…Що ж, тепер, коли ми обговорили блискучу західну й українську політику, а також повітряну війну, переходимо до наступної теми. Не можу втриматися від зауваження: не хвилюйтеся, буде ще феєричніше!
СУХОПУТНА ВІЙНА
Після абсолютно непотрібних втрат особового складу (це важливо) та місцевості (це трохи менш важливо) за минулі два місяці, на минулому тижні – буквально «у свинячий голос» та, звісно, за наказом чергового «найвидатнішого стратега всіх часів» – український Генштаб нарешті направив підкріплення на Донбас. Чому цього не можна було зробити кілька місяців тому – дуже великий секрет. Про рівень секретності можна лише здогадуватися, але щонайменше «якщо скажу, доведеться вас убити». Та не переживайте, це ще одна справа, яку Україна буде розслідувати.
…а це мусить означати: повторення старих помилок не буде. У цьому немає сумнівів, бо деяких генералів ЗСУ час від часу справді звільняють. Просто для того, щоб – як і у випадку з політиками та чиновниками, звинуваченими в корупції, – потім нічого не робити. Ніхто ніколи не проводить ніяких розслідувань. Ситуацію, навпаки, «спускають на гальмах», поки громадськість не охолоне – а потім про неї просто забувають… Тому, коли запитують, чому підкріплення на Покровському напрямку «сталося» тільки зараз, чуємо те саме, що й завжди, ще від 24 лютого 2022 року: усі відповіді будуть «після війни».
Можливо, через те, що приводів для розслідування значних провалів славетних українських політиків аж надто вже багато, а, як відомо, бентежити розслідуваннями топ-генералітет ЗСУ – це богохульство.
(Крім того, ці люди ж ніколи не помиляються, то навіщо взагалі їх чіпати?..)
Що ж… Зафіксуємо: випадково чи планово, але так, підкріплення… ммм… «сталося».
І як сталося! Саме так, як ніхто (наприклад, я) не міг очікувати, не кажучи вже про росіян – у фронт наступу ВСрф. Генштаб України й не розраховував, що воно станеться десь на флангах або в іншому місці…
…не дивно, що я дедалі сильніше захоплююся геніальними політиками та генералами; моє захоплення постійно зростає приблизно з початку 1990-х років. Завжди, кожну хвилину, годину, день, тиждень і місяць…
КУРЩИНА…
Операція тут абсолютно безглузда. Марна трата часу та ресурсів, некомпетентно спланована і реалізована… Або це супертурбо-акція, що застала росіян мало не на унітазі, але їй не вдалося відтягнути 30.000+, можливо, до 60.000 російських військових із полів битв в Україні. Бо, знаєте, якби її не було, то ці 30-60 тисяч російських солдатів або залишилися б усередині росії та продовжували загрожувати НАТО і Сувалкському коридору, або робили б іще якісь такі нісенітниці… або не були б виведені з України…
Це те, що ми читаємо в оцінках усіх можливих експертів, особливо тих, які коштують 100.000 доларів/євро на рік. І тих, хто лише 11 років тому пророкував для всього Чорноморського регіону епоху плюралізму і демократії, миру та процвітання… і продавав ці істини та знання по всьому ЄС за ціною від 50.000 євро… (ех, ця ціна все одно нижча за численні експертизи щодо ісламського екстремізму в ЄС, у яких узагалі не йдеться про зв’язки між ним та урядами Катару чи Пакистану і так само відірвані від того, що Ізраїль робить щодня… це лише до прикладу…)
Та забудьте. Що важливо – так це те, що адепти підходу «дай відео, інакше не було» мужньо й далі ігнорують те, що росіяни досі штурмують позиції ЗСУ уздовж залізниці на схід від Олександрівки – мабуть, тому що, ну, всі знають, що цей наступ провальний…
Тим часом на іншому боці «стадіону» пудінгові пропагандони оплакували долю таких мегаполісів, як Погребки, Орловка, Найденов, Мар’євка, Нечаєв… Можна сказати, що станом на зараз усі вони перебувають під контролем ЗСУ більше 10 днів, але – зокрема через те, що в російських соціальних мережах цей український наступ був зупинений іще 7 серпня 2024 року – ВСрф не змогли пробитися до оточених там солдатів, і тепер доводиться визнавати: усіх їх взяли у полон.
