В одному зі своїх ранніх віршів Кавафіс в якості ексергу* переписав вислів Філострата: «Боги відчувають майбутнє, люди – те, що відбувається, мудрі – те, що наближається»**. Мудрі залишають богам – або експертам – передбачення майбутнього, яке завжди далеке і піддається маніпуляціям, а журналістам – знання – як правило, дуже плутане – про сьогодення: їх (мудрих) хвилює й зачіпає лише те, що наближається, лише те, що неминуче.
Вирішальна мить, та, що нас справді цікавить і рухає, настає не тоді, коли ми передбачаємо майбутню подію, розташовану в певній точці хронологічного часу, якою б серйозною вона не була (навіть кінець світу, який люди тільки те й робили, що оголошували й навіть датували), а тоді, коли ми відчуваємо, що щось наближається. «Царство наблизилося (eggiken)» – сповіщає Іван Хреститель про прихід Месії***. Грецьке дієслово eggizo походить від давньої назви руки (eggye) і, таким чином, вказує на те, що знаходиться в межах досяжності, до чого можна майже доторкнутися. У цьому полягає суть царства (і кінця, який з ним збігається) – бути поруч. Все, що рухається і рухає нами, має форму наближення, стає близьким.
Однак близькість, про яку тут йдеться, не є об’єктивно вимірюваною, вона не є менш віддаленою в хронологічному часі. Якби це було так, вона все одно була б формою майбутнього, того, що мудрі не хочуть або не можуть відчути. Скоріше, це те, від чого ми віддалилися і що стало нам близьким. Мислення – це здатність відокремлювати, думати про щось – незалежно від того, чи воно мале, чи віддалене в часі – отже, робити його близьким, наближати його. Близькість – це не вимір часу, а його трансформація, це не століття чи дні, а інакшість і зміна досвіду тривалості.
Такий невловимий і водночас завжди близький час греки, щоб відрізнити його від chronos, часу, який можна обчислити й пронумерувати, називали kairos, і уявляли його юнаком, який біжить до нас з крилами на ногах, і якого можна схопити лише за чубчик, що звисає на лобі. Саме тому латиняни називали його occasio, «короткий шанс – схопивши його, ти його втримаєш, але якщо він втік, то навіть Юпітер не зможе повернути його назад». А фарисеям, які просять Ісуса про «знак з неба», Він гнівно відповідає: «Ви здатні судити про ознаки дощу чи про безвітря, а ознак kairoi, близьких часів, ви не бачите»****. І коли Павло хоче визначити трансформацію месіанського життя, він пише: «Час, кайрос, скоротився, стиснувся» (дієслово, яке він вживає, означає як згортання вітрил, так і напруження кінцівок тварини перед стрибком)*****.
Адже це те, про що, зрештою, йдеться в житті, як у думці, так і в політиці: вміння розпізнати ознаки того, що наближається, того, що вже не є часом, а лише нагодою, відчуття нагальності та неминучості, що вимагає рішучого жесту чи дії. Справжня політика – це сфера цієї нагальності і цієї особливої близькості, і саме так ми повинні дивитися на війну в Україні чи в Нагірному Карабасі: йдеться не про більшу чи меншу відстань, а про щось, що наближається, що не перестає бути близьким. Мова йде про kairos – тобто, за висловом Гіппократа, про щось, «в чому мало chronos, мало часу, який можна виміряти»: але саме цю маленьку частку часу ми повинні вміти схопити.
Примітки (перекладача):
* Слово ексерг походить від лат. exergum, яке, своєю чергою, від грец. ἐξ ἔργον (за межами роботи). Тут: початкова частина твору, де поміщено девіз або цитату.
** Філострат. «До Аполлонія Тіанського», VIII, 7.
*** У перекладі Івана Огієнка: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 3:2).
**** У перекладі Івана Огієнка: «І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробовуючи, просили Його показати ознаку їм із неба. А Він відповів і промовив до них: Ви звечора кажете: Буде погода, червоніє бо небо. А ранком: Сьогодні негода, червоніє бо небо похмуре. Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!» (Мт. 16:1-3).
****** Див.: «Час, що залишився. Коментар до Послання до Римлян».
На фото: Фрагмент саркофага із зображенням Кайроса (160-180 н. е., римська копія-рельєф статуї Лісіппа, Археологічний музей Турина).
Переклад – Олександр ТИМОФЄЄВ
Джерело тут
