Олександр НИКИФОРЧАК
Одну з найбільших ложок дьогтю в бочку меду нашого життя додає монотонність та сірість. Може щось можна змінити для збільшення “яскравості”?
Сперечатись ніхто, мабуть, не буде, що серед наших життєвих пріоритетів здоров’я перебуває поза конкуренцією. Благополуччя родини та дітей, їх щасливе майбуття – теж. Тут все зрозуміло та безсумнівно.
А от якщо порівняти, що відіграє важливішу роль у нашій оцінці власного, скажемо так, задоволення від життя: матеріальне благополуччя чи яскраве, “ненудне” буття – тут питань буде багатенько.
Я не пропагую за відмову чого б то не було заради іншого, просто пропоную оцінити саме їх баланс – достатку та вражень – саме в житті конкретно кожного з нас. І подумати.
Знову ж таки – це не заклик кинутись з головою в роботу, нічого більше не бачачи, і не запрошення, навпаки, на все “забити” та рвонути в мандри чи на пошуки скарбів. Як от наш герой-скарбошукач та відкривач загублених міст.
Тим, хто обрав матеріальну сторону, порадити, як заробити мільйон-другий не зможу, бо не знаю… А от прибічникам боротьби з сірістю спробую. Хобі, якась справа для душі – непоганий помічник у цьому. “Порпатись” у скарбниці своєї колекції чи просто шукати щось цікавеньке в інтернеті, читати непогану книгу – добряче релаксує та додає нових вражень. Чи, на кінець, почитувати мої блоги https://www.facebook.com/monetblog/ (як я себе розрекламував?)
Початок XIX століття, 1810-20- ті роки, в Центральній та Південній Америці розгорілась боротьба за незалежність колоній від Іспанії. Поряд із збройною боротьбою відбулась низка подій, що загадали загадки, які є таємницею й досі. Однією з них була таємниця “Скарбу Ліми”.
Восени 1820 року повстанські війська наблизились до столиці іспанського віце-королівства Перу (так звалась тоді колонія) Ліми. В місті було накопичено величезні скарби золота, срібла та коштовного каміння. Щоб вони не потрапили до рук повстанців, іспанська влада вирішила їх вивезти з міста і або після покращення обстановки повернути, або переправити на зберігання до Мексики.
Коштовності було завантажено на британський корабель “Добра Мері”, який без зволікань вийшов у своє останнє плавання.
Капітан та команда англійської шхуни були одностайні в прийнятому рішенні: одразу по виході в море охорона коштовностей була перебита. Скарб перейшов до рук англійців. Та тріумф їх був не довгим. За ними погнався іспанський фрегат. Про подальші перипетії пригод шхуни “Добра Мері” та “Скарб Ліми” – наступного разу.
А зараз повернемось до нашого героя та, врешті, до чого тут банани? Все просто, звуть його Стівен Елкінс, добре нам відомий відкривач Загубленого міста Мавпячого бога. І банани тут – головна причина того, що він зацікавився пошуками “Скарбу Ліми”. Чому Гондурас звуть “банановою республікою” ми згадували в циклі розповідей про Загублене місто Мавпячого бога – за лінком вся трилогія.
Через численні перевороти та політичні шторми в Гондурасі Елкінс був змушений на якийсь час перервати розгадку однієї таємниці та, щоб “не сидіти на місці”, податись розгадувати іншу. Його життя – справді калейдоскоп яскравих пригод, сірим та буденним його назвати важко.
А чи знайшов він “Скарб Ліми”, додавши ще одну перемогу в свій послужний список до неймовірної удачі з Мавпячим містом – буде далі, пошуки скарбів – не швидке діло, а знання – то теж скарб, цікавість – то стимул.
Люди – добряче консервативні істоти, міняти звичну синицю буденності на яскравого журавля змін важкувато, не потрібно їхати в далекі мандри на пошуки скарбів та вражень, як от наш герой. Але додати барв у життя цілком можливо. Я спробував дати свій рецепт, спробуйте.
На цьому, традиційно, хочу подякувати читачам моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
