додому Філософія ГЕРОЇ АПОКАЛІПСИСУ 

ГЕРОЇ АПОКАЛІПСИСУ 

139

Продовжуючи щомісяця сплачувати мільярди доларів за російський газ, Європа грає на руку Кремлю, демонструючи свою безтурботність. Рано чи пізно Європі доведеться усвідомити, що на прикладі реакції на кризу в Україні видно її здатність вирішити масштабніші проблеми, що вже видніються на горизонті.

Наприкінці квітня 2022 року, всього лиш за два місяці від вторгнення Росії в Україну, світ усвідомив глибоку зміну того, що означає війна для майбутнього. Мрії про швидке завершення випарувалися. Війна дивним чином “стала нормою” і вже прийнята як процес, що триватиме ще дуже довго. Страх раптової драматичної ескалації переслідуватиме наше щоденне життя. Влада Швеції та інших країн радить громадянам запастися провізією, щоб мати змогу пережити війну у разі потреби.

Ця світоглядна зміна у ставленні до війни спостерігається по обидва боки конфлікту. У Росії говорять про глобальний конфлікт дедалі гучніше. Як сказала голова РТ Маргарита Симоньян: “Або ми програємо в Україні, або розпочнеться третя світова війна. Особисто я вважаю, що сценарій третьої світової війни реалістичніший”.

Така параноя підтримується божевільними конспірологічними теоріями про об’єднану ліберально-тоталітарну нацистсько-єврейськузмову задля знищення Росії. На запитання, як Росія може заявляти про “денацифікацію” України, якщо президент України Володимир Зеленський сам єврей, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров відповів: “Можу помилятись, але Гітлер також мав єврейську кров. [Те, що Зеленський – єврей] абсолютно нічого не означає. Мудрий єврейський народ говорить, що найзапекліші антисеміти, зазвичай, самі є євреями”.

-ads-

З іншого боку, насамперед в Німеччині, формується нова версія пацифізму. Якщо, не переймаючись піднесеною риторикою, ми зосередимося на фактичних діях Німеччини, то сигнал стане очевидним: “Враховуючи наші економічні інтереси та небезпеку бути втягнутими у військовий конфлікт, ми не повинні надто сильно підтримувати Україну, навіть якщо це означатиме її поглинання Росією”. Німеччина боїться перетнути межу, за якою Росія стане по-справжньому розлюченою. Але тільки Володимир Путін вирішує, де ця лінія проходить кожного конкретного дня. Гра на страху західних пацифістів — основна частина його стратегії.

СТАВКА НА САМОЗАСПОКОЄННЯ

Звісно, кожен хоче запобігти спалаху нової світової війни. Але бувають часи, коли надмірна обережність лиш заохочує агресора, який за своєю природою завжди розраховує на неспротив жертви. Щоб запобігти поширенню війни і встановити певне стримування, ми теж повинні провести чітке розмежування.

Поки що ж Захід зробив все навпаки. Коли Путін тільки готувався розпочати “спецоперацію” в Україні, президент США Джо Байден сказав, що його адміністрації варто зачекати і подивитися, що саме зробить Кремль – “незначне вторгнення ” або ж повну окупацію. З цих слів можна зробити висновок, що “незначний” акт агресії був би цілком припустимим.

Така нещодавня зміна в поглядах викриває глибоку темну правду про позицію Заходу. В той час як ми висловлювали побоювання, що Україну швидко розчавлять, нашим справжнім страхом було якраз протилежне – що вторгнення призведе до війни без кінця і краю. Було б набагато зручніше, якби Україна відразу програла, дозволивши нам висловити обурення, оплакати втрату, а потім повернутися до повсякденних справ. Те, що мало би стати доброю новиною – менша країна неочікувано й героїчно чинить спротив жорстокій інтервенції потужного агресора – стало джерелом ганьби; проблемою, з якою ми не зовсім розуміємо, що робити.

Ліві пацифісти Європи застерігають від будь-якого відродження героїчного бойового духу, яке захоплювало попередні покоління. Німецький філософ Юрген Габермас навіть звинувачує Україну в моральному шантажі Європи. Є щось глибоко меланхолійне в його заяві. Як Габермас добре знає, післявоєнна Європа змогла відмовитися від політики мілітаризму лише тому, що вона була убезпечена ядерною парасолькою США.

