За студентів чи за расу?

Якщо грецькі та італійські студенти звикли ходити на мітинги й боротись за свої права, то їх українські колеги цьому тільки вчаться. Слід сказати, вчаться успішно. І кілька масштабних протестів за останні півроку – яскраве тому підтвердження. Разом з тим греки та італійці звикли й до іншого — давати відсіч регулярним провокаціям неофашистів. З огляду на події 28 лютого, вітчизняному студентському рухові теж доведеться засвоїти цю навичку.

Ранок, 28 лютого. Ніщо не віщувало біди. Студенти різних столичних вишів поволі стягувались до станції метро “Арсенальна”. Саме тут мала розпочатися акція “Проти деградації освіти” – вже другий масовий протест у однойменній кампанії. Як і акцію місячної давнини її організували три молодіжні структури: Незалежна студентська профспілка “Пряма дія”, Громадянський рух “Відсіч” та “Фундація регіональних ініціатив”. Жодних партій.

Попри ідеологічні розбіжності – антиавторитарні ліві (ПД), ліберали (ФРІ) та нацдеми (Відсіч) – ці молодіжні організації вже тривалий час діють у коаліції. Саме вони вивели студентів 31 січня на першу акцію проти нового закону “Про вищу освіту” та проти скорочення держзамовлення. Протягом лютого активісти всіх трьох організацій регулярно дають прес-конференції, агітують студентів, проводять робочі зустрічі. Словом, кампанія набирає обертів.

І от черговий протест. Студентська демонстрація в останній день зими знову планувалась “аполітичною”. Без жодних прапорів та навіть без організаційної  символіки. Про участь професійних політиків із партійних структур і мови не могло йти.

Яке ж здивування було у студентів та активістів, коли прийшовши на зазначене місце, вони побачили добре організовану групу із 40 молодиків під жовто-блакитними прапорами.

З`явились вони на півгодини раніше за інших, встигли спалити радянський прапор (питається, навіщо?) і вже активно роздавали коментарі пресі – видно, готувалися заздалегідь. Принесли з собою і відповідну атрибутику: антисемітську карикатуру на Табачника, якому домалювали пейси і два банери з доволі промовистими написами: “Соціал-націоналістичні профспілки України” і  “Геть ліваків-українофобів зі студентського руху!” Не важко здогадатись, що під “ліваками-українофобами” малась на увазі профспілка “Пряма дія”. Добра половина членів профспілки україномовні, і, мабуть, саме в цьому молодики узріли їхню українофобію.

У цих молодиків була заявка на окрему акцію. Окремою колоною вони і рушили до Верховної Ради. Та скільки “соціал-націоналісти” не закликали студентів приєднуватися до них, їхня колона не поповнилась, залишившись у кількості 40 осіб. До слова, колона студентських організацій налічувала близько 300 демонстрантів.

Вибившись в “авангард”, колона ультраправих першою досягла комітетів Верховної Ради і заблокувала вхід. Саме туди, де і був запланований студентський пікет. Очевидно, молодики зайняли це місце спеціально, аби не допустити туди студентів. Крім того, вони заблокували доступ до звукової апаратури, яку організатори приготували для публічних виступів. А при першій же спробі студентів пройти під комітети, праворадикали спровокували сутичку, змусивши втрутитись у ситуацію загін “Беркуту”.

Забігаючи наперед, слід зазначити, що версія про “напад лівих” під комітетами ВР не витримує жодної критики. В перших рядах студентів йшли в тому числі й доволі тендітні дівчата, які точно не могли йти на “штурм”. Один за активістів “Прямої дії”, який опинився в епіцентрі сутички, пригадує показовий момент: “До мене підбіг здоровий хлопчина і з криками “П`ята колона!” став бити в обличчя”. Дісталось і звичайним студентам, котрі прийшли на мітинг… навіть дівчатам.

Ким були незвані гості студентської акції? Факти вказують на те, що це була “збірна солянка” із наці-скінхедів та членів ультраправих організації, яких пригріла на грудях, здавалось би, респектабельна партія ВО “Свобода”.

