Питання європейської інтеграції України є першочерговим для держави та суспільства. Це пріоритет влади та опозиції. Наскільки успішним є європейський проект для Києва, як можна забезпечити енергетичну незалежність України і що потрібно зробити Україні для того, щоб двері ЄС нарешті відчинилися для нас „Політ.ком” говорив з колишнім міністром закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимиром ОГРИЗКОМ.
Як Ви вважаєте, яка вірогідність реалізації проектів поставок газу в Україну окрім російських? Чи є перспективи в альтернативних проектів траспортування енергоносіїв з Європи, транскаспійського проекту, чи будуть прямі контакти з Туркменістаном?
Ось, дивіться, якщо брати середньостатистичну нормальну країну, то виходячи з параметрів безпеки цієї країни, з жодного джерела постачання енергоносіїв, країна не можна отримувати більше 30%, це називається диверсифікація поставок енергії, в іншому випадку, країна стає прямо залежною від поставок, або не поставок. Сьогодні, Україна майже стовідсотково залежіть від Росії, це з точки зору безпеки є нонсенсом. Такого бути не може. Тому, наша країна повинна шукати альтернативні джерела постачання енергії. Це можуть бути і поставки з Європи, наприклад з Норвегії, можуть бути і поставки з Близького Сходу. Цей рух є правильним, його треба обов’язково завершити. І те, що сьогодні в планах почати поставки газу з Європи, я вважає, що це дуже розумно.
Ось, наприклад, одна з останніх заяв єврокомісара з питань енергетики Гюнтера Еттінгера, говорить про те, що такі можливості безумовно будуть, якщо на сьогодні йдеться лише про Польщу та Угорщину, то найближчим часом до цього приєднається ще й Словаччина, які дадуть можливість отримувати газ безпосередньо з європейських ринків. Це дуже вигідно.
По-перше, це зменшує пряму залежність від Росії. По-друге, ціна цього газу буде меншою, аніж російська. Якщо до цього ще додати потенційні можливості поставок з регіону Середньої Азії, то я думаю тоді можна було б реалізувати цю концепцію в енергопостачанні. Тоді, десь третина припадала б на Росію, третина припадала б на Європу, та третина припадала б на частину серьдньоазійського газу, і безумовно, мала б базуватися на внутрішньому факторі, саме на розвитку добутку внутрішнього газу, який в Україні є. Зважаючи на потенційні позиції видобутку сланцевого газу, так вони можуть бути доволі серйозними. Ця лінія, є правильною, тому, я думаю, що саме таким чином треба іти далі.
Яка Ваша оцінка, щодо договору з «Shell» та «Сhevron» про видобуток сланцевого газу в Україні? Які результати можуть мати ці договори?
Поки що, важко говорити про якісь результати, тому що, йдеться лише про першу фазу, а саме, про пошук самого газу, про видобуток поки що не йдеться. А йдеться, лише про перші пробні буріння, які повинні, власне, дати відповідь на запитання, чи буде газ, чи його не буде; чи буде в промисловому обсязі, чи його не буде. Все це лише оцінки. Якщо, перші пробні буріння, що відбудуться, підтвердять, що в Україні є сланцевий газ, то його безумовно требо використовувати і видобувати. Якщо послухати, деяких наших колег, як політиків, так і громадських представників, начебто, це дуже небезпечно для навколишнього середовища. Але, справа втом, що в Україні вже кілька десятиліть вже добувається газ саме таким нетрадиційним способом гідравлічного розриву. Питання в тому, щоб були забезпечені екологічні вимоги і тоді це стає дуже серйозним фактором, не лише економічний, а й політичним, тому що насправді ми позбавляємося залежності від Російської Федерації в питаннях постачання газу.
Назвіть будь ласка реальні кроки, які могла би зробити влада, щоб Україна таки підписата асоціацію з Європейським Союзом?
Власно всі ці вимоги сформульовані. Вони вже давно прописані в усіх документах Євросоюзу (в усіх резолюціях), починаючи ще з жовтня, та особливо в грудні минулого (2012 р.) року. Але, якщо говорити про те, що було сказано на останньому Брюссельському саміті, то власне, йдеться про певні нові нюанси, які треба враховувати. Йдеться не про вимоги стовідсоткового виконання забов ‘язань, які має Україна, а про те, щоб досягти прогресу у виконанні цих вимог. Тобто, це серйозна відмінність від попередньої позиції. Адже ж йдеться не проте, що ми повинні за два, чи чотири місяці реалізувати всі реформи, які повинні були виконані Україною ще протягом десяти минулих років, а йдеться про те, що ми повинні сказати, що ми починаємо реальну боротьбу з корупцією, ми починаємо реальні реформи в економіці, ми нарешті припиняємо практику вибіркового правосуддя . І в цьому плані, ми робимо кілько певних показових кроків. Якщо такі кроки будуть зроблені, і тоді, перед нами двері європейської інтеграції будуть нарешті відчинені. Я вважаю, що це єдиний можливий шлях до розвитку України.
На законодавчому рівні ми цей вибір давно вже зробили, а найголовніше, те, що цей вибір є в головах українців, які нарешті хочуть повернутися туди, звідки їх півстоліття тому назад примусово від’єднали. Тому, я сподіваюся, що угода буде підписана. Такий послідовний шлях до того, щоб приєднатися до перспективи Європейського Союзу, це нормальне бажання цивілізованої європейської держави.
Хто саме буде підраховувати ці відсотки вже зробленого Україною?
Мова про відсотки тут не йде. Йдеться, тут про конкретні факти. Скажімо, питання лежить в тому щоб вибори в Україні відбувалися на європейських засадах. Я веду мову про Виборчий кодекс, який вже пройшов перше читання у Парламенті, тому зараз він має всі підстави для того, щоб бути ще раз обговореним в парламенті та бути прийнятим. Тому, це власне, не відсоток, а це конкретний факт. Україна протягом наступних двох-трьох місяців приймає Виборчий кодекс, який пройшов експертизу Венеціанської комісії, Європейської комісії, і є на думку європейських експертів таким, який відповідає європейським стандартам. І тоді, для європейців буде зрозумілим, що українці почали конкретні кроки в бік покращення політичної системи.
Тобто, наступні вибори будуть відбуватися, не згідно з якимось законом, який приймуть за рік до виборів, а на основі базового закону, який визначає всі правила виборів для: для Верховної та місцевих рад, і виборів Президента. Адже весь комплекс всіх цих виборчих проблем буде раз на завжди розв’язаним.
Так само і в інших випадках, коли йдеться про певні конкретні реформування. Чи треба нам реформувати судову систему? Так, треба. Треба прийняти відповідне законодавство, яке зробить можними зробити ці реформи. Чи треба нам реформувати прокуратуру? Треба. Тобто, ми повинні прийняти хоча б у першому читанні закон про нову функцію прокуратури. Тобто, йдеться тут не про відсотки, а йдеться про набір конкретних п’яти, шести, десяти конкретних кроків, які влада повинна зробити. Тобто тут все дуже просто.
Розмову провела Олена Сіндєєва
