Інна Совсун
Не затихають суперечки щодо того, що ж сталося на акції протесту 28 лютого. Бійка між студентами? Суперечки політичних сил? Розбірки між лівими і правими? Новиннєві репортажі подавали інформацію обтічно, дехто згадував ВО “Свобода”, дехто не ідентифікував учасників. Масована інформаційна атака після самої акції ще більше заплутала слід. То що насправді відбулось 28 лютого перед комітетами Верховної Ради і за кілька годин – на Контрактовій площі, перед Могилянкою?
Як ультраправі захопили і територію, і техніку
Якщо коротко спробувати описати перебіг подій під час протесту, то виходить така загальна картинка. 28 лютого було заплановано провести чергову акцію протесту у рамках кампанії “Проти деградації освіти”. Організаторами кампанії виступають три організації: громадянський рух “Відсіч” (що об`єднує патріотичну націонал-демократичну молодь), ВМГО “Фундація регіональних ініціатив” (переважно ліберального спрямування) та студентська профспілка “Пряма дія” (що діє під лівими гаслами соціальної справедливості).
Кожна з цих організацій вже не перший рік займається освітньою тематикою. Про співпрацю у боротьбі проти законопроекту про вищу освіту вони домовились ще у січні цього року. Організації не мають жодних прив`язок до політичних партій і всі попередні акції проводили та узгоджували спільно. Вони ж і запозичили у міжнародного студентського руху і символ кампанії – кулак, у якому затиснений олівець. І саме ці організації займались мобілізацією студентів і анонсуванням акції усіма можливими способами.
Проте на акцію також з`явились представники праворадикальних організацій, які за результатами заходу намагаються представити її ледь не як власну ініціативу, котру намагались зірвати “ліваки” з “Прямої дії”.
Прийшовши на те саме місце збору, ультраправі першими висунули свою колону вперед та рушили в бік комітетів Верховної Ради. Зайнявши місце біля комітетів, представники праворадикальних організацій не просто завадили зайняти заплановану дислокацію власне студентському протестові. Вони також захопили підготовлену вже там звукову апаратуру та зрештою не дали можливості студентським протестувальникам поспілкуватися з народними депутатами.
При цьому, ультраправі активісти постійно закликали до єдності студентів та пропонували всім об`єднатись. Проте їх заклики за дві години довели свою повну фальшивість – невдовзі після закінчення акції учасники цього “альтернативного” протесту напали на активістів студентської акції на Контрактовій площі. Але про це – пізніше.
Історія про чайник, або як “Свобода” студентські права захищала
Окрім безпосередньо організаторів акції та мобілізованих ними студентів поблизу станції метро “Арсенальна” зібрались представники праворадикальних груп. Молодики палили радянський прапор та гордо несли банер ультраправої Соціал-націоналістичної профспілки, що є підрозділом Соціал-національної асамблеї України – однієї з найбільш радикальних організацій України. Проглянувши розміщені на їх сайті відео “вишколів”, можна легко зрозуміти, що якщо ці молодики чомусь і вчаться, то не у бібліотеках чи аудиторіях. Свою ідеологію вони визначають як “расовий соціал-націоналізм”.
Окрім представників СНА також були присутні представники ВО “Свобода” – голова Київської міської організації Андрій Іллєнко, його заступник Юрій “Квітень” Ноєвий, Євген “Вортекс” Карась, голова Печерської районної у м. Київ організації Олександр Аронець та інші.
Вже пізніше ця група молодих (і не дуже) людей видавала себе за представників мережі “Український студент”. Цікаво, що єдиною інтернет-репрезентацією цієї мережі є користувач Живого Журналу “studblock” і сам журнал створено…28 лютого о 16.14, тобто після акції. Наразі у даному жж є один допис, котрий з`явився вже після того, як прес-реліз цієї “незалежної” студентської організації було оприлюднено на сайті ВО “Свобода”. Координатором цієї організації представляє себе Едуард Ігольников. Гугл-пошук з легкістю знаходить купу фотографій Едуарда з різними діячами ВО “Свобода”. Більш того, на сайті цієї політичної організації з посиланням на партійну прес-службу розміщено коментар Ігольникова, в якому він чомусь представлений як активіст руху “Студентська свобода”. Ігор також виступив офіційним “заявником” ультраправої “акції”.
