Автором цього тексту є білоруський мандрівник, колишній лідер “Белага Легіёну” Сяргей Бульба. Ним „ПолітКом” відкриває дискусію навколо питання альтернативної інтеграції в Східній Європі та слов”янському світі.
Країни з перехідною економікою за визначенням перебувають у доволі важкому становищі. З одного боку слід вирішувати проблеми покращення якості життя, з іншого – реагувати на зовнішні виклики, до яких через економічну слабкість вони більш чутливі.
Проте основним завданням для таких держав є вибір цивілізаційної моделі розвитку. Всі розмови про “власний шлях” почасти демагогія: на сьогодні у світі таке вдалося лише Китаю з його невичерпними людськими ресурсами. Решта обирає між демократією та різного роду диктатурою, між вільним ринком і державним регулюванням.
Вибір для Європи, для країн котрі кілька десятиліть тому вирвалися із соціалістичного табору на перший погляд легкий, приклад Євросоюзу є близьким географічно і ментально. Це було б аксіомою, як би не один чинник, котрий називається Російська Федерація.
З ідеологічного погляду позиції Росії навряд чи можна назвати потужними: на початку 90-х національне відродження, повернення власної історії в більшості країн зруйнувало (або істотно обмежило) вплив ідеологеми часів СРСР про “кровне братство”, “двохполярний світ” і т. д. Крім того в самій РФ немає єдності у питаннях, яку країну будує її еліта і народ. Єдиний твердий ідеологічний постулат “Росія – велика держава”, підкріплений прибутками від поставок вуглеводнів. Відповідно – претензії на право диктувати умови сусідам і втручатися в їх внутрішню і зовнішню політику. При цьому РФ опирається на населення, що ностальгує за “впевненостю у майбутньому” часів СРСР та бізнес-інтереси частини місцевих олігархів.
Якщо додати сюди часто невизначену стратегію Євросоюзу щодо розширення своїх кордонів чи свого впливу, перспективи країн Східної Європи (особливо колишніх республік СРСР) не назвеш безхмарними.
Можна стверджувати, що самостійно будь-яка з країн регіону навряд чи ефективно захищатиме (або навіть сформулює) свої інтереси. Приміром, країни Прибалтики в боротьбі за незалежність змушені були координувати свою зовнішню і часто внутрішню політику. За рахунок цього спромоглися самостійно обрати майбутнє. Щоправда, дивлячись на розміри і залежність від російських газу і нафти ще мають проблеми зі “східним сусідом”.
На Заході Чехія, Польща, Словаччина та Угорщина створили Вишеградську Групу. І саме ця робота і координація політики допомогли їм достатньо швидко трансформувати власну політику та економіку.
На захід від Росії залишилися дві держави, які поки що не гарантували свого самостійного майбутнього. Це Україна і Білорусь. Причому їх поставлено в досить складне становище: з одного боку Євросоюз, який начебто і не проти орієнтації регіону в бік європейських цінностей, проте не робить практично нічого, щоб допомогти в такому виборі. З іншого – Російська федерація, що докладає максимум зусиль задля збереження та розширення свого впливу на політику та економіку цих держав.
Внаслідок цього основною елітою Білорусі та України розглядається майбутнє крізь призму цивілізаційного вибору по осі схід-захід. При цьому вони оцінюють ситуацію без урахування дій сусіда. Логічно, якщо брати до уваги центри сили на континенті, але цілком не логічно з точки зору здорового глузду. Осей координат навіть на площині дві а не одна.
Що ж ми отримаємо якщо поглянемо на події з осі північ-південь?
- Білорусь та Україна – одні з найближчих країн з точки зору культури, історії, мови. Це і стародавня історія слов’янських князівств, прихід християнства, часи ВКЛ (та ж Волинь є місцем звідки пішла значна частина як української так і білоруської шляхти). Події ХХ ст. також багато в чому спільні: стосунки УНР та БНР, перебування західних областей в складі Польщі, підписання Біловезьких угод, які поховали СРСР.
- Населення двох країн дуже позитивно ставиться одне до одного. Згідно соціологічних досліджень рівень негативного сприйняття білорусів та українців не перевищує 2,5%. У той же час як позитивного (від братніх до дружніх) – більше 60%. Це – найвищі показники гарного сприйняття між усіма народами регіону. Виняток – РФ. Навіть 20-ти річна агітація і великі гроші, витрачені на формування позитивного іміджу дозволили Росії тільки на 2-3% поліпшити ставлення до росіян порівняно з іншими. При цьому має рівень негативу в розмірі від 4% до 8%.
