Проаналізував, що змінилося всередині мене за останній рік. Так вже склалось, що я живу на межі ідеологічного абсурду вже не перший рік. Як внутрішнього, так і суспільного. Лише, коли звіряєш ціннісний компас зі світовим – розумієш, що все з моєю кукухою норм, просто трохи випереджаєш події.
Питання наскільки трохи
Учора приніс додому яйці, з написом «вільний вигул» на коробці. Йшов додому і рахував роки. Здається в 14-му чи 15-му я вперше писав про вирощування курей на вільному випасі. Абсурд полягає лише в тому, що я писав про життя ідейних британських фермерів, що розробляли нові більш гуманні та натуральні методи вирощування.
Писав удосвіта, як зараз. У звичках мало що змінилось. Хоча тепер частіше прагну ловити моменти щастя і не писати взагалі.
Пам’ятаю, як ті фермери обурювались проти консюмеризму, регуляції, дорогої органік сертифікації і гордо називали свою продукцію просто натурал. Тоді це виглядало мені дивно, вони все розповсюджували локально серед своїх таких же ідейників передзамовленнями.
І ось через якихось 5-6 років, у нас я просто зняв ці яйці з полиці супермаркету, і пробив на касі, бо цим займається безликий холдинг, що прийшов до цього не від своїх ідейних переконань, а під тиском західної культури споживання та кліматичного зеленого курсу, який буде давити на нас своєю еко диктатурою поки не вичавить рештки дикої совкової експлуатації.
Еко диктатура
Нещодавно мій товариш юрист з кріптоіндустріі написав тривожну статтю про екодиктатуру, що на нас насувається. І я усвідомлюю, що це вже не просто якась хіппі тусовка, це вже глобальний тренд до якого приходять всі. І це не зовсім той шлях, яким хотілося б іти. Бо під тиском ,зазвичай, не може народитись щось хороше. Але як то кажуть на еволюційний шлях часу вже не залишається, нажаль, надто вже пізно.
Я запросив його на наступний лекторій Зеленої школи. У нас тепер там з’явилось чимало провокативних лекцій і кола рефлексії по глибинній адаптації до кліматичного колапсу.
Я знову мабуть випереджаю події на 5-7 років. І це дуже непросто так жити. Особливо із внутрішнім собою, із своїм оточенням, що за тобою не встигає і нерідко вважає странним. Ні, странним я був завжди, в стандартному соціумі з традиційними ролями. Я називаю це служінням, але це не дуже здорова позиція, по факту свідома відмова від себе. Цього року у мене було багато внутрішньої рефлексії. Про це навіть цілу книжку написав, і скоро сподіваюсь вона таки вийде.
Дізнався про емоційну зрілість і зрозумів, що живу в суспільстві дорослих дітей, і жити в такому оточенні насправді не обов’язково, що це постійний виклик і протистояння і з віком якось важко цей тиск витримувати.
Спокій і довіра
Дуже починаю цінувати ці дві речі на всіх рівнях. Вдячний екопоселенням за те, що провели мене у світ того дзену.
Навчився відчувати свої внутрішні стани, напруження м’язів і думок. Навчився їх відпускати і розслабляти. Видихати… інколи це все, що залишається.
Принаймі тепер знаю, як це робиться і на що це впливає. Хоча можливо найкраще спрацювали ті дзвіночки згори, коли в якийсь момент усвідомив, що він цей момент, може бути останнім. Ось прямо зараз.
Я в певній мірі зануда, бо не вірю ні в карму, ні в переродження душ. Так вже склалось, не вийшов з мене добропорядний християнин. Ще один ідеологічний абсурд, по вірі моїй мені і буде. Після мене тут залишиться в кращому випадку лише компост, тіло яке нажаль не потрапить у грунт і не стане частиною мікрофлори, а буде ще довго десь тліти в обробленій від гниття коробці, напічкане мікро пластиком. У нас тут так високо ґрунтові води, що будуть довго полоскати мені кістки. А на спалювання ніхто не підпишеться.
Що би я хотів ще встигнути
Хоча б щось суспільно корисне, здається це у нас найбільша проблема. Можна скільки завгодно цілеспрямовано йти до успіху, збагачуватись чи навпаки екосвідомо запихати вуглець у грунт і витягувати звідти свіжі помідорки, можна прагнути до ефективності, максимальноі якості життя, просвітлюватись на різних ретрітах чи перепрошивати, розширювати свідомість
але здається, людьми ми стаємо лише тоді, коли починаємо звертати увагу, чути та підтримувати інших.
Я багато пишу і розмірковую про екопоселення та мікроспільноти останнім часом. Спочатку популяризуючи, потім критикуючи. Чимало людей мене читало, а потім перестало. Навіть відписалось. Поки я попутно ініціюю нові з’їзди. І це ще один мій ідеологічний абсурд, який полягає в тому, що туди, на ті з’їзди в першу чергу потрібні люди, ті що відписались.
З протилежними думками. Практикуючі вже десятиліття те, про що я пишу та популяризую. А сам не роблю. А ніби повинен.
Прийдуть нові
Так вже зовсім скоро. Я вже бачу їх проекти. Цих суперсучасних еко котеджних поселень. Куди заходять вершки нашого суспільства. Здається, до них теж дійшло. Вони роблять все дуже технологічно і екологічно. І вони мабуть взагалі не знають про тих альтернативщиків, хутори дауншифтерів ідейників. Та й не треба їм. Вони дивляться зовсім в інший бік. Майбутнє вже для них настало.
Кажуть, Максим, пора вже переключатись. Виходити на інший рівень. Там зовсім інша якість людей і ресурсна база. А що мені робити зі своєю? Я ж не для цього сюди прийшов, щоб ставати кимось. Я прийшов, щоби стати собою.
Я всього лиш простий хіппі в душі, який вимушено став заробітчанином, стартапером. Я не хочу нічого пампити, пушити, качати. Хоча виглядає з боку можливо саме, що качаю.
Везу людей туди, везу сюди і такий Живчик. От-от затягнемо європейський зїзд в Україну. Міжнародні гранти, волонтерство. Круто ж!
І Україна вона ж достойна того, щоб нарешті вивести її із власними зеленими рішеннями, бути інтегрованою в ті мережі, адекватних країн. А я ж типу провідник, комунікатор і надихуватор на всіх фронтах.
Одного мабуть не зможу донести, що хочу знайти для себе лише спокійний і довірливий простір, мікробульбашку, де можна не напружувати м’язи спини, коли засипаєш і прокидаєшся. Де внутрішні барабани не будуть зривати зранку писати ці пости і як там у Цоя – весь мір ідьот на мєня войной.
Де зранку спокій і ти вдома. І твого матеріального там лише наплічник і торбинка. Грає музика, гуде в каміні вогонь і чути чийсь ранковий сміх.
Де приймуть безумовно і скажуть «Добрий ранок, брате».
А я скажу «який я щасливий вас бачити».
І день почнеться з теплих дружніх обіймів.
А поки все як є, починається новий етап і попереду ще повно нових змін і трансформацій.
особистийаналіз #ідеологічнийабсурд #адаптація #бутисобою #простежиття
Автор: Максим Залевський
Джерело: Facebook
