додому ПОЛІТИКА ТОМ КУПЕР. УКРАЇНА, 20 ЖОВТНЯ 2023: АЛЛО! АЛЛО!

ТОМ КУПЕР. УКРАЇНА, 20 ЖОВТНЯ 2023: АЛЛО! АЛЛО!

781

Том Купер, який написав кілька звітів про палестино-ізраїльську війну, повернувся до української теми, запевняючи, що не полишатиме її (втім, у цьому ми й не сумнівалися). Паралельно він ганить США й НАТО за недостатню допомогу Україні, на тлі значно рішучішої допомоги Ізраїлю. Далі йде досить розлогий аналіз ситуації на всіх напрямках воєнних дій в Україні – з особливою увагою описано зрив російської атаки й знищення сил окупантів під Авдіївкою – там їм нічого не вдалося й не вдасться, хоча бої ще тривають. Купер також робить висновок, що український контрнаступ на півдні завершився – можливо, тимчасово. ЗСУ досягли значних тактичних здобутків і перегруповують сили.

Добрий вечір усім!

Прийміть, прошу, мої найщиріші перепросини за відсутність звітів про події в Україні — я не писав їх уже днів десять. Знаю, багато хто з вас чекав на мої дописи. Присоромлено визнаю: мене «відволікли» події в Ізраїлі/Палестині. Але це не означає, що мене тепер не цікавлять українські фронти; я намагався стежити за подіями, розуміти, що відбувається і як пов’язані ці два конфлікти.

Не сумніваюся, багато хто з вас очікує від мене якогось порівняння української битви за виживання з «битвою за виживання Ізраїлю». А хтось думає, що мені слід розповісти про те, як «росіяни тренують бойовиків із Хамасу». Перепрошую, але цього не буде. І не тому, що я боюся знову почати висловлювати «антисемітські» погляди чи «ненависть до Ізраїлю», як це називають деякі недалекі люди, любителі поперемивати мені кістки в інтернеті, — а тому, що мої думки рухаються в зовсім в іншому напрямку.

Наприклад, не можу позбутися враження, що всього через кілька днів після вибуху великої «кризи» в Ізраїлі/Палестині (через що США переспрямували значну частину військової підтримки в Ізраїль, про це буде далі), путін розгорнув в Україні найбільшу від лютого 2022 року наступальну операцію.

Враховуючи, що путін — близький друзяка Беньяміна Нетаньяху, і зважаючи на скарги багатьох колишніх керівників Шин Бету (служби безпеки Ізраїлю) та відставних генералів Ізраїльських Сил оборони, що уряд Нетаньяху місяцями (якщо не роками) ігнорував їхні попередження, а також зважаючи на те, що путін — вихідець із кгб/фсб і любитель інтриг і змов… не кажучи вже про вплив і владу цих двох персонажів… то, поклавши руку на серце, мушу визнати, що це мав бути ну просто чистісінький збіг обставин.

Такою самою випадковістю, і то абсолютно непередбачуваною (справді, хто б міг подумати?!) стала швидка військова допомога США Ізраїлю в особливо великих обсягах. Зокрема тисячами боєприпасів 155мм калібру, виготовлених для України. Я вражений, навіть подумати не міг. Аж не спромігся запитати себе: скільки українських солдатів загинуло або зазнало поранень улітку тільки через те, що їм затримували поставки (або просто в них відмовляли) зі США, Німеччини, Франції, Британії та складів інших держав? Скільки зазнало поранень від гелікоптерів Ка-52 ВКС через те, наприклад, що США відкладали поставки ракет MGM-140 ATACM?

Ага, і ще одне питання, над яким я якось не замислювався: як так сталося, що ті самі супер-розумні й турбо-демократичні західні уряди ухвалюють такі рішення — ті самі урядовці, які ночей не доспали, дбаючи про добробут своїх народів і опікуючись долею України — а ще їхні мега-експертні «радники з національної безпеки», плюс усі західні медіа… всі звинувачують Україну в корумпованості, але дружно ігнорують корумпованість Нетаньяху, його руйнування залишків демократії в Ізраїлі, а також його ніжні приятельські стосунки і бізнес-звʼязки з путіним?

Ох уже ці мої неприємні питання, на які ніколи немає відповіді…

Але не хвилюйтеся, з Києва ви скарг не почуєте. І Вашингтон, і Брюссель уміють закривати роти з небажаними репліками, тому зараз як мінімум половина українських медій висловлюють надзвичайно глибоке занепокоєння щодо безпеки громадян Ізраїлю…

…тому було досить втішно прийти до висновку, що (принаймні 10 днів тому) було багато скарг на «дефіцит снарядів» саме від росіян – і це незважаючи на повідомлення США про величезні поставки артилерійських боєприпасів з Північної Кореї. Мене лише трохи хвилюють кількості, які озвучують згідно деяких оцінок: наприклад, до 6 мільйонів патронів калібру 122 мм і 130 мм. І це в той час, як США перенаправляють 155-мм боєприпаси з України до Ізраїля… хм…

….хм….

