Знайшов в свому архіві цікавий документ. Мова йде про зрадника Дмитра Табачника. В серпні 1996 року Табачник, тоді голова Адміністрації Президента надіслав голові Верховного Суду В.Бойку листа, де посилаючись на прохання секретаря Радбезу росії генерала Лєбєдя (того самого), просить “ще раз перевірити законність і обґрунтованість засудження” громадянина рфії Танасевського, якому за розбій та масове вбиство кримський суд виніс смертний вирок. Його судули за “тероризм”.
Нагадаю, що це було одним з перших справ про тероризм в Україні. Суд над А. Танасевським і його двома спільниками (один з яких був також засуджений до вищої міри покарання – розстрілу) – А. Пухтицьким і А. Тимофеєвим проходив у закритому режимі. Відомо, що А. Ю. Танасевський і його спільники розстріляли з автоматів і пістолетів у центрі Сімферополя офіс страхової компанії, контрольованої кримською ОЗУ «Греки». Після чого закидали ручними гранатами навколишні двори. Точна кількість жертв – убитих і поранених – в цій акції невідома: СБУ зробила все можливе, щоб процес максимально засекретити.
Була інформація, що Лєбєдь просив за Танасевського, не стільки через особисте знайомство по війні в Придністров’ї, а через те, що той був пов’язаний з ГРУ рф. Розслідування, яке по гарячим слідам опублікував Фонд “Українська перспектива” свідчило, що метою нападу групи Танасевського на офіс однієї комерційної структури було не стільки вбити конкретних осіб, а з метою “надєлать шуму, постреєлять із автоматов”. Вже тоді автори говорили про “політичний тероризм”, а не банальні розбірки “башмаків” з “греками”.
На думку українських спецслужб, російський спецназівець А. Танасевський, громлячи центр Сімферополя, виконував перше завдання в можливій широкій програмі з дестабілізації ситуації в Криму.
Цікаво, що Кучма тоді відмовився помилувати Танасевського. Але Табачник робив усе можливе, щоб не лише “зам’яти” справу, але й витягти з-під петлі самого Танасевського. Видно куратори з Москви тисли. Кажуть, що дійшло до того, що Кучма порадив Дімці “або хрестик зняти, або труси надіти”, бо вже занадто було.
“Українська перспектива” писала, що події у Сімферополі розвивалися за сценарієм провокацій російських спецслужб у Сумгаїті, Тбілісі, Ризі, Баку, Абхазії, Придністров’ї.
Наведемо ще одне твердження: «За два роки російський генерал перейшов від таємних спецоперацій до публічного висунення територіальних претензій Україні, заявляючи про російський статус Севастополя та закликаючи мешканців міста провести з цього питання референдум, чим грубо втручався у внутрішні справи України. Наївно думати, що такі дії були особистою ініціативою Лебедя. Це політика його держави…».
Проте Табачник тоді не встиг. І ледве сам не провалився. Надшвидко, наступного дня після появи публікацій про дії Табачника, смертний вирок Танасєвському було виконано. А самого Дімку кинувся виправдовувати заступник голови Верховного суду України Василь Маляренко. Він тоді заявляв, що звернення Дмитра Табачника було “проханням приватної особи, а тому не можна його розцінювати як тиск на суд”.
Якщо хтось говорить як зрадник, діє як зрадник, то з великою вирогідністю він таким й виявляється. Табачник цьому яскраве підтвердження.
Пишаюся, що у свій час (1995-1996 рр) брав участь в проектах Фонду “Українська перспектива”. Гарна була школа.
Джерело тут
