Олександр НИКИФОРЧАК
З героями казок легко, як і з музикою https://youtu.be/tOccwv_bSjg теж. Там все чітко та ясно з самого початку. Серед братів один завжди буде один, який своїми добрими та благородними вчинками доведе казку до доброго кінця.
В історії це трішки не так. Точніше, як би не було прикро і попри схожість, але історія та казка – різні речі. Хоч, як вже не раз говорилось, мають одну спільну рису дуже часто – рівень достовірності.
І в Костянтина Великого казки з щасливим кінцем в питанні власної династії “не зрослось”. Сини його успадкувади владу зрештою, а ще точніше – син. І сказати, хто “царевич”, хто “дурник”, хто “поганин” – важкувато, є численні “нюанси”.
Найкращий кандидат на “посаду” спадкоємця Крисп, як ми вияснили попереднього разу, спалахнув та був страчений за дивних обставин.
Синам Фаусти (як вона і мріяла) та Костянтина Великого дорога до влади була відкрита. Політика, що тоді, що зараз, тонка та таємна штука, як та чому хід історичних подій розвивався саме так, ми можемо лише припускати. Одне тільки буде незмінним у всі часи: влада – занадто солодкий плід, нею ніхто не хоче ділитись.
І серед синів Фаусти злагоди та братерської любові, а головне – бажання ділити владу, не було абсолютно. Одразу по смерті Костянтина (а перші спроби ще раніше) боротьба за владу розгорілась знову – новий тур нашого чемпіонату павуків у банці.
Цього разу додався новий штрих. Якщо раніше боролись між собою тетрархи, узурпатори-воєначальники, то зараз ця боротьба розгорілась між рідними братами.
Після смерті Криспа старшим сином Костянтина Великого став Костянтин II (або ще звуть Костянтин молодший). Його схарактеризувати можна одним словом: “майже”, все в нього було таким.
Діставши від батька ім’я – це все, що було повністю. Решту “недотягнув”. Отримав титул цезаря ледь не з народження (номінально – спадкоємця), та ним не став. По смерті Костянтина Великого, хоч номінально і вважався старшим августом, фактично ж держава була розділена між братами. Які його старшість не сильно визнавали – Констант від такої опіки шукав підтримки третього брата, Констанція II, що, по суті, й стало приводом для братовбивчого протистояння.
Припускають, що розділивши імперію між кількома августами, Костянтин Великий хотів таким чином відновлював систему тетрархії Діоклетіана. Але ж вся влада зосереджувалась в сім’ї, основоположний принцип владарювання кращих не виконувався. Найімовірніше Костянтин старший не вважав молодшого спроможним до одноосібної влади.
Мав талант воєначальника, йому особисто приписують перемогу над германськими племенами алеманів; розгромив готів, змусивши їх до мирного життя; над сарматами. Додатковим підтвердженням визнання воєнних здібностей Костянтина молодшого було те, що по смерті Криспа керувати військами батько доручив саме йому.
І такий неабиякий воєначальник загинув, потрапивши в засідку, хоч мав ще до того значну перевагу у військовій силі.
Рік народження – теж непевний, 314, 316 або 317… Припускають, що був він, можливо, незаконнонароджений – сином тимчасової пасії Костянтина Великого. Та й на похорон батька він не прибув. Там взагалі – темна історія, прямо стосується теми – успадкування трону, буде далі.
Чому Костянтина II я назвав імператором-”майже” – запрошую подумати, я лише навів окремі факти його життя.
А поки, традиційно, хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