Заявником “альтернативної акції” виявився Едуард Ігольніков, активіст тієї самої ВО “Свобода”. Його чітко видно на фотографіях  https://livasprava.info/content/view/2706/1/ , так само як й інших соратників по партії. Був помічений і Юрій Ноєвий, більш відомий під прізвиськом “Квітень” – заступник голови київської міської організації ВО “Свобода. Інший “свободівець” – Євген Карась – чи не найактивніший промовець ультраправої групи. А очолив колону іще один член тієї ж партії Олександр Аронець.

З`явились й інші доволі помітні діячі ультраправого руху. Приміром, Олексій Бешуля. В 2009 році, коли “Пряма дія” проводила зібрання студентів КНУ ім. Шевченка з приводу введення платних послуг, Бешуля закликав молодь не йти на акцію протесту, мотивуючи тим, що її організовують “марксисти, анархісти і антифа”. У ті роки соціальні проблеми студентів мало хвилювали праворадикалів, і вони надавали перевагу мітингам проти мігрантів.

Ця група молодиків представилась як ініціатива “Український студент” і відхрестилась від будь-яких партій, в тому числі й від “Свободи”. Але неув’язка вийшла. Заяви із позицією УС розсилав ні хто інший як прес-служба вже згадуваної партії. Сама ж ініціатива з`явилась на просторах Інтернету акурат після проведення акції. До цього її попросту не існувало!

Напрошуєтеся лише один висновок: праворадикали і, зокрема, ВО “Свобода” ображені, що студентський рух обходиться і без їхніх послуг. Навіть присутність у русі цілком патріотичних студентів із “Відсічі” не зупиняє ультраправих перед їхніми провокаціями. Виявляється, ходити на демонстрації виключно під соціальними гаслами – неправильно і злочинно. Чому б, наприклад, не привнести у кампанію “расово виправдані” антисемітські нотки? Чому б в черговий раз не “засвітити” обличчя видних партійних функціонерів?

Яскравим завершенням подій 28 лютого став напад на організаторів студентського протесту на Контрактовій площі. Голову студколегї НаУКМА Єгора Стадного повалили на землю і били ногами… вчотирьох. Не пощастило й активісту “Прямої дії” Андрію Мовчану – його під час бійки витягли на проїжджу частину і кілька разів вдарили головою об коліно.

Сумнівів не було – нападали ті ж самі люди, котрі вчинили провокацію на марші. Остаточно в цьому переконалися, коли порівняли кадри, зроблені під час нападу, із фотографіями з акції.

Напад нацистів на студентів обурив навіть Почесного президента НаУКМА В`ячеслава Брюховецького. Ввечері в ефірі “5 каналу” він, не стримавши емоцій, заявив: “Знаю, що студентів навіть перестріли біля метро Контрактова площа, коли вони вже йшли з мітингу. Я у своїй юності знав, що треба бити в морду. Кажу грубо, але не закликаю студентів це робити. Проте такі люди знають одне – бий першим по морді. Якщо з ними розмовляти, то толку не буде”.

Провокація ультраправих не перша і, напевно, не остання. Інакше як штрейкбрехерами – людьми,  що зривають протест – назвати їх важко. Подати студентський рух як зграю расистів та антисемітів, або ж як припартійний проект вигідно насамперед владі. І провокація зіграла їй на руку. Але це не привід посипати голову попелом. Це урок, який варто засвоїти.

З 28 лютого студентський рух вже не буде таким, як раніше. Якщо до провокації ультраправих хтось іще мав ілюзії щодо “відкритості акцій для всіх”, тепер ситуація інша. Наразі студентам зрозуміло, що людям, котрі сповідують расизм та антисемітизм, на соціальних протестах не місце. Не місце тут і партійним політикам, бажаючим пропіаритись на студентах.

Що далі? Далі – діяльність. Буде продовження кампанії “Проти деградації освіти”. Буде така ж профспілкова робота: критика, агітація, боротьба. Тільки тепер досвід італійців та греків у їхній боротьбі з провокаціями стає для нас все більш актуальним.

Колектив Незалежної студентської профспілки “Пряма дія” , спеціально для “УНІАН-Освіта”