додому ПОЛІТИКА БАНДИТСЬКИЙ ПЕТЕРБУРГ: СЕЗОН ВАГНЕРА

БАНДИТСЬКИЙ ПЕТЕРБУРГ: СЕЗОН ВАГНЕРА

398

Все те, що створював Євген Пригожин, більш за все нагадувало російські серіали дев’яностих-нульових: сюжети розгорталися дуже довго і дуже емоційно: вчорашні союзники ставали ворогами, а потім знову мирились, а в підсумку головний герой урочисто і яскраво гинув. Однак продюсери завжди лишали глядачам певні натяки того, що шоу потенційно може тривати вічно, аби тільки було бажання спонсорів. Але чи є воно зараз, те бажання? 

Для того щоб принаймні спробувати відповісти на це питання, варто згадати, чим була усі роки свого існування група Вагнера і які тенденції щодо турбо-патріотичної риторики спостерігалися в РФ останнім часом. 

Група Вагнера могла б називатись ПВК лише умовно, що було підтверджено й особисто президентом РФ, який після так званого «маршу справедливості» заявив, що держава витратила на фінансування «Вагнера» з травня 2022 по травень 2023 більше ніж 86 млрд рублів. 

Навіть до цього особисто озвученого президентом РФ підтвердження, підстав для ілюзій щодо незалежності цієї одиниці не спостерігалось: це і координація у зоні бойових дій безпосередньо з Міністерством оборони РФ (його «класичними», регулярними підрозділами), і використання авіації Міністерства оборони для доставки «найманців» у віддалені точки їхнього перебування (як, наприклад, у Судан), а паспорти прикриття для роботи представників цієї групи видавали ті самі підрозділи ФМС РФ, що видавали документи прикриття «солсберецьким» агентам «Петрову та Боширову», які провалили свою місію у Великобританії. Усе це ретельно фіксувала Служба безпеки України, про це неодноразово повідомляли публічно.

Окремо варто згадати і про контракти компаній, пов’язаних з Пригожиним, на постачання харчування Міністерству оборони, та контракти, які укладали з такими компаніями заклади освіти вже після «спроби повстання». Тобто у випадку Пригожина жодним чином не йшлося про хоча б найменшу дистанцію від владних структур та тим більше «окремість від системи».

Вагнерівці в Ростові.

«Заколот» Пригожина розпочався з імітації вибуху у таборі «вагнерів», і після цього з’явилося голосове повідомлення про так званий «марш справедливості». Варто зазначити, що Пригожин жодного разу у своїй критиці не зачіпав особисто Путіна, дозволивши собі лише сказати, що той помиляється в інтерпретації його дій. Протягом усієї кампанії публічних висловлювань проти міністра оборони РФ Сергія Шойгу та начальника Генштабу Валерія Герасимова Пригожин фокусувався виключно на них і їхньому оточенні. І основною вимогою «заколоту» була «видача Шойгу та Герасимова», а аж ніяк не «взяття влади в Москві». Втім, і артикульована вимога видається чимось з розряду фантастики: на якій підставі Путін або представники системи повинні «видавати» нехай й наближеній до МО (принаймні контрактами на постачання харчування) і Путіна людині міністра оборони та голову Генштабу?

Ще фантастичніше виглядали «перемовини» між «заколотником» та заступником міністра оборони РФ Юнус-Беком Євкуровим, який у компанії заступника начальника Головного управління Генштабу Володимира Алєксєєва в штабі ЮВО (Южного воєнного округу) спокійно вислуховував розповіді Пригожина про те, як він «зараз рятує Росію». За даними російських телеграм-каналів, увесь час «руху колон» і перебування Пригожина у штабі ЮВО, там знаходився і генерал Суровікін, який був комунікатором між МО та Пригожиним від самого початку ескалації конфлікту Пригожина з Шойгу та Герасимовим. Нині про Суровікіна говорять як про особу, яка заплатила за ці перемовини посадою командувача ВКС. Але показово, що про другу посаду Суровікіна – заступника командувача Об’єднаним угрупуванням військ – пригадали у розмовах про відставку не одразу. Втім, російські коментатори продовжують генерувати альтернативні варіанти розвитку долі Суровікіна, який, за більшістю версій, лишився в розпорядженні Міністерства оборони. Наприклад, деякі російські джерела твердять, що він стане воєнним радником Халіфи Хафтара по лінії ГУ ГШ.

Показово, що саме Євкуров, незадовго до авіакатастрофи, в якій нібито загинув Пригожин, їде з першим офіційним візитом військової делегації РФ у Лівію – «з метою обговорення подальшого співробітництва». З появи інформації про цей візит розпочалось обговорення того, що Міністерство оборони пропонуватиме клієнтурі «Вагнера» більш конвенційні послуги і що Євкуров, нібито, приїхав саме для цього.

В цілому, глядачу постійно демонструвались знаки, символи і натяки: авіатроща відбулась 23 серпня, рівно за два місяці після «повстання», у Лівію їде саме Євкуров, який вів перемовини з Пригожиним у ЮВО, і якому, таким чином, дають «можливість реваншу за публічне приниження». Повідомлення про зняття з однієї з посад Суровікіна, «близького до повстанців», почали з’являтись саме у річницю іншого путчу – ГКЧП, у подіях довкола якого Суровікін був не останньою фігурою. Саме Суровікін виконував обов’язки командира 1-го мотострілецького батальйону 2 гвардійської мотострілецької дивізії, який був винен у інциденті на Садовому кільці, коли загинули Володимир Усов, Ілля Кричевський та Дмитро Комарь.

