Олександр НИКИФОРЧАК
Уявіть ситуацію: затятий прихильник традицій та порядку не може вирішити проблему традиційними методами. А вирішити її потрібно нагально. Проблема ця стосується не лише окремої людини, а держави в цілому. Відданість порядку цієї людини як представника своєї нації ввійшла в приказку – німецький порядок. Що робити?
Я хочу розповісти про ніби безвихідну ситуацію, а головне – поділитись чудовими зразками монетної справи, хоч це і ніби не монети, як з цього тупика було знайдено вихід та, не мало й не багато, ні порядок, ні відданість традиціям не постраждали.
Заінтригував? Як так може бути? Тоді – розповідь про “гроші війни” та їх нащадків.
Початок 20-того століття, часи Першої світової війни. Що на військові, що на державні справи, гроші потрібні завжди. І якщо брати фінансові оборудки загальнодержавні, то тут більше, як зараз говорять, “безнал крутився”, а для грошового обігу невеличких громад, спільнот людей, для взаєморозрахунків між окремими громадянами потрібні більше “живі” гроші, особливо монети. І тут така прикрість: карбувати монети треба, а з чого – нема, бо по суті весь метал на “штамбування” зброї йде. Що робити.
Вихід був знайдений хоч і не оригінальний, бо замінники монет – токени вже карбувались не раз як я вже якось розповідав, навіть самі німці вже так чинили, але у випадку токенів дозвіл на карбування давав уряд і процес йшов його ім’ям, матеріалом самим для монет-токенів був саме монетний метал.
В Німеччині, як було вже наголошено, метал монетний йшов на “стрільби”, для карбування не вистачало. І вихід було знайдено саме “на місцях”, іменем і за розпорядженням саме місцевих органів самоврядування було карбовано монету – для власних грошових розрахунків і з власного матеріалу. Так в період 17-18 років у Німеччині в грошовому обігу з’явились “крігсгельди” – “гроші війни”, які надалі, до початку 20-тих років продовжили своє існування вже в вигляді “нотгельдів” – спеціальних грошей”, бо хоч війна й скінчилась, та проблеми з монетним обігом не щезли.
Широковідомим історичним фактом є гіперінфляція в ці часи в Німеччині, коли заробітня платня видавалась щодня, щоб люди могли хоч щось купити, доки гроші не знецінились. В цьому добряче при нагоді й були “спеціальні гроші” – нотгельди, адже і розпорядження про їх друк можна дати оперативно, на місці, владою місцевих органів, не чекаючи “дзвінка з центру”. Не вирішення нелегких завдань в дусі дотримання відданості німецькому порядку та традиціям?
Ще вигідним (якщо можна говорити про вигоду в часи гіперінфляції) було те, що карбували з усього, що під руку потрапляло: і з металу, і з паперу (тут вже друк, але не банкнот, а саме паперових монет, бо нотгельди – монети, а не асигнації), і з фарфору навіть.
А особливо цінним (можна про таке – гіперінфляція?) на мій погляд є те, що саме через таку різноманітність “монетних дворів” ці металево-паперово-фарфорові (був би тоді пластик – з нього теж би були) монети-нотгельди теж були дуже різноманітні, кожна чудова по-своєму, слугували вони ще й додатково в якості рекламних агентів, пропагандистів культури та тих же традицій.
Ось так, складна і важка ситуація в історії Німеччини залишила нам у спадок розповідь про нестандартний вихід, про відданість порядку й традиціям, що втілилось у неймовірних “з усього, що під рукою карбовано-друкованих монетах – крігсгельдах та нотгельдах.
На цьому я теж буду в дусі традицій: щира моя подяка читачам колонки Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
