Повільно, але невтомно… так можна схарактеризувати й цей звіт Купера про український наступ: наші дрони – вже масовано – залітають вглиб росії на кількасот км. і «вишестоящі органи» не в змозі це пояснити; на сході, замість, російського контрнаступу, маємо просування ЗСУ; на півдні українські сили наступають ще більш рішуче, поступово розширюючи розриви в російській обороні.
Усім доброго ранку!
Перше вересня: час мені проглянути купу повідомлень і фотографій, що назбиралися протягом серпня, і створити нову теку для вересня…
…Традиційно це також перший день нового навчального року в Україні. Певна річ, війна триває: судячи з публікацій в українських медіа, за винятком шкіл, розташованих ближче до лінії фронту, навчання відбуватиметься «нормально», тобто у школах — за умови, що вони мають належні укриття. За інших обставин дітям доведеться навчатися онлайн.
РАКЕТНА/ПОВІТРЯНА ВІЙНА
Але найбільше святкують росіяни — протягом кількох минулих днів на заході росії було кілька величезних салютів. Адже наближається вересень, пора сезонної міграції — знамениті українські безпілотники відлітають у вирій. Відповідно, удосвіта 30 серпня величезна російська авіабаза «крєсти» біля пскова зазнала удару: два транспортні літаки Іл-76 точно знищено, ще два принаймні пошкоджено, а ще три, подейкують, теж зазнали певних уражень. Навіть не сумнівайтеся: «вишестоящі органи» визнали тільки незначні ушкодження, а все інше заперечують…
Кажуть, білоруські системи протиповітряної оборони помітили проліт безпілотників, але не відкривали вогонь, бо лукашенка наказав відставити…
На радарному зображенні, знятому одним із західних супутників (за посиланням вище вказано джерело), добре видно два знищених літаки Іл-76.
Найпотужніша, але не єдина атака: власне, можна сказати, що СБУ розпочала щось на зразок «кампанії стратегічного бомбардування» вибраних цілей на західній росії. Проте джерела повідомляють, що саме ця атака — за понад 700 км. від найближчої точки кордону України — призвела до такого шоку «вишестоящих органів» у москві, що найвищий із них, шойґу, доповів пудінґу, що їх атакували із баз НАТО в Естонії. Він просто не міг повірити, що це зробили українці — так, треба визнати, атака відбулася дуже далеко від України, тож ніхто не міг толком пояснити, що сталося: ну, хіба те, що використали безпілотники. Відповідно, шойґу вимагав завдати удар відплати. По НАТО. Це були погані новини, однак пудінґ йому не повірив. Оскільки пудінґ узагалі дуже добрий, він шойґу не застрелив і навіть не звільнив. Натомість запитав, що думає ґєрасімов, той відрапортував, що війни з НАТО росія не переживе. Усю забаву зіпсував, падлюка… Словом, перемогли холодні голови: ґєрасімов подзвонив «гарячою лінією» до Міллі, той пояснив йому, що це не США й не НАТО, і зрештою все заспокоїлося…
До речі, Псков і аеродром Крєсти – це самісіньке серце російських ВДВ, а також багатьох ПВК («приватних військових компаній»), відповідно, – і російського стратегічного воєнного резерву. І так само, як у випадку із бомбардувальниками Ту-22М3, які раніше вивели з ладу українські БПЛА, літаки ІЛ-76 не виробляють уже кілька десятиліть (знаю, знаю, «вишестоящі органи» у москві заявляють про інше…), і росіяни вже роками відчувають хронічну нестачу цих літаків. Відповідно, кожен знищений літак цього типу – невідновлювана втрата, й саме тому цей удар був таким болісниим.
… новина про цю атаку прийшла «слідом» за черговими ударами БПЛА по москві (удари та збиття було зафіксовано на півночі й у центрі міста), калузі, тулі і рязані, а ще по брянську та орлу, що розташовані південніше.
О, так, і ще: ПС ЗСУ також обстріляли окремі цілі у Луганську, Донецьку та окупованому Криму. До прикладу, ударів зазнали:
російський штаб у Новодружеську, на північний захід від Лисичанська;
ще одна база/склад у Донецьку;
Феодосія (30 серпня).
Брянськ зазнав удару українських БПЛА двічі: один раз 30-го, а тоді ще раз 31-го серпня; повідомляли про удари по місцевому аеропорту, який ПКС використовують як передове розташування бойових гелікоптерів, а також по заводу «Крємній Ел» – одній з ключових фабрик, що виробляють мікроелектроніку, зокрема для російських балістичних та крилатих ракет;
російська база між Іванівкою та Олексіївкою, на південь від дельти Дніпра (це південь Херсонщини), тут прилітали HIMARS (вранці 30 серпня);
Джанкой в окупованому Криму зазнав удару вранці 30 серпня, а також
вчора вночі Псков зазнав ще одного удару (ну або принаймні знервовані ППО-шники почали обстрілювати небо…
… що є не лише небезпечною практикою, але й гарною ознакою. Бо це вказує, що «вишестоящім органам» тепер доведеться відвести ще більше систем ППО з інших частин росії і з України, аби посилити протиповітряну оборону таких «чутливих» об’єктів. Відповідно, це послабить охорону деяких інших об’єктів. Бо ж путін – і його дурпропагандисти – казали, ніби це спєциальная воєнная опєрация, яка закінчиться в лічені дні, тому й загрози для росії немає. Відповідно, загрозу ігнорувати не можна.