В ніч з 23 на 24 червня 2023 року, за даними російських джерел, Олексія Дюміна, губернатор Тульської області, найсерйознішу постать з неформальних союзників Пригожина, викликали в адміністрацію президента РФ як потенційного перемовника з «повстанцем». Але від нього тоді так і не дочекались жодних коментарів. Після відеозвернення Путіна щодо «зради», було оприлюднено цілий ряд звернень від імені губернаторів російських регіонів. Показово, що звернення від Тульської області не містило персональної репліки губернатора Дюміна. Втім, Дюмін був одним з перших коментаторів авіакатастрофи Пригожина, і дозволив собі говорити про те, що «зради вибачити не можна. Але зрадниками загиблі не були».

Втім, зараз вже можна сказати напевно: у цьому вирі лапок, сутностей і псевдосутностей, правильним рішенням української сторони та її союзників було не робити поспішних висновків з приводу «крихкості режиму Путіна» тут і зараз, і відмова від активних заходів як щодо РФ, так і щодо Білорусі, куди згодом і вийшли «заколотники». Всупереч емоціям у соцмережах та пропозиціям окремих одиниць та осіб, які формально протиставляють себе путінській Росії. По-справжньому позасистемних осіб, які б представляли силу, що спроможна розвалити російську силову вертикаль тут і зараз, серед вищеперерахованих персонажів не було. І не могло бути.

Події довкола спадку групи «Вагнера» також не розгортатимуться так швидко, як хотілось би аудиторії цієї мильної опери: ситуація з самою одиницею виглядає як дуже кадебіська нейтралізація. Звернення Путіна з приводу загибелі Пригожина і представників групи Вагнера містило згадку про те, що група зробила для «успіхів РФ у СВО і не тільки», чого президент РФ, оперуючи займенником «ми», обіцяв не забути. Стихійним меморіалам не протистоять, але поховання головної дійової особи було влаштовано у майже секретному режимі – зі спробами заплутати ЗМІ і спостерігачів.

Коментарів щодо долі групи Вагнера вже декілька діб успішно уникають як «Рада командирів», яку не можна назвати чимось сталим або постійним, так і офіційні особи російської силової вертикалі. Коментаторами генеруються різноманітні варіанти: від успадкування керівництва так званою ПВК відомими командирами – Ратибором (Олександр Кузнєцов), Лотосом (Антон Єлізаров), до переходу кістяку групи під керівництво колишнього вагнерівця Сєдого – Андрія Трошева у складі так званої ПВК «Редут». Роботу Трошева на користь цієї одиниці підтверджував вже згаданий Єлізаров, але справедливо зауважував, що авторитету всередині групи Вагнера Трошев давно вже не мав.

Але все це не має жодного значення: Лотос чи Сєдой, «Вагнер» чи «Редут». Від постаті формального командира, та від обраної назви одиниці не змінюється суть – в Росії не було, немає та не може бути нічого приватного. Те, що оглядачі називають «російськими ПВК», бажаючи спростити пояснення, таким не є – це одиниці, підконтрольні російським спецслужбам, які можуть фінансуватись окремими особами з кола «друзів Путіна» чи російських еліт. І це спрощення грає злий жарт з бажаючими спростити: розмови про «російські ПВК» – це і є той інструмент, який дозволяє російській владі то наближатись, то дистанціюватись від тих чи інших втручань у справи інших держав.

Те, що відбулось з Пригожиним – закономірний фінал для осіб на кшталт нього. Можна знайти чимало подібних прикладів у інших конфліктах – цей персонаж абсолютно не унікальний. Це також результат процесів, про які ми писали раніше – на тлі «проблеми 2024» у РФ будуть прагнути дещо стишити голоси «турбо-патріотів». І те, що їм дозволялось раніше, слугувало серйозним тестом системи. І, на жаль, система ці тести витримала. Хоча це також було прогнозовано – втім, як і той факт, що на довшу перспективу такі тести аж ніяк не сприяють її міцності.

Висновки з того, що відбулось довкола медійної постаті Євгена Пригожина кожен зі спостерігачів цього серіалу робитиме самостійно і в залежності від власних уподобань та прагнень – ситуація дозволяє майже будь-яку інтерпретацію, очевидно, якщо йдеться суто про прочитання і коментарі з приводу того, що відбувається тут і зараз. Але напевне можна стверджувати, що цей серіал, як би кому цього не хотілось – не «Таємниці дворцових переворотів». А всього-навсього – «Бандитський Петербург». В чому, насправді, нема нічого нового – Путін діє як діяв би бос мафії: відкрито проговорюючи свої наміри, наближуючи до себе лише тих, кого знає з часів власного становлення – доби Ленінграда, і показово викреслюючи з цього ближнього кола або взагалі з життя. 

Але висновки щодо групи «Вагнера» не можуть бути неоднозначними: те, у що вона трансформується, має стати об’єктом ще більш ретельної уваги українських спецслужб та спецслужб союзників. Як і окремі персоналії, пов’язані з цією одиницею. Серед представників цієї групи – воєнні злочинці з надвеликим досвідом і стажем у цій справі. І вони мають бути покарані, як має бути покараний кожен неправильний вибір, що стає злочином. 

МАРІЯ КУЧЕРЕНКО, аналітик

Джерело тут

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я