Але повернення війни на континент свідчить, що цей період закінчується, і що безумовний пацифізм потребуватиме дедалі глибших моральних компромісів. На жаль, “героїчні” дії знадобляться знову і не тільки для опору агресії та її стримуванню, але й для того, щоб впоратися з проблемами такими як екологічні катастрофи і голод.

APRÈS LE DÉLUGE (ПІСЛЯ НАС ХОЧ ПОТОП)

У французькій мові різниця між заявленим і справжнім страхом влучно передана так званим “ne explétif”, тобто “ne” [ні], яке саме по собі нічого не означає, бо використовується лише з синтаксичних причин або через вимогу вимови. Зазвичай його використовують у складнопідрядних реченнях з підрядним умови після дієслова з негативною конотацією (таких як, боятися, уникати, сумніватися). Фактично роль такого “ні” – акцентувати увагу на негативному аспекті, що йде перед ним, як-от у випадках: “Elle doute qu’il ne vienne” – “Вона сумнівається, що він не прийде” або “Je te fais confiance à moins que tu ne me mentes” – “Я довіряю тобі, якщо ти /не/ брешеш мені”.

Жак Лакан використовував приклад “ne explétif” для пояснення різниці між бажанням і дійсно бажаним. Коли я кажу: “Боюся, щоб шторм /не/ почався”, то на рівні свідомості я висловлюю бажання, щоб не почалась буря, але моє справжнє бажання вписано в це додаткове “не” – “Боюся, що шторм так і не почнеться, бо таємно зачарований його силою”.

Подібне до суті французького “ne explétif”лежить і в страху Європи перед припиненням поставок газу з Росії. “Ми боїмося, що перебої в постачанні газу спричинять економічну катастрофу” – кажемо ми. Але що як наш заявлений страх є фальшивим? Що як насправді ми боїмося, що припинення постачання газу не спричинить катастрофу? Як сказав мені нещодавно Ерік Сентнер з Чиказького університету: “Що буде, якщо ми зможемо швидко адаптуватися?”. Припинення імпорту газу з Росії навряд призведе до краху капіталізму, але, “тим не менш, воно підштовхне до реальних зрушень в “європейському” способі життя”. Змін, які будуть вітатися, незалежно від Росії”.

Читати “ne explétif” буквально, діючи всупереч “ні”, – можливо, найбільший прояв політичної свободи сьогодні. Наприклад, пропаганда Кремля стверджує, що припинення імпорту російського газу для Європи дорівнюватиме її економічному самогубству. Та з огляду на те, що потрібно зробити, щоб наші суспільства йшли шляхом більш сталого розвитку, хіба це не стало б для нас звільненням? Перефразовуючи Курта Воннегута, ми не повинні увійти в історію як перше суспільство, що не врятувало себе, бо це не було економічно вигідним.

ЧИЯ ГЛОБАЛІЗАЦІЯ?

Західні ЗМІ переповнені звітами на мільярди доларів про відправлену Україні допомогу. При цьому Росія досі отримує десятки мільярдів доларів за газ, який продовжує постачати в Європу. Остання відмовляється розглядати можливість використання надзвичайно потужного інструменту невійськового тиску на Росію, що тримає в своїх руках, водночас маючи змогу зробити корисне і для планети. Більше того, відмова від російського газу розвине інший вид глобалізації – вкрай потрібну альтернативу як різновидам західного ліберального капіталізму, так і російсько-китайському авторитарному бренду.

Росія хоче не просто розшматувати Європу. Вона також презентує себе як союзника країн, що розвиваються, в протистоянні з західним неоколоніалізмом. Російська пропаганда вміло експлуатує гірку памʼять країн, що розвиваються, і країн з середніми доходами, про західні зловживання. Чи було бомбардування Іраку кращим за бомбардування Києва? Чи не був Мосул безжально зрівняний з землею, як Маріуполь? Звісно, поки Кремль представляє Росію якдеколонізатора, в цей час він щедро надає військову підтримку місцевим диктаторам в Сирії, Центральноафриканській Республіці та в інших країнах.

Діяльність найманців з кремлівської організації “Група Вагнера”, що воюють в  інтересах авторитарних режимів по всьому світу, дає уявлення про те, як буде виглядати глобалізація російського зразку. Як нещодавно сказав західному журналісту Євген Пригожин, наближений до Путіна та групи Вагнера: “Ви вмираюча західна цивілізація, що вважає росіян, малійців, центральноафриканців, кубинців, нікарагуанців та інші народи і країни покидьками третього світу [перекладач:англійською Third World scum].

