П.Каурава
Зміни до закону про участь у місцевих виборах вкупі із посиленням кризових тенденцій змушують представників регіональної та всеукраїнської політичної еліт напружуватися у пошуку технологічних і пропагандистських «кунштюків». Така тенденція посилює курс на загострення «вічних проблем», які можуть мобілізувати цільовий електорат на підтримку тієї чи іншої політичної сили. Націоналістичні сили є зразком роботи у вузькому секторі. Чи мають вони шанс вижити у умовах стрімких політичних змін?
Пошуки нових технологій і способів взаємодії із виборцем на даному етапі не виходять за межі декларацій політтехнологів «покоління Пепсі», що являють собою підбірку «іміджів», «месиджів» і «таргетів». У останні роки додалася робота в інтернеті та ігри у власні блоги політиків. Дві політичні сили неідеологічного (у класичному розумінні) штибу – «Сильна Україна» та ВО «Батьківщина» уже почали освоювати «шлягер сезону» – попередні вибори кандидатів до списку, за який голосуватимуть на виборах – праймеріз. Про це оголосила 12 липня прес-служба партія Тигіпка, хоча, як зазначає «Дело.уа», лідери місцевих осередків про «праймеріз» нічого не чули. Цікаво, шо про прихильність до праймеріз кількома тижнями раніше говорила на зїзді ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко, яка планує вибори кандидатів на вересень, тоді як реєстрація кандидатів на місце у списку Тигіпка починають реєструвати з 20 липня.
У правому таборі лякають поглинанням України Росією із відповідними до цього наслідками: русифікацією, ростом п’ятої колони тощо.
Серед більш відомих націоналістичних сил уже можемо помітити умовний поділ на «парламентських правих» і «вуличних». Обидві захищають одвічні цінності української мови та культури. «За Україну!», маючи представництво в парламенті та виходи на національносвідомих підприємців представляє собою «конструктивний» націоналізм – реформістський, у рамках закону. Фактично, це – нащадок інтелігентського націоналізму зразка Народного руху України. Враховуючи те, що організація утримує збитковий нині інтелектуальний часопис «Сучасність» та минуле Кириленка як члена УНП, структура матиме свою підтримку серед національностурбованих працівників культури та науки.
Незважаючи на те, що розрекламований після голосування за Чорноморський флот Андрій Парубій раніше очолював «бойове крило» Соціал-національної партії України (назва ВО «Свобода» до ребрендингу 2004 року), на місцях подекуди відбуваються суперечки між членами партії Тягнибока та «За Україну!» Зокрема, 23 березня організація «Національний альянс» (лідер – голова Волинського обласного осередку «За Україну» Ігор Гузь) мало не зірвала «антитабачний» мітинг ВО «Свобода» (лідер по Волині – Анатолій Вітів). Найцікавіше те, що жодна із цих структур не є координатором руху за відставку Дмитра Табачника. За інформацією офіційного сайту кампанії, у Луцьку та області координатором є Віктор Грисюк, голова обласного відділу «Українського молодіжного собору» – молодіжки ще однієї правої сили УРП «Собор» (лідер – А.Матвієнко).
Обидві ці партії перебувають у невигідному становищі в контексті місцевих виборів. Партія «За Україну!» не проходить «вікового цензу», встановленого новим законом, а ВО «Свобода» стає мішенню для незручних запитань стосовно «сміттєвої кризи» та інших результатів роботи Тернопільської облради, де партія має найбільшу фракцію. Обидві структури наповнені «майстрами розмовного жанру» та шоуменами, які можуть, і димову шашку кинути, і про росіян виступити, але не мають досвіду поточного управління.
Новий закон про місцеві вибори може повернути у політичне поле «мамонтів» патріотичного руху. «Народний рух України», зареєстрований на зорі незалежності та Українська республіканська партія (Лук’яненка) стають цікавими для молодих партій і громадський організацій, які створилися з надією піти на вибори окремо чи у блоці. Про амбіції чи бажання заробити НРУ говорить відкликання у травні 2010 року депутатів від НРУ із місцевих органів влади у Львові та крайовий збір партії 14 липня у Тернополі, де було прямо заявлено курс на вибори. Враховуючи міграцію в коаліцію Олександра Слободяна, «грошового мішка» партії-двійника Руху – УНП Костенка, електоральне поле на західних теренах,стає не таким і уявним для перемоги. Принаймні, для порядного політичного торгу.