Водночас, росія – просто гігантська, тож ані ПКС, ані ЗС рф не мають у розпорядженні достатньої кількості систем ППО, аби їх вистачило для захисту кожнісінького місця, до якого можуть дотягнутися українці (зараз цей радіус оцінюється у 800–1000 км від українського кордону). Ба більше, російські системи ППО здебільшого створені для боротьби із літаками, гелікоптерами та крилатими ракетами, але аж ніяк не з малими і ледь-помітними БПЛА. І як ми вже побачили за останні кілька місяців, ці системи ППО не надто добре виконують свої задачі навіть там, де мали б: наприклад, вони не здатні впоратися з українськими літаками Су-24, оснащеними ракетами Storm Shadow і SCALP-EG, або літаками Су-27 із авіабомбами JDAMs… Саме тому літаки Ту-22 ПКС наразі оснащують «мангалами» для захисту віл БПЛА, а Ту-95 «камуфлюють» зверху, як можна побачити на цих супутникових знімках
Та є й сумні наслідки: інтенсивна робота безпілотників, задіяних СБУ протягом минулих тижнів, змусила ПКС посилити бойове патрулювання повітряного простору над лінією фронту. Повідомляють, що вчора російський перехоплювач Су-35 застосував ракети великого радіусу Р-37 проти двох військових вертольотів Мі-8 ПС ЗСУ. Це анітрохи не офіційна інформація, але подейкують, що обидва вертольоти розбилися під час спроб здійснити аварійну посадку, усі шестеро членів екіпажів загинули (наразі їхню загибель офіційно підтверджено; як завжди за таких обставин, «триває розслідування»).
І не сумнівайтеся, «вишестоящі органи» також спробували завдати ракетного удару у відповідь: вночі на 30 серпня було запущено 28 крилатих ракет Х-101/555 і 15 дронів «шахед-136» — згідно з офіційною заявою Києва, усі було збито…
БИТВА ЗА ДОНБАС
Куп’янськ-Сватове-Кремінна… Відколи росіяни забрали з цього напрямку свої підрозділи ВДВ, справи з їхнім наступом на Куп’янськ із півночі йдуть настільки добре, що тепер уже ЗСУ — поволі, але впевнено — просуваються в районі Лимана Першого. Також повідомляють про невеликі просування ЗСУ в Серебрянському лісі.
Бахмут… Північ… Протягом минулого тижня більшість просувань здійснили підрозділи ЗСУ, зокрема з півночі в бік Соледара.
Кліщіївка… Оскільки навіть росіяни вже визнали втрату Кліщіївки, я щиро сподіваюся, що і не-всьо-так-однозначники, і без-відео-не-вірники нарешті припинять волати, що половину села досі контролюють росіяни, і приймуть той факт, що все село перебуває під контролем українців (власне, ще з початку серпня). Так само, як Андріївка. Тож ми, нарешті, можемо перегорнути цю сторінку. Тим більше, що українці вже перейшли до звичного, методичного, повільного просування в бік Опитного, Одрадівки й Миколаївки.
УКРАЇНСЬКИЙ КОНТРНАСТУП
Маю визнати, спершу я навіть не звертав уваги на деякі з новин, про які напишу далі. Аж раптом мене «теж» осяяло (так, інколи мені потрібно багато часу, щоб збагнути певні штуки): щоб «покращити» і «спростити» життя росіян, з огляду на те, що «вишестоящі органи» перекидають так багато підрозділів ВДВ із заходу Луганщини на південь Запоріжжя, протягом кількох минулих днів ЗСУ «перезапустили» і «розширили» свої наступальні операції на півдні Запорізької та на південному заході Донецької областей. Відповідно, розпочали наступ на південь від Вугледара і, як повідомляють, уже звільнили там одне село.
Так само в районі Новопрокопівки-Токмака ЗСУ розширили активний сектор фронту, перевівши 82-гу десантно-штурмову бригаду у Вербове. Вочевидь, це була несподіванка для російського 417-го розвідувального батальйону, якому довелося відступати «з допомогою» ВДВ. І тепер українці зайшли на південні околиці села. А щоб 48-мій ЗВА життя медом не здавалося, українці, схоже, розгромили 108-мий десантно-штурмовий полк ВДВ, який стояв на «лінії суровікіна» на захід від Вербового, і захопили цей відрізок (другої) оборонної лінії росіян. Відповідно, у секторі російської «лінії Мажино» пробито діру завширшки 3200 метрів.
Найновіші новини з тих країв — що штаб 58-мої ЗВА кинув у бій усе, що вдалося нашкребти з залишків 71-шої мотострілецької дивізії плюс БАРС-1/3/11/14, у спробі зупинити просування українців у напрямку до Романівського й Очеретуватого.
…схоже, мені знадобиться нова карта цієї території, з захопленням більш південних і південно-східних районів… бо ж український контрнаступ, звісно, «провалився» і «не рухається»…
Частково цей успіх завдячує додатковим атакам ЗСУ, що відбулися далі на північний схід: за минулий тиждень українці атакували росіян під Новопрокопівкою, витиснули їх із трьох боків, а ще успішно атакували під Пологами. Деталей про ці операції я, втім, не знаю, можу тільки припустити, що росіянам довелося розгортати свої «стратегічні резерви» – війська ВДВ, про які я щойно сказав — далеко не так «густо», як їм хотілося б (а хотілося б просто звести їх усі під Новопрокопівкою).
Дніпро… Знову ж, контактів у мене в цьому районі немає, тому не можу точно сказати, що там відбувається. Та ходять чутки, що ЗСУ вдалося добратися до району дач на схід від Антонівського моста — і то ще 29 серпня. Та це не важливо, принаймні, так вважає ГРУ. Тому російські оперативники полюють на російських же ж солдатів, які служать у тому районі й пишуть про свою службу в соцмережах. Ну логічно ж. І значно легше: арештовувати «дисидентів» приємніше, ніж шукати українців, які туди просочилися, і ще й з ними воювати.
Переклад: Микола Ковальчук, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
