Домой Социум Чому НАН України таки не АН УРСР (лікнеп у картинках)

Чому НАН України таки не АН УРСР (лікнеп у картинках)

860

Київ, 21 березня 2016 року (Олексій КОМАР). Звинувачення НАНУ у тому, що вона є «монструозним реліктом радянської епохи», де «нічого не змінилося», сиплються нині звідусіль. Складається таке враження, що проблему організації науки в Україні досконало вивчили всі – від двірників до керівників парламентських фракцій, а не розуміють її лише бідолашні вчені.

Зсередини «башти зі слонової кістки» ситуація виглядає інакше – радянський період згадується як кардинально інша епоха. І цей погляд легко проілюструвати деякими цифрами та графіками. Статистична інформація запозичена переважно з видання: «Національна академія наук України: структура, динаміка та ефективність наукового потенціалу: стат. та наукометр. аналіз / [Б.А. Маліцький та ін. ; голов. ред. В.Л. Богданов]. – Київ : Фенікс, 2014», вільно доступного у мережі, тож більше графіків можна знайти там.

За часів СРСР було традицією порівнювати досягнення радянської економіки з Російською імперією 1913 року – останнім благополучним перед війною. Для Академії наук УРСР таким же умовним рубежем є 1988 р., з якого вступила у дію постанова Ради міністрів СРСР про переведення «на нові методи фінансування і господарювання».

Станом на 1988 р. АН УРСР налічувала 89,6 тис. співробітників (Граф.1), з яких лише половина зайнятих власне у наукових інститутах. Решта працювали у дослідно-виробничих центрах, повністю ліквідованих, «приватизованих» або вилучених з системи НАНУ за перші роки незалежності. Після 1993-1998 рр. персонал НАНУ практично обмежується лише науковими установами. Чисельність співробітників у 2008 р. становила 43,2 тис., а станом на поч. 2016 р. – до 37,4 тис., тобто лише 41,7 % від кількості 1988 р.

Граф.1
Граф.1

Втрата науково-виробничої бази та падіння рівня кооперації з промисловістю різко змінили структуру фінансування НАНУ. Якщо у 1990 р. загальне фінансування АН УРСР складало 0,32 % ВВП, причому частка спеціального фонду (0,18 %) була вищою від бюджетної (0,15 %) (Граф.2), то починаючи з 1992 р. НАНУ різко втрачає кошти від договірних робіт. Спецфонд НАНУ віднині коливається лише в рамках 0,05-0,07 % ВВП, тому весь тягар фінансування НАНУ перейшов на державний бюджет.

Граф.2
Граф.2

У абсолютному вираженні, завдяки гіперінфляції, вже у 1993 р. загальний бюджет НАНУ упав порівняно з 1990 р. у 20 разів (Граф.3). Більш-менш помітне зростання його починається лише з 2003 р., досягаючи максимуму в 2008 та 2012 р., щоправда, лише на рівні 64 % від обсягів 1990 р. (Граф.3). Досягалося це ціною підвищення частки фінансування НАНУ до 0,22 % ВВП з державного бюджету і саме в цей період з 2004 по 2010 рр. спостерігається різке зменшення відтоку вчених за кордон, який досяг просто катастрофічних розмірів у 1994-1998 рр. (Граф.4).

Граф.3
Граф.3

Граф.4
Граф.4

Порівняно з АН УРСР зразку 1988 р., чисельність наукових співробітників НАНУ упала з 18,6 тис. до мінімальних 12,6 тис. у 2000 р., але після цього знову почала зростати і досягла радянського показника у 2006 р., а у 2008 навіть зросла до 19,8 тис. (Граф.5 – з пропуском відрізку 1991-2006 рр.). Однак після ряду скорочень станом на поч. 2016 р. число наукових співробітників НАНУ зупинилось на позначці 18,3 тис. Слід зауважити, що ситуація досягнення балансу з часами АН СРСР є оманливою, адже за роки незалежності було створено цілий ряд нових інститутів без розширення бази фінансування, внаслідок чого штати «старих» інститутів скоротилися з 1988 р. у 2-3 рази з відповідним падінням їх наукового потенціалу.

Граф.5
Граф.5

Змінилося загальне співвідношення працівників зі ступенем та незахищених (Граф.6). Як видно з графіку, порівняно з 1988 р. різко впала частка кандидатів наук, натомість зросла частка співробітників без ступеню та докторів наук. Однак середній вік докторів наук зріс при цьому з 54,4 років у 1988 р. до 62,9 у 2008 р., а вік кандидатів наук – відповідно, з 44,5 до 54,4 років (Граф.7). Така ж ситуація, з незначними коливаннями, залишається і нині – формально «найбільш кваліфіковані кадри» – доктори наук, які формують Вчені ради інститутів, є переважно пенсіонерами.

Граф.6
Граф.6

Граф.7
Граф.7

Знищення науково-виробничого потенціалу академії позначилося не лише на фінансовому і кадровому питанні, але й на структурі наукової продукції. Так, кількість заявлених патентів від НАНУ вже у 1992 р. упала у 18 разів порівняно з 1987 р. (Граф.8), і навіть у період збільшення фінансування у 2003-2012 рр. не змогла досягнути навіть половини показника 1991 р. Що стосується впровадження наукових розробок, то тут період 2005-2009 рр., навпаки, видається позитивним, показуючи пряму кореляцію між вкладенням коштів у науку та збільшенням від неї віддачі (Граф.9).