….Боже, це буде важко пояснити… Не знаю чому, бо не маю жодного притомного пояснення цьому, але вже кілька місяців, коли я думаю про стосунки між Україною, Києвом та США й НАТО, мені спадає на думку лише одна асоціація.

Ще в 1980-х роках у Великобританії була телевізійна комедія під назвою «Алло! Алло!» Суть сюжету: маємо кафе у маленькому французькому містечку під час німецької окупації впродовж Другої світової війни. Власник того кафе весь час зраджує дружині зі своїми молодими офіціантками. І щоразу, коли дружина ловить його з однією з них, а це траплється майже в кожній серії, він кричить їй щось на кшталт: «Ти, дурепо! Хіба не бачиш, бідолашна дівчина поранила собі голову, а я намагаюся не дати їй впасти…?»

…і його дружина купується на це. Кожен раз…

(Для всіх чутливих людей, які читають це: не хвилюйтеся, нині більше не роблять таких шоу: вони «неполіткоректні»…)

ПОВІТРЯНА ВІЙНА

Так, так, я знаю: я обіцяв опублікувати звіт про повітряну війну добрих 20 днів тому, якщо не більше. Ні, мені не байдуже, та й можливості були. Насправді, я починав робити цей звіт десь 5–6 разів. І щоразу, як я думав, що нарешті назбирав достатньо інформації та зрозумів, що відбувалося останнім часом, ставалося щось нове…

До прикладу: в останні 5–6 днів українці заявили про збиття 5–6 російських літаків Су-25, здебільшого над авдіївським сектором – і це не дивно, – але ж і над півднем Запорізької області – і оце вже дивно. От чесно, після того, як я десятиліттями вивчав повітряні війни сучасності, не можу не сказати (чи пак «застерегти»), що самі лише заяви нічого не варті, якщо не підкріплені бодай фото або відео. По суті, ця заява про 5–6 збитих літаків – умовно така ж «достовірна», як і російські заяви про збиття 10–12 українських літаків МіГ-29 та Су-25, які вони озвучували за той самий час. Ті заяви, до речі, довели загальну кількість «збитих» українських літаків, про які заявляли вишестоящіє органи, рівненько до 500 (зауважте: 500, не 499, не 501…). Отже, я б не надто шаленів від тих заяв. Але пізніше один російський контакт додав у список збитого українцями ще два гелікоптера Ка-52, про які – як мені відомо – Україна навіть не повідомляла… тож тепер… єдине, що спадає мені на думку, – «гнилизна трапилась у ПКС-і їхнім».

Що саме: гадки не маю. Бо банально немає відео чи фото, на яких зображені збиті літаки (на єдиному наявному фото, де, як стверджується, «літак Су-25 падає, охоплений вогнем», яке показали генералу Залужному, насправді зображено літак Су-34, збитий десь рік тому). Що вже казати про те, чим їх насправді збивали… Тож мусимо зачекати й побачимо…

Натомість, можна з упевненістю сказати, що за останні 48 годин, нарешті отримавши ракети ATACMS, – хоч і стару версію з радіусом 165 км та боєголовками М39 Блок 1 і що там ще – ЗСУ мали добру забаву і розносили передові оперативні бази ПКС на сході та півдні України. Зокрема: луганський аеропорт, бердянський аеропорт, мелітопольський аеропорт. За допомогою супутникових фотографій із наслідками хтось нарахував десь 20+ знищених російських гелікоптерів, включно із кількістю Ка-52, яку росія виробляє за рік. Плюс кілька складів боєкомплекту. Плюс кілька десятків загиблих.

А головне: маємо візуальне підтвердження. Справді, відомий під кодовою назвою «Операція “Dragonfly”» [«Бабка» — перекл.], цей захід пройшов за участі Сил спеціальних операцій України і виявився безперечним успіхом. Всього за «кілька годин» російські ПКС втратили чималу кількість ударних вертольотів, які задіювали неподалік від поля бою.

…і доки там усе палало, щось інше прилетіло по авіабазі «халіно» біля курска і підірвало (щонайменше) 18 російських безпілотників, та ще й поруч із військовою частиною, де було 80 транспортних засобів та 4000 особового складу, тому там теж можна сподіватися певних збитків.

