Домой Текущие новости Менталітет виживальщика

Менталітет виживальщика

39

Як не крути ми живемо в країні непрогнозованого майбутнього. І тут є два шляхи: відгородитись від людей, закритись у власній родинно-клановій бульбашці чи іти в люди і розбудовувати  інституції громадянського суспільства. У кожному випадку — це питання довіри. 

Кажуть кумовство, це по суті теж логіка виживальщика. Довіра тільки знайомим. 

У мене з кумами не дуже контакт. Але тут у нас це прямо культ на всіх рівнях.

Заїхав якось в комуну айтішників і перше що вони зробили, стали кумами. Бо інакше як довіряти.

-ads-

— Я нікому не довіряю, кажуть батьки, всю пенсію з карти знімаєм до копійки. Йду в касу і плачу комунальні через касу. 

Це теж питання довіри. Травми дев’яностих, коли всі гроші на книжці згоріли. 

Як після цього можна вірити банкам і владі.

Питання лише, як після цього можна вибудовувати систему фінансових інструментів.

— Зараз точно не буду відкривати ніякий бізнес, — каже сусід. 80% ризик, що не піде і збанкрутує. 

І знаєте, начхати людям, що там Міша Кухар пише про економічний бум найближчих 8-10 років. У нас бізнес врізає зарплати працівникам по всій країні. 

— Користує моментом, каже сусід, в Польщі тепер теж впали заробітки. Невигідно стає їздити. Ще й локдаун, кордони закриті.

— А куди поїдеш. Добре молодим. А тут батьки після ковіду, тиски серце. У самого грижі позвонкові. Там робота лиш чорнова для нас.

Гроші, як вода, вже на тисячу гривень в магазині нічого накупишся. Продукти — основна стаття витрат. Яке там море. Ціни космос.

Турцію москалям відкрили, тепер там всьо буде Тагіл. Ще один ментальний бар’єр.

Дивлюсь, як знайомі летять з Києва до Львова на Джаз фестиваль і розумію який розрив між ними і цими людьми в спальному районі.

Логічно закритись в своїй бульбашці і далі перечікувати. Перебути ще цей період невизначеності. Обнулити ФОПа. Піти на зарплату, нехай шеф за все відповідає. Скупляти  долари. Відрізатись від усіх максимально. Автономне опалення, різати всі комунальні витрати. 

Завести правильних кумів в освіті, медицині, бізнесі, владі, щоб дітей потім прилаштувати десь на потоках.  І виживати.

Або ще варіант, віддалитись від міста геть на хутір за великий паркан і щоб ніхто не бачив. Поставити бункер, два стволи на всяк випадок, город, теплиця і повна  автономія. Одноосібний контроль всіх непрогнозованих ризиків.

Я теж так пробував, але не зміг довго. Якби не здоров’я, якби не батьки, якби не діти. Колишній партнер ще до ковіду взяв всю сім’ю, родину, маму, сестру і одним махом вивіз всіх в Тайланд. І так там і живе. 

Хтось полює за зеленою картою, паспортами і громадянством в країнах з вищим рейтингом. 

А більшість просто виїхало на вічне заробітчанство до Європи і вже дочікує європейської пенсії. Бо тут добра не чекай.

Немає віри в державу. Колоніальна буферна зона. Путін нас не відпусте.

— Давай в Канаду, подавай на візу, каже знайомий, до 45 років беруть. Зарплата не висока на початку. Але байка, мову підтягнеш і шось найдеш краще. 

Треба спішити, встигнути. Ще рік півтора і вже все. 45. Треба крутитись. Дітей десь приткнути, бажано десь закордон. Виживати треба.

А коли жити?

Мені не відгукується цей підхід. Ця недовіра, конспірологія, мислення з позиції жертви. І ці схеми, договорняки, відкати, совковий цей весь містечковий кумівській треш. 

Чи можна взагалі виживання назвати якісним життям?

Жити у вічній недовірі, страху втрати, підозрі, краху мегаполісів, кінця світу, кліматичного колапсу. Насправді, довіра коштує дешевше. Я вірю в спільноти більше, ніж у індивідуальне виживання. Вірю в силу науки, прогресу і громадянського активізму. В те, що маленька довіра має більшу силу, ніж великий паркан. 

Навіть попри усі свої втрати і поразки, дитячі травми, розпачі і тотальний обман.

Між виживальщиком і активізмом я вибираю активізм. І нехай він мені ніколи не окупиться. Нехай навіть мої діти з цього не отримають бонусів. Не хочу жити ні в бункері, ні в еміграції.

Ми, кожен з нас, по справжньому цінні, коли будуємо і створюємо той мир і достаток, ту якість життя. Не лише собі, а й фундамент для всіх.

Ніяке розвинене суспільство не отримало якісне життя завдяки виживальщикам. Завдяки тому що перебули, перечекали, перетерпіли. Чи якимось кулуарним перемовинам, договорнякам. У кожному випадку, це було відстоювання загальних інтересів, служіння спільним інтересам, довготривале вибудовування інституцій громадянського суспільства.

І екопоселення — це не втеча виживальщиків подалі від міст, це розбудова цих міст, створення просвітницьких хабів, альтернативних центрів розвитку громадянського активізму. 

Десь так я бачу їх розвиток. Екопоселення — це про спільноти, про відкритість і довіру, це про майбутнє. 

Події в екопоселеннях:

Кіносарай 2021 — Фестиваль позитивного кіно

Сертифікаційний курс пермакультурного дизайну

Літній З’їзд Екоспільнот 2021

ЗемлеТворение. Жизнь в гармонии с природой и людьми

#виживальщики #спільноти #довіра #суспільство #громадянськесуспільство #активізм

Автор: Максим ЗАЛЕВСЬКИЙ

Джерело: Facebook

Предыдущая статьяТочка невозврата. О новой этике расставаний
Следующая статьяЧи потрібна Україні нова Конституція

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь