей висновок на основі інформації про контратаки росіян — українці звільнили Мирне, і то кілька днів тому. А ще звільнили Снігурівку. Відомо, що зараз росіяни контратакують у Мирному, але поки що без успіху.
На схід від Херсона… кілька тижнів тому росіяни атакували плацдарм у Давидовому Броді, внаслідок чого українці зазнали значних втрат й не змогли розширити плацдарм (одразу після тієї атаки). Здається, хтось у ЗСУ засвоїв урок, і тепер уже росіяни зазнають важких втрат: наприклад, кілька систем БМ-27 «Ураган» було знищено під час контрбатарейного вогню 28-ої механізованої бригади .
На південь від Херсона… здається, Київ не хоче нічого казати, поки війська не закріпляться, але: українці відвоювали Чорнобаївку і рухаються в бік Степанівки. Вони підійшли до Херсона достатньо близько, щоб майже постійну роботу кулеметів було добре чутно в місті .
Але що ж це я, то, мабуть, просто росіяни щось святкують, бо прессекретар оперативного командування «Південь» швиденько заперечила, що українські війська підійшли впритул до Херсона (кхе-кхе)…
Висновок: ситуація в цій війні незмінна вже чотири місяці: росіяни «просуваються вперед», бо путін у контрольованих ним медіа не втомлюється повідомляти, що його війська просуваються вперед; натомість українці «нікуди не просуваються», бо просто не хочуть розповідати про свої просування і не прагнуть розповідати про них у медіа.
Переклад: Ростислав Семків, Антон Шигімага, Антоніна Ящук.
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