- Економічні чинники. Взаємодія за віссю північ-південь дозволяє двом державам ефективно реформувати свою економіку. Більш того, враховуючи структуру виробництва і географічне положення, потенціали двох країн є найменш конкурентними, а скоріше доповнюють один одного.
- Відсутність імперських амбіцій і бажання диктувати свої умови сусідам (як серед еліт, так і в масовій свідомості). Білорусь і Україна сприймаються як дуже близькі держави, але без прагнення підкорити або бути підлеглим. Йдеться скоріше про взаємоповагу і рівність. Такого відношення важко відшукати навіть в Євросоюзі, який ставить толерантність і повагу за базову цінність об’єднання.
Враховуючи ці аргументи було б логічно очікувати активного співробітництва двох держав. Проте аж до 2005 року контакти на вищому рівні та стан співробітництва у всіх галузях носили скоріше декларативний характер: до серйозних кроків справа не доходила. Це справедливо як для владних структур так і для їхніх опонентів. Слабкий чинник Російського впливу (у той час сама РФ боролася з кризою) давав надію на можливості самостійного розвитку.
Стан речей істотно змінився з початком 2000-х. На сході активно розпочала розвиватися ідея так званого “руського миру ” – об’єднання навколо Росії сусідніх держав з протипоставленням регіону всьому останньому світові. Як вже згадувалось вище, крім ідеї відродження імперії РФ не могла запропонувати будь-якої зрозумілої стратегії. Проте почала активно користуватися такими важелями як утворення цін на енергоносії та ручне керування допуском товарів сусідніх країн на свій ринок.
За таких умов еліти України та Білорусі по-новому оцінили перспективи тісної співпраці. При цьому різниця політичних режимів жодним чином не заважала демократичному уряду Ющенка налагоджувати стосунки з диктатором Лукашенком.
Наступні роки показали правильність такого рішення. В економіці достатньо звернути увагу на товарообіг між країнами, який виріс з 2005 по 2012 в 4,5 рази. При цьому Україна отримала новий ринок збуту продукції металу, хімічних виробів та харчових продуктів. Білорусь зі свого боку задовольнила дефіцит якісного палива в Україні. Спільні дії в галузі торгівлі електрикою або постачаннях нафти також довели свою ефективність. Причому, в питаннях транзиту нафти проекти реалізувались попри активну протидію РФ. І, як показала історія, Росія не має адекватних важелів впливу в разі розширення такого співробітництва. За останні п’ять років Україна і Білорусь стали одними з ключових торговельних партнерів (товарообіг за своїми обсягами займає 4-е місце в структурі торгівлі обох держав).
Сьогодні еліти двох країн вже не мають сумнівів щодо корисності розширення економічного співробітництва. Сумісні проекти по осі північ-південь стійкі та захищені від впливу третіх держав. Однак розуміння вигоди більш тісної політичної взаємодії поки не достатньо – в політичній сфері тривають спроби позиціювання у напряму захід-схід.
Спробуємо розглянути вигоди що матимуть дві країни в разі тісної співпраці і координації політичних дій.
Економіка
Вже говорилося про товарообіг. Для Білорусі в умовах обмеження експорту на захід і перманентних обмежень на сході наявність ринку збуту продукції – важливіший фактор для збереження незалежності. Йдеться тут не тільки про нафтопродукти. Унікальність ситуації в тому, що білоруські та українські товари, принаймні з основних експортних груп, не конкурують один з одним, а скоріше навпаки – допомагають в існуванні національних економік. Білоруський автопром при всьому розвитку не є конкурентом українського. Причина – зосередженість на вантажному транспорті в той час, як в Україні основна продукція – легкові авто і пасажирський транспорт. А моменти перетину інтересів обидві держави вирішують через створення СП (приміром, тролейбуси або трамваї, техніка МАЗ і БелАЗ). У той час як, наприклад, на російському ринку білоруські автопром є прямим конкурентом КАМАЗу та ГАЗу.