Граф.8
Граф.8

Граф.9
Граф.9

Удвічі порівняно з 1988 р. упала кількість захистів дисертацій у НАНУ (Граф.10), однак це не обов’язково пов’язується лише зі зменшенням кількості працівників, але також може пояснюватися й зростанням кількості спецрад по захисту дисертацій загалом в Україні.

Граф.10
Граф.10

Після загальної кризи 90-х рр., починаючи з 2001-2003 рр. досягнуто паритету по кількості друкованої продукції з періодом 1987-1989 рр., а потім і значного прогресу (Граф.11-12), ще більш виразного у перерахунку на кількість наукових співробітників (Граф.13-14). У цьому процесі, безумовно, зіграли свою роль як збільшення числа наукових співробітників НАНУ, так і зростання доступності видавничих послуг. Більш показовим є той факт, що наразі частка публікацій НАНУ серед публікацій українських вчених становить понад 40 % при загальній кількості наукових працівників лише у 27 % від фізично зайнятих у галузі (Граф.15). І, зрештою, не дивно, що на цьому фоні у останні роки поступово «девальвує» значення публікацій результатів досліджень в Україні, й звертається увага на міжнародний фактор (виступи та публікації за кордоном).

Граф.11
Граф.11

Граф.12
Граф.12

Граф.13
Граф.13

Граф.14
Граф.14

Граф.15
Граф.15

Таким чином, статистика свідчить, що найбільш кардинальна «реформа» в НАНУ вже відбулася на поч. 1990-х рр., і призвела вона до практично повної втрати науково-виробничої бази (разом з майном), яка була основним полігоном для створення патентів та їх впровадження, а також головним ресурсом для позабюджетного фінансування. Масштаби прикладної науки, порівняно з радянським періодом, скоротилися до мінімуму, а їх відновлення вимагатиме величезних ресурсів.

Мета «реформаторів» 1990-х рр. – «академія наук має займатися виключно фундаментальною наукою і скоротитися лише до наукових співробітників», наразі досягнута. Порівняно з АН УРСР, НАНУ є нині рафінованою бюджетною науковою установою з максимально можливою часткою у штаті саме наукових співробітників, майже без молодшого допоміжного персоналу (лаборантів), що позначається на вікових характеристиках НАНУ та на кількості щорічних захистів.

Обсяги скорочення штату НАНУ не корелюються з демографічними трендами і пояснюються лише економічними причинами. Так, у 1988 р. штат АН УРСР складав 0,17 % від загальної чисельності населення у країні, тоді як у 2012 р. – лише 0,09 %. У цілому ж по країні за роки незалежності відбулося падіння чисельності працівників, зайнятих у галузі науки, у 4 рази (Граф.15).

Слід зауважити, що реальна демографічна ситуація також є вкрай несприятливим фактором для всієї системи вищої освіти та НАНУ, оскільки починаючи з 1986 р. спостерігаються різке падіння народжуваності в Україні, що досягає «дна» у 2000-2002 рр. (Граф.16). Де факто, студенти 1994-2003 рр. народження належать до покоління з низьким рівнем конкуренції, однак в умовах демографічної кризи буде навпаки відбуватися змагання установ за них, у яких НАНУ матиме відверто невисокий рейтинг привабливості. Обіцяне збільшення обсягів фінансування науки після 2025 р. прийдеться вже на аспірантів, народжених після 2004 р., тобто на тренді збільшення народжуваності. Тож демографічний фактор – швидше за все, головна причина для уряду знизити обсяги фінансування МОН у 2016-2020 рр. Однак його поширення на НАНУ, у такому випадку, є однозначною стратегічною помилкою.

Граф.16
Граф.16

Як показує ситуація з фінансуванням НАНУ за роки незалежності, є пряма залежність зростання кількості наукової продукції та припинення відтоку вчених за кордон з обсягами бюджетних виділень на НАНУ — позитивний тренд досягається лише коли цей показник вищий від 0,2 % ВВП. За період «фінансової ями» 2016-2020 р. НАНУ має усі підстави знову втратити найбільш активну частину учених через від’їзд за кордон, а найбільш кваліфіковані кадри пенсійного віку – через скорення штатів, що в сумі з мізерними заробітними платами молодшого покоління призведе до повної втрати суспільного престижу науки серед молоді. Плановане різке збільшення обсягів фінансування науки після 2025 р. у таких умовах може бути спрямоване в нікуди, оскільки елементарно не буде забезпечене виконавцями належного кваліфікаційного рівня. Для виконання цільових проектів доведеться створювати систему грантів для міжнародних наукових колективів з відповідною «світовою» ціною питання, що для України на найближчі 20 років – повна утопія.

Звучить парадоксально, але хор нинішніх критиків НАНУ, які прагнуть бачити наукову організацію з великим відсотком молоді, що займається практичними винаходами та їх впровадженням у виробництво, самостійно заробляючи левову частину бюджету, насправді мріє про часи АН УРСР. Бездумне реформування структури останньої у часи «приватизаційного буму» 1990-х рр. й народило нинішню НАНУ з усіма її проблемами. Відновлення старої моделі за державний кошт, безумовно, неможливе. Залучення ж бізнесу до фінансування проектів в умовах сировинно-експортної, а не венчурної моделі економіки, також виглядає утопією.

«Суспільний консенсус» у виборі між повною втратою фундаментальної науки та її імітацією за мінімальні кошти, традиційно обирає останній варіант. Ну, а загальний конформізм учених, до гадалки не ходи, в чергове обере варіант «а, може, все колись налагодиться?»

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь