Олександр НИКИФОРЧАК
Як і минулого разу, я сподіваюсь, що така “епатажна” назва блогу привернула увагу і змусить когось таки прочитати його. З іншого боку, я більшою мірою надіюсь, що діло не в назві, а в “нестримному” бажанні таки прочитати блог і дізнатись щось новеньке про монети, зокрема такі цікаві, як сератні денарії. А от ще з “іншіщого” боку маю впевненість, що діло не в назві, не в бажанні, а в тому, що я такий… Втім, не будемо продовжувати, цим вступом я таки хотів захопити вашу увагу і таки розповісти про таки без усяких там літературних вивертів про монети, загадка яких нерозгадана по суті й досі.
Отже, сератні денарії.
Як і було сказано минулого разу в блозі Про бігати і серати впізнати ці монети зможуть і далекі зовсім від нумізматики люди. А все завдяки характерній їх особливості, роздивіться, будь ласка, монети на фото. Так, всі ці давньоримські денарії мають характерні насічки по колу монети, в перекладі так воно і означає: “серато” – “насічка, зарубка”. І в цій ніби простій речі одразу дві загадки: як їх робили та навіщо?
Про “як робили?” є дві гіпотези (гіпотези – бо вірогідних даних у історичних матеріалах так і не знайдено, підкріплені вони лише експериментальними дослідженнями), перша – робились вони спеціальними надпилками, друга – теж спеціальними, але зубиловидними ножами.
Друге припущення більш вірогідне і нещодавно було підкріплене даними мікроспостережень за допомогою новітніх приладів (на кшталт електронного мікроскопа), які показали, що від зубця насічки йде мікротріщина, яка може утворитись лише від удару. Припускають, що один працівників монетного двору утримував заготовку і прокручував її, інший – “гатив” зубилом-ножем.
Далі вже цю “покоцану” заготовку штемпелями карбували в денарій.
Ніби все просто, але повторю: “як робили?” – то лише гіпотези.
З “як?” ніби розібрались, а от щодо “навіщо їх кували такими?” гіпотези ще більш екзотичні та (на мою, та не лише мою, думку) нерозгадано-загадкові, можливо, всі вони помилкові.
Отже, перше припущення: їх періодично виготовляли через “полум’яну любов та непереборне бажання мати побільше” таких сератів варварськими племенами. Про це ще Тацит писав, як ми вже згадували того таки минулого разу. Але це припущення, скажемо відверто, якраз і виглядає “відверто смішним”: Давній Рим, гордий та зверхній володар тодішнього світу, буде карбувати монети – сератні денарії – на догоду якимось там жалюгідним, ницим у їх очах варварам?
Друга гіпотеза переконує нас, що таким чином давньоримські монетарії та чиновники боролись із фальшуванням монет, тими таки плакованими (тобто вкритими срібною фольгою, тонким покривом срібла бронзовим осердям) денаріями. Але “умільці” швидко навчились робити й фальшиві плаковані серати. Не допомогло. Гіпотеза не вельми вірогідна.
Мені особисто більш подобається третє припущення. Поясню: карбування монет, як і більшість технологічних процесів того часу ефективним не назвеш – важка ручна праця. Денарії ж карбувались по потребі, це не був закономірний процес – коли більше, коли менше. Монети ж карбувати за технологією ліпше по гарячих заготовках, інакше вони від удару тріскаються, великий відсоток браку. При потребі в певний відрізок часу карбування великої кількості монет дотримуватись вимог технології не завжди вдається – гріти заготовки не встигають. А сератні – як показали дослідження нещодавні групи англійських ентузіастів – заготовки і холодні не тріскають від удару при карбуванні.
Тобто сератні денарії, точніше сератизовані заготовки під монети, виступали такими собі запасами заготовок, які при авралах у карбуванні не вимагали точного додержання технології.
Ось такі були сьогодні цілих п’ять гіпотез, до яких я хотів привернути увагу “епатажними” назвою блогу та вступом, але вірні вони чи ні – судити вам, шановні читачі. Додам лише, що таких типів (як на фото та інших, їх було багато, карбували періодично ж) денарії карбувались як сератними, так і звичайними, пропорцій при цьому відстежити неможливо, немає в цьому закономірності.
Мені ж залишається традиція: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