По тому ж шляху відбувається і розвиток співробітництва в галузі хімічного виробництва, лікарських засобів. Приклад ліків взагалі показовий: за 2012 рік Білорусь і Україна поставили на ринки сусідів приблизно одинакові об’єми (по 26 млн.). Одразу почалося обговорення можливостей створення СП для задоволення потреб населення та виходу на зовнішні ринки (у тому числі створення конкуренції російським фармацевтичним компаніям).
Енергетична незалежність
Рівень співпраці в області постачань енергоносіїв взагалі ключова тема взаємодії двох країн. Україна за допомогою Білорусі експортує свою електроенергію до Прибалтики та Польщі. Білорусь постачає на український ринок палива. У 2010-2011 роках був реалізований проект з транзиту трубопроводами азербайджанської нафти на Мозирський НПЗ. При цьому поставки здійснювалися попри активні протести Росії і довели свою вигоду. Сьогодні Україна обговорює можливості постачань каспійської нафти на ринки Європи. Шлях поставок вже знайомий – трубопроводом до Мозиря і далі по південній гілці НТП “Дружба”.
Події останніх років і перспективи виходу з-під енергетичного ковпака Кремля також демонструють взаємну вигоду. Білорусь неодноразово заявляла про зацікавленість у проекті LNG терміналу на Чорному морі. Більш того, висловлювала готовність брати участь у будівництві та експлуатації.
Розвідка родовищ сланцевого газу на території сусідньої держави також не пройшла повз увагу білоруського керівництва. Роботи з пошуку вже розпочаті на території РБ. Паралельно з цим дочірнє підприємство “Белнефтехима” зареєструвала в Україні фірму “Оіл-сервіс”, яка займатиметься роботами з “гідророзриву”. Нагадаємо, що це – основний спосіб видобутку сланцевого газу.
Цікавим на думку автора є і звернення до карти трубопроводів з транспортування вуглеводнів.
Як видно з карти, стара ідея 1994 року відбудови “Чорноморсько-Балтійської транспортної системи” фактично реалізована. Проблемне місце – перебування розподільної станції “Унеча” на території РФ. Однак це справа будівництва 100 км трубопроводу та станції на території Білорусі.
Більш того, за рахунок географічних особливостей, Білорусь і Україна мають резерви в галузі транспортування практично будь-яких вантажів. Це – водний шлях.
Як видно з карти 2 через Гомель-Могильов можна обійти навіть “закриту” через політичні мотиви станцію Унеча. Той самий шлях – один з найбільш дешевих для інших видів поставок.
Як видно з карт і викладених вище аргументів, перспектива набуття енергетичної незалежності двох країн найбільш реальна при тісній взаємодії. Більш того, приєднання до схеми Прибалтики мінімізує можливості впливу Росії “енергетичними важелями”. Вісь транспортування з вузлами на Балтиці і Чорному морі робить систему досить і досить стійкою до економічних, природних чи політичних катаклізмів. У свою чергу і Росія, і Євросоюз змушені будуть серйозно сприймати аргументи країн, котрі створили таку вісь. Тим більше, що, дивлячись на перспективи видобутку сланцевої гази, ці держави незабаром самі можуть стати експортерами.
Варто зазначити, що схема не є конфронтаційної щодо РФ. Вона скоріше навіть дає додаткові можливості для нарощування обсягів російських поставок в треті країни. Питання тільки в адекватному висвітленні цін на ресурси і на оплату транзиту.
Загальний ринок
Основний аргумент прихильників орієнтації на РФ чи на Захід – це великі розміри ринків. І, мовляв, окремо жодна держава не зможе реалізувати свою продукцію за рахунок внутрішнього споживання. Слушно, якщо говорити про ОКРЕМІ ринки країн регіону. Однак, як показав досвід останніх років, попит на ринках Білорусі та України взаємно доповнює один одного.
Розмір бюджету РФ в розмірі 402 млрд. доларів при населенні 143,3 млн. робить ринок східного сусіда притягальним. Працювати там вигідно і потрібно. Проте, окремо що Білорусь, що Україна стають перед небезпекою тимчасового закриття ринку збуту з політичних причин.