До повного щастя: це підтвердило навіть ниття, що розповзлося російськими соцмережами — там нарікають, що хтось «забув» забезпечити усьому тому обладнанню належний захист відповідними системами протиповітряної оборони. Я би сказав, що то не хтось забув, то «дехто інший» наказав їх відвести й задіяти для захисту значно важливіших місць. Як-от москва… чи Крим… тому для захисту Луганська, Бердянська та Мелітополя їх забракло… але хто я такий, щоб це казати?..

Ну, добре… досить прелюдій. Час братися за розвиток подій на фронтах.

МОРСЬКА ВІЙНА

Ви тільки уявіть: після того, як румунський танкер підірвався на російській міні в болгарських територіальних водах, НАТО розпочала пошук і вилучення російських морських мін поблизу Румунії та Болгарії. Як добре, що НАТО існує і що обидві ці країни є членами НАТО, а то дивися, ще засумнівається хтось, чи треба цей альянс узагалі. Ну, я не знаю, а можна було так, щоб взагалі запобігти потраплянню тих російських мін у їхні територіальні води?… Та менше з тим: я певен, що штаб-квартира НАТО у Брюсселі хором пишається собою… адже усю цю операцію насправді розпочали українці…

Принаймні український коридор для експорту зерна, здається, у безпеці: судна завантажуються у портах на півдні України і жваво перевозять товари до покупців.

Коридори безпечного проходження суден. За даними Bloomberg

БИТВА ЗА ДОНБАС

Куп’янськ-Сватове… За минулі десять днів росіяни спершу спробували наступати із Лимана Першого на Синьківку, а з Ягідного на Іванівку, але їх швидко розвернули і, північніше Іванівки, 115-та механізована бригада ударила їх із північного флангу та звільнила чималий шматок землі, разом із панівною висотою.

Бахмут… На південь від зруйнованого міста росіяни влаштували кілька контратак від траси Т-0513 у бік залізничного насипу, проте всі вони провалилися, а тим часом ЗСУ обережно прогинає ворожу лінію фронту між Опитним і Миколаївкою.

Проте усе це лиш «відволікало увагу» від того, що відбувалося протягом кількох минулих днів (і досі триває) на ділянці фронту біля Авдіївки.

Чому саме Авдіївка?

Це місто — чи радше те, що від нього залишилося після 19 місяців російських повітряних ударів, артилерійських обстрілів та наземних атак — і позиції ЗСУ на його території є останньою ділянкою старої «лінії розмежування» ще з 2014-2015 років, яку досі контролюють українські сили. А ще це зовсім поруч із Донецьком. Тож росіяни вирішили українців звідти остаточно виселити.

За повідомленнями ще з 11 жовтня, російські частини почали наступати «кліщами»:

— північне вістря очолила 114-та мотострілецька бригада росіян (підсилена двома стрілецькими батальйонами), яка розпочала наступ із району Красногорівки в напрямку Степового та висоти 230.

— у центрі, біля Крутої Балки, кілька російських добровольчих підрозділів (батальйони «п’ятнашка» і «юрґа») спробували дістатися до дороги Н-20.

— з півдня у напрямку Авдіївки розпочала наступ 1-ша мотострілецька бригада росіян.

Інші диверсійні атаки проводили 9-та МСБр та 110-та МСБр: з Водяного на Нетайлове та з Пісків на Первомайське, відповідно.

Як повідомлялося, 11 числа, вже під час першого штурму в росіян посалися проблеми. А що сталося? Ну, спершу виявилося, що ЗСУ відплатили чесною монетою і за останній рік заклали в цьому районі понад 500 тисяч мін. Ну, тобто, на додачу до (певно) тієї ж кількості, які було закладено до того. Далі: росіяни невпинно намагалися просуватися, а ЗСУ додатково мінували територію за допомогою артилерії та БПЛА. Тому росіянам не лише «вмазали» снарядами та ракетами – від 43-тої артилерійської та 107-мої реактивної артилерійської бригади – щойно ті сунули вперед – вони ще й постійно наривалися на дедалі більше незнаних мінних полів та зазнавали катастрофічних втрат. Ба більше, станом десь на 15–16 жовтня артилерія ЗСУ також знищила десь 80 одиниць російської артилерії в районі північніше Авдіївки.

Попри те, росіяни тисли далі й станом десь на 12 чи 13 жовтня дісталися залізничного насипу на схід від Степового. Українці провели контратаку й відкинули їх назад. Десь 16 чи 17 жовтня росіяни усвідомили, що не мають змоги дістатися Степового, не захопивши домінантну висоту північніше Авдіївки. По суті це – величезна гора відвального шлаку із Авдіївського коксохімічного заводу, розташованого неподалік. Вона достатньо висока, щоб з неї можна було контролювати всю місцевість та ідеально пасує для організації оборони. Відповідно, росіяни задіяли «оперативні маневрені резерви» – 21-шу танкову бригаду – і спробували захопити той «пагорб», у типовому стилі «всі вперед».