Ви жалюгідна купка збоченців, зникаючий вид, а нас багато, мільярди. І перемога буде нашою!” Тож коли Україна гордо заявляє, що вона захищає Європу, Росія відповідає, що вона захищатиме всіх, хто в минулому і сьогодні став жертвою Європи.

Не слід недооцінювати ефективність цієї пропаганди. Останні соціологічні опитування в Сербії свідчать, що вперше за довгі роки більшість виборців виступила проти вступу до Європейського Союзу. Якщо Європа хоче виграти нову ідеологічну війну, то їй доведеться змінити свою модель ліберально-капіталістичної глобалізації. Будь-яка нерадикальна зміна зазнає невдачі, перетворивши ЄС на фортецю, що оточена ворогами, рішуче налаштованими вдертися та знищити її.

Я добре усвідомлюю наслідки бойкоту російського газу. Це потягне за собою те, що я неодноразово називав “воєнним комунізмом”. Нашим економікам доведеться реорганізуватися, як і у випадку повномасштабної війни або аналогічної масштабної катастрофи. Перспектива не така й далека, як може здатись. У магазинах Великої Британії вже неофіційно обмежилипродаж олії через війну в Україні. Якщо Європа відмовиться від російського газу, то виживання вимагатиме подібних заходів. Росія розраховує на нездатність Європи зробити будь що “героїчне”.

Щоправда, такі зміни підвищили б ризик корупції та надали б можливість військово-промисловому комплексу отримувати надприбутки. Але ми маємо зважити та порівняти ці ризики з набагато більшими, що виходять далеко за межі війни в Україні.

ПʼЯТЬ ВЕРШНИКІВ 

Світ має справу з численними одночасними кризами, які викликають чотирьох вершників апокаліпсису: чуму, війну, голод і смерть. Цих вершників не можна просто відкинути як фігури зла. Як зазначив Тревор Хенкок, перший лідер Партії зелених Канади, вони “надзвичайно близькі до того, що ми могли би назвати чотирма вершниками екології, регулюючими чисельність популяції в природі”.

В екологічному плані “чотири вершники” відіграють позитивну роль, запобігаючи перенаселенню, але коли мова заходить про людей, ця регуляторна функція не працює. “Людське населення за останні 70 років збільшилося більш ніж утричі, з 2.5 млрд у 1950 році до 7.8 млрд сьогодні. Так що ж сталося… Чому ми не контрольовані? Чи існує пʼятий вершник, який спричинить крах нашого населення в якийсь момент, як це відбувається у лемінгів?”

Хенкок спостерігав, що до недавнього часу людству вдавалося утримувати чотирьох вершників в узді, завдяки медицині, науці та технологіям. Але зараз “масштабні та швидкі глобальні екологічні зміни, які ми спровокували”, виходять з-під нашого контролю. “Звісно, що удар астероїду або виверження супервулкану можуть стерти нас з обличчя землі, та все ж найбільша загроза людському населенню – “пʼятий вершник”, якщо хочете – це ми самі”.

Будемо ми знищені чи врятовані — вирішувати нам. Проте, поки усвідомлення цих загроз загалом продовжує зростати, воно не переходить в змістовні дії і четверо вершників скачать все швидше. Після чуми COVID-19 і повернення широкомасштабної війни, на людство насуваються голодні кризи. Всі вони можуть призвести (або призведуть) до масової смертності, як і дедалі жорстокіші природні катастрофи, що спричинені зміноюклімату та втратою біорізноманіття.

Звичайно, ми маємо протистояти спокусі прославляти війну як автентичний досвід, що рятує нас від самовдоволеного споживацького гедонізму. Альтернатива полягає не просто в тому, щоб якось це пережити. Радше, вона в способах нашої мобілізації, що нестимуть користь ще довгий час після завершення війни. З огляду на небезпеки, з якими ми стикаємося, захоплення  військовою справою — це боягузлива втеча від реальності, але такою ж втечею є комфортна не-героїчна самовдоволеність (безтурботність).

Переклад – Олександр БАБИЧІрина БАБИЧ для ПолітКому

Герої апокаліпсису 
Славой ЖИЖЕК, філософ

Джерело: PS

попередня статтяЕрік Белоу. Україна – не Афганістан (частина 2) 
наступна статтяУкраїна закликає світ до повноцінного і частого вживання слова «рашизм» 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я