В наш нестабільний час, коли в світі руйнуються звичні нам системи цінностей, оживають найжахливіші міфи, посилюються деструктивні процеси в суспільстві, відбувається падіння моралі, плинність культурних цінностей і занурення в епоху інформаційної маніпуляції, зміна архітектоніки світу тощо. — Це саме той час, коли філософія може допомогти. Зокрема — книги філософів буремного ХХ століття, які написано для того, аби повернути людині впевненість і віру.
Книгу французького екзистенціаліста Габріеля Марселя «Люди проти людського», можна розцінювати як діагноз, я вбачаю цей аналіз і нині, серйозної «хвороби» цивілізації. Подібні діагнози ставили — Г. Зіммель, доклад «Конфлікт сучасної культури» (1926), «Поняття і трагедія культури» (1923), і К. Ясперс, «Духовна ситуація часу» (1931), і К. Мангейм, «Діагноз нашого часу: нариси військового часу, написані соціологом» (1943), і Р. Гвардіні, «Кінець нового часу» (1950) тощо.
Тексти Марселя, які зібрані в книзі «Люди проти людського», виникли екзістенційно, тобто філософ був занепокоєний станом післявоєнної епохи. Перед лицем катастрофи світу, виникла необхідність прояснити суть ситуації вибору між самогубством і активними діями перед розпачем. І це, вважає Марсель, можна пояснити через філософську рефлексію, шляхом феноменологічного аналізу фундаментальної ситуації, в якій знаходиться людина.
Марселівську рефлексію можна порівнювати з рефлексіями Шелера, Гайдеґера, чи Рікера. Як пише останній, що «марселівська рефлексія відрізняється від позицій відомих філософів, особливої тональністю, властивою прихованого договором, який узами солідарності приєднує її до благоговіння по відношенню до тих сил, завдяки яким життя чинить опір смерті» [цит.].
Габріель Марсель використовував феноменологічний метод, аналізуючи такі явища, як криза духовних і моральних цінностей, занепад духу безкорисливого служіння, «техніки приниження» гідності людини, тріумф технократії і автоматизація людських зв’язків —«технобісся». Він спирається на концепт «духу» і внутрішнього світу людини, базовим змістом яких виступає християнська культурна традиція.
Ще в Першій світовій війні, Марсель зіткнувся з трагедію людей, які втрачали своїх близьких і коханих, він не раз міг констатувати існування загадкових метапсихічних, або парапсихологічних, явищ, які принципово неможна поставити під контроль наукової методології верифікацій. В подібних явищах він зіткнувся з феноменом розширенного «я». Любов вважається Марселем як притаманне самому буттю сила антисмерті. Світ, в якому відсутня любов, був би світом відчаю і смерті [цит.].
В есе «Техніки приниження», Г. Марсель пише про становище людини: «Приниженно саме поняття життя, а все інше слідує звідси», бо механізми «технік приниження» націлені на те, щоб зламати жертву, позбавивши її самоповаги і самоконтролю. Під «техніками приниження» Марсель розуміє «сукупність процедур», для того, щоб зруйнувати душу індивіда. Розмірковуючи на ці теми, Г. Марсель говорить не тільки про механізми руйнування, використаних нацистами в концентраційних таборах, а й про більш тонкі матерії, що викликають деградацію особистості, ресентимент і взаємну підозрілість.
Від цих «технік приниження», які проникли в наше повсякденне життя, французький філософ звертається до аналізу пропаганди як засобу зваблювання, обробки свідомості, омани та уніфікації мислення. В контексті його соціальної критики лежить християнський гуманізм. Марселівська соціальна філософія вибудовується «в світлі найглибших потреб і сподівань душі людини», які передбачають «таємничу зустріч розуму і серця».
Наприклад, Анрі Бергсон вважає, що ми стали жертвами великої ілюзії. Не свідомо, зокрема, ми уподібнюємо духовну працю праці на фабриці. Але в світі розуму все зовсім інакше. Із зникненням в суспільстві віри в Бога, вважає Г. Марсель, зникає свобода людського духу, а цей безбожний світ, в якому деградує сам образ свободи.. кращого й годі шукати. К’єркегор ніби відповідає: «Індивід співвідноситься з Богом. Бути людиною означає бути verwandt, тобто бути в родинних стосунках з Божеством» [цит.].
В оформленні використано елемент картини Юрія Цтвєтаєва «Техніка приниження» (1999 р.; джерело).
Джерело: koine.community