Можете не сумніватися, оборона не далася українцям легко: деякі передові позиції росіяни захопили, що призвело до втрат. Насправді, останні російські штурми вже велися із захоплених українських позицій, тому кілька військових із ЗСУ описували події 18 жовтня як «пекло». Росіяни задіяли «все»: авіаудари з Су-25, постійні обстріли з артилерії та РСЗВ – далі купу танків та іншої броньованої техніки зі складу 21-шої танкової бригади. То були не мобіки, а професійні російські військові, тож воювали вони добре. Та все ж російські частини зазнали катастрофічних втрат: загалом ЗСУ нарахували 97 знищених танків, БМП та БТР-ів. Дехто порівнює інтенсивність російського штурму із Курською битвою.

Кадри з різних відеозаписів, на яких зображено «марш смерті» російської 21-шої ТБр 17-го та/чи 18 жовтня, північніше Авдіївки. Видно, як палають цілі колони з БМП: спершу вони наїжджали на міни, а тоді їх накривали артилерійським вогнем…

Від учора, як повідомляють, росіяни припинили вести в атаку техніку. Тепер вони ведуть на штурм лише піхоту – часто навіть без підтримки артилерії…

Не думайте: ця битва ще далека від завершення, бо росіяни зараз вводять тут за лінією фронту додаткові резерви. Отже, варто очікувати наступної їхньої спроби.

Тепер сподіваймося, що в ЗСУ не скінчаться боєприпаси, адже… ох, та ви вже знаєте, чому таке може трапитися…

ПІВДЕНЬ ЗАПОРІЖЖЯ ТА ХЕРСОН

Ця зміна заголовка зумовлена фактом, що – й це доволі впевнений висновок – український контрнаступ, який розпочався у червні, принаймні тимчасово, завершився. Так, звісно, українці наразі знову проводять ротацію підрозділів всередині та поза «виступом» на півдні Запорізької області. Вони також задіяли 128-му гірсько-штурмову в районі Копаней і замінили деякі підрозділи морської піхоти в районі Старомлинівки. Вони надалі штурмують окремі позиції росіян за кожної нагоди – важкі бої тривають. Однак, «маштабна операція із ударом на кількох напрямках» – таки завершилася.

У районі Роботиного–Вербового–Новопрокопівки росіяни скористалися з нагоди й перегрупували свої сили. По суті, залишки 42-гої МСД (1429-й та 1441-й МСП, а також 71-й та 291-й МСП) тепер перекинули на ділянку західніше Роботиного (тобто: в Копані та на південь від них); залишки 76-тої МСД (те, що лишилося від різних полків БАРС) тепер прикривають ділянку між Новопрокопівкою та Вербовим. 7-му дивізію ВДВ терміново перекинули на заміну побитому 108-му полку північніше Вербового – після того, як той втратив низку позицій і десь 1,5 кілометри території. Решту ВДВ (частини 7-мої та 76-тої дивізій ВДВ) відвели глибше в тил: там вони зализують рани та сформували щось на кшталт «2-гої лінії оборони».

На жаль, українцям не вдалося зайняти жодної домінантної висоти (тобто, Висоти 161, 166 та 169).

ПІВДЕННА ХЕРСОНЩИНА

Залишки російської оборонної лінії вздовж лівого берега Дніпра наразі тримає 18-та ЗВА (в районі Скадовська; це – колишній 22-й АК, реорганізований та розширений влітку цього року, як уже повідомлялося), а також 49-та ЗВА (Нова Каховка).

У середу зʼявилися повідомлення, що українці перетнули Дніпро кількома кілометрами північніше від Антонівки та звільнили село Пойма на північ від Олешок. Далі вони – згідно повідомлень самих росіян – «здійснили прорив» лінії фронту ЗСрф у цьому районі. Наразі, я не дуже певен, що це справді «прорив»: Пойма знаходиться за російською лінією оборони між Олешками та Піщанівкою і, наскільки мені відомо, її все ще контролюють росіяни. Однак, українці, напевно, звільнили село Кринки – далі на північ.

Гадаю, це все на сьогодні. Спробую підготувати наступний звіт якнайшвидше.

Переклад: Микола Ковальчук, Тетяна Саніна, Антон Шигімага, Антоніна Ящук

Редакція: Ростислав Семків

Оригінал тут

Джерело тут

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я