Олександр НИКИФОРЧАК
Я розповім дещо дивну давньоримську бувальщину. І, сподіваюсь, що фінал її буде абсолютно неймовірним. Про злочин та кару.
Якщо я скажу, що були часи, коли інтернету не було. Взагалі, навіть у проекті. Що не було Ютубу, де цю музику https://youtu.be/4bPfmq6bTrU можна було б увімкнути. Не було тоді й інтернет-сайтів, як ось цей, де ви мене наразі читаєте. Ви у все це можете повірити? Мені, на слово?
А такі часи дійсно були, дивні та незрозумілі для нас, але звичні для їх представників. Вони жили вимогами того часу, своїми потребами, своїми мріями. Хто важко працював, хто “з жиру бісився”, а хтось над ними всіма володарював.
Всі разом вони відпочивали, бувало, розважались. А що часи були незвичні, то й розваги були їм на кшталт. Своєрідні. Сказати, що добрі чи погані – важко, неможливо точніше буде, адже ми не “варились” в тих обставинах, судження навряд чи справедливе буде.
І чи справедливим покарання за провину буде, чи адекватне воно, ми теж з тієї ж причини судити не можемо. Для одного часу – дрібничка, для іншого – ледь не смертний гріх.
Та й донести цінності свого часу та свого суспільства до всіх і до кожного теж задача, інколи, важкувата. Особливості ж того часу, про який мова (інтернету ж немає), цьому на заваді. А цінності тоді і є цінності, коли вони “вбиті в голову” всіх членів суспільства.
Не завадило б щоб ще й “вбивання” цих цінностей було добровільним та й бажаним, що теж не завадить.
Як вирішити такі грандіозні задачі, що актуальні в усі часи та за всіх суспільних відносин? Як розважити та об’єднати, справедливо покарати та утвердити владу?
В часи Давнього Риму з цим справлялись. Був тоді дійсно диво-механізм, що об’єднував ці проблеми в одне, що зрештою ставало не проблемою, а радше приємним (що цікаво – для всіх) призом. Що ця держава розпалась – то історичні чинники, але згадані задачі там вирішувались чітко. Це з цієї “опери” до нас дійшов принцип, актуальний у значній мірі й тепер. “Хліба й видовищ”, де саме видовища поєднали правосуддя, розваги, пропаганду та згуртування суспільства. Бо і приз той – саме видовище, шоу по-сучасному.
Довгенький вступ вийшов, захопився, а зараз – сама історія, де буде все вищеперераховане.
А ще своєрідним цементом її буде сміх. По суті, одна з наймогутніших сил, що є в світі. Над чим сміємось – того не боїмось, якщо весело – найважче завдання по силі.
Давньоримський імператор Веспасіан зробив багато, досяг теж не мало. Про його діяння, думаю, ще не раз повернемось, але за одним він відомий якщо не всім, то майже всім, навіть далеким від історії. Він розпочав будівництво, а його син імператор Тит 80 року закінчив без перебільшення символу могутності та взагалі Давнього Риму, найбільшого амфітеатру античності Колізею. Тому таки всім, є такі, що не чули про “амфітеатр Флавіїв” – інша його назва.
Давні римляни поміж інших рис характеру відзначались практичністю. І Колізей став її наочним втіленням. Це навіть не “кава 3 в 1”, це багато в одному. Рахуємо: уособлення величі та могутності, видовища та розваги (гладіаторські бої дадуть фори по охопленню цільової аудиторії будь-якому сучасному медіа-шоу), які витікають в здійснення правосуддя (частими учасниками боїв були злочинці – навіщо їх без користі годувати в тюрмах чи страчувати), агітацію та пропаганду (“спонсорами” цих вистав зачасту були імператори, грошима підсобляли та постачанням акторами-засудженими, то і “вбивати” в голову підданих корисні з їх погляду суспільні цінності тут, в Колізеї, було саме те). А негаразди та недовольство підданих імперії забувались, компенсуючись адреналіном цих античних шоу.
Як бачимо, поєднати батіг та пряник в питанні розважання публіки та одночасному “загвинчуванню гайок” було цілком реально і без інтернету, і в одному місці в один час. Видовища та пропаганда чудово доходили до споживача і без “зомбо-ящика”. Ось тут, до слова, в розвиток теми: Вітаю у майбутньому: ми та наші діти та Ми та ми: милий серцю некомфорт, зворотна сторона медалі, про “інтернетні часи”.
І додам, що “колізеїв” у імперії було доста, свій амфітеатр був візитівкою кожного давньоримського міста, в міру можливостей, звісно. Цей канал “влада-шоу-народ” був двостороннім, споживачі без порції стимулятора-розради довго бути не бажали. І влада і не давала їм сумувати, бучні свята йшли калейдоскопом, одні ігри (дозволю собі трішки нагадати, тут про давньоримські ігри-олімпіади є: Інтриги та доблесть, олімпіади та кумівство) змінювали інші, війни, боротьба за владу, навали варварів та епідемії не заважали. “Шоу повинно продовжуватись”.
Злагоджений механізм компенсування негараздів, недовольства владою яскравими ігрищами на арені Колізею збоїв не давав. Цей клапан для викиду негативних емоцій працював чудово, “артисти на арені”, щоправда мало мали з цього втіхи, але “проблеми гладіаторів імператора не хвилюють” – пісок амфітеатру чудово поглинав кров гладіаторів та диких звірів, все нові та нові злочинці отримували своє покарання на арені Колізею, даруючи видовище “театралам”, заодно пропагуючи міць та силу імперії. І без інтернету яскравості тоді вистачало, як реаліті, так і ток-шоу – давньоримського штибу.
А як інакше? Злочинці, як не прикро, були й будуть, імператори теж творять суд і розправу. І от, одного разу, весь цей сплав вчинків та пристрастей, бажання гострих відчуттів дав несподіваний ефект. На арену Колізею вийшли покараний злочинець та його супротивник. Таке, навіть для Давнього Риму, звиклого до видовищних гладіаторських боїв, екзотичних тварин на арені, було неймовірним.
Що ж то було за дійство – наступного разу, хай кортить, а зараз хочу подякувати читачів моїх Блоги про монети та Дописи на ПолитКом за приділену увагу, сподіваюсь було цікаво (і буде — старатимусь) та запрошую на свою сторінку в фейсбуці Олександр Никифорчак Блогер — про монети і навколо них, а кому зручніше – на Телеграм-канал: Історії про монети, монети про історію.
Далі буде!
Не перемикайтесь!