Тепер оцінимо потенціал спільного ринку Білорусі та України. За даними за 2012 рік бюджети країн в сумі складають 64,2 млрд. при населенні в 55 млн. Це – вже суттєвий фактор, який дозволяє відчувати певну безпеку від зовнішніх викликів. А в разі розширення співпраці в енергетичній галузі (в т.ч. поставки енергоносіїв), до схеми взаємодії можуть приєднатися країни Балтії. Сценарій такого розвитку подій – територія з прекрасною інфраструктурою, можливостями переведення транспортних потоків з Балтики на Чорне море. І, найголовніше – географічний стан, який змушує зважати на позицію країн усіх, хто хоче відбудувати економічні чи політичні відносини по осі захід-схід. Ну і, звісно, гроші – на 2012 рік сумарний бюджет такого утворення склав би більше 82 млрд. доларів. У разі реалізації проектів щодо альтернативних поставок енергоносіїв він має передумови до різкого збільшення.
Порівнюючи ринок регіону з РФ можна відзначити його компактність. А спільна з Європою система транспортних коридорів дає можливості проводити узгоджену політику сприяння товарам один одного на Європейському ринку.
Політика і культура.
При всій близькості культур двох держав, немає ідеї диктату своєї волі. Швидше навпаки – є спрага рівного співробітництва. Позитивним фактором є і згадане вже позитивне ставлення населення один до одного.
Дуже цікавим виявляється культурний фактор. При схожості мов, культур, вони не несуть взаємну загрозу. Приклад Полісся та Волині, де сформувалася унікальна культурна суміш тому підтвердження. Також як і стан справ в східному Поліссі (Гомельщина, Житомирщина та Чернігівщина), де навпаки, століттями дуже сильно відокремлені етнографічні межі двох народів. При цьому українська і білоруська мови легкі для розуміння представниками іншої національності.
Тісна співпраця між державами може нівелювати фактор російського культурного впливу (у Білорусі він замінюється на українську, в Україні навпаки). Враховуючи, що національні культури не агресивні одна до одної, така заміна тільки посприяє національному відродженню.
Повернемося до політики. Які переваги може нести тісна політична взаємодія двох країн?
Передусім – це поява сильного гравця на Європейському континенті. За рахунок специфіки внутрішнього ринку, історії безконфліктного існування та географічного положення. Таке утворення зможе ефективно (аж до жорстких заходів) відстоювати національні інтереси обох держав. При цьому координація або об’єднання не виключає в майбутньому порушення питань Європейської інтеграції. З однією лише поправкою, що ЄС буде вести діалог не зі слабкими “потенційними сателітами Росії”, а з гравцем, який своїми діями робить істотний вплив на економіку і політику цілого регіону. Повториться історія Вишеградської групи, коли Брюссель змушений був піти на умови четвірки щодо членства в Союзі і поступитися в цілою низкою своїх вимог. У меншому масштабі те ж саме відбувалося і в Прибалтиці.
Російський фактор. Сьогодні РФ грає за принципом “розділяй і володарюй”, намагаючись штучно викликати конфлікти між сусідніми державами аби на цьому тлі диктувати умови кожному окремо. Приклад Білорусі, коли сліпа підтримка російських інтересів помножена на специфіку правління Лукашенка завела країну практично в повну ізоляцію. І РФ вдало користується фактором “блокади” як останнім аргументом.
Варіант схожого розвитку подій за умови існування формального чи неформального союзу Білорусі та України нереальний у принципі. А в разі підключення до системи координації дій Прибалтики – РФ сама опиняється в доволі вразливому становищі. З одного боку проблеми відносин “метрополії” з Європою, а з іншого – наявність анклаву у вигляді Кенігсберга.
Ці чинники дозволять країнам-учасницям не менш ефективно відстоювати свої економічні та політичні інтереси як у самій Росії, так і в регіоні Каспійського моря та Кавказу.
На жаль, на сьогодні політичні еліти, які перебувають при владі не сформулювали відкрито свого ставлення до тісної співпраці по осі північ-південь як у політичному, так і в економічному напрямку. Водночас, це – одна з можливостей зміцнити державність Білорусі та України і вивести співробітництво в регіоні з координатної системи “старший брат – молодший браті” на рівень цивілізованого взаємовигідного діалогу.
Однак історія, культура, сьогодення, прагнення людей один до одного зроблять те, на що не здатні еліти – стануть підґрунтям міцної дружби і союзу між Білоруссю та Україною. І відомий вислів “Ми народ …” перетвориться в “Ми, народи Білорусі та України”. Це – запорука майбутнього. Найближчі роки будуть тому підтвердженням.
Переклад білоруською – https://svajksta.by/?p=8387
