З приходом війни у нас відбулися вкрай радикальні зміни, які б у іншому випадку тяглися б десятиліттями. І одна з них це усвідомлення суті мікроспільнот, які ми звемо екопоселення.
Екопоселення придумали хіппі, ще в часи сексуальної революції і появи першого фото з космосу нашої голубої планети. (А ми й не знали, що вона голуба).
Ідея-мрія альтернативних мікроспільнот, які стануть центрами перебудови суспільства. Та адаптації до нових викликів та змін, які нам готує наша турбулентна реальність.
Саме ті перші хіппі були насправді представниками вищого суспільства, діти еліти з хорошою освітою, доступами до інформації і широким світоглядом. Які вже тоді передбачали війни за ресурси і кліматичну кризу. Писали про це трактати десятиліттями ще з далеких 70-х. Вважали, що екопоселення в важкі часи стануть осередками прихистку людей. І створили міцну мережу експертів з правом голосу у світових самітах.
Ні, ми не хіппі і більшості наших спільнот нудить від слова екопоселення. Але ми таки сформували мапу мережу поселень, де приймають та адаптовуються сім’ї вимушено переміщених. І це стало нашим зеленим коридором, який протягся зі сходу на захід, далеко за межі кордонів нашої країни. На сьогодні це близько 500 локацій. І це дійсно вражає.
Революція екопоселень
Всього за 3 місяці війни. Переорієнтація наша відбулась насправді на багатьох рівнях від соціальних до ідеологічних. Ні, ми ще довго будемо вигрібати те неославянське сміття з наших голів і видавлювати ті совєцькі мультікі капля за каплею з виховання наших дітей.
Але початок покладено і ми збираємо велику групу делегатів з кожного поселення на загальний європейський зїзд The European Ecovillage Gathering 2022.
Це буде непросте нове відкриття, де хіппі батьки побачать своїх дітей адептів. Де нарешті велика біла пляма на світовій мапі екопоселень під назвою Україна, буде розвіяна. І всі познайомляться вживу.
Не всім це знайомство зайде, і хтось точно скаже, що ми зовсім не цього прагнули. Але, як не мене, нарешті вирішиться жахлива історична несправедливість. Ізоляція (штучної пропаганди) наших спільнот від зовнішнього світу. Світу, який так давно і довго нас всіх чекає додому. Велика сім’я екопоселень Європи, які схожі зараз на терплячих батьків в очікуванні своїх заблудлих дітей.
Ми зробили багато
Ми від’їздили до одних і до інших. Представляли одним Україну, а іншим Європу та світ. Ми відпахали свою п’ятирічку. Формували внутрішні з’їзди, тури, грантові програми. І от з приходом цього геноциду нарешті прийшло прояснення хто ж є хто насправді і для чого була така активна пропаганда невизнання і неприйняття нашої української реальності і чіпляння зубами за той совок і єдіний славянський нарот.
Нашого самовизначення. Що ми є нація, зі своєю культурою, яка стрімко еволюціонує соціальними зовнішніми зв’язками. Ми маємо право бути.
І там назовні ми однозначно є і будемо – Україна. Окремо взята і чітко окреслена.
І ми дорослі. Ми – самосвідомі, самі прийшли до зрілих вчинків і ведемо інших.
Це ми проклали зелений коридор, ми є його авторами і інші десятки країн стали його послідовниками. Ми переорієнтували десятки хуторів дауншифтерів, поселень, ретріт центрів і ким би вони не були – в центри прихистку, адаптації вимушено переміщених сімей до нових реалій. В час важкий не стали осторонь. Не закрилися на своїх гектарах в пошуках внутрішнього просвітлення, гармонії і самодостатності.
Хоча початково не багато хто планував це робити основною своєю діяльністю на час війни. Ми згуртували спільноти місією підтримки, спільними зідзвонами, мобілізувались, сформували стратегію і список потреб.
Розрулили десятки внутрішніх конфліктів і почали ділитись нашими результатами на зідзвонах.
Ми стали готові до дорослих вчинків, де спільні потреби стали вищі особистих.
І ми готові йти далі. Попри важкість на всіх можливих фронтах. Затягти пояси і вести за собою.
Ні! є різниця!
Одна справа писати трактати з описом імовірних гіпотез криз на планеті, десь у геть безпечному місці на берегах Шотландії і зовсім інша реалізовувати ці гіпотези в реальності в конкретно взятій країні. Коли війна переростає в тотальний геноцид мирного населення. Коли треба тримати емоційний баланс, усвідомлюючи, бачачи на власні очі, у що цей рускій мір перетворює твою краіну, руйнуючи її вщент щодня. І ти толерантно, а інколи зовсі ні, витримуєш трансформації наших ідейників. Що нам тут ніхто не потрібен і ми славяни – пуп планети, до усвідомлення, що прийшов час взаємодіяти, виходити нарешті і подякувати світу за підтримку.
Як же хочеться нарешті мультикультурності.
Як хочеться звести цю бульбашкову абсурдність всієї самодостатності і привезти сюди сотні волонтерів з Європи. Показати, що таке справжня експертність, коли кожен привозить із собою все необхідне, коли можна залучати ресурси всього світу, а не лише сусіда із сусіднього хутора, розтягуючи процеси на роки. Як же хочеться пошвидше, зірвати ці бар’єри в наших головах, поділу на них і нас. Адаптації до тих реалій, у яких ми знаходимось не до і після перемоги, а тут і тепер.
Але попереду ще не один рік еволюції і розуміння масштабу ідеї екопоселень.
Так чи інакше ми на вірному шляху і ми робимо революцію
екопоселення #революція #зеленийкоридор #genukraine
Автор: Максим Залевський
Джерело: Facebook