Цікавою є доля нових проектів, що сподівалися використати київські вибори як пробу пера. Нагадаємо, щонайменше дві організації розглядалися як потенційні учасники виборів і виразники патріотичного інтересу – «Українська платформа» Павла Жебрівського та «Оновлення країни» Валентина Наливайченка. В обох випадках присутній шлейф «Народного союзу «Наша Україна»», що, можливо, зіграє свою роль у виборі партії, яка використається у цьогорічних перегонах. У свіжому інтерв’ю для «Главкому» пан Наливайченко обіцяє перемовини патріотичних сил на 20-21 серпня та обіцяє люстрацію серед патріотів. Місцями риторика екс-лідера СБУ нагадує Віктора Андрійовича кінця 2009 року: «Я вважаю, що, наприклад, БЮТ до цього часу залишився проектом, який агресивно не сприймає будь-яку альтернативну точку зору. Хто не з нами, той проти нас. Як раніше їхні керівники намагалися монополізувати постачання російського газу в Україну, так зараз вони намагаються монополізувати всю опозицію, весь опозиційний рух. Я вважаю, що це більшовицька практика».
Втім, сподіватися на кваліфіковані кадри як з боку «ОК» Наливайченка та «УП» Жебрівського, напевно, не варто. Такі проекти стають місцем заробітку та сходинкою в політичній кар’єрі для середньої ланки партійної структури, тих, хто залишився патріотом, але бажає жити політикою. За спостереженнями автора, на з’їздах НСНУ, згодом «Єдиного центру», а тепер «ОК» і «УП» організаційну роботу виконують одні й ті самі люди з невеликими варіаціями – в основному ті, кого витягла громадянська хвиля 2004 року та пов’язані з нею проекти.
Місцеві вибори 2010 року в Києві за значенням є більше тестуванням можливостей і вмінь «немейнстрімних» рухів в Україні пристосовуватися до законодавчих змін. Для патріотів це ще й чи не передостанній шанс заявити про себе.
По-перше, у їх лавах уже шириться паніка стосовно того, що за 20 років незалежності націоналісти не змогли стати організованою силою. Тема об’єднання всіх навколо однієї ідеї є ще заманливою, але малопереконливою.
По-друге, відсутність для патріотів життєствердного ідеалу, якими були незалежність і розпад СРСР. Про це прямим текстом говорить член ОУН (р) Петро Камінь у статті «Організація українських націоналістів загубила ідеал». Ідеологічна робота українських націоналістів залишилася на рівні «холодної війни» або настроїв поєднання національного та соціального зразка уже обсмоктаних у 1990-х «радикалами» на кшталт молодого А.Парубія та А.Шкіля, які нині непогано почувають себе у парламенті.
По-третє, політка не любить слабкості та має високий рівень конкуренції. Організаційна структура тих самих КПУ, БЮТ і Партії регіонів є більш придатною до взаємодії з виборцем. Стаття Олександра «Daddy» Попова «Знову вибори, а ми, холера, знов не готові», яку передрукували різні ресурси, прямо вказує, що «старі опозиціонери намагаються збадьорити своїх прихильників старими гаслами і обіцянками, які ні на чому не ґрунтуються». Отже, реакцією прихильників стане продовження того, що спостерігалося на президентських виборах – пасивність і цинічний песимізм.
По-четверте, «вічна опозиція» до Кучми, до Ющенка, до Януковича і відсутність альтернативи у адміністративній сфері ставить під сумнів розуміння націоналістами реальності та, навіть, свого бачення розвитку України та її виходу з кризи. Отримавши щеплення від базікання, виборці дратуються на чергові «заяви» націоналів. Власне, підміна роботи «з’їздами», «резолюціями» та іншими вербальними актами робить націоналістів загубленими, такими, яким важко мислити за межами звичних геополітичних шаблонів.
Невміння націонал-патріотів» поставити себе на виборах у Києві стане переломним напрямком для усього ідеологічного напрямку. «Менше слів», панове? Чи менше амбіцій?