Як не дивно, ніхто не скаржиться на втрату Пушкарного, на руйнування ще двох понтонних мостів на річці Сейм, на те, що всі численні російські контратаки на схід від Кореневого були відбиті… Напевно, це все несуттєво… А що суттєво, так це – якщо вірити пудінговим пропагандонам – невпинний потік на росію українських підкріплень, оснащених величезними обсягами новітнього озброєння НАТО, на чолі якого стоять британські, польські, французькі й інші міжнародні найманці…
ПІВНІЧНА ХАРКІВЩИНА
ЗСУ нарешті знайшли спосіб організувати та провести ефективну контратаку в цьому районі та відкинули росіян від Липців. Наступні два дні солдати були зайняті збором трофеїв. Серед них – принаймні один TOС-1 і цей T-72 (який відбуксирували захопленим TOС-1):
БИТВА ЗА ДОНБАС
Куп’янськ-Сватове… 77-мій окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді вдалося зупинити просування росіян через Піщане у напрямку річки Оскіл. Але росіяни (15-й мотострілецький і 1-й танковий полки?) повернули на південь і просунулися у тил позицій 77-тої бригади в районі Берестового… Отже, на цих полях і городах точаться запеклі бої, і ситуація ніяк не нагадує «стабілізовану»… Втім, причин для хвилювання немає: судячи з подій в інших місцях, Генштаб України збирається прислати підкріплення.
…десь у січні 2025-го…
Торецьк… У той час як 32-га окрема механізована бригада, 53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха, 95-та окрема десантно-штурмова Поліська бригада і 150-та окрема механізована бригада стримували більшість російських штурмів з Шумів і Залізного, 53-та бригада на початку минулого тижня унаслідок контратаки відновила контроль над більшою частиною північних околиць Нью-Йорка. росіяни негайно контратакували у фланги, зазнали великих втрат і були відкинуті. А далі, два дні тому, другий батальйон 53-тьої бригади повернув собі центр і південь Нью-Йорка.
…безсумнівно, було абсолютно неможливо вчасно посилити війська та на самому початку запобігти втраті Нью-Йорка…
Покровськ-Авдіївка… росіяни продовжують атакувати на захід, але більше на південь. Зайшли в Новоторецьке, але не можуть узяти його під контроль. Зайшли в Гродівку, але не можуть взяти її під контроль… Хоча – судячи з таких відео, як те, скріншоти з якого я наводжу далі – ті, хто їх туди відправили, теж не мають жодного уявлення про те, де саме знаходяться росіяни…
…Потім ВСрф увійшли в Красний Яр і Миколаївку, взяти їх під контроль – не можуть. Але принаймні вони додумалися охороняти всю Новогродівку та збудовану там українцями систему оборони…
російські атаки на Селидове були відбиті. Принаймні на в’їзді у Михайлівку (це таке собі «східне передмістя» Селидового). Ніби цього тижня все там було «добре» – тим більше, що так сталося, що український Генштаб ввів у цей район 12-ту бригаду спеціального призначення «Азов» та 15-ту бригаду оперативного призначення НГУ «Кара-Даг» (чиї підрозділи особливо люб’язно привіталися з частинами 55-тої та 137-тої бригадами російської групи «центр»), а також 93-тю окрему механізовану бригаду «Холодний Яр»…
Ситуація зовсім не така «хороша» (і, власне, залишається не кращою, коли я це пишу), на південній стороні російського виступу. Туди український Генштаб не виставляв жодного підкріплення. Тож росіяни – знаєте, абсолютно несподівано – увійшли в Українськ, Галицинівку та дійшли до північного боку Гірника. Тепер їм залишається менше 5 кілометрів до Курахівки та Вовченки, де вони зможуть відрізати підрозділи чотирьох бригад ЗСУ (59-тої мотопіхотної бригади, 68-тої єгерської бригади, 117-тої бригади територіальної оборони та 15-тої бригади Нацгвардії України [замість неї Купер помилково називає інший підрозділ — прим. ред.]), які далі тримаються на схід від річки Вовча.
Зрозуміло, що ці підрозділи вже виводяться з «Невельської кишені» (а отже, і з позицій, які вони так добре тримали роками), а фактична лінія фронту вже знаходиться десь між Галицинівкою та Красногорівкою. Але ЗСУ підступно не публікують жодного відео, пов’язаного з цими подіями…
Зате росіяни швиденько зробили такі відео. Під час спроби штурму Курахівки зі сходу (з району Красногорівки) 96-та мотострілецька бригада познайомила нас з новою олімпійською дисципліною – одночасною детонацією декількох машин. Нинішнім рекордсменом є штурмова група цієї бригади на чолі з капітаном алєксандром безмозглим – «три за раз» [тут у Купера якась плутанина з іменами і назвами підрозділів — втім, лишаємо так, як в оригіналі — прим. ред.]:
…Однак конкуренція жорстка, і нові «рекорди безмозглого» попереду…
До речі про безмозких людей. Навіть два «до речі»…
1. Цікавий досвід 93-тьої бригади ЗСУ щодо очищення неба. Буквально. Батальйон Signum знищив близько 49 російських БПЛА, у тому числі 36 «зал», 7 «суперкамів», 5 «орланів» та 1 «ланцет» (тут усі відповідні геолокації ). Для когось іншого, крім українського Генштабу, це було б «цінним уроком»: спочатку ви виявляєте російські БПЛА, а потім б’єте їх об землю. Але в Україні…
2. У соцмережах з’явилося ще одне фото підбитого основного бойового танка М1 «Абрамс» 47-мої окремої механізованої бригади «Маґура»:
…що приголомшило цілу низку добре поінформованих американців, а дехто взагалі оголосив це богохульством. З кількох цілком обґрунтованих причин.
