Київ, 23 березня 2016 року (PortEuropa, Якуб ЛОГІНОВ). Хоча вибори у Словаччині вже позаду, варто детальніше розглянути виборчу систему польських та українських сусідів. Деякі рішення є досить цікавими, а багато з них, можливо, варто було б спробувати застосувати й у нас.
Вибори у суботу, тобто недільна меса не впливає на вибір і можна виспатися
Отже, вибори у Словаччині відбуваються не тоді, коли у Польщі або Україні, а в суботу. Я б таке рішення із задоволенням запровадив у Польщі – саме з кількох причин. По-перше, зважаючи на «відділення церкви від держави» – як відомо, багато польських виборців йдуть голосувати одразу після недільної Святої Меси, що саме по собі не є нічим поганим, але… поки певна група священиків із чіткими політичними поглядами не вирішить скористатися можливістю ввести політичні теми у проповідь, що на практиці часто означає пропозицію, за кого голосувати. У минулому таким чином польська церква допомогла потрапити до парламенту Лізі Польських Родин, а ще раніше – Християнсько-Національному Об’єднанню. І навіть якщо більшість представників церкви дистанціюється від політики, то цей невеликий відсоток політично заангажованих священиків, які (напряму або опосередковано) порушують передвиборчу тишу, відкидає негативну тінь на усю церкву. Вибори у суботу повністю відкидають такий ризик, справа абсолютно чиста – з користю для всіх, а насамперед для самої церкви.
Вибори у суботу також є добрим рішенням для осіб, які особисто або професійно цікавляться політикою і хочуть допізна вночі слідкувати за виборчим процесом. Словаки можуть собі це дозволити, бо наступного дня не треба йти на роботу. Суботні вибори також хвалять журналісти традиційних медіа – в неділю газети і так не виходять, тому не треба нічого нашвидкуруч робити для завтрашньої газети пізнім вечором після виборів, коли номер насправді вже має друкуватись. Словацький приклад показує, що ця модель працює краще, ніж наші вибори у неділю – у вільну від роботи неділю можна виспатися, щоб вляглися емоції після виборів, спокійно подивитися перші результати чи коментарі – а у понеділок у нормальному режимі розпочати новий тиждень.
Один виборчий округ, тобто єдиний список для усієї країни і нічого більше
Великим здивуванням для польських та українських виборців може бути інформація про те, що у Словаччині нема виборчих округів – а саме уся країна є одним, 150-особовим округом. Це рішення було запроваджено у 1998 році. Цікаво виглядає також саме голосування. Словацький виборець отримує на окремих аркушах партійні списки з 150 прізвищами. Серед них він обирає один і голосує – увага! – щонайбільше за ЧОТИРИ особи зі списку.
Далі ще цікавіше, оскільки перед тим, як вкинути бюлетень до скриньки, виборець має вкласти його у конверт. Навіщо цей конверт – цього, чесно кажучи, я не знаю, знайомі словаки відповідають на це питання словами, що так було завжди, що це лише традиція.
Чи мало б сенс ліквідувати виборчі округи у випадку Польщі? Радше ні, перш за все зважаючи на те, що Словаччина попри все є малою країною, де таке рішення може себе виправдати. У Словаччині у вісім разів менше населення, ніж у Польщі, а їхній однопалатний парламент (Національна Рада) складається лише зі 150 депутатів. Зі словацької точки зору, Польщу варто було б поділити на, скажімо, чотири мегаокруги по 115 депутатів кожний.
Чи не призводить це система до маргіналізації регіонів і домінування політиків зі столиці? Парадоксально, але ні. Навпаки, раніше у Словаччині йшлося про надмірне представництво сходу країни (у словацькому розумінні схід це Кошицький і Пряшівський край, а також Попрад і Високі Татри з околицями) – звідти походять зокрема колишній прем’єр Мікулаш Дзурінда, колишній міністр фінансів Іван Міклош чи шеф дипломатії Мірослав Лайчак.
У зв’язку з усім цим відсутнє явище, що загрожує польському парламентаризму – тобто т.зв. «парашутисти». Тут помітні сильні переваги можливості віддати голос аж за чотирьох осіб з обраного списку. Завдяки цьому для виборців нема дилеми, голосувати за улюбленого партійного лідера зі столиці або за місцевого політика, бо можна віддати голоси за обох. Багато словаків таким чином розподіляють свою підтримку і, наприклад, віддають два голоси за загальнонаціональних лідерів, один за сильного місцевого політика, який буде працювати на користь свого «виборчого округу» (напр. шляхом депутатських запитів), а ще один за якогось молодого активіста-ідеаліста, який, схоже, так і не пройде, але заслуговує на нашу підтримку, а в цій ситуації нема страху «втратити голос» (бо три інші ми використали на стовідсоткових політичних кандидатів). І саме це рішення (голосуємо за 3-4 особи з округу, а не лише за одного) я б охоче запровадив у Польщі – це могло б урізноманітнити польську політичну сцену і внесло б у нашу політику більше свіжого повітря.
Занадто довга передвиборча тиша
Передвиборча тиша – справа суперечлива. У Словаччині вона поділена на дві частини: абсолютна тиша триває 48 годин перед виборами і в день виборів, натомість додатково протягом двох тижнів перед голосуванням не можна публікувати передвиборчі опитування. Результатом є те, що ми побачили протягом останніх виборів, коли результати цілковито відрізнялись від останніх опитувань, а до парламенту неочікувано потрапили котлебівці і «Ми є сім’я» Боріса Коллара.
Що особливого: за день до виборів усі були впевнені, що незаперечним лідером опозиції є SIEŤ Радослава Прохазки (підтримка близько 12-15%), а до парламенту точно потраплять також KDH i Most. У свою чергу OLaNO-Nova радше ввійде, але це ще не визначено, а ліберальна SaS з підтримкою близько 4% радше не потрапить, якщо тільки їхні виборці не мобілізуються в останню мить.
І мобілізувались. Інакше, ніж у нас, бо поляки через страх перед «втраченим голосом» обирають надійних кандидатів, словаки рахують інакше: «SIEŤ, Most і KDH і так ввійдуть, бо якщо мені не подобається Фіцо, то я радше віддам голос за якусь з партій, що балансують на рівні виборчого бар’єру. Бо лише їх вхід до парламенту дасть шанс створенню правоцентристського реформаторського уряду, а SIEŤ чи KDH і так дадуть собі раду і без мого голосу».
У результаті виборці SIEŤ, Most і KDH загалом проголосували за SaS i OLaNO, які були «під загрозою», але врешті отримали неочікувано добрі результати (друге і третє місце). У свою чергу «лідер опозиції» – SIEŤ Радослава Прохазки ледве перетнула бар’єр з результатом у 5,6%, а християнські демократи KDH не потрапили до парламенту – вперше з 1992 року.
Добре це чи погано – залишу це на розсуд Читачів. Самі словаки мають з цього приводу діаметрально різні точки зору, а ця тема є предметом багатьох цікавих і ґрунтовних дискусій.
Подвійні вибори самоврядування – окремо до гмін, окремо до країв
Наприкінці додам ще одну особливість, яка цього разу не стосується парламентських виборів. Отже, словацькі вибори самоврядування відбуваються у два етапи – окремо (востаннє у 2014 році) обираються мери і президенти міст (primator) чи міські голови (starosta), а також гмінні і міські радники, а окремо (востаннє у 2013 році) відбувається вибори на регіональному рівні, тобто воєводському (краї з самоврядуванням). В останньому випадку на безпосередніх виборах обирають не лише радників, але також жупана, тобто відповідника польського маршалка воєводства. У цьому випадку вибори відбуваються у два тури.
Водночас повітовий рівень адміністративного поділу Словаччини політично «пустий» – поділ на окреси, тобто повіти, створено лише для урядового адміністрування (напр. повітовий комендант поліції, повітова служба праці) і зі статистичною метою. Нема натомість Ради Окресу або відповідника польського старости (словацький староста – це відповідник польського війта або солтиса).
Особисто я охоче запровадив би у польській системі поділ на окремі вибори регіональні (до Сеймиків) і місцеві (гміни, повіти). З одного боку, це допомогло б урізноманітнити місцеві вибори, з іншого – підняти авторитет виборів до Сеймиків, до яких у Польщі ставляться дещо зухвало і які сприймаються як небажаний і незрозумілий для виборців додаток до гмінних виборів. Окрема кампанія перед виборами Сеймиків допомогла б виборцям краще зрозуміти компетенції цього рівня самоврядування, завдяки чому, можливо, вибір був би більш свідомий – не було б явищ в стилі «голосую за PSL, бо десь треба поставити випадковий хрестик, а цю партію я хоча б знаю». Словацька система – це загалом добре поле для порівнянь, шкода, що у польській передвиборчій публіцистиці аналітика такого штибу є абсолютною абстракцією, а про Словаччину і Чехію пишуть менше, ніж про Білорусь чи Францію.
Переклад: Вероніка Димінська