Усе це дуже скидається на те, що “Свобода” в останній момент вигадала підставну студентську організацію, не змогла чітко скоординувати навіть її назву та хоча б наперед створити якийсь інтернет-ресурс. Вочевидь, бажання перехопити успішну кампанію було ключовою метою, а засоби вже підбирались по ходу і не завжди узгоджувались з іншими учасниками.
До прикладу, сайти “Свободи” та СНА подають різну інформацію щодо того, хто власне виступив організатором акції: СНА взагалі називають себе ініціаторами акції протесту; “Свобода” називає організаторами мережу “Український студент” (періодично плутаючи назви організацій , тобто знову ж фактично себе, але по-іншому названих; а сам “Український студент” говорить про те, що “патріотичні студенти з блоку “Український студент” згуртовано прийшли підтримати зібрання”.
Усе фактично за відомою фрейдівською історією про чайник: я чайник у вас не брав; я вам повернув цілий чайник; коли я брав чайник, він уже був зламаний. Так і тут: ми самі організовували акцію; її організовувала наша молодіжка; ми просто підтримували акцію.
“Свобода” провалилась не тільки в інформаційному перехопленні акції. Їх презентація студентських проблем, якими вони, за словами їх лідерів дуже переймаються (при цьому заперечуючи свою присутність на акціях) видає повну некомпетентність у розумінні суті освітніх реформ. Представники цієї радикальної політичної сили очевидно плутаються у різних рішеннях, стверджуючи, що скорочення державного замовлення є одним з пунктів законопроекту, хоча це рішення приймається на рівні міністерства і наразі існує лишень у вигляді рекомендованого листа.
Саме тому під час проведення своєї “альтернативної” акції праворадикали користувались кричалками, котрі давно асоціюються з “Відсіччю”, “Прямою дією” та ФРІ, адже без розуміння дійсних освітніх проблем вигадати свої гасла досить складно. І все, що залишається “свободівцям” та наближеним до них – красти чужі ідеї, чужі напрацювання, чужі інформаційні приводи та чужу звукову апаратуру.
Про напад на Контрактовій площі
Після мітингу ми разом з кількома друзями вирушили до “Пузатої хати” перекусити. Коло входу нас зустріли інші учасники та організатори акції і сказали, що треба швидко відступати, бо в “Пузатій хаті” сидять агресивно налаштовані ультраправі радикали, котрі були присутні на альтернативній акції перед комітетами ВР двома годинами раніше. Ми швидко почали рухатись від пам`ятника Сагайдачному у напрямку метро і у цей момент побачили, що слідом вийшли близько десятка молодиків і почали бігти за нами.
Нас було близько п`ятнадцяти, половина – дівчата. Нападники наздогнали звичайну перехожу, подумавши, що вона йшла разом з нами, стягнули її зі сходів Гостинного двору і почали бити ногами. До них підбіг голова Студентської колегії Могилянки Єгор Стадний, на якого нападники і переключились. Порятунок випадкової жертви нападників коштував Єгорові розбитих окулярів, порваної курточки та синців по всій спині. У цей момент я побачила, що хтось женеться за моїм братом. Але він встиг перебігти через дорогу і опинився біля дверей Могиляки.
Усього у під час нападу постраждало четверо людей, окрім перехожої, троє могилянців і один з лідерів студентської профспілки “Пряма дія” Андрій Мовчан.
Цілі “Свободи” у студентському русі
На акції були присутні представники різних ультраправих груп, проте зрозуміло, що головною мірою політичні дивіденди з такої спроби перехоплення студентської акції збере цілком конкретна політична партія – “Свобода”. Кількість новин на сайті партії однозначно свідчить про намагання перехопити ініціативу у студентському русі, котрий набирає обертів та має вже певні досягнення.
Подібним чином “Свобода” вчинила з рухом проти незаконних забудов у Києві. Щоправда, у антизабудовних кампаніях активісти цієї політичної сили дійсно брали участь, а ось освітня тематика є абсолютно невідомою для партійців, результатом чого є велика кількість непрофесійних коментарів щодо реформ в університетах.
Подібно до інших політичних сил, “Свобода” використовує народне невдоволення тим чи іншим питанням та висловлює риторичну підтримку громадянам. Проте на відміну від інших партій у “Свободи” є суттєва перевага – широка мережа запальних, ідейних вуличних активістів, котрі готові не за гроші, а за ідею виходити на акції. Цими людьми керує ненависть – до мігрантів, до євреїв, до Росії, до СРСР. Ненависть виправдовує для них будь-яке насильство, будь то напади на мігрантів чи на студентських активістів. До 2004 це об’єднання іменувалось Соціал-націоналістичною партією. Головним символом цієї молоді є “вовчий гак” (емблема дивізії СС “Дас райх”), а головною ідеєю – збереження расової та етнічної чистоти української нації. Непідробна віра у власній правоті і відсутність критичного мислення виховується у спеціалізованих таборах для націонал-соціалістичної молоді, гартується у вуличних боях та підтримується через розгалужену мережу припартійних ультраправих організацій.
Партія потрапила у капкан, одним з результатів якої став провал провокації на студентській акції: намагаючись перетворитись на респектабельну політичну силу, “Свобода” все ж не може приховати політичних поглядів вихованих нею та партнерами активістів, тим більше, що організація залежить від роботи рядових членів значно сильніше, ніж більшість інших політичних сил. Не вміючи діяти по-іншому, ультраправі активісти не придумали нічого кращого окрім як просто перехопити чужу ініціативу.
Хто тут насправді “ліві”?
Для рядових активістів “Свободи” та інших організацій загальним виправданням втручання в акцію стала участь у протестах студпрофспілки “Пряма дія”, котра сповідує ліві погляди.
Звинувачуючи профспілку у захопленні акції (що абсурдно саме по собі, оскільки ПД від самого початку, із Відсіччю і ФРІ, була одним з організаторів акції), “Свобода” засудила лівих активістів, котрі начебто працюють на Комуністичну партію та сповідують тоталітарну ідеологію. Йдучи за власною уявною логікою, ультраправі активісти звинувачують “Пряму дію” у своїх власних “гріхах” – підтримці конкретного політичного проекту (ВО “Свобода”).
При цьому, гріхи ПД на перевірку виявляються тільки уявними – профспілка наголошує на тому, що не підтримує жодну з політичних партій, тим більше КПУ, депутатка від якої К. Самойлик є однією з авторок горезвісного законопроекту провищу освіту. А ідеологія “Прямої дії” ближча до європейських лівих, при повному запереченні радянського комунізму. До слова, у Європі студентські протести переважною мірою підтримуються політичними силами саме лівого спектру, і саме ідеологія соціальної справедливості є вказівною у європейській боротьбі проти комерціалізації освіти.
У цьому сенсі звинувачення ПД у пропаганді радянських цінностей не відповідають правді. Так само як і звинувачення в українофобстві організаторів акції. Проте самого згадування слова “лівий” цілком вистачає для того, щоб спровокувати чергову істерію та хвилю насильства у вже підготовленому середовищі. І тоді жодні аргументи про те, що в кампанії беруть участь і політично-нейтральні організації інших ідеологічних спрямувань (“Відсіч” і ФРІ), і те, що ПД були в кампанії від самого початку, вже не діють.
Зрештою, непомірна агресивність власного середовища зіграла злий жарт зі “Свободою”, котра зараз істерично вигадує власну історію протесту, котрий вони явно програли, у момент, коли їхні молодики побігли за мирними активістами на Контрактовій площі.
Складається враження, що ВО “Свобода” грає на руку лобістам антистудентських реформ. Своїми провокаціями вона просто відвертає увагу студентського руху від його реальних проблем, розпилює увагу, порушує причинно-наслідковий зв’язок. Політикани великого масштабу користуються послугами політиканів дрібніших. Перед ними стоїть задача змаргіналізувати та роздробити протест. А замовлення, хочеш не хочеш, треба відробляти.
Інна Совсун
Києво-Могилянська Академія, Центр дослідження суспільства