Перша полягає у тому, що, знаєте, жоден американський М1 ніколи не був знищений у бою. Тільки якщо ними керують такі нездари, як іракці, саудівці чи українці.
Фактична кількість M1, знищених тільки в Іраку у 2003-2006 роках (тобто, не враховуючи 1991 рік) становить приблизно 13, плюс 64 «підбитих, але придатних для відновлення». Але яке це має значення. Як не має значення те, що американці ніколи не воювали з росіянами (хіба що, наприклад, добровольці в Україні). Ще одне богохульство – те, що українці кріплять стільки пластин ERA (ERA = explosive reactive armour, динамічний захист) на свої М1. Адже всі американці знають, що їх броня здатна впоратися з усіма видами загроз. Кого колише, якщо стара броня була розроблена тоді, коли ніхто навіть подумати не міг про загрозу того, що цей танк згори будуть атакувати декілька FPV, оснащені кумулятивними боєголовками…
Вугледарський кут… це, окрім зомбі-ідіотів, залишається моєю улюбленою темою – бо майже всі її ігнорують. Важко пояснити, чому я так нею переймаюсь. Тож, благаю, припиніть читати хоча б на цьому місці…
Усе почалося близько 10 днів тому, коли до мене дійшли перші чутки про ротацію 72-гої окремої механізованої бригади з цього району. Власне, це воїни 72-гої бригади почали перейматися тим, що вони відходять від Вугледара, і їх збиралися відправити на Покровськ… Зараз невідомо, чи дійсно вони були передислоковані на Покровський напрямок (сподіваюся, що НІ). Але, якщо щось таке дійшло до мене… ну, воно ж точно не дійшло до москви та російського ґєнштабу, чи не так?
Іншими словами: приблизно через два роки (з моменту, коли 72-га бригада, що зазнала втрат у боях за Мощун, що на північний захід від Києва, була перекинута до Вугледара у березні 2022 року), український Генштаб хоча б раз (це і дійсно диво) вирішив не ігнорувати цей сектор.
Натомість – і знову – він продемонстрував блискучу оперативну безпеку. Так само, як він блискуче засвоює уроки. Це очевидно з того факту, що саме у той час, як 72-та бригада була у процесі виведення та заміни на 58-му окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського, росіяни «вперше за всю історію» атакували цей район.
Як несподівано. Раніше ж такого ніколи не було… особливо після Соледара на початку січня 2023 року…
…це перевага того, що український Генштаб досі займається написанням нової доктрини ЗСУ, заснованої на бойовому досвіді останніх 2,5-10,5 років. Тож більшість його командирів бригад і батальйонів досі недостатньо добре володіють оперативною безпекою і не передбачають, що росіяни можуть напасти тоді, коли вони перебувають у процесі ротації військ.
Але агов – українцям пощастило: росіяни просто обстріляли руїни Вугледара в молоко. Атаки не було. Вони лише захопили позиції ЗСУ в Пречистівці, що були повністю знищені в ході багатомісячних системних авіа- та дронових ударів.
Победоносна червона… ой, російська армія веде «механізований» наступ на Пречистівку 9 мотоциклами та чотирма БТРами. 3 вересня 2024 року. Після перегляду таких відео стає чітко зрозуміло, з якою смертельною загрозою стикається НАТО і чому воно не може надіслати Україні більше зброї та боєприпасів…
…Потім росіяни зайшли у Водяне і дійшли до входу в одну з тамтешніх шахт. Звідти сунули по дорозі у напрямку східного боку Вугледара. Тому люди, набагато розумніші та краще обізнані про цю війну та про війну загалом, ніж я, дійшли висновку, що росіяни у цьому напрямку взагалі не просувалися. Що, власне, вони здатні одночасно наступати лише на одній ділянці фронту в Україні…
Гм, якщо оцінити з цієї точки зору, що це тоді було – російський відхід?..
…це те саме, що казати, що комусь, у кого випустили 5 куль, пощастило, бо лише одна була смертельною…
Тим часом на світлому боці…
Частина перша тут
Переклад: Катерина Соболева
Редакція: Антоніна Ящук